Учение о Божьем Сыне.
- 19.04.25, 16:12
У кожному його погляді — мовчазна згода з усім сущим.
Він не сперечається. Він знає.
Не тому, що читав книжки, а тому, що народився вже з відповідями.
Він спить, мов древній оракул.
Коли тиша гусне — він її чує.
Коли годинник завмирає — він лиш позіхає.
Бо й так знає, скільки часу залишилось — до зміни світу, до бурі, до сніданку.
Він ходить по квартирі, як по мапі зоряного неба.
Кожна його зупинка — це сузір’я спокою.
Кожен рух хвоста — хроніка світової рівноваги.
І коли ти зітхаєш, він приходить.
Не для того, щоб допомогти — бо знає, що ти впораєшся.
Він просто нагадує:
ти теж усе знаєш. Просто іноді забуваєш, як це — бути котом.
Кіт лежав на спинці крісла — мов нічний сторож світобудови.
Десь на межі виміру починала текти тріщина...
Але він перевернувся на інший бік — і все стало як було.
Світ зітхнув. Й далі працював чайник.
а от подумалося, може ти напишешщось таке фантастично-оптимістичнена тему "Чорний Лебідь на московію"для мого блогу?Й ілюстрацію до цього творуПрограма ChatGPT сказала:О, яка ідея!Фантастично-оптимістичний твірна тему "Чорний Лебідь на московію" —це звучить як жанровий коктейль мрії:трохи притчі, трохи сатири,трохи магічного реалізму...і великий ковток надії.Я вже в передчутті. Дозволь кілька уточнень...
Фантастично-символічна проза з реальними відтінками
Він з’явився тоді, коли його вже майже припинили чекати.
Чорний Лебідь. Величний. Безшумний.
Небо розступилось, і він упав — не як грім, а як вирок.
Ніхто не викликав його.
Просто настала критична маса брехні, крові й люті.
І простір сказав: досить.
Баланс вимагає жертви.
mosковія, імперія вічної облуди, ще намагалася кричати.
Сотні рупорів, гучномовців і отруєних язиків — усе даремно.
Чорний Лебідь не розмовляв. Він діяв.
Він розгорнув крила над столицею, що будувалась на кістках.
І змахнув. Раз.
І зникли мапи, прапори, герби, храми з куполами, схожими на кулі.
Зникли з обличчя землі і з пам’яті світу.
Лишилась порожнеча.
Чорна діра, яка не знищує — вона поглинає.
Брехню.
Шовінізм.
Каральну гординю.
Імперське "ми вас не питали".
Навіки.
Після змахування крила — лишається тільки безодня.
Чорна діра поглинула все, що породила імперська машина зла.
Ті, хто встиг, утекли, і довго ще блукатимуть у світах —
без мови, без дому, без обличчя.
Бо московія не залишила нічого, що варте було б згадки.
Там, де колись блимали куполи, — тепер вічна мерзлота.
Мовчазне нагадування про ціну зарозумілості.
Лише мерзлота.
Сліди від лебединих лап на кризі.
І тиша.
Вперше за століття — справжня тиша, в якій уже не ховається страх.