хочу сюди!
 

Ірина

50 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 43-53 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Оранжевое.

Действующие лица:
Светлые мальчики — Они самые -Героиsila любимые.
Горшки- те же «примусы», которые починютъhummer
Спящие люди, мыши —  терпеливые ЮзерАrose
Большие — (ну ОооЧччень большие людЬ prey) look kill
и наконец Тихие игры- паттчь, апъбгрейдъ, ........дъфа къгъ devil - всяко разъно, токма не заразъно

зы: надеюсь не в обиду, всегда с *искренней нежностью и love*

Почти весело )


Как бы мне повеселей
Быть в такое время суток?
Не найти достойных шуток,
Чтобы стало чуть бодрей.
Рассказать ли анекдот,
Или сказку про соседа,
Чтобы мне еще поведать
Без прикрас и без забот.
В жизни есть веселья много
Но оно проходит мимо,
Все смешное так незримо,
Если для тебя прийдет.
Вот над кем то посмеятся
Можно запросто, легко
И за этим точно братцы
Не идти нам далеко.
Мой сосед привез барашков
И во двор их отпустил,
Они будут забираться
В дом к нему,хоть не просил.
Окружат его любовью
И поспят с ним до зари.
Для меня смешно и это,
Что ты тут не говори.
Или вот, один приятель
Выпил лишнего чуток
И на радостях случайно
Сел на праздничный пирог.
Так жена его кричала,
Что оглохли петухи...
Им наверно смеха мало,
Но приколы неплохи.
В общем можно посмеятся,
Пошалить и почудить,
Только надо постараться
Глупых дел не натворить.

CD040 - Асса "Звуковая дорожка"

Вступление и здравствуй мальчик бананан
Иду на ты
Военно-воздушные силы
Мочалкин блюз
Девичья плоскость
Но старик Козлодоев бы влез
И будет город золотой
Чудесная страна
Хочу перемен - Кино, Аквариум, Чернавский, Браво и Союз композиторов
В добавок:
Иду на ты (я снова)
Майор-Гагарин-Шурик говорит
Мочалкин блюз (опять) - Рыженко, Друбич, Бугаев, Говорухин и Баширов









Асса - первое слово после потопа? Хороший фильм, драма, но типа про неформалов. Почему типа? Да неформалов там собственно и нет. Ленинградский рок-клуб в пору коммерциализации и исполнители беззастенчиво тырящие музыкальные идеи у Кьюре и Девида Боуи. Алкоголь, план и прочие радости жизни не показанные в фильме - вот что составляло неформальную культуру. Два-три духовных лидера с интересными телегами и приставшие к ним ничтожные личности хиппи-панки (сейчас эмо-готы)  любящие только бить баклуши да жаловаться на жизнь. Сейшин на флэту - человек двадцать народу, облака табачного дыма вперемешку с конопляными ароматами, бутылки портвейна по кругу, в туалете мажутся ширивом, в прикрытой спальне уже две пары сношаются, в зале местный бард пробует изобразить что-то свое, но уступает требованиям публики и лабает "все идет по плану", сборище вдохновенно невпопад подхватывает припев. На кухне обкуренные пауки вспоминают бесконечную историю о приключениях в походе за травой. Все телеги "духовного лидера" ты уже знаешь наизусть и начинаешь стебаться со всего сакрального для данной колонии - лидер злится, но хлебнув портвешка умиротворяется. Такая вот тусня... неформальная. Ну, в смысле весело же! И зато сейчас есть что вспомнить!

Вечный вопрос.

  • 01.08.08, 23:59
Вечный вопрос для пар;кто платить,ЕСЛИ ВЫ ИДЁТЕ В КАФЕ?

9%, 3 голоси

30%, 10 голосів

3%, 1 голос

48%, 16 голосів

9%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Наемники...

  • 01.08.08, 23:38
Помнишь как жизнь продавали
И брали в замен мы гроши...
Ты помнишь как дань собирали?
Ты помнишь, как каждый спешил...

