Сегодня у моего друга и коллеги родилась еще одна дочь. Ничего удивительного - не надо и на УЗИ ходить: уже несколько лет все больше и больше подтверждается моя теория, что у программистов, дизайнеров, модераторов и прочих бойцов компьютерного фронта рождаются только девочки! Если у кого из них и есть сыновья - то были рождены  еще до того, как родители связались с компьютерами.
     У кого какая личная статистика на этот счет? Есть ли у этой теории научная основа? А может кто-то уже исследовал?
     Но на всякий случай: если хотите сыновей - придется дезавуировать компьютер :)

UPD. Моя статистика: из всех знакомых, плотно работающих за компами у 2 чел. по 2 дочки, 5 чел. по одной дочке (и я в т.ч.), а мальчик один всего, и тот был рожден в докомпьютерную эпоху...

Каждый день езжу за рулём.И часто когда случается пробка,неизвестно где авария на твоей или встречной полосе.Так как стоят(еле ползут) обе полосы и твоя и встречная..Понятно там где авария случилась заторчик,но на другой совершенно пустой дороге,другие водители останавливаются дабы посмотреть на аварию и тем самым создают затор за собой,и каждый!останавливается...И не действует на водителей эти "ужасные дтп",они после того как посмотрели снова кладут спидометр,едут на встречную итд...Людям подавай жаренное,им все интересно....Чего останавливаться то....Любопытство блин,создающие километровые пробки.

Мені здається, що у нас побутує така думка, що політики в США ніколи не брешуть.  Що ж, ролік:

[1]http://www.youtube.com/watch?v=3F4uptDvkx0  — реакція Республіканської партії на Нобелівську премію Елу Гору
[2] http://news.bbc.co.uk/1/hi/education/7037671.stm — стаття на Бі-Бі-Сі, в якій йдеться про висновок Британського суду по фільму «An Inconvenient Truth» (гірка правда).

Хто має інтерес та знає англійську, можете пересвідчитись, що і американські політики брешуть.

Там така історія: Ел Гор, колись, у 2000-ному році, не виборах Президента отримав більшість голосів виборців, але, через особливості виборчої системи США програв Бушу молодшому.

Після того, Гор, отримавши трохи вільного часу почав критикувати адміністрацію Буша через її ставлення до проблеми глобальної зміни клімату, тощо.  Зокрема, він випустив документальний фільм, який отримав Оскара та Еммі.

В роліку, на який я посилаюсь, представник Республіканської партії дає інтерв'ю з приводу нагородження Гора Нобелівською премією миру.

Цей представник робить твердження, що Британський суд знайшов багато сумнівних моментів у фільмі Гора, через що вона цей фільм серйозно не сприймає і радить цим фільмом не перейматись.

В статті на Бі-Бі-Сі йдеться про вердикт суду.  Якщо прочитати цей вердикт, то, насправді, можна дійти висновку, що суд має зауваження лише до певних, другорядних, тверджень, зроблених у фільмі.  Основні твердження залишились не спростованими.

Як не дивно, ведуча заперечує представникові Респ. Партії, і, мені здається, можна простежити як представник республіканців змінює свої твердження протягом цього інтерв'ю.

 Вы читаете неофициальные новости! Подробнее...   ГЛАВНАЯ 

Теперь смайлы вы можете вставлять в позицию курсора, а не в конец строки!

УРА!

 

Хочу такой же!

.

Антресолька - это грандиозная выдумка человечества… Она, как кладовка семейной памяти.
Сколько всего можно там найти! Книжки, старые игрушки, детские вещи… Иногда можно залезть туда (благо на старой квартире она у меня преогромнейшая) и провести полдня, перебирая старые вещи, копошась в своих воспоминаниях.
Там есть много чего…И старая кукла, пластмассовая, с белыми длинными волосами и темными глазами с длинными ресничками, ярко накрашенными губами детской дрожащей неопытной рукой. И гномик с неровной бородкой, на котором когда-то давно я впервые опробовала навыки парикмахера. И горы книжек… Некоторые из них прочитанные, а какие-то так и оставшиеся не раскрытыми. А может попасться и такая, на форзаце которой красуется мой рисунок карандашом. Детский такой… смешной.… А из дальнего угла выглядывает старый магнитофон, ещё бабушкин. Семейный раритет! Смешно… Там же, на гвоздике до сих пор висят коньки и халахуп. Можно где-то отыскать ещё и чешки. Как же упорно мама меня маленькую за руку водила заниматься танцами, несмотря на все мои препирательства и уговоры, что английский и математика лучше и интересней. Сколько всего всплывает в памяти, пощипывая в груди…

