7381АК

Facebook показала останню версію літака Aquila, призначеного для роздачі Інтернету в країнах, що розвиваються.

 

Нова версія Aquila є повноцінною робочою копією літака і готова до тестування. V-подібний літак нагадує стелс-бомбардувальник B-2, має розмах крил більше 30 метрів і повністю покритий сонячними панелями.

Навіть при повному завантаженні Aquila важить 300-400 кг і може безперервно перебувати в повітрі до 90 днів (поточний рекорд авіації - 2 тижні). Вдень, коли батареї заряджаються на сонці, літак зможе підніматися на висоту в 27 км, а вночі, для економії енергії, буде опускатися до 18 км.

 

Доступ в Інтернет буде забезпечуватися за рахунок лазера. Спочатку спеціальні датчики на поверхні будуть наводити лазер на приймач літака, після чого він буде переміщатися і фіксуватися над місцем розташування приймача, роздаючи доступ в Інтернет. За даними Facebook, використовувана лазерна технологія дозволяє передавати кілька десятків гігабайт даних в секунду, хоча в дощову або хмарну погоду цей показник може знижуватися.

Ми живемо  в цікаві часи, часи коли   доступ до інформації лише з газет та телевізора ще не тільки пам’ятаємо,  а й використовуємо поруч з більш незалежними ресурсами. Це й не дивно, адже багато людей звикли довіряти друкованим виданням , а слова, що звучать з телевізора сприймати як незаперечну істину, особливо це стосується більш старшого покоління, яке не мало альтернативи 20 років назад.

                 Але, поява Інтернету, який сприймався як вільний доступ до інформації, яка Вас власне цікавить  не вирішила цієї проблеми, а навпаки, дала змогу писати що завгодно, не несучи відповідальності.  А найбільш цікавим є те, що простори Інтернету почали активно  використовуватися для маніпуляції  та пропаганди.  Чудово якщо це пропаганда здорового стилю життя, але це ж не приносить прибутків.

                Використовуючи сучасні технології, фантазію та фінансовий фундамент з купюр «Загнивающего запада» псевдо журналісти генерують просто шедеври, не повірити яким складно навіть людині із здоровим глуздом та здатністю до аналітики. Що вже говорити про люд, який турботами повсякденного життя , в силу втоми чи не бажання копирсатися  в  гігабайтах інформації, споживає легкодоступний  напівфабрикат  новин таким, як його подають. Ось так і з’являються «фашисти на майдані»,  «злі бандеровці» та «київська хунта».

Добре, добре все це й так зрозуміло, кому я пояснюю, всі ми розумні люди…. Чи не так?  Всі розуміють, але ніхто не знає як з цим боротися. Ось так і живемо, перегортуючи  стрічки новини .

Звичайно всіх не врятувати від інформаційної промивки мізків, але огородити себе й власне оточення від фальшивок все таки можливо.   Я виділяю два напрями в підході до фільтрації новин: перший-це  аналітичний підхід та  за допомогою сучасних технологій. Якщо зацікавило , спробуємо розібратися більш детально.

Аналітика в підході контрпропаганди передбачає  аналіз першоджерела інформації, перевірку зазначених фактів  та місця події. Щодо першоджерела, це не так вже й складно, знайти контакти людини, очевидця маючи соціальні мережі та засоби зв’язку.  Соціальні мережі дозволяють переглянути профіль користувача, проаналізувати наповненість. Особливу увагу потрібно надати датам, часу та кількості, якості контенту на сторінці.  Зв’язатися з першоджерелом можна, використовуючи телефон , Skype , Google Hangouts, дзвінки в соціальних мережах, нарешті, просто залишити повідомлення.

Перевірка фактів також не займе багато сил, достатньо пошукати інформацію на ресурсах, котрим довіряєте. Наприклад, якщо в новині говориться про використання пристрою чи механізму , можна перевірити технічні характеристики  за довідниками. Щодо місця події, то  проаналізувати відповідність фото-відео матеріалу новини можливо використавши  Google Street View  ,Yandex Maps , Google Earth, Wikimapia, ці ресурси дозволять переглядати  фото вулиць, будинків, всього того, що допоможе зрозуміти  чи відповідає інформація заявленій місцевості. Важливим є й перевірка дати, часу та  перегляд погодніх умов в час, що зазначено в новині. Це також можливо, використавши WEB- ресурси ( наприклад www.wolframalpha.com). Запам’ятайте, головне звертати увагу на дрібнички ( номерні знаки, стиль одягу, рослинність і так далі).

