хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Просто коментим або голосуєм

  • 31.10.08, 08:33

[ null ]

[ null ]
 


ну невже, невже немає нормальних?

 здається, що практично всі такі як у замітці  krik Гранит.

gam-ua 



13%, 2 голоси

88%, 14 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Проблеми в Вищому Навчальному Закладі

                   Ранок... годинник показує п`ять хвилин на восьму, я вже на зупинці. Моя маршрутка. Майже година, і я біля метро, далі затримка при вході в метро, наступна „пробка” при переході зі станції на станцію і ось нарешті станція метро „Лук`янівська”. Тепер останній ривок і я в Академії. Забравшись на гірку і майже дійшовши до будівлі академії розумію, що якось забагато студентів зібралося на лавочках поряд із корпусом. Підходжу ближче і розумію... Закриті двері... Так... Саме так... Закриті двері!!!! На годиннику 08:35...

                  Я відверто вражена. Закриті двері... Це як називається? Це такими методами борються зі студентами, що би вони вчасно приходили на пари?? Цікаво, досить цікаво... Однак, протиріч багато викликає.

                  А якщо мені потрібно на 2 пару і я приїжджаю раніше щоб зайти в бібліотеку чи до викладача, то мені також необхідно чекати під академією, аж допоки відкриють двері. А якщо приїжджають заочники, щоб дізнатися розклад, зустрітися зі своїми викладачами, вони також не можуть зайти. Я би зрозуміла, якби такі дії були введені в середній школі, або в навчальному закладі із бюджетним фінансуванням. Тоді б це було як мінімум обґрунтовано та логічно.

                  На вулиці не літо. Зараз осінь, на вулиці віє вітер і досить прохолодно. Сховатися немає де. І що тепер??? Тепер мені потрібно мерзнути під академією? Мимоволі напрошуються думки: Чекати наступну пару, з усіма шансами замерзнути і захворіти, але прийти на пару; чи їхати додому, але зменшити шанси захворіти? Тоді в мене виникає питання: „За що ми заплатили гроші”? За те що би посидіти під академією, що би замерзнути, що би захворіти і унеможливити свою появу на парах ще як мінімум на тиждень?

                   Ми не діти, і коли навіть ми запізнюємось, ми звітуємо перед собою у тому, що ми ж позбавляємо себе можливості прослухати лекцію спочатку і тим самим завдаємо собі шкоди. Оскільки, ми заплатили гроші за навчання і маємо отримувати знання, але в даному випадку ми самі винні, бо не прийшли вчасно. І лише ми самі перед собою несемо за це відповідальність. Ми самі вирішуємо, чи йти зараз на пару, просити вибачення у викладача, чи вже йти на наступну. Справа в тому, що це ВНЗ і якщо хтось не хоче ходити на пари, то він не ходитиме взагалі. Але ми ходимо, ми хочемо ходити, ми хочемо отримувати знання. Але, то одне, коли ми з власної вини запізнюємося на 5, 10 чи 15 хвилин, і зовсім інше, коли працівники навчального відділу не пускають нас до навчального закладу, тим самим позбавляючи нас змоги отримувати знання, за які, до речі вже заплачено кошти батьками, або ж самими студентами. Більшість із нас працює і більшість розуміє вартість зароблених грошей, і якщо вже ми їх інвестуємо в навчання, то ми за будь яких обставин не хочемо замерзнути під корпусом Академії замість того, що би вчитися.

                    Також страшенно дивує те, що на такий пункт як „запізнення студентів” так болісно реагує навчальна частина, при тому при всьому, що загалом у нашого навчального закладу є багато інших, на багато важливіших проблем. Запізнення то проблема, і ми з тим згодні, але є більш важливіші проблеми, які чекають позачергового вирішення:

                    Бібліотека. Так, вона в нас є, це вже добре. Але, навіть бібліотекар відмовляється назвати кількість присутніх в бібліотеці книжок, і тим самим унеможливлює вирахування кількості книжок, яка припадає на одного студента нашої академії. Показник був би цікавим. Кожен студент, як і кожен викладач, так і кожен працівник нашої академії хоч раз мав бути в бібліотеці і приблизно розуміє що та кількість книжок яка є, її не просто не достатньо, книжок, необхідних для вивчення багатьох предметів просто немає!