Как в памяти дни отбивались
Я помню теперь каждый миг.
А в битвах, за что мы сражались?
Из глотки что рвался за крик?

И почему же теперь нет дороги,
Куда нам с тобою идти?
Все наши слои Кэтт промокли,
Нет ничего, посмотри...

Нам пули все наши вернули,
Метал весь отдали сполна...
Мы Кэтти с тобою уснули,
Чтож дальше не знаю и я...

А как бы вы поступили?!

Вот такая история приключилась со мной недавно...

Меня мой начальник, вернее не совсем начальник, просто руководящий группой, попросил (заметте попросил!!! ) поехать по работе в одну достаточно отталенную и неудобную точку. Сделать это надо было до 12.00, я предепредила, что несмогу успеть до 12.00, а он сказал, что начего страшного, главное попасть туда... Около 13.00 я позвонила ему и сказала, что сажусь в маршрутку, он сказал, что хорошо (совершенно спокойным голосом!)... По пути я задержалась в соседней точке, попрошу заметить, что ехать туда около часа! Это почти край города! в 15.30 я звоню и говорю. что я на месте, а в ответ слышу:

- ты, *бять, совсем о*уела?!?!

в ответ на это я действительно чуть не о*уела! Начался монолог полностью ненормативной лексики, который полностью процетировать нельзя

- ты должна была быть там в 12.00!!! Мне такие работники на*уй не нужны! Я сам там уже был!

на что я оветила находясь уже в истерике

- не обломался на машине сьездить?! "не нужны" значит я работать не буду

и ложа трубку я кинула фразу, которую он как оказалось услышал

-да пошел ты на *уй

на следущий день на общем слете работником моня привселюдно еще раз обложили матом и оштафовали на 200гр! Но когда я приходила на эту работу я приказы всяких там псевдо начальников выполнять не подписывалась и по уставу статьи за которую меня оштрафовали нету! А директор, являющийся его другом, его потдержал типа "Ты его оскорбила!"

Теперь я увольняюсь... Это не первый такой случай...

 А как бы вы поступили?!


100%, 11 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

страшненька історія на ніч для сміливих

 

Отже, як і обіцяв – смакуйте.

 

Сьогодні завів розмову з хлопцями про ту дорогу. Виявилось, що всі зустрічалися на ній з чимось, що описували у чорних кольорах. Видно є щось там… на тій дорозі. Причому всі пригадували тінь чогось жахливого, що слідувала за ними.

 

Коли оповів їм цю історію заявляли одностайно – правда. А оскільки я й сам переживав щось подібне, то не можу з ними не погодитись. Тепер, якщо й ви хочете дізнатися про нашу місцеву загадку, яку, по суті, приїжджим людям у нас ніколи не розказують, то вперед… як кажуть

 

На жаль людини, що розказала мені про це вже нема в живих (по природній причині). Але жах на дорозі лишився і, хто зна кому він ще стрінеться. Треба бути до всього готовому…

 

*****************************************

 

Він затримався з дівчиною, проводив її додому. Хлопці пішли раніше і їх доводилось уже доганяти. Однак бігти не хотілось – все згадував Марійчині губи, терпкий смак уст, відчуття пружних грудей… «Ех, кохання, яка вже там компанія, по дорозі і сам додому доклигаю, йти то кілька кілометрів» - так думаючи він потихеньку вийшов з села і попрямував по стежці понад залізничною колією. Ніч щоправда була якась тиха, хмарна,  тяжка, шлях попереду важко було розібрати.

Оминув залізничну будку. Раптом освітилося все, таємничі тіні кущів наче придорожні знаки окреслили шлях.

- Ага, – глянув угору: -  місяць.

І дійсно господар ночі з-за хмар виглянув.