 А тепер  перейдемо до речей, якими користуються навіть спецслужби. Не хвилюйтесь, це на перший погляд складно, аналізувати фото на предмет підробки, виявляти унікальність  фото й відео, але не з сучасними технологіями! Як Ви зрозуміли, ми на другому етапі  пошуку брехливих новин. Я приділю більше уваги фото матеріалам, адже вони зачасту є, нібито, підтвердженням слів автора, тай підробити такий матеріал простіше за відео. По-перше, переконатися в тому , що фото зроблено , а не намальовано в графічних редакторах нам допоможуть метадані, що записуються у властивості знімку фотоапаратом. Для їх аналізу можна скористатися WEB- ресурсами (regex.info/exif.cgi, exif-viewer.com), їх існує безліч. Недоліком такого типу перевірки є  незрозумілість для людей, котрі уявлення не мають про будову цифрового фото та очищення метаданих соціальними мережами чи деякими веб-сайтами, для зменшення «ваги» та збереження конфіденційності даних  файлу. Найбільш дієвим, на мій погляд, є аналіз фото  на предмет зміни в графічному редакторі. Ця операція дозволяє з’ясувати що сфотографоване, а що «намальоване». І знову нам на допомогу приходять онлайн ресурси. Наприклад fotoforensics.com    ( звичайно, такі програми є  й для встановлення на комп’ютер й використання без Інтернету). Якщо фото оригінальне, то «шум» буде однорідним. В іншому випадку, будуть очевидні місця переходу між оригінальними та доопрацьованими елементами.

Й останній інструмент, але не менш дієвий- це зворотній пошук фото. Дана методика дозволяє визначити оригінальність знімку. Якщо новина датується 2014 роком, то й знімок, що ілюструє події повинен з’явитися  в мережі не набагато раніше. Для пошуку  автентичних фото в мережі можна скористатися Google Search Photo , але цей інструмент не дозволяє відсортувати знайдені зображення за датою появи в мережі. Інша справа – це веб-сайт TinEye.

Отже, проаналізувати й  впевнитися в правдивості новини, що з’явилася на теренах Інтернету не так вже й складно. Головне в цій справі – це наполегливість та бажання знайти істину. Тим паче, Ви маєте в своєму розпорядженні дієві інструменти та поради!

                                                            Додаткові матеріали  за адресою www.kontrpropaganda.pp.ua

Вінтон Серф народився 23 червня 1943 року. Вперше Серф зацікавився інформаційними технологіями ще в школі. Друг його батька надав хлопчикові можливість детально ознайомитися з SAGE - обчислювальною машиною на електронних лампах. Тоді технічні можливості машини вразили Вінтона. Декілька років опісля він зі своїм кращим другом, Стівом Крокером, вже програмував на ЕОМ з пристроєм вводу на перфокартах в Каліфорнійському університеті. У той час він працював в лабораторії професора Лена Клейнрока і брав участь в розробці протоколів для ARPANET. Там Вінтон вперше зустрів Роберта Кана.

Серф розпочав свою науково-дослідну діяльність якраз в той час, коли вже була введена в обіг (з 1969 року) і широко використовувалася технологія пакетної передачі даних. Поява ARPANET, попередниці Інтернету, біля витоків створення якої стояв Серф, дозволила різним дослідницьким центрам урядових агентств і університетам обмінюватися інформацією.

 В кінці 1972 року, після закінчення університету, Серф, як і більшість його «братів по цеху» - винахідників в області комп’ютерних технологій, попрямував до Стенфорду, вступив на факультети електротехніки і інформатики. Тут Серф знову зустрівся з Робертом Каном. У 1973 році вони разом розробили основоположні концепції Інтернету і за результатами своєї роботи підготували всю необхідну документацію. Папери були представлені в тому ж році Міжнародній робочій групі по проблемах Мережі (INWG).

