Знов спішимо. Куди? Навіщо? Тишком,
без лишніх запитань, без віри в час…
У суєті в  буденно-сіру книжку
записуєм штрихи банальних фраз…

Проблеми вічні. «Треба», «швидше», «мушу»,
мільйони справ, у голові бедлам…
Встигаєм все… Лише заглянуть в душу
чомусь завжди бракує часу нам.

Встигаєм все… Лиш ніколи зазвичай
почути найдорожчі нам уста
і витерти сльозинку із обличчя
тих найрідніших, що для нас – життя.

Ніяк не встигнем в вихорі емоцій
сказати їм таке просте «пробач»,
а потім знов втрачаєм віру й спокій
і все приписуємо смузі із невдач.

Знов спішимо… А, може, все ж нам варто
спинитись – не запізно б лиш було,
бо що життя – маленька долі карта,
і та легкозаймиста як на зло.

Сто рецептів
почуттів,
Сто рецептів -
болю
Сто твоїх
і моїх - світів
І лиш один -
любові...
Сто митей
самотності,
Сто років
мовчання,
Сто табу
і умовностей,
І лише одне -
кохання.
Сто доторків,
сто цілунків,
сто гарячих
у серце комет,
сто мелодій,
сто малюнків...
Сто кроків -
назад,
і лиш один
вперед...

Стерти твій номер
із телефонної книжки...
Стерти тебе -
із пам'яті
і із життя...
Зв'язати
сталевим обручем
груди -
і ночами
плакати нишком,
І визбирувати
зернята
чорного жалю
і каяття.

Розправити
крила увечері -
й тихо
злетіти з вікна,
залопотіти униз...
заячіти,
заскиглити,
затужити...
У груди -
безжально
й відверто так -
б'є весна!
а мені -
без тебе -
просто
не хочеться
жити...

                                                                                                    "Я перестала плакати дощем, Рясним і чистим, наче спрагле літо, Скупа сльоза та ще на серці щем, Душа черства. І як з цим далі жити?

 

Я перестала слухати весну,

Найгірше – просто чути перестала

Її красу, безмежно-голосну,

Що почуття промінням лоскотала.

 

Як віртуоз-скрипаль, по нервах біль,

Щоб все згадати, щоб усе відчути.

Я перестала вірити тобі,

А ніби зовсім перестала бути… "           Angel W

                                                                                                               http://blog.i.ua/community/2051/537736/  

І як мені вернути почуття?!.. Тебе мені... як повернути?! Як згадую... твої слова... Не можу знову я заснути. Як повернути літо нам?!.. Бо вже настала... в душах... Осінь... Як дати знову міць крилАм... З тобою так злетіти хочу! Я хочу ВЕсну повернуть... І повернути смак Бажання... І лише... тільки лиш... Кохання... Я знаю... допоможе нам. Коли ж ту зустріч нам чекать?!... Коли торкнуся рук я милих?! И знов почуємо слова... Що для Кохання берегли їх. Коли ж ти скажеш : "Я люблю?!" Тобі говОрю це давно я... Я знову бачу твої сльози... То сльози щастя... між дощу.                    

                                                                                                                                                                                                                   Master

Приготуй мені чай із м’яти,

Я про денну утому забуду.

Він своЇм запашним ароматом

Чарувати повільно нас буде.

 

Приготуй мені чай із м’яти,

Літа теплого подарунок.

Замість цукру попрошу додати

Твій солодший за мід поцілунок.

 

Приготуй мені чай із м’яти,

Пригадай наше зоряне небо.

І умиті росою Карпати

Розіллються в цім диві для тебе.

 

Приготуй мені чай із м’яти,

Мрій спокусливих насолоду.

Будем разом її смакувати,

Проганяючи сум і негоду.

       Ти повернувся для чого? Не треба                Зорі з небес мені більше... Від тебе!        ПАлких зізнань і розмов про кохання...                Щирою бути! Єдине бажання.        Знаєш, минулось... Душею я вільна!                Ні не забула - це ж спогади спільні...        Дивно тобі, що отак відпустила?                Я не жалкую за тим, бо любила...        Мріялось, вірила... Тільки з тобою!                Цілі в житті розуміли обоє...        Мало було? Не твоє мабуть - спокій...                Волі спокуса... які наші роки!?        Бачила, знала, пробачить хотіла,                Та не проси, щоб тепер зрозуміла.        Вже не твоя... Цінуватиму лише                Тільки того, хто саму не залишить.

"Я пропадаю без обійм твоЇх, без щирих слів, що щастям серце повнять, без вуст п’янких, що медом мене поять, моя душа холодна, ніби сніг.

 

Порожній звук - відлучені серця,

життя повз нас біжить, як пізній потяг,

і в нім осінніх днів останній потяг,

який ми не збагнули до кінця…"                                          Angel W  

                                                                           http://blog.i.ua/community/2051/532952

Я думав ти мене давно забула... І серце оповило все журбою. І сум туманом хижим в душу прокрадався. Та голос, мов почув твій, і одразу схаменувся. Кричала то душа твоя... безгучно розідравши простір... Кричала із останніх сил, благала лиш зігріти... І кригу розтопити , шо на душі створилась. І враз... у мене відросли, немовби, крила... І сила вітру понесла мене до тебе. Далеку відстань подолав миттєво. І в ту ж секунду зміг я обійняти, Такую рідну ... та зеленооку, Що ніжно-ніжно на мене дивилась. І цілував вуста твої та очі, і пестив я такі ласкаві руки... І зігрівались від обіймів душі... Серця від поцілунків... запалали...                                        Master

Я чекатиму… твоєї радості,
що в очах мов сонечко сміється,
що немає ані меж, ні давності
й виліковує за мить самотнє серце.

Я чекатиму… твого лиш дотику,
що легенько по устах сковзає
і цілує плечі згубно-солодко,
відкриваючи жадані небокраї.

Я чекатиму… твоєї ніжності,
що дарує смак натхненно жити,
щоби знов розтанути у вічності
із бажанням лиш тебе любити...

          В підтримку...

        Ти її відпусти, не тримай...         Не зважай на слова, бо не варто!         Захопити спокусі не дай         Відповісти образливим "жартом"...         Хай іде, повертає завжди         Добрим вчинком на дурника зверхність,         Ти ж бо знаєш - в брудної води         Непривабливий вигляд поверхні!         Прислухайся до інших та знай,         Що у світі багато лихого...         А образи в собі не тримай!         Посміхнись! Бо живемо для цього...

Я так люблЮ твої очі –

Небесне сяйво ранкове,

Гаряче полум’я ночі,

Бездонне море любові.

 

У їх глибинах сховалось

Аквамаринове щастя.

У них моє серце зосталось

І не хоче назад повертаться.

 

Під час дощів і негоди

ЛюблЮ я в них сонце шукати.

І  з джерела насолоди

Хвилі натхнення черпати.

 

ЛюблЮ їхній блиск загадковий

І погляд, повний бажання.

Я шаленію від нього

Щоразу неначе востаннє.

 

Безмежно люблЮ твої очі…