Приятно, черт подери!

Мені інколи здається, що певні події чи явища можна побачити лише на відстані, лише здалеку збагнути їх сутність. Про історію можна судити лише з висоти часу, коли стануть відомі відповіді на певні запитання. Отак і з легендарним гуртом “Брати Гадюкіни” — піонерами українського року — внесок у розвиток рок культури, який зробили свого часу “Хлопці з Бандерштату” помітний і сьогодні.

“Брати Гадюкіни” ведуть свою історію від 1988 року. Коли зібрався перший склад: Сергій Кузьминський (вокал, клавіші), Олександр Ємець (сакс), Андрій Партика (гітара), Михайло Лудін (ударні), Олександр Гамбург (бас, вокал). Першим бойовим хрещенням “Братів” став московський фестиваль “Сирок-89”. Московська публіка сприйняла їх набагато тепліше, ніж російських панк-музикантів. Тому “Брати” готують повністю україномовну програму і починають створювати український рок-н-рол, разом з гуртом “ВВ”. У 1989 вони записують свій дебютний альбом “Всьо чотко!”. Дві останні композиції з цього альбому стають справжніми хітами: “Наркомани на городі” та “Чуваки, всьо чотко”. Секрет простий — у майже розваленому Союзі, знімають будь-які табу. Публіка взнає купу нових слів та явищ, серед який і наркоманія. “Брати” розуміють, що про це потрібно співати:

“В школі вчителька казали

 Жи б ви всі запам’ятали

Як побачиш наркомана

 бий його, як таракана.”

 Таки правда: «від людського гніву наркоманам не втекти”.

На “Червоній Руті” в Чернівцях “Гадюкіни” були другими, перше місце виборола їх сестричка Віка. Окремого слова варте стилістичне забарвлення текстів “Гадюкіних”. Мало того, що музика, яку вони грали це суміш року, фольку, регі, рок-н-ролу та блюзу, то ще й тексти пісень були абсолютно відсторонені від звичного радянського уявлення про пісню. Вони сприймалися насамперед як протест проти існуючої радянської культури, радянського способу життя, хоча водночас відкривали багатьом очі, змушували замислитись. У цьому й секрет популярності гурту.

Наступний альбом вийшов у 1991 році і дістав назву “Ми — хлопці з Бандерштату”. Він був записаний уже без “Шулі” Олександра Ємця, якого замінили на Ігоря Миколайчука. Тоді ж з’явився і Павло Крохмальов. Те, що робили “Гади” на сцені часто називали модним словом шоу. Ніхто більше не давав таких концертів. Новий альбом чітко асоціювався з Галичиною:

“Дехто говоре: "Бандити, хулiгани
З тої голоти людей не буде"
А ми ся подивим, як потреба стане
Хто полiзе в льох, а хто пiд кулi пiде!”

Відтепер “Брати Гадюкіни” не гурт, а творче об’єднання, головою якого є Олена Мархасьова. Разом з Братами до об’єднання входять ще кілька львівських гуртів: “Плач Єремії”, “Мертвий Півень”, “Клуб шанувальників чаю”. У вересні Брати проводять концерт-марафон під епатажною назвою — “Не проп’ємо Україну” і на півтора роки замовкають.