Йти стало легше, знов думки полинули до коханої. Літня природа довкола – романтичний настрій, ніхто не відволікає від мрій, спогадів. А хлопці зараз би про щось своє теревенили, куди на слідуючу дискотеку рвонути, де дівчата кращі, скільки горілки випили… «А нащо то мені, у мене он – Марія» - він точно знав, що на слідуючі вихідні знов сюди помандрує. А що? Нехай і сам. Що там іти?! Туди-сюди – разом хай і десять кілометрів. Знав, але не знав він, що вночі на цю дорогу сам іти уже більше ніколи не повернеться…

Ось і місток через канаву – вже більша половина дороги пройдена. Зробив невеличкий привал. Посидів послухав шум води, що билась об каміння. Чарівні звуки, але за яку годину світатиме. Тож тре йти далі.

Світлофор. Уже менше півкілометра до переїзду – трошки більше десяти хвилин і дома…

Раптом темінь покрила все. Хмара закрила місячне світло і, навіть поодинокі зірки крізь неї не могли пробитися. От маячня. Та нічого. «Що я – не сміливий хіба… скільки вже ходив тут. Тих кілька сот метрів.»

І Петро (саме так його здається звали) прибавив ходу. Сміливий чи ні, а колючки на спині виступили. Мало що, ніч і сам все таки.

Силуети обабіч стежки побільшали. Почався ліс, що в цьому місці підходив до самої колії.

Видно й зовсім слабо стало. Збився зі стежки і йшов мало не навмання просто тримаючись ближче колії. Тиша довкола. Жодних звуків. Чути було тільки як б`ється у грудях власне серце і швидкі кроки своїх же ніг. Раз-два, раз-два, раз-два…

Вже метрів сто після світлофора. Дорога пішла униз почалася улоговина. Залізничний насип піднявся метра два над головою і все вищав. Видимість знизилась фактично до нуля. «Та все добре, скоро буду дома». Щось запримітив зненацька…

Незвичайне щось. Аж призупинився, вповільнивши ходу, насторожився. Та начеб нічого.

Пішов… і тільки рушив – зрозумів, що це! Позаду щось ворушилось.

Став. Оглянувся. Та темінь закривала все. «Та ну його». Додому і тільки додому, вовків тут давно не було – перестріляли вже, а так нема чого боятись.

Рушив, і тільки зробив перші кроки, як почув, що рух позаду між дерев став сильнішим. Наче хтось скрадався за ним. Петро знов став. Стало тихо. Та від тої тиші віяло чимось далеко не спокійним і грізним. Потихеньку пішов. Те «ЩОСЬ» за ним. Прибавив ходу, але воно тільки почало наздоганяти.

Петро витер холодний піт, що виступів на лобі. Ноги, руки потихеньку вже почали труситися. Що ж це за біда така? Йшов вже зовсім помалу. Звуки позаду наближались.

Мурашки забігали по всій шкірі, вже чув як «ТЕ» дихало! Натужно, з хрипом, щось велике. Ось-ось уже наздожене. Може й справді вовк. Але зараз літо – вони неголодні, з іншого приводу на людей наче не нападають. А може… скажений?!!

Від цієї думки аж сахнувся і став як укопаний. Чорт, і під руками нічого нема, хоч би ломака яка не-будь…

Те «ЩОСЬ» зупинилось теж, але було вже впритул за спиною. Петро поволі почав повертати голову. Страшне хрипле дихання великої тварини… так тварини і саме великої. Темінь і тінь – це те що він встиг побачити… побачити до того, як раптом місяць знову яскраво освітив усе довкола, вийшовши зненацька з-за хмари.

«Боже…» - в грудях похололо…

Жах, який побачив, залишився перед очима вже назавше

Величезна, в ріст людини, собака за півметра від нього. Чорна, з вискаленими зубами. Здавалось наче вилізла з трупної ями вічності, у яку була закопана!..

Очей не було. Гігантські пустотілі зіниці!!!  Шкіра, то-тут-то-там прогнила і крізь неї світились кістки й виглядали нутрощі… З вишкіреного рота на землю стікала, наче слина – темна рідина.