                     Розклад. Ми розуміємо, що складання розкладу дуже складний та трудомісткий процес, і що в ньому потрібно врахувати всі побажання всіх викладачів. Та ми також просимо проявити і до нас, до студентів лояльність у цьому питанні. Ні для кого мабуть не секрет що переважаюча більшість студентів ходить на роботу. Дехто для того, що би мати кишенькові гроші і здобувати досвід, а дехто для того щоб здобувати досвід і сплачувати собі за навчання. І в більшості випадків є дві нерозривні складові частки нашого студентського життя: ми ходимо на роботу, щоб платити за навчання, і платимо за навчання, щоб ходити на роботу... Це коло замкнене. Виключивши одну складову втрачаєш все. У випадку коли пари ставлять на другу зміну студент втрачає можливість ходити на роботу, а як результат на кону стоїть і його можливість у подальшому навчанні.

                       Кафетерій. Або як його ще люб`язно називають наші студенти „Ресторан”. Ви бачили які там черги? Ви можете уявити як за таких умов, за 10 хвилин перерви можна встигнути придбати собі чай? А ще його потрібно встигнути випити... А коли за розкладом 3 - 4 пари, то більш ніж нормальним є бажання випити чаю, але коли бачиш чергу, то ще 5 разів думаєш про те, чи стояти в черзі, чи простіше залишитись без чаю... Дуже часто перевагу здобуває другий варіант. Що є досить прикро... А це є здоров`я...

                        Сходи. Якось дуже важко на перерві пересуватися між поверхами, особливо в області третього поверху, де безпосередньо знаходиться кафетерій, та другого поверху. У нас вже є побудований чудовий новий корпус, чому закриті сходи в новому корпусі? Відкривши сходи, Ви пришвидшите можливість пересування студентів між поверхами в нашому корпусі, що зменшить давку і час пересування. І одразу всім: і викладачам, і студентам стане на порядок приємніше та зручніше і набагато швидше ходити на перерві між поверхами.

                         Опалення. Не мені Вам розказувати, Ви й самі прекрасно відчуваєте температуру в наших аудиторіях. Є тепліші аудиторії, а є ті, в яких неможливо сидіти без верхнього одягу, де дує з вікон. де не просто мерзнуть, а замерзають руки. В таких умовах дуже важко зосередитись на науці. Ходять чутки, що на початку листопада місяця обіцяють підключити опалення. Отож, подивимося. Ми дуже розраховуємо на це тепло, нам правда холодно.

                          Гуртожиток. А Ви були в гуртожитку? Як що ні, то раджу сходити і переконатися втому, що там немає гарячої води, що там іноді води немає взагалі, що там не працює душ і працює дві плитки на поверх. А кількість проживаючих у кімнатах?! Цікаво, хоч якісь норми там витримані?

                         При наявності таких гострих проблем ми боремося із дисципліною... А може спочатку вирішимо проблеми, які безпосередньо негативно впливають на навчальний процес і на сприйняття нашої Академії як достойного ВУЗу?

Р.S.: А чого лишень варте нововведення у вигляді дзвінка на пару... Це згадка про школу, чи як? Не сприймається Ваш дзвінок, Панове! До речі, а ні студенти, а ні викладачі не розуміють логіки за якою лунає дзвоник.

