Ну че, поговорим о смысле жизни? Или отдохнем по-классике?

С КЛАССИЧЕСКОЙ закусью! 

В КЛАССИЧЕСКОЙ обстановке!
и с ХОРОШИМИ ЛЮДЬМИ!!!
СЛОВО.
Слово только оболочка,
Пленка, звук пустой, но в нем
Бьется розовая точка,
Странным светится огнем,
Бьется жилка, вьется живчик,
А тебе и дела нет,
Что в сорочке твой счастливчик
Появляется на свет.
Власть от века есть у слова,
И уж если ты поэт,
И когда пути другого
У тебя на свете нет,
Не описывай заране
Ни сражений ни любви,
Опасайся предсказаний,
Смерти лучше не зови!
Слово только оболочка,
Пленка жребиев людских,
На тебя любая строчка
Точит нож в стихах твоих.
1945
(С)
встиг таки...
*****************************************
Це сталося в 1939 році. Прямо з початком ІІ Світової війни. Радянські війська перейшовши кордон швидко просувалися вглиб Польщі. Поляки спішно відступали з Західної України і в цій спішці намагалися прихопити ще й майно, адже багато кому згодом доводилося б розпочинати з нуля. Місцевим українцям з того проку було мало, адже те що не встигали забрати поляки з успіхом присвоювали собі вже радянські представники влади. Трохи забіг наперед, даруйте. Але з темою воно пов`язано так чи інакше.
Так от не скажу, що всі, однак місцеві шибайголови одного з волинських сіл, з заздрістю проводжаючи потяги навантажені панським добром господарств та й власне сімей польських офіцерів, вирішили один з поїздів пограбувати. Слідкували довго аби діяти вже напевне. Потяги їхали без охорони, ну максимум ще плюс жінки, літні люди й діти. На яких ще й коштовних речей було не мало. Поляки дуже вже поспішали і охорону на потяги не виділяли аби побільше вивезти майна і родини. От на те майно і зібралось поласувати з півдесятка місцевих охочих розбишак.
Діло було в обідню пору. Як годиться звалили на колію добряче дерево. На всіх була одна рушниця ще часів першої світової, а на що більше – полячки й так злякаються одного тільки вигляду бравих молодців і самі поскидають з себе все аби лиш їх живими випустили – так розмірковували. Поцмакували язиками і мріяли, скільки то всякого панського барахла до рук приберуть.
От і потяг. З-за повороту вигулькнув паровоз і поволі, як воно то було, з дійсно неспішною паровозною своєю швидкістю, почав наближатись.
- Так ти Іване зразу в перший вагон, а ти – Степан за другим пильнуй аби ніхто не втік з манатками, а я з гвинтівкою по вагонах пройдусь, Петро – ти речі збиратимеш… - вожак роздав команди і стали ждати. З нетерплячки нажитися аж руки свербіли.
Паровоз з вагом чмихнувши нарешті став.
- Вперед хлопці хутко! Ей! Там в паровозі! Ану руки вгору і шмальцем сюди вниз! – Головний намагався дати голосу щобільшої агресивності і серйозності.
Та неочікувано машиніст замість слухняно вилізти з вагона потягнув за мотузку сигналу.
У вагонах вже й без того почав підніматися гамір, викликаний очевидно раптовою зупинкою, а після паровозного свистка з вагонів як мурахи повискакували…
ЙО-ма-ЙО!!!!! Самі військові…
Очевидно це вже їхали завершальні ешелони і евакуація цивільних та майна саме скінчилась.
- Мамо рідна! – Главар ще й цього не встиг проказати як його підлеглі, замість виконувати хвацьку тактику, почали вигрібати справді блискавичного пішкодрала.
А ще через мить, тільки й собі повернувшись тікати, поточився й упав мов підкошений. Один з солдатів поцілив йому прямо в потилицю. Земля оросилася кров`ю, та це була не остання кров. До лісу було далеченько і добігти змогли не всі. Одного ще згодом вбили, а іншого поранили і, спіймавши вже, добили прикладами.
Двом таки вдалось уникнути куль і сховатися в лісі.
Через півгодини в село прийшла біда…
Поляки, заїхавши на найближчий полустанок, спішились і близько двох сотень своїх солдатів офіцери направили в село для каральної акції. Оточивши і нишпорючи по селі розстрілювали без попередження у сіх осіб чоловічої статі. Багато сімей тоді втратило годувальників – не всі встигли поховатись…
***************************************************
І цю історію мало хто знає навіть з тамтешніх людей. Думаю вона дійсно слугує яскравим прикладом того, до чого призводить жадоба наживи. Коли люди не думають про жахливі наслідки й через злодіяння страждають не тільки самі, а й безневинні співвітчизники
Наддаела гегемония Крига!
Хазяин и остальныи мусчины тожи будут востребованными!
И ни тока за то шо любят свиженькое. Но и всимогущий женский аргазм!

Я повидался с Ним ... на берегу,
вон том, и вечер тихо крался.
Пылал откос закатной ржавью
и с Балатоном сумрачно гутарил
на волны находящие таращась.
.
Я молвил про себя :"Ты- море",
кивнул по-дружески ему.
Оно ответило как внуку.
Деревья, травы плачут глухо-
им не дано вокрест взглянуть.
.
ГолУбят нас неслышно черепица
крыш хуторских и зАмков пышный мох,
лопух, кизил, акация и тополь;
венгерский перелесок сплошь убогий
нас бережёт всю жизнь-он нам как бог.
.
Наплывы клея в ямочках-глазницах,
казалось нам, стары как мир,
напевы их, неслышны, уносились.
Так отливались соком силы, силы
земли сырой и мёртвых жир.
.
Старик дремучий ,шут убогий
в тряпье изношенном до дыр,
из всех живущих- самый бедный :
ни хлеба корки ,ни монеты-
в деревню как-то приблудил.
.
...да всё шатался. День и вечер
кустами , пажитью блуждал
мышиными шажками, палкой
цеплял себе червивку- падаль,
дурак, детишек распугал.
.
А то, бывало, отлежится
в траве, пока спадёт жара-
и скрипку жалкую терзает.
Ему объедков нашвыряют
что разве псам хозяйским жрать.
.
Но тот ,урочный, день был светел,
хмелящим златом долу прыскал.
Горели чёрные ручищи
что антрацита два куска.
.
Дед ведал кладом, ведал кладом
что похоронен в котелке:
ведь слёзы золотом блестели.
Но горб тянул к земле калеку.
Землёю нищий не владел.
.
Подпрыгивал старик, ликуя,
и песня рвАлась с серых губ.
Не в силах с прошлым совладать я,
рыдая, стАрцу пал в обьятья
и молвил "Дедушко" ему.
_____________________________________________________
с размером не управился, но теперь с венг. пошли переводы получше- прим.перев.