Це не собака – це хижак! І не хижак – а ЗВІР!!! Цей жахливий здогад вивів його з небуття страшної несподіванки.

Звір клацнувши величезними щелепами погрозливо заричав і повільно присів на передні лапи, готуючись до стрибка…

Петро вже не пам`ятав -  чи-то від клацання щелеп, чи з  якоїсь іншої причини, але ноги самі злетіли угору і він одним махом опинився на чотирьох метровому, з крутим схилом, залізничному насипі. Як біг також не міг вже пригадати, знав, тільки що навіть рекордсменів з бігу легко обійшов би на будь-якій спринтерській дистанції.

На ту дорогу він уже справді, більше ніколи не повертався… сам… вночі…

  

 

Така от страшненька історія. І вона ось – поряд. Й досі іде за кимось темної ночі.

 

devil

 

Звісно не сприймайте так уже близько усякі страшилки до серця (навіть правдиві). Насправді все не так страшно. Просто… будьте напоготові  podmig smoke

 

 

Влезай-не убьет...

Парень советует,как побеждать в отношениях с противоположным полом? Советы на тренинге были даны примерно следующие:

«Существует поведение, которое бессознательно нравится большинству женщин. Причем это поведение на словах самими женщинами осуждается. Они скажут тебе,что хотят от тебя уважения ее выбора, порядочности и тому подобное. Им кажется, что они действительно этого хотят. Они даже тебя будут по-своему любить, если в течение года ты будешь выгуливать их под луной. Но их трусики обильно увлажняются совсем от другого поведения –от вашей сексуальной активности. И в итоге их любовь тоже будет отдана тем, кто такое поведение проявляет. Поменьше ходите вокруг да около.Высказывайте свои желания, пытайтесь завалить ее везде, где только возможно и никогда не слушайте, что она говорит. Реагируйте только на ее действия, а не слова. “Влезай, не убьет” – написано на обложке одного из номеров журнала “Men’s Health”.У любви своя логика, она не терпит робости. Конечно, тр...ть ее быстро мешает уголовный кодекс, поэтому иногда приходится подстраиваться под ее заморочки. Ошибка многих мужчин в том, что, подстраиваясь под картину мира женщины, он сам начинает верить в ее картину. Не забывайте о своей истинной цели! Получи от нее все как можно быстрее, затратив как можно меньше денег и усилий.Скромный парень будет ходить и беседовать, никогда не получит доступ к телу и вымрет. Скромный будет стоять перед ее дверью и робко стучаться в дверь. Нормальный мужик будет стучаться громко, а потом вышибет дверь ногой, а при необходимости залезет через окно. Хорошие парни предпочтительнее с точки зрения семейной жизни, но они не вызывают настоящего интереса у женщин, их держат «на всякий случай», а убегают девушки с плохими. Ей «порядочный» не нужен, ей нужен тот, кто преодолеет ее страхи и условности, и сделает с ней то, о чем она давно мечтает, – овладеет ею.

Как вам его слова? Вы согласны?Или он не прав?


66%, 19 голосів

21%, 6 голосів

14%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Той поцілунок...

 

Той поцілунок,

                      наче трунок,

                                           на уста упав.

І розірвався!

                    Гарем,

                                чи може... горем,

іскри вересневої!

                     Мій жаль мене впіймав,

                               за тим, що втрачене

                                            не вернеться хвилинами

                                                                      щасливими

ці миті здались мені!

І сподвіваюсь я на срібло, замість позолоти...

Маревами марними пливуть всі ночі - вересневі, нетривкі,

Як обіцянки очей некоханого...

Зриваюсь на кохання кожну мить - як бачу я тебе, необласканого!

Мій жаль моя печаль злились з ночами і вересневіми туманами...

той поцілунок, то мій жаль

за губ утраченою цнотою...

Хіба ж вернеться за печаллю-позолотою

наша утрачена Весна?...

2003