Капіталізм, бідність та русифікація. Невивчений взаємозв’язок

Степан Величенко, Університет Торонто, Канада

Усім тим, хто слідкує за діяльністю українських олігархів, добре знайомі результати їх "бізнесових заходів", не останнє місце серед яких займає жахлива руйнація Києва, яку описала Оксана Забужко. http://blogs.pravda.com.ua/authors/zabuzhko/483c1a8676ead/ Уважно переглядаючи сайт Maidan.org.ua, можна також помітити, що в той час як українські політики зайняті ніби нескінченною конфронтацією, олігархи продовжують займатись далі своїми "бізнес-справами". Серед них, на жаль, цілеспрямоване знищення суспільного життя громадян та власності особливо публічної, починаючи з парків та дитячих майданчиків Києва, й закінчуючи знищенням в Чернігові собору 12 сторіччя, для того, щоб побудувати готельно-розважальний комплекс http://maidan.org.ua/static/news/2007/1214397626.html Наступна руйнація чекає між іншим тепер Херсонська область http://maidan.org.ua/static/news/2007/1223250223.html
Навіть президентські укази не стали перешкодою для псування колись прекрасного краєвиду та зведення величезного огидного хмарочосу безпосередньо неподалік від Маріїнського палацу для багатіїв на березі Дніпра – який, за оцінками експертів, й так колись впаде до ріки, бо тамтешній грунт не зможе втримати такого масиву. Оскільки лише дехто з олігархів платить податки, якщо взагалі хтось платить, відповідне зниження доходів держави відображається у недостатньому фінансуванні громадського сектору, що, у свою чергу, дискредитує уряд в очах громадян. Проте, що люди помічають – так це все більшу кількість "приватних" будинків і місця, які є не тільки чистими, але й "безпечними" завдяки численним "приватним охоронцям".
 
Така "приватизація безпеки" є індикатором того, що пересічні громадяни не бачать, – ре-феодалізації суспільства, яка відбувається під шаблоном "вільної ринкової економіки" чи "капіталізму"; у цій ситуації уряд не тримає монополію на насильство на підвладній території. Тепер цей контроль, як це було століття тому, є розділеним між ним та озброєними особами, що мають приватне командування; у минулі часи вони називалися найманцями, а в теперішній Україні – це "охорона". Більш того, заможні та впливові люди тепер ще й намагаються прийняти закон, який, як і у феодальні часи, дозволить їм виселяти і переселяти будь-яких мешканців з будинків, які планується знести й замінити велетенськими багатоповерховими будинками ("свічками") для заможних людей; такі "свічки" вже роками з’явились на карті Києва http://maidan.org.ua/static/mai/1206609260.html Незважаючи на наполегливість і розповсюдженість такої кримінальної діяльності, цей процес не контролюється організацією, подібною до "корпоративного нагляду" http://www.corpwatch.org; в умовах вкрай поширеної корупції в органах державної влади немає й великих шансів для покарання винних.
 
Іншою сферою активності, у якій власники великих приватних корпорацій навряд чи діють в інтересах народу й допомагають йому позбутися своєї колоніальної спадщини, є дедалі більше домінування в громадському просторі російськомовних публікацій. Тут власники як закордонні, так і місцеві, здається, є більш зацікавленими у підтриманні російського впливу на Україну, аніж у допомозі її уряду у створенні національного громадського простору, який існує у кожній нормальній незалежній країні.
 
Кожен, хто бував в Україні, знає, що навіть у столиці майже неможливо знайти україномовну газету чи популярний глянцевий журнал. В країні, де менше ніж 17% населення є російськомовним і де всі росіяни, що народилися й були виховані тут, можуть читати українською, друкована література на 80% є російською. Особливо цікавим є той факт, що ця ситуація непов’язана із розглядом доходів. Три великі медіа-магнати (наприклад, базована у Голландії "Телеграф медіа-груп" та базовані у Києві "КП Медіа" та "Сегодня Мультимедіа") сумарно публікують 28 газет і журналів. З них лише дві є україномовними публікаціями. Серед цих продуктів є три масово-циркулюючі 4-сторінкові російськомовні щоденні газети, які розповсюджуються задарма у сотнях тисяч екземплярів щонайменше в 4 головних містах України. Чому в країні, де кожен може читати українською, компанії розповсюджують безкоштовні російськомовні публікації? Російськомовна продукція в Україні, просто за хоробрість бути російською, примушує знати й читати російською, і таким чином вона відстоює канал для російських політизованих медіа Путінського Кремля для впливу на громадську думку в Україні. Ясно, що російськомовні матеріали, вироблені в Україні, не повинні бути антиукраїнськими чи проросійськими й утихомирювати українські хвилювання (турботи). Можна було б емпірично таке доводити науковим способом через т. зв. контент-аналіз. Та досі, що є достатньо незрозумілим, за 17 років незалежності ніхто не провів такого аналізу, і що навіть гірше, ніхто навіть не зайнявся цим проектом.
 
