хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Найбагатше село України...

А ви бачили коли-небудь щось подібне?

Коли Вам говорять про якесь село, ви уявляєте маленькі дерев’яні будиночки, сараї з худобою і великі городи? Однак є одне село, яке повністю суперечить цим стереотипам!

Це невелике село Нижня Апша в Закарпатській області, недалеко від українсько-румунського кордону.

Одне з найбагатших сіл України

Архітектура села більше нагадує європейські вулички ...

[ Читати далі ]

Ни тебе, ни себе

  • 16.10.20, 10:06

- Видишь, сколько во мне разрушительной энергии… - Видишь, сколько в тебе созидательной апатии… © крошка-гений. октябрь 2007.



Прихожу в свой дом, раздеваюсь, 
Сбрасываю платье с благородно-блудливой совести.
Happy end'a не будет? Нет, не будет
В моей неоконченной повести.
- Издеваешься?
- Издеваюсь.
Блядско-ласковый, сука, "февраль"
 заразил моё "Я" раздвоением.
- Тебе жаль?
- Несомненно жаль.
- Ни тебе, ни себе я не верю. 


Порожня кімната 2

  • 16.10.20, 08:55

Здавалося, що я знову потрапив у подібну історію.  Третій день у лікарні та шостий – хвороби, а стан не погіршувався, навіть підвищена температура тридцять сім і п’ять бувала лише у другій половині дня. Я вважав, що мій бронхіт міг бути  викликанийнеобов’язково моднячим вірусом, а старими-добрими пневмококами. Ці бактерії можуть жити у носоглотці здорової людини, і поки імунітет сильний, організм з ними справляється, а тільки  послабне – оборона пробита. Тим паче підхопити у моєму випадку COVID-19 виглядало фантастично, неначе  виграти джекпот. В районі  майже з сорокатисячним населенням протягом чотирьох місяців було виявлено лише двадцять два випадки вірусної інфекції. До того ж мій спосіб життя та робота дуже далекі від скупчень людей, а це  ще багаторазово зменшує ймовірність зараження.

 

Минули прогнозовані два-три дні очікування результату тесту, а його все не було. І лише на восьмий мене проінформували, що лабораторні дослідження  показали наявність  вірусу в моєму організмі.

 

Все-таки джекпот!

 

Неймовірно, але  підводний човен в степах України виходить теж  існує, бо  таки сплив!

 

Новина мене здивувала, проте не засмутила, адже другу добу температура і дихання були у межах норми (навіть на наступний день зняли катетер –  ін’єкції антибіотиків вже були непотрібні). Тож я практично був здоровий, однак  мене не виписали з лікарні. За протоколом треба було ще відбути тиждень в ізоляції до наступного тесту, а  потім  тільки у разі  його негативного результату я міг покинути лікарню.

 

Тим часом земля слухом повниться і я стаю героєм фільму жахів «Чужий 2020» студії «Радомишль Йолкі-палкі Пікчерз». До вечора про мою хворобу вже знає пів міста. Працівники санепідемстанції у захисних костюмах завзято проводять дезінфекцію під’їзду мого будинку, рясно заливають  його їдким сірим, немов цемент, розчином до стелі п’ятого поверху (до речі, моя квартира на першому). Можливо тиждень тому, як я залишив квартиру, Чужий випав та закотився десь під сходи у парадному і там підстерігає нову жертву. Від такого шоу сусіди з великими нажаханими очима тиснуться по кутках своїх осель. Десь там у кафе «Холодні ноги» кухарі перевіряють свою комору на наявність рису, родзинок та меду.

 

Хай там як не було, а життя триває.

 

 

Каркання ворон за прочиненим вікном сповіщає про прихід нового вчорашнього дня. Ще немає і шостої години, а спати вже зовсім  не хочеться. Здавалося б, поспи ще до дев’ятої, до сніданку – хто тебе обмежує… хіба що  біля сьомої години сон перерве дзвінок від чергової медсестри, яка поцікавиться ранковим температурним показником. Спати не хочеться, бо лягаєш о десятій вечора, а що ще робити у такий час «в’язню вежі». Фільм не подивишся – ліміт інтернету, а на читання – то білого дня достатньо.