Протягом 1974 року Серф із студентами і колегами працював в Стенфорде над детальнішою розробкою концепції протоколів, описаних ученим в документах за 1974 рік. Паралельно Серф і Кан упевнено наближалися до створення TCP. У грудні 1974 року з’явився перший завершений проект TCP. Впродовж всього 1975 року в різних науково-дослідницьких центрах проводилися пробні запуски протоколу. Продовжуючи займатися цією роботою, в 1976 році Серф зайняв посаду програмного менеджера у Агентстві передових дослідницьких проектів (ARPA). На новому місці він відповідав за проведення програм розробки технології пакетної передачі даних і дослідження в області міжмережевих повідомлень.

З початком використання багатомережевої відкритої архітектури настав новий етап в роботі над протоколами. Одним з найбільш важливих відкриттів стало відділення міжмережевого протоколу (IP) від протоколу управління передачею (TCP), який спочатку об’єднував в собі функції обидва. Власне, в результаті роботи над даною схемою на світло з’явився єдиний набір протоколів - TCP/IP.

Власне, на впровадженні протоколу TCP/IP місія Серфа як ученого завершилася. По власному визнанню Вінтона, він «до 1984 року не бачив комерційного потенціалу біля нової технології». А в 1984 році була заснована Cisco Systems, в якій Серф побачив силу, здатну отримувати ще і комерційну вигоду від вживання його дітища.

У 1982 році Серф пішов з ARPA і зачав працювати в MCI. Там з 1982 по 1986 рік він очолював конструювання MCI Mail - першої комерційної послуги електронної пошти, підключеної до Інтернету. Та і взагалі, Серф все більше сил віддавав розробці технологій для Інтернету. Спочатку він став членом Ради із створення архітектури Інтернету, а потім - його головою. З часом робота з Інтернетом стала цікава Серфу і як дослідникові-розробникові, і як комерсантові. На початку 1990-х років Серф працював в «Корпорації національних досліджень» (CNRI), де займався, у тому числі, і питаннями створення фондів для фінансування різних наукових підприємств. Крім того, у Серфа з’явилася ідея створити «організацію, яка зможе приборкати інтерес, що постійно зростає у всьому світі, до Інтернету». Серф порадився з деякими людьми Інтернет-співтовариства, і ось в 1991 році на щорічній конференції INET, що проходила в Копенгагені, був оголошений план створення Товариства Інтернету. У 1992 році Товариство було створене і розпочало свою роботу. У період з 1992 по 1995 рік Серф був президентом Товариства, а з 1999 року головою ради директорів.

Не дивлячись на те, що Вінтон Серф стояв біля самих витоків створення Інтернету, на початку свого шляху він не міг і передбачити, до яких результатів приведе існування Мережі і її використання людиною. Ось які досягнення в Інтернеті і його використанні здивували Серфа, по його власному визнанню, більш всього: бажання мільйонів людей поділитися своєю інформацією через WWW, збільшення використання Інтернету літніми людьми і маленькими дітьми, а також постійне виникнення нових перспектив для бізнесу. Приголомшує Серфа і швидка адаптація до використання Інтернету дітей і молоді, які вважають його «своєю Мережу» - з кімнатами для спілкування, сайтами і музичними сторінками.

Згідно підрахункам Вінтона Серфа, на сьогоднішній день число мереж у всьому світі, з’єднання яких і є Інтернетом, перевищує 200 тисяч, а кількість комп’ютерів, підключених до Мережі, коливається від 60 до 200 мільйонів. З часу винаходу TCP/IP на світло з’явилися сотні нових протоколів, що забезпечують роботу величезної кількості самих різних програм і додатків. Важливішим, ніж різні технічні розробки, за досягнення Серф вважає створення WWW. Цей Інтернет-додаток поглинає близько 75% трафіку Мережі, тоді як на долю електронної пошти витрачається лише близько 15%. Правда, поява в Мережі відео знов може змінити статистику. Але, оскільки з 6 мільярдів чоловік, що населяють Землю, тільки близько 200 мільйонів мають доступ до Інтернету, Вінтон Серф бачить для себе і своїх колег величезне поле для діяльності.