Інша важлива недосліджена тема торкається українських олігархів. Не відомо скільки заможних людей України говорять українською; скільки створюють українських організацій або є виробниками україномовних продуктів для ринку, або ж спонсорують українську національну культуру. З одного боку, Рінат Ахметов, наразі підтримує Президента Ющенка, та, хіба, його ініціативи в національних справах приміром щодо голодомору. З іншого боку, Р. Ахметов не тільки не збирається фінансувати жодне україномовне видання, наскільки відомо, але й видає російськомовну газету "Сегодня", яка регулярно публікує українофобні статті російського екстреміста-націоналіста Олеся Бузини. Скільки "українських" олігархів можуть стояти поряд із кимсь на кшталт Віктора Пінчука, який надає грошову допомогу (гранти) та стипендії студентам в Україні та нещодавно створив багатомільйонний фонд, щоб надати можливість українським студентам навчатись в кращих європейських та північноамериканських університетах? Як багато "українських" олігархів засновують україномовні медіа-корпорації? Скільки з них використовують їх заможність та вплив задля підтримки європейських та американських партнерів у створенні україномовних продуктів? Якщо в реальності класу українських капіталістів не існує, то наслідки можуть бути дуже вагомими, адже це означає, що сьогодні, так само як і 100 років тому, поділ на заможних і бідних існує разом із поділом на україномовну бідноту та багатих людей неукраїнського походження. Якщо все дійсно так, то це означає, що, попри набуття незалежності Україною, національні та соціальні питання в країні є досі невирішеними.
 
У своєму світовому бестселері журналістка Наомі Кляйн (http://www.naomiklein.org/shock-doctrine) недавно проаналізувала процес, коли починаючи з семидесятих років двадцятого століття приватні корпорації по всьому світі, за згодою державних управлінців, використовували лиха для "звільнення" земельних ділянок від місцевого населення й перетворювали їхні "неприбуткові" домівки у "золотоносні" торговельні центри й готелі. Використовуючи первинний шок, який був викликаний політичними кризами чи природними катаклізмами, корпораційні агенти та їхні юристи зневажають закони, покликані захистити економіку, навколишнє середовище та стандарти охорони здоров’я; вони розкрадають державні кошти та скасовують соціальні програми, скорочують робочі місця та розпускають профспілки. Перерозподіл прибутків посилює поляризацію суспільства: кількість заможних людей збільшується, проте бідних стає набагато більше, а в цей час середній клас зменшується у кількості. Такий сценарій простежується і в Південній Осетії, де російські олігархи і їхня місцева "прислуга" є єдиною групою, яка має зиск від нещасть народу (http://www.rferl.org/content/Article/1189525.html).
 
"Капіталізм", який змальовує пані Кляйн, не притаманний Кейнсіанській змішаній економіці, яку українці сподівалися побудувати після 1991 р.; цей шлях розвитку мав принести людям робочі місця з високою кваліфікацію, високі заробітки, справедливе оподаткування бізнесу, соціальні послуги та широкі повноваження для профспілок. Навпаки, нині в Україну прийшов "новий" капіталізм, який з’явився у світі у 80-х та найчастіше асоціюється з Мілтоном Фрідманом та "нео-лібералізмом". Це повернення до дикого капіталізму початку епохи індустріальних революцій. Визначальною тут є напівкримінальна діяльність не обраних управлінців корпорацій, банкірів та брокерів, які вважають, що прийняті народними обранцями закони щодо захисту суспільного майна та інтересів, а також правила контролю на міжнародне переміщення капіталу, є обмеженням їхнього права отримувати прибуток. Отримані за такої економічної формації прибутки, оминаючи оподаткування, розподіляються згодом між групою великих акціонерів і осідають на банківських рахунках в офшорних зонах. В результаті такої діяльності залишаються такі країни, як Зімбабве, Заїр, і тепер США, керовані Дж. Бушем. (http://www.counterpunch.org/whitney08292008.html). В країнах, де такий тип капіталізму пристосовується та "пускає коріння", більшість робочих місць зорієнтована на людей, які працюють неповний робочий день, створюються роботи, що не потребують кваліфікації, з низьким рівнем зарплатні, не забезпечені додатковими виплатами, пенсіями та відрахуваннями на потреби охорони здоров’я, а також не захищені профспілками. Така економіка несе певну користь лише для дуже заможних людей.
 