 

Переглянувши ранкові пости у фейсбуці, підіймаєшся з ліжка. Днями у  ньому неможливо вилежуватися – набридає, та й просто  хочеться якоїсь фізичної активності. Почав ходити навколо ліжка: п’ять метрів в одну сторону, п’ять – у протилежну. Так з годину топчешся  і набігає декілька кілометрів, а ще  періодично віджимаєшся від бильця ліжка.

 

Після дев’ятої години приносять сніданок, залишивши його за дверима на тумбочці у шлюз-кімнаті. Триразове харчування, і кожного разу простий суп з дешевих круп та шматок  хліба. Тарілки, напевно, старші за мене: зачовгані, а коли  й щербаті – іноді трапляються з тріщиною. Зате вчишся гарним манерам: під час їжі не стукаєш ложкою об тарілку, щоб надлишковою завзятістю не розколоти її навпіл. Я розумію рівень державного забезпечення, тому не жаліюсь і не пред’являю претензій, а просто змальовую реальність.

 

Іногороднім трохи урізноманітнити свій раціон складнувато, однак я не вибагливий і до життя відношусь по-філософськи – міг би й два тижні на юшці одній посидіти, але Всевишній, до мене прихильний та милостивий, не допустив цього.

 

Мій шеф-роботодавець живе у Малині, тому він не давав  мені впасти у  лікарняний харчовий аскетизм. Шеф привозив важкі об’ємні торби з різноманітними харчами. «А скільки там тієї їжі!» – так відповідав він на  моє прохання передавати  менше. Адже в ізоляційному боксі немає холодильника, а жерти як  не в  себе я дуже втомлююся.

 

Після сніданку був ранковий обхід і ритуал прослуховування лікарем моїх легень. Потім наставав час чекання обіду… нє, не в смислі знову жерти, а як поняття часового виміру середини дня.

 

Сьогодні, здавалося, було чим цей час скоротати – на моє прохання шеф передав мені ножиці. Я, наївний, розраховував пробути  у лікарні два-три дні, тож про них і не подумав. А тепер став перетворюватись на вурдалаку і міг своїми величезними кігтями ненароком порізати «скафандр» медперсоналу. Тому я взявся до роботи й швиденько впорався з лівою рукою, а з правою –  трохи не замордував себе. Нігті м’ялися, ламалися і погано обрізалися – ножиці виявилися затупленими. Полірнувши вимучений результат своєї роботи об  матрац, я спробував здійснити свій другий задум – зістригти й поголити бороду. Де там! Ножиці не змогли вкоротити навіть одну окрему волосину – вони її просто згинали. Спроба змінити імідж виявилася невдалою – очікування обіду продовжилось.

 

Пообідді – тиха година, і я не став порушувати цю гарну лікарняну традицію. Впасти в анабіоз години на три, якщо вдавалося, було чудовим способом скоротити день. Ти неначе астронавт з фантастичного фільму, який  переживає уві сні довгий нудний переліт до зірки через космічну безодню.

 

Після п’ятої години – вечеря. І знову піша прогулянка навколо свого ліжка під хеві-метал у навушниках. Тільки сьогодні згадав, що на мобілці збереглася невеличка збірка. Драйвова музика підбадьорювала та відволікала від нудного топтання в тісному замкненому просторі.

 

Після двадцятої – вечірній обхід: лікар, стетоскоп, легені.

 

Потім споглядання у вікно у вечірньому світлі тополі, бетонного паркану та прослуховування воронячих галасливих розбірок.

 

Нарешті доба спливає і ти в черговий раз загинаєш пальці підраховуючи кількість пробутих  тут днів, зважуєш, скільки ще залишилось можливих.