Основне місце в сьогоднішній роботі в області Інтернета Серф відводить розробці ідеї про міжпланетний Інтернет. Якийсь час назад Серф почав роздумувати про розширення зони дії мереж на інші планети і незабаром виявив, що відділення НАСА працювало над тим же завданням. В результаті сьогодні інженери космічного агентства і декілька мережевих компаній намагаються адаптувати архітектуру Інтернету для забезпечення космічних комунікацій. Ось вже два роки НАСА і найбільші авторитети в області мережевих розробок спільно трудяться над розширенням кордонів функціонування Інтернету і його виходу найближчими роками в інші світи. Фінансування робіт ведеться з джерел НАСА і з бюджету проекту Інтернету наступного покоління (NGI).

Не зупиняючись на описі можливих схем організації роботи міжпланетного Інтернету, на одне питання спробувати відповісти все ж потрібно: навіщо прославленому інженерові відриватися від Землі? На думку Серфа, міжпланетний Інтернет забезпечить безперервний зв’язок з космосом, що приведе до зниження витрат і збільшення ширини смуг (частот). Надалі Серф бачить можливість впровадження майбутньої міжпланетної системи в нашу земну Мережу. Стандартизація способів спілкування в космосі з різними роботами, космічним транспортом і дослідницькими апаратами допоможе удосконалити проведення космічних досліджень. Згідно розрахункам Серфа і його колег, на створення завершеної основоположної схеми міжпланетного Інтернету піде від 20 до 40 років. Проте учені чекають, що перша інтермережа для двох планет - Землі і Марса - з’явиться не пізніше за 2010 рік.

 

Джерело інформації - Журнал "INTERNETUA"

Слава (Russian Federetion): “Все укры – нация неполноценных, вместе национальным символом Вурдалаком Шевченко”. Хто такі полюцери і хто їх утримує...

Іноді навіть почуваєш до них щось на кшталт співчуття. Як уявиш собі цю нудну, рутинну працю! Ось вони сідають за свої комп’ютери, заходять у Мережу, відкривають “підшефні” сайти й починають “спілкуватись”. Мета “спілкування” проста – “мочити” опонентів або ідею, яку ті сповідують, і, навпаки – “розкручувати” (по-вченому кажучи, формувати позитивний імідж) того, на кого працюєш.

Звісно, якийсь час може це й цікаво. А якщо займатись цим із дня в день? Попри наявні в такій роботі елементи творчості, поливання брудом – воно і є поливання брудом. Навіть якщо називаєш себе блогером чи спамером, є й інше слово, що починає дедалі більше приживатися – полюцер (від англійського pollute – забруднювати, засмічувати). Відповідно, те чим займаєшся, як його не облагороджуй – pollution. І перекладати не треба.

При цьому є, так би мовити, полюцери внутрішнього вжитку. Ці займаються суто українськими “розбірками”, залежно від штабної приписки. Відповідно, “мочать” ту, яка “працює”, – “онанія” чи “професора” – та, навпаки, “розкручують” свого, білого й пухнастого замовника. Але про них – іншого разу...

“Пишу вам, у ваш Бандерштат…”

Сьогоднішня історія стосується, так би мовити, фахівців міжнародного масштабу. Cайт УНІАН як один із лідерів серед новинних Інтернет-ресурсів давно став “підшефним” для людей згаданого фаху з однієї дуже сусідньої країни. Рівень літературної та політичної майстерності, звісно, різниться, але функція одна – “мочити” “хохлів”, бандерівців, “Юща”, а, загально кажучи, Україну та все, що дає їй можливість ідентифікуватися як незалежній країні. Зі зразками цієї творчості кожен бажаючий може легко ознайомитися в коментарях практично під будь-якою публікацією на тему українсько-російських взаємин. Міняються ніки, тобто псевдоніми “авторів”, адреси, регіони, звідки нібито пишуться коментарі. Незмінною залишається лише тональність, термінологія та висновки – “хохли крадуть газ, “хохли – це бандерівці”, “оранжоїди”, править ними “помаранчева чума”, і скоро всі вони там, у своєму Бандерштаті, нарешті загнуться.