Наразі Україна, оминувши жахи "кризового капіталізму", які описує Кляйн, отримує свою порцію проблем, зумовлених економікою Діккенс-Фрідманівського типу. Одним з людей, що були задіяні у "новому" старому капіталізмі, як стверджує Кляйн, був колишній посол США в Україні http://www.thenation.com/doc/20050502/klein До речі, напівкримінальна корпорація Халлібертон, яка отримувала мільярдні прибутки від своєї корумпованої діяльності в Іраку http://www.sourcewatch.org/index.php?title=Halliburton_Company, http://www.corpwatch.org/article.php?id=12266, є членом Бізнес Ради США-Україна www.usubc.org Іншим членом цієї важливої групи є Карджил Корпорейшн, яка, прагнучи монополії і надприбутків, протягом останніх десятиліть використовувала урядові субсидії, тобто гроші платників податків, щоб систематично позбавляти фермерів їх землі і знищувати довкілля вирощуванням монокультур. Загалом це також передбачало заміщення виробництва основних продуктів харчування вирощуванням дорогих культур на експорт. Останнім часом люди, які очолюють цю організацію, знищують бразильські тропічні ліси, створюючи плантації сої, на деяких з яких використовується де факто рабська праця http://www.corpwatch.org
 
Тим не менше, українці й ті, хто переживають за долю України, ніби не стурбовані цією тенденцією й навіть не почали вивчати, яким чином неоліберальний Американський корпоративний капіталізм типу Фрідмана може пришвидшити темпи вступу України до ЄС, якщо він поляризує і розоряє українське населення. Чи буде українське суспільство, яке створюється цим "новим старим капіталізмом", нагадувати формою яйце чи грушу? У останньому випадку майбутнє України буде похмурим. Не можна забувати, що на даний момент Євросоюз, за винятком Великобританії, належить до тих щасливих частин світу, де неоліберальний "новий капіталізм" ще не повно розвинутий. Також ніхто не запитує, чому Бізнес Рада США-Україна не має, як виявляється, ніяких критеріїв для членства в цій організації. Чому, разом з Карджил та Халлібертон, вона включає компанії на кшталт Ванко, які, найвірогідніше, пов'язані з російською мафією http://www.jamestown.org/edm/article.php?article_id=2373367 Чому Бізнес Рада США-Україна не видала жодного офіційного звернення, в якому б засуджувала незаконне корпоративне рейдерство та знищення комунальної чи приватної власності в Україні? Чи може хтось думає, що ці величезні корпорації без законів, які ще існують в ЄС не будуть так саме діяти в Україні як десь в Африці чи Латинській Америці? Чому Бізнес Рада закриває очі на те, що її члени ведуть бізнес в Україні російською мовою?
 
Політичні вподобання в Україні не визначаються тим, якою мовою особа користується. Опитування за опитуванням підтверджують, що російськомовні росіяни – жителі міст, більшою мірою дотримуються проросійської, антиукраїнської та антиєвропейської політики, аніж україномовні українці, що проживають у сільській місцевості (ред. Дж. Бестерса-Ділгера, Мовна політика та мовна ситуація в Україні [Київ, 2008]). Але добре відомо, що російськомовне населення в Києві у значній своїй частині підтримувало національно-демократичну Помаранчеву революцію. Російськомовне населення належить до тієї більшості в українському суспільстві, яка підтримує Литвина, Ющенка, Тимошенко, Костенка і Луценка – тобто націонал-демократів у широкому значенні цього слова. Загалом російськомовне населення визнає незалежну Україну як свою власну державу http://www.mw.ua/1000/1550/62942/
 