 

Ніч. Сон… І знову каркання ворон за прочиненим вікном сповіщає про прихід нового вчорашнього дня…

 

 

Коротати час допомагало і читання. Крім перегляду новин та дописів у інтернеті, я прочитав збірку історичних нарисів, пригодницько-гумористичну та науково-популярну книги. Остання – це Курпатова «Червона таблетка» (як у фільмі «Матриця»: з’їж  її – подивись правді в очі). У ній автор науковими фактами обґрунтовує, що ми – це наш мозок, а наша свідомість і особистість – це ілюзії створені ним. Якось сумно усвідомлювати себе машиною з сенсом генерування ілюзій. Мені здається,  що якщо взяти ширшу систему координат, ніж та, яка досліджується в книзі, то феномен людини буде виглядати по-іншому. Можливо, Всесвіт – це Розум, а люди – індивідуалізовані його частини, через які він пізнає сам себе та розвивається. Такий собі зворотний зв’язок, який можна побачити у всіх складних системах.

 

 

На шістнадцятий день мого «ув’язнення» до «вежі» зайшов лікар і повідомив, що отримав  мій результат тесту, який негативний на вірус. Тепер я вільний.

 

Через десять хвилин медсестра провела мене коридорами лікарні до виходу. Я подякував їй – двері за мною зачинилися й про мене забули.

 

 

ПІСЛЯМОВА

 

Люди по-різному ставляться до можливості вірусного зараження. Одні мають крайні судження, що COVID-19 – фікція і світова змова, цілями якої є тотальний контроль над людьми та заробляння грошей, інші – що це ледь не  апокаліптична загроза. Я вважаю, що цей вірус – об’єктивна реальність,  і від зараження ним ніхто не застрахований, що доводить і мій досвід. Однак  крайніх реакцій, спекуляцій, інформаційного шуму навколо нього неспіврозмірно  більше реалій.

 

А наостанок хочу подякувати всім лікарям, медичному та обслуговчому персоналу, які брали участь у моєму лікуванні. Здоров’я вам та довгих щасливих років життя!

Навіщо вам ті лікарні?

  • 16.10.20, 08:02
Добре освітлені і заасфальтовані дороги в бік кладовища набагато цікавіше.



Зробіть себе ще раз разом, довбойоби

Бодрые ведущие утренних новостей



Такси бизнес-класса - это обычное такси, но у водителя реально есть свой бизнес.

 

Кто бы знал, что сдохшая корова соседа прекрасно заменяет годы психоанализа!?

 

А вот, дымя горящей шапкой, слуга народа пробежал.

 

Самоізоляція – це ознайомлювальний тур на пенсію. Грошей немає і зайнятися нічим.

 

Положил пятисотку в летнюю рубашку. Было много постов о том, как я обрадуюсь летом, когда её найду. Но ни одного совета о том, как сейчас о ней забыть.

 

При выборе пляжной одежды самое главное - убедиться, что её хозяин отплыл достаточно далеко.

 

Оптимисты уверены, что счастье есть, пессимисты – что счастья нет, а реалисты знают, что на советах, как стать счастливым, можно хорошо заработать.

 

Не подскажете, до скольки лет можно подавать надежды?

 

Наше время придет, но нас оно уже не застанет.

 

есть много адекватных женщин
найди одну из них но знай
они босыми не танцуют
в одной сорочке под дождём

 

- Доктор, мне кажется, меня все ненавидят! Ничего, что я ночью звоню?



 

Приснился сон: будто на дворе лето 2021 года, в мире бушует пандемия нового кишечного вируса, и мы все такие ходим в памперсах и обсуждаем, что в 2020-м в масках было гораздо лучше.

 

- А ты знаешь, что твоя маска одноразовая?
- Конечно! Живем-то один раз.

 

- Вы кто по профессии?
- Курьер, вирус разношу.

 

Прежде чем выйти из дома, подумай, стоит ли это одноразовой маски.

 

- Мадам, можно за вами приударить?
- Не приубейтесь.

 

Новости киноиндустрии:
Оба фильма, вышедшие в 2020, будут номинированы на Оскар...