Звісно, хтось візьметься переконувати нас, що все це народна Інтернет-творчість. Мовляв, громадяни сусідньої вільної, демократичної країни, очолюваної найдемократичнішими у світі президентом та прем’єром, висловлюють свою “стурбованість” та “занепокоєність” долею практично рідної їм України. Однак досить витратити годину-другу на аналіз адрес, стилістики й типових прийомів цієї “творчості”, аби переконатися, що це не так. Словесні штампи, своєрідна лексика та “вуха”, які періодично вилазять з таких “коментів”, безпомилково вказують, хто займається цією “творчістю”.

І не так уже й важливо, де сидять її “автори” – на Луб’янці, десь під Москвою чи в російській глибинці (дякувати, сучасні комунікації дають для цього всі можливості). Байдуже, і де саме вони отримують свій “гонорар” – безпосередньо в “органах”, у бухгалтерії фірми, що формально не має жодного відношення до них, чи в PR-агентствах, що працюють на підряді. Важливо лише, що це не поодинокі ідейні “ентузіасти” (з “любові до мистецтва” таку роботу апріорі ніхто не потягне), а націлені на конкретний результат люди, технічно й фінансово забезпечені, з чіткою системою організації праці та продвинутою технічною базою.

Як це робиться

Отже, група людей працює на “нашому” напрямку. Хтось сидить у “конторі”, хтось, доглядаючи дитинку, трудиться дома, хтось поєднує роботу маркетолога чи рекламіста з “коментуванням”. У кожного – десяток-півтора постійних ніків, та ще, залежно від ситуації, можна згенерувати їх необмежену кількість.

Наприклад, такий собі Filipppok... Пише в стилі : “Автор статьи или идиот, или хорошо проплачен бандой Ющенко”.

А ось – просто “Слава”: “Вы типичные свидомые укрожлобы, страдающие от собственной втросортности. Все же укры – нация неполноценных, вместе с презом Пчеловодом и нац. Символом Вурдалаком Шевченко”.

Ось – Serg : “Недавно тут трех хохлов видел – рожи еще те… тупые… тупые…”

А ще бувають “Мститель”, “Циник», “Арий Зороастр”, “Капец Хохляндии” та багато інших. Спочатку, десь рік тому, підписувалися своїми ніками, але вказували при цьому українські міста. Ми поставили ідентифікатори, завдяки чому комент міг виглядіти приблизно так: “Сергей, Луцк”, а далі, в дужках, комп’ютер визначав – “Russian Federation”. Почали обурюватися, потім змирились і вже не придурювались зі зворотними, начебто українськими, адресами.

“Підшефний” сайт (у даному разі – УНІАН) відстежується нашими друзями-“полюцерами” постійно. Відверто кажучи, не знаємо, моніторять вони всі публікації чи ні, але, поза сумнівами, ключовими є слова типу “Медведєв”, “Путін”, “Кремль”, “Росія”. Прийоми, за якими наші “полюцери” ведуть “полеміку”, особливою різноманітністю не відзначаються.

Одна категорія коментаторів “мочить” у лоб. “Афтар – Вы балбес!» Простіший варіант: “Автор – мудак!” Або так: “Залезь обратно в свой схрон, чмо бандеровское”. Крапка.

Інші, так би мовити, косять під інтелігентів. І, відповідно, вдаються до історичних екскурсів, філософських узагальнень, підводять під “коменти” світоглядну базу. Наприклад, так: “ В ЕС примут Украину только вслед за Косово, а косовары в Европе нужны только, чтобы мыть посуду и гальюны. Эх, Вы, а рветесь в ту же ЭУРОПУ!» Або так: «Когда еще родится поколение с полноценным высшим образованием на украинском языке, глядишь, и индустрия рухнула. Так что все комментарии наркоманов от диктатуры украинского языка надо читать как диагноз. Все, кто втаптывает русский язык, уйдут на удобрения».