Відроджується гурт лише в липні 1994 року, Тоді Брати записали новий альбом “Було не любити”. Але не обійшлося і без втрат: команду залишили Юлія Донченко та Андрій Партика. Лідер гурту лікувався в Бельгії від наркотичної залежності. Саксофоніста Богдана Юра забрали до армії. Незважаючи на все це у грудні 1995 року розпочався запис нового альбому: “Бай, бай, мила”. У 1997 Мельничук та Крохмальов створили власну студію  — “Гадюкіни рекордс”. Навесні 2000 побачив світ альбом “НАЖИВО”. Туди входили концертні записи 94-95 років. Згодом в Німеччині брати пояснили, чому ніколи не працюватимуть разом: “Те, що Гадюкіни не будуть разом працювати – це ми вирішили давно. Час змінює людей і виходити – як виходять “Shadows” і такі інші “повсталі з пекла” – ми б не хотіли. 15 років тому ми були як Beatles – виходили на сцену і дівчата починали кричати. У нас так само була ця харизма – і група повинна бути такою. А тепер – виходити на сцену? А для чого? Нагадати нашому поколінню як вони постаріли? Як вони втратили? Для чого?”

Проте у січні 2006 Гадюкіни зібрали аншлаг в столичному Палаці спорту. Як стверджують очевидці концерт вдався, шоу залишилося, тому всі повірили у воскресіння Братів. У фіналі історичного концерту вражений прийомом Кузя щиро подякував екстазованій публіці і з властивим гумором попрощався від імені Братів Гадюкіних ще на десять років. Але, здається, леді та джентльмени, то був жарт.

Що ж таке Гадюкіни сьогодні? Чи така ж вже історія? Можливо, якщо вдуматися в тексти їхніх пісень то і сьогодні ми знайдемо якусь актуальність. У пресі та на просторах інтернету знову з’явилася інформація про те, що Гадюкіни дадуть ще один концерт, а Павло Крохмальов в інтерв’ю газеті “Дело” (01,08,2007) висловив сподівання, що цього разу Гадюкіни таки повернуться. Можливо це знову протест? Цього разу проти сучасного стану справ, Гадюкіни просто знайшли в черговий раз причину для своєї музики, знайшли можливість стьобу, прагнення висловити щось нове, підігріти український рок-сегмент. Але реінкарнація Братів ще поки не є доконаним фактом. Ну що ж: “Було не любити!”

 

Я слышала на эту тему много версий, вот и интересно кто же это такие.

Как думаете... почему уходят в монастырь???
Просто вчера... меня разолил один человек... и я сказала что "ухожу в монастырь"...
А если серьезно, то почему уходят в монастырь девушки, парни..... только не надо заливать мне про то что они увидели озорение... и топу подобное.....
Я седня предложила подруге уйти в монастырь, она согласилась.... только уточнила что не в муржской.... потомучто мужики и так надоели... может хоть там от "сильной" половины человечества удастца отдохнуть?....
Конечно я никуда не уйду... это просто фраза (а может из-за того что на ладан аллергия?? незнаю).... но задумалась... пойдет ли мне ряса??? интерестно.... вот....
Советы, приколы... мысли... с удовольствием почитаю... но отвечать врядли буду, поскольку обед заканчивается, и надо работать......
кстате.... всем кто знает что я устраивалась на новую работу... так воот... я прошла испытательный строк.... гы.... я довольная.. и не могу не похвастатся....

Часто раздражает неожиданное прерывание общения с человеком в аське. Вот был человек, говорили, а потом раз и пропал. Ни ответа – ни привета. Понятно у всех куча дел, общение часто происходит между основными служебными обязанностями. А там всякое случается.…То начальство мимо идет, подглядывает чем занята, то к себе срочно вызывает.

Сегодня от нечего делать, искала некий негласный свод правил общения в ICQ . . Наткнулась на заметку «Аськин этикет».

Если не лень, можете почитать. Там всего 21 пункт. Я бы добавила ещё парочку.
По поводу приветствий и прощаний. Считаю раз сказали «Здрасте!», то неплохо бы и «Пока!» не забыть. Хорошо бы еще и про «сорри, занята, вернусь – продолжим» помнить.

А может вовсе не стоит ограничивать себя какими-либо условностями? Хотя мне приятней обратное.