[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Приблизно з 1909 року і до початку Першої світової війни (1914 року) в тоді прикордонному Радивилові (офіційна російська назва “Радзивилов”) дислокувався 12 Донський козачий полк. Ще 1904 року «вічним» шефом його призначили генерал-фельдмаршала Російської імперії князя Потьомкіна-Тавричеського, отож його ім’я навіть було приєднане до назви полку. Організаційно він входив у 2-у бригаду 11-ї кавалерійської дивізії 11-го армійського корпусу Київського військового округу. Перед війною полком командували: на 1909 рік ­– полковник Сулін Іван Іванович, з 30.05.1911 року – полковник Каледін Василь Максимович, рідний брат Олексія Каледіна, майбутнього донського отамана. 

Спочатку слід пояснити особливості деяких звань. Осавул – таким був офіцерський чин у козачих військах; хорунжий –  найнижчий офіцерський чин у козачих військах; сотник – офіцерський чин, вищий за чин хорунжого.

На 1 січня 1909 року офіцерський склад розквартированого в Радивилові полку був такий:

полковник, командир полку Сулін Іван Іванович, військові старшини Попов Євграф Іванович, Попов Віктор Федосійович, Раков Іван Іванович, осавули Крюков Семен Христофорович, Хорсов Григорій Іванович, Милованов Авдій Євграфович, Дронов Олексій Никифорович, Гнилорибов Іван Іванович, Желтухін Дмитро Петрович, Янченков Стефан Рафаїлович, Балабін Микола Юхимович, Пономарьов Олександр Васильович, під’єсаули Риковський Василь Костянтинович, Козин Іван Гаврилович, сотники Токарев Федір Васильович, Аврамов Василь Олексійович, хорунжі Анікін Герасим Олексійович, Духопельников Василь Кіндратович, Курапов Степан Олексійович, Красовский Михайло Васильович, Ханженков Василь Миколайович, Панфілов Олександр Іванович, Михайлушкін Олександр Ігнатович, Чернов Андрій Іванович, Крохін Григорій Панасович, Забазнов Іван Карпович, Глебездін Григорій Козьмич, Смоляков Лев Пантелеймонович, Мельников-Розведенков Степан Олексійович.

Отже, Радивилів того часу кишма кишів офіцерськими чинами, які тут, певна річ, не тільки служили, займалися щоденною муштрою, а й залицялися до місцевих молодиць, проводили вільний від службових обов’язків час по єврейських шинках і, поза сумнівом, влаштовували п’яні дебоші…

У романі Михайла Шолохова «Тихий Дон» головний герой Григорій Мелехов потрапив на службу в містечко «Радзивиллово». Одним із прототипів Григорія став Єрмаков Харлампій Васильович, якого призвали в 12-й козачий полк у січні 1913 року.

Ось як Шолохов описав прибуття свого героя в наше містечко:

«На полустанку, де вивантажувалися, юрмилися офіцери і якісь у сірих свитках голені люди, розмовляли чужою, незрозумілою мовою. Коней довго виводили з вагонів по риштованню, помічник ешелонів скомандував сідлання, повів триста з гаком козаків до ветеринарного лазарету. Довга процедура з оглядом коней. Розбивка по сотнях. Снують вахмістри і урядники. В першу сотню відбирали світло-гнідих коней; у другу – сірих і буланих; у третю – темно-гнідих; Григорія відбили в четверту, де підбиралися коні золотистої масті і просто гніді; у п’яту – світло-рудої і в шосту – вороної. Вахмістри розбили козаків повзводно і повели до сотень, розкиданим по маєтках і містечках».

З початком Першої світової війни 12-й козачий полк перебував на Південно-Західному фронті, воював проти австро-угорських військ. На третій день війни, 26 липня 1914 року, полк прийняв бойове хрещення. Козаки з боєм взяли містечко Лешнів (у Шолохова в романі «Тихий Дон» – «Лешнюв»).

Далі в автора роману дуже плутано говориться про бойових шлях:

«11-а кавалерійська дивізія після заняття Лешнюва з боєм пройшла через Станіславчик, Радзивиллов (цього разу чомусь не «Радзивиллово»), Броди і 15 серпня розгорнулася біля міста Каменська-Струмилово. Позаду йшла армія, зосереджувалися на важливих стратегічних ділянках піхотні частини, накопичувалися на вузлах штаби і обози. Від Балтики смертельним джгутом розтягувався фронт. У штабах розроблялися плани широкого наступу, над картами корпіли генерали, мчали, розвозячи бойові накази, ординарці, сотні тисяч солдатів йшли на смерть…»

Підготував Володимир ЯЩУК.

Коли у побуті однієї з народностей австралійських аборигенів, з'явилася така важлива річ, як залізна сокира, це не призвело до зростання продуктивності — оскільки жодних серйозних стимулів для роботи так і не з'явилося, а видобувати мінімальні засоби для існування стало набагато простіше, люди стали просто більше спати.

[ Читати і дивитись далі ]

Які навички має мати армія. Перше це реакція. Швидкість. Швидкість в всьому. Не переводити людину з одного підрозділа в другий і ця процедура тягнеться до пів року, щоб штабні себе роботою обеспечували а щоб ця операція займала 2 - 3 дня. Якщо армію мінімізувати до одної людини. Є очі які бачать і передають інформацію в мозг, мозг цю інфу обрабатує і передає сигнали для рук, для ніг. І тут головне Швидкість. Роботи з людьми, ніякої. З особистого опита знаю. Є люди які можуть працювати тільки якщо ними управляють. Є самостійні. Є командні. Є од одиночки. Є ті що розвиваються і вчаться. Є ті що зупинили свій розвиток впливом алкоголю і наркотиків на свій організм.
Якщо нічого не робити то і результат такий як є.