При цьому один і той самий полюцер застосовує в «дискусії» набір з кількох ніків, маючи, таким чином, можливість для маневру. Приміром, якщо «дискусія» за участю полюцера-“інтелектуала” зайшла в небажане русло чи аргументи опонентів виявились переконливішими, полюцер виходить “в ефір” від імені такого собі “жлоба”, накидаючись з матюками на опонента (типу того самого “залезь в схрон…”) і, таким чином, зриває “дискусію”.

Чи координується робота полюцерів? Судячи з того, що “лінія партії” (Центру чи хоч як це називайте), попри всі творчі відхилення, більш-менш простежується, – так, координується. Джерела в російських PR-агентствах, знайомих з такими «підрядами», також засвідчують це. Координатор групи розсилає щось на кшталт темників, відомих в Україні з кучмівських часів. Ними “полюцери” й керуються, забезпечуючи ту саму “лінію”. Це можна простежити на кожній темі, очевидно, визначеній тамтешнім Центром як “важная и актуальная”.

Приміром, газовий конфлікт цьогорічної зими. Спершу “звідти” пішли месиджі: ага, догралися, бандерівці (стилістичні нюанси, звісно, варіювались), тепер позамерзаєте там, у своєму Бандерштаті (Хохляндії тощо). Коли стало зрозуміло, що не позамерзаємо, напевно, надійшов новий “темник”, оскільки основним аргументом стало щось на зразок: “А, то ви ще й накрали собі про запас?” Паралельно “розроблялася” тема – “Через вас вся Європа замерзне”. Коли, зрештою, вдалося досягти домовленостей і газ пішов до Європи, у хід пішла теза: “А заплатити за куплений газ ви все одно не зможете!” Після того ж, як стало видно, що таки “зможемо”, аргументів забракло, і тему, очевидно, згідно з новими “темниками” вирішили присушити. Звичайно – до певного часу.

А ось ситуація з годинником Патріарха Кирила. Після того, як у Інтернеті Патріарх засвітився зі своїм годинником вартістю під 30 тисяч євро, “народні” коментатори заволали: фальшивка, монтаж («Все это – жидобандеровский фотошоп и католический оптический обман»). Коли стало зрозуміло, що не монтаж, пішла в хід теза: “Дешева китайська імітація, насправді годинник не такий дорогий”. Теза виявилася непереконливою. Тож, не виключено, Центр її відкликав. З’явилась інша: “Годинник Патріархові подарували, то чому його не носити?» Теж не дуже переконливо, принаймні, зважаючи на гнівне засудження Патріархом розкоші в усіх її проявах у його публічних виступа у Києві. Витягли іншу тезу: “Та ви на своїх святих отців подивіться” («Эй вы, шушера, повторяю свой вопрос – стоимость часов вашего хозяина, быстро, в студию!»). І пішло-поїхало….

Ну, а коли напруга спадає, так би мовити, матеріал відпрацьовано, з’являється, хтось під ніком із серії “простого як двері” користувача з народу й підсумовує: «Чаво мусолить? Гавно вопрос».

Значить, пішов на іншу тему.

Як “казахи” Президентові Медвєдєву підтримку в Україні забезпечили

Окрім продукування “коментів”, наші північно-східні спамери, чи полюцери, мають ще одне завдання – формувати громадську думку за допомогою Інтернет-опитувань. Як ви здогадуєтеся, це коли на якомусь сайті з’являється запитання на кшталт “Чи підтримуєте ви дії Росії в газовому конфлікті з Україною?”... Тут від спамера-полюцера не вимагається навіть мінімуму інтелектуальних зусиль: лише відшукай потрібну кнопку (“Так, підтримую…”) і натискай на неї, доки твій голос зараховуватиметься (залежно від ступеню захисту, це може бути й одне “так, підтримую”, а може й безліч таких “таків”).

На одному з опитувань ми й “нарвалися” на наших великоруських спамеро-полюцерів.

