Просто коментим або голосуєм
- 31.10.08, 08:33
ну невже, невже немає нормальних?
здається, що практично всі такі як у замітці krik Гранит.
gam-ua
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
ну невже, невже немає нормальних?
здається, що практично всі такі як у замітці krik Гранит.
gam-ua
Вільна інтерпретація і переклад казки графині де Сегюр
Жила-була королева, і все в неї було просто чудово, і король - красень і розумник, і королівство мирне і заможнє...от тільки діточок вони не мали. І було у неї дві подруги-феї, з якими вона товаришувала ще з дитинства - фея Правильна і фея Безтурботна. Королева дуже любила обох фей, але фея Правильна деколи їй надокучала своїми настановами, а фея Безтурботна була такою невгамовною видумщицею що її не можна було витримати більше години.
Одного дня феї застали королеву плачучою біля вікна
- Що сталося, люба? - спитала Правильна і обійняла королеву
- Не плач, розкажи нам що тебе засмутило? - фея Безтурботна негайно вичаклувала блюдо з тістечками
- Я досі не маю діточок! Всі мої піддані мають, а я - ні!
- Цьому легко зарадити, проте чи ти справді цього хочеш? Дітки то не тіки втіха, але й велика робота - сказала фея Правильна
- Сестро, знов ти зі своїми настановами! Якщо моя подруга хоче діточок, то вона їх матиме - ще до кінця року у неї народяться дві донечки
Як фея сказала, так і сталось - королева народила двох чудових близняток, яких назвали Софія і Роза. На хрестинах фея Безтурботна взяла на руки Розу і сказала
- Моя похресниця буде найкрасивішою дівчиною і завжди матиме те чого прагне, а в нагороду за її добрі прагнення вона отримуватиме щомісяця від мене коштовний подарунок
- А я беру під свою опіку Софію і дарую їй розум і силу долати будь-які в перешкоди, моїми подарунками для неї будуть казки, які я їй розказиватиму щовечора...
Так і повелося, Роза була улюбленицею батьків - вона легко вчилася всьому і звикла отримувати все що забажає, тому деколи їй ставала нецікаво і вона починала утинати дурниці - то змушувала батька напасти на сусідів щоб покерувати армією, то бажала щоб їй будували новий палац. Проте загалом вона була доброю, а тому щомісяця отримувала від своєї хрещеної прикраси і коштовне каміння.
А Софія росла тихою і мрійливою дівчинкою. Щовечора вона слухала казки своєї хрещеної, а потім любила їх переповідати іншим діткам. Коли вона підросла то вмовила батька відкрити школу для бідних дітей і сама їх там вчила. Батьки звертали на неї менше уваги, але всі навкруги її дуже любили за лагідну вдачу і доброзичливість.
Дівчатам вже виповниось по 18 років і їм почали шукати наречених, як трапилось лихо - раптом на полюванні загинув король, а королева не витримала горя і захворіла. На престол зійшов брат короля, лихий і жорстокий. Він наказав убити королеву і її дочок, але феї встигли про це довідатись і помогли їм втікти у сусідню країну.
От тільки опинились вони там на вулиці, без грошей, а працювати ніхто з них не звик.Продали вони дорогий одяг що був на них і вийняли невеличкий будиночок. Роза сподівалася на подарунки хрещеної, але ця країна була надто далека від Чарівного лісу і сила фей у ній пропадала...а разом з нею і незвичайні якості дівчат. Тож королева пригадала своє вміння вишивати, Роза пішла працювати до крамаря, а Софія - в школу. Потроху вони звикли працювати і це навіть їм сподобалось, проте жили вони дуже скромно.
У красуню Розу закохався син місцевого графа. Звісно граф знав що вона принцеса, але він майже збанкрутів і мусив одружити сина на дочці багатого купця щоб покращити свої справи. А тому поставив умову - він дасть згоду на шлюб лише якщо мати Рози дасть за неї посаг більше ніж за дочку купця. Роза була страшенно засмучена, бо ані мати, ані хрещена не могли їй допомогти.