 

Недавно увидел на кладбище объявление "осторожно, ковид-19".
По-моему, они опоздали с предупреждением...

 

Дональд Трамп призвал американцев не бояться коронавируса.
Он прав. По статистике у них гораздо больше шансов быть застреленными в школе.



 

Тому, кто не может говорить просто, лучше просто помолчать! - говорил своим ученикам Сократ.

 

Поставила набухать тесто и чтобы ему было не скучно набухалась с ним!

 

Муж разлил кофе на новый ковер. Подскажите пожалуйста как отмыть пятна крови.

 

А ваши дети вообще в курсе, что на вашей свадьбе электрический чайник считался нормальным подарком?

 

Отдал дочь на курсы нестандартного мышления в воскресную школу. Занятия по средам.

 

- Девушка, давайте познакомимся!
- Спасибо, у меня уже есть знакомые.

 

— Какие планы на осень?
— Впасть в депрессию, может еще спиться, пока точно не знаю.

 

Быстрее чужих детей растут только собственные долги.

 

Прошёлся по парку и задался вопросом: как молодые родители понимают, грозит ли их ребёнку опасность или он орёт в штатном режиме?

 

Ждать принца на белом коне всю жизнь они видите ли согласны, а подождать недельку-другую пока он отдыхает, - сколько можно валяться на диване?!

 


#про дебілів та людей

  • 16.10.20, 05:44
Вхід в одну з поліклінік міста.
На вході медсестричка перевіряє температуру в кожного, «пікаючи» зап’ясток спеціяльним термометром.
Огрядна панна в барвистому вбранні трішки вагається, потім підставляє зап’ястка.
«Пік!» — робить термометром медсестричка.
— І мене теж чіпуйте. — підставляючи зап’ясток, каже студент, що зайшов услід за панною.
— То ви чіпували? — раптом лякається панна. — А ну виймайте назад!
І пхає під носа сестричці зап’ястка.
«Пік!» — робить термометром медсестричка.
— Вітаю, тепер у вас два чіпи. — каже студент.
— ЩООО? — лякається панна. — А ну, виймай обидва!
І тицяє трохи не в обличчя сестричці своїм зап’ястком.
«Пік! Пік!» — робить термометром сестричка.
— А тепер чотири чіпи. — каже студент.
Барвиста панна відкриває рота, готуючись влаштувати істерику.
— Божечки, це ж просто термометр! — намагається уникнути шкандалю лікарка з реєстратури.
— Так, термометр. — каже студент.
— Спеціяльний чіпуючий термометр виробництва Мікрософт.
— Так! — каже лікарка панні. — А ну дайте руку!
Жінка покірно тягне руку.
Лікарка бере зі стола магніта для скріпок, знімає з нього якійсь металевий дріб’язок і прикладає магніта жінці до зап’ястка.
— Все — каже лікарка, дорахувавши до п’яти. — За пару днів чіпи мають вийти з калом, перевіряйте.
Якщо не вийдуть за три дні, приходьте, будемо руку різати.
Барвиста панна відходить, розтираючи і уважно роздивляючись зап’ястка.
Лікарка показує студентові кулака.
Тирнетнула

Як Вам оплата за природній газ ?!

  • 15.10.20, 23:01
Це не опитування......
Просто цікавить думка споживачів та спеціалістів.
Хто це придумав і чому.Я з радістю прочитаю всю інфу і відповім на коментарі.
Бо поки що сама не зрозуміла що і як.

Я свободна.....І що?

  • 15.10.20, 21:36
Я забула що значить -- СТРАХ...........
Чому нема якоїсь такої схожої пісні на українській мові.
Пісня класна і тембр голоса мені подобається..
https://www.youtube.com/watch?v=Hr5HIkJmgqk&feature=emb_logo
Чомусь не грузиться відео.......prostite

Цілий день ця пісня крутиться в голові......
И що мені ця свобода дає............smoke prostite.....
Прохожу після роботи загнана,як собака,ще й в добавок покусана......На очі не бачу....prostite