12 серпня на сайті УНІАН ми запропонували нашим відвідувачам відповісти на запитання “Як Ви оцінюєте заяву Медвєдєва щодо України?” Інтернет-користувачі могли висловити свою підтримку заяви (“Позитивно, усе правильно сказано” або “Загалом позитивно, хоча за формою це було грубувато”), її несприйняття (“Негативно, це чергова антиукраїнська кампанія” чи “Загалом негативно, хоча частково він має рацію”), або іншу позицію (“Не читав і не дивився”, “Не знаю”, “Мені байдуже”, “Свій варіант”).

Опитування було запропоновано пізно ввечері. А вже на ранок наступного дня ми побачили, що проголосувало майже 7 тисяч відвідувачів. При цьому майже 80% учасників опитування відповіли: “Позитивно, усе правильно сказано”.

М’яко кажучи, ми здивувались такій позиції відвідувачів нашого сайту. Не перший день працюючи в Україні й знаючи реальні політичні настрої людей, просто не повірили такій “одностайній” підтримці дій Кремля.

Щось тут не так.

Стали розбиратися, що до чого.

Виявилося: практично всі голосування (95%) на користь позиції Кремля були зроблені з однієї адреси – 212.116.245.54 “Пробили” по наявних базах даних. Виявилось, у… Казахстані.

Що б це означало?

Можна припустити, що в цій країні, за три тисячі кілометрів від України, політично освічена публіка настільки переймається українсько-російськими відносинами, що практично цілодобово сидить біля комп’ютера й активно голосує. Але чому тоді всі тисячі політично активних казахів сидять на одному комп’ютері?

З’ясували, кому належить ІР-адреса. Виявилося, рекламному агентству STYX &Leo Burnett з офісом в Алмати. Знайшли телефон, додзвонилися. Керівництво агентства та фахівці IT-відділу були вельми здивовані нашому повідомленню про їхню участь у голосуванні. Нас запевнили, що ніхто такими речами не займається, і, очевидно, їхню адресу використали “в темну”. Зізнатися, особливих сумнівів у цьому в нас немає, оскільки треба бути дуже недалекоглядним, аби фальсифікувати голосування з власного комп’ютера. Тим більше, технічно аніскільки не складно “покористуватися” чужою ІР-адресою, сидячи за тисячі кілометрів. Я не я і ручки не мої...

Значно реальнішим є інше: результати голосування забезпечують саме герої нашої сьогоднішньої розмови. При цьому, звісно, ніхто реально не натискає на потрібну кнопку тисячі разів – це робить так званий “робот”: конкретному комп’ютерові з “портом приписки” в казахському сегменті Інету задається алгоритм голосування, і машина собі “голосує”. До речі, з непоганою швидкістю – три голоси за секунду.

Таки недаремно хлопці хліб їдять!

Як було діяти? Можна було заблокувати суперактивну казахську IP-адресу. Але іноді, погодьтеся, корисно зробити не той крок, якого від тебе чекають. Так би мовити, діяти асиметрично. Вирішили провести експеримент, до яких зазвичай не вдаємося. А саме: поміняти місцями варіанти відповідей і змусити тим самим кремлівського “робота” працювати проти Президента Медвєдєва. Заодно, думалося, перевіримо, наскільки наші невидимі прокремлівські “друзі” уважні. Не можуть же вони тупо сидіти весь час біля комп’ютера й похвилинно стежити за “правильністю” голосування. Запустили, напевне, “робота” та й п’ють собі каву чи гуляють десь по сайтах з “получникою”. А отже, далеко не відразу помітять, коли щось піде на за планом. Зробили навіть ставки: за найоптимістичнішим прогнозом, вони мали прокинутися через півгодини, за найпесимістичнішим – за дві години.

Відверто зізнаємося, недооцінили ми наших “друзів”.

Кремлівські “казахи” “перебудувались” за 1 хвилину 52 секунди. За цей час “робот” хутенько переключився з кнопки, на яку його було запрограмовано (ще б пак, тепер тут стояла відповідь “Негативно, це чергова антиукраїнська кампанія”), на іншу, “правильну” кнопку, і з тією ж швидкістю (три кліки на секунду) став молотити голоси на підтримку Медведєва.

Усе-таки треба віддати їм належне, недаремно наші голосувальники хліб їдять!