Софія в цей час вчила діток у школі і щовечора приходила на площу, сідала на сходи ратуші і розказувала казки, що почула від своєї хрещеної. Все місто з нетерпінням чекало цих оповідань і сумувало якщо дівчина хворіла чи йшов дощ. Одного дня до графа у гості приїхав відомий видавець і почув ці казки
- Як жаль що вони не записані - зітхнув він
- Ні, пане, записані - відгукнувся молодий секретар графа - Я щовечора приходжу сюди з зошитом і записую ці казки
Видавець зрадів і забрав з собою ці записи, а за місяць видав одразу три збірки казок які розкупили за тиждень. І саме в той день коли спливав термін ультиматуму графа він привіз Софії гроші за всі книжки - їх вистачило і на посаг Розі, і на весілля Софії з секретарем який давно вже був у неї безнадійно закоханий...
Роза скоро стала графинею, а Софія з чоловіком і матір"ю повернулась у свою країну, щоб щовечора слухати казки хрещеної і переповідати їх своїм діткам і племвнникам...
так важко себе зрозуміти....
коли чогсь немає, його так не вистачає....просто катастрофічно.....коли ж зявляється.....то незнаю шо з цим робити...
життя складна штука....от думаю...невже хочеться тільки того чого немає....????
Наше життя як гра в "Сапер" один невірний крок і вже нічого не зміниш....ти програв...Сумна правда життя і можна вірити, а можна й ні, але не все в руках однієї людини...Іноді бувають такі ситуації, коли важко знайти вірне рішення..це здається неможливим...
Людина істота соціальна. вона в колективі. Простіше було б якби людина була відірвана від світу, жила одна, тоді б її житття не перетиналося з чиїмось іншим, тоді б її вчинки ні на кого не впливали і не створювали, тим самим несприятливих наслідків...
Але ж це не так..ми живемо...ми існуємо в надзвичайно складному світі, і ми кожного разу перетинаємося з величезною кількістю людей, декі залишаються в житті, деякі йдуть...але всі з нами контактують, хто в меншій, хтось в більшій мірі. І наше життя опосередковано впливає на їхнє. А якщо враховувати батьків та близьких друзів, які є з нами нерозривними....це складний ланцюг в якому ми є початком та одночасно кінцем. Це саме коло, яке є замкненим і не дає нам свободи вибору, середовище, яка нас оточує диктує нам свої рамки. Дуже просто казати, що людина вільна істота і має право вибору, насправді, якщо людина перш за все любляча істота то вона у виборі правельного рішення буде думати ще й про оточуючих і тут про свободу в повній мірі можна вже й не говорити...
Дуже часто бувають випадки в яких є два або більше вирішення....але всі вони є трагічними, і як з цих рішень обрати одне, якими мотивами керуватися, знаючи що все одно буде погано чи зараз чи пізніше...це напевно питання без відповіді. Таке питання колись в житті виникає в кожного, і кожен має знайти на нього свою відповідь, і це буде його вибір, може і не вільний, але саме його і ця людина буде нести за нього відповідальність. Насправді напевно всі відповіді на якійсь складні ситуації чи рішення приймаються в перші 10 секунд, а потім весь інший час йде на доведення для самого себе, що саме це можливо є кращим....хоча це лише теорія...як і одна з багатьох, яка має місце в житті...
Ми самі творимо життя і ми відповідаємо за наслідки, певно і того так страшно, але одгного дня можемо не прокинутися і тоді для нас все буде завершено...назавжди....і винекне лише одна думка: "Чому я не встиг...?"
"...Энергия Стихии Озорства присуща людям, которые проделали достаточно длинный путь накопления духовного опыта и научились относиться к жизни, как к игре, а к любому событию, даже самому трагическому, -как к поводу для шутки. Такая способность развивается лишь у тех, кто обрел осознание иллюзорности социальной жизни. Проблемы и трудности не вовне, а внутри каждого из нас. А то, что вовне, лишь повод для озорной игры..." (Ю. Твердохлебова "Эфирное тело и законы взаимодействия стихий")