Ще якийсь час голосування на сайті тривало. Але воно після наших експериментів, зрозуміло, уже не віддзеркалювало реального стану громадської думки. Тому ми припинили його. Сьогодні ж, анулювавши всі “накрутки”, що були зроблені під час голосування, ми можемо повідомити реальні результати опитування станом на вечір, 15 серпня.

Отже, у голосуванні взяло участь понад 27 тисяч відвідувачів сайту УНІАН, 63% респондентів вважають медвєдєвський лист до Ющенка продовженням антиукраїнської кампанії, а 25,9%, на противагу їм, переконані, що Президент Росії написав правильного листа. Саме таке співвідношення є реальним віддзеркаленням думки відвідувачів сайту УНІАН.

Принагідно приносимо свої вибачення людям, котрі протягом двох діб не могли бачити реальних результатів голосування. Ми отримували чимало дзвінків, СМС-повідомлень з питаннями про те, чи не фальсифікуються кимось результати. Тепер ви маєте відповідь і знаєте, хто це робив.

Так воно, жити поруч з імперією…

Які висновки з цього можна зробити?

По-перше, благородною з точки зору Кремля справою, тобто “мочиловом” хохлів у Інтернеті, не просто займається значна кількість людей. Вони роблять це системно, добросовісно й практично цілодобово.

Водночас, по-друге, так само можна зробити висновок: певною мірою вони все таки намагаються діяти обережно, напролом не йдуть. Адже, відверто кажучи, технічно нескладно використати не казахський proxy-сервер, аби з нього закидати липові голоси на сайт агентства, а наш, український. Але вони цього не роблять. Очевидно, побоюються, що тут, в Україні, їх можна буде швидше вивести на чисту воду. Добре, є хоч такі побоювання.

І нарешті, висновки, так би мовити, ширшого характеру.

Як каже один відомий політолог, нам, на жаль, не поталанило жити поруч з імперією. Що б ми не робили, вона, поки існує, ніколи не залишить нас у спокої. Усіма способами, усіма частинами тіла, “хоч тушкою, хоч чучелом”, застосовуючи всі наявні технічні можливості, вони пхатимуть носа до наших справ і домагатись того, аби ми у своєму домі жили так, як вони того бажають. Інтернет у цьому сьогодні відіграє особливу роль. На Інтернет-форумах значною мірою формується громадська думка, виробляється позиція тих, кого зараховують до груп впливу в соціальному середовищі. Тому, поставивши на службу владі друковані й телевізійні ресурси, вони прийшли в Інтернет. Його можливості дають можливість уже не лише для зомбування росіян, а й для того, щоб грати на нашій території. І вони грають.

Колосальні ресурси кидаються на те, аби створити враження, що мільйони російських Інтернет-користувачів дружно підтримують політику своєї державної влади та гнівно засуджують тих, хто в Україні намагається відбитися від “дружби” Кремля. Вони намагаються переконати нас, що капітан з Рязанського десантного училища, учитель із Санкт-Петербурга, лікар з Костроми, менеджер з продажу мила з Іркутська живуть винятково тим, що відновлюють сексуальну енергію за рахунок пропагандистської сублімації в суперечках з українськими візаві. Усі ці люди, мовляв, о жах, метають блискавки на адресу тих, хто знищує російську мову в Україні чи виганяє російський флот із Севастополя, а при слові «Крим» узагалі впадають в істерію, буйство.

Двадцять чотири години на добу вони займаються цим.

Як діяти?

Зізнатися, автор цих рядків не має чіткої і вичерпної відповіді. Очевидно лише те, що адекватність відповідей насамперед залежить від нас, журналістів, політиків, політологів та політтехнологів, соціологів, нарешті, будемо називати речі своїми іменами, працівників спецслужб, котрі мають довести, що ці служби в нас таки є. Автор пропонує цей матеріал вважати лише початком розмови.

Ось і зараз, можете не сумніватися, ви ще не дочитали ці рядки до кінця, а наш полюцер сидить собі за тисячі кілометрів і пише коментар нібито від вашого імені.

“Есть такая работа…”

Олександр Харченко, головний редактор УНІАН