Варто також зазначити, що, незважаючи на добре організовані екстремістсько-націоналістичні російські групи, що прямо чи опосередковано підтримуються Кремлем в Україні, у країні немає відповідних впливових груп українських екстремістів-націоналістів. Така група існувала колись - УНА-УНСО - та згодом вона розпалась. Один із її лідерів – Дмитро Корчинський – сформував організацію – Братство, яку він і зараз очолює за сприяння Кремля та російських екстремістів під керівництвом Олександра Дугіна. http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=6032579&mode=thread&order=0&thold=0 Інша група, заснована у Харкові, що також використовує предмети української національної символіки та екстремістсько-націоналістичної риторики, de facto також є проросійською http://www.khpg.org/en/index.php?id=1220644493 Заснована прихильниками "жорсткої" фракції Партії регіонів, мабуть за участі харківського мера Добкіна - організація "Патріоти України" є Кремлівським оперативним проектом, що має своєю метою дискредитацію українських національних ідей та незалежності в ЄС[1]. Разом із цими двома вищезгаданими передовими проросійськими групами, є, звичайно, явні прокремлівські антипомаранчеві та антиукраїнські організації, тобто Комуністична партія, Українська Православна Церква російського патріархату, Російський блок та Блок Вітренко. Всі вони вважаються частиною російської "П’ятої колони". Найкращим прикладом їхньої роботи може слугувати ситуація у Криму (Ю. Тищенко та ін., Суспільно-політичні процеси в АР Крим (Київ, 2008) 54-74. Доступно на сайті: http://www.ucipr.kiev.ua/index.php?newlang=ukr).
 
У світлі цих припущень постає питання: яким чином незадоволення та злість, спричинені соціальною дезорганізацією, бідністю та поляризацією, що несе в Україну російськомовний неоліберальний капіталізм, зможе приготувати країну до вступу в Європейський Союз – де такий дикий капіталізм не існує і де міжнародна мова спілкування англійська? На жаль, це питання, здається, ще ніким не досліджено.

[1] Хоча Україна та Росія у 1992 році підписали угоду, що забороняє використання цивільних розвідувальних служб одна проти одної, ця угода не зачіпає російську військову розвідку (ГРУ), що продовжує діяти на територіях колишнього Радянського Союзу http://www.ut.net.ua/art/167/0/763/

Майдан.

Выдержка из "Энциклопедии киношаблонов". Жертва это

  • 31.10.08, 07:22
Выдержка из "Энциклопедии киношаблонов".

Жертва.

1. Жертва, убегающая от маньяка, несется сломя голову, а убивец идет не спеша и все-таки настигает ее. Причем жертва может быть молодой, здоровой и прекрасно знать местность (например, завод, университет), а убивец быть полусгнившим трупом, впервые оказавшимся на этом месте.

2. Если жертва убегает от преследователя и оглядывается, то она непременно падает.

3. На пути жертвы постоянно попадаются закрытые двери, хотя 5 минут назад жертва (еще не став жертвой) свободно разгуливала по помещению.

4. Когда злодей входит в дом жертвы, последняя принимает душ за прозрачной занавеской.

5. Если жертвой оказывается милая девушка, в конце фильма герой обязательно с ней переспит. Если у нее при этом есть муж, или любовник, его или убьют, или он окажется трусом, подлецом, и.т.д., или будет заодно с антигероем.

6. Большинство Жертв - молодые и красивые женщины. Видимо, в каждом зрителе все-таки прячется маленький садист.

7. Если за жертвой гонятся на машине, то он (она) будет упорно бежать прямо по дороге, не сворачивая в сторону, пока злодей не догонит. Видимо, природная вежливость не позволяет жертве свернуть с дороги (например, в лес) и заставить злодея выйти из машины.

8. Если жертва пытается скрыться от злодея на машине, то последняя обязательно не заведется. Иногда после нескольких попыток машина трогается с места, но только после того, как злодей уже просунул руки в кабину машины. Естественно, стекло в машине почему-то всегда опущено.

Казка...про фей)))

  • 31.10.08, 03:20

Вільна інтерпретація і переклад казки графині де Сегюр

Жила-була королева, і все в неї було просто чудово, і король - красень і розумник, і королівство мирне і заможнє...от тільки діточок вони не мали. І було у неї дві подруги-феї, з якими вона товаришувала ще з дитинства - фея Правильна і фея Безтурботна. Королева дуже любила обох фей, але фея Правильна деколи їй надокучала своїми настановами, а фея Безтурботна була такою невгамовною видумщицею що її не можна було витримати більше години.

Одного дня феї застали королеву плачучою біля вікна

 - Що сталося, люба?  - спитала Правильна і обійняла королеву

 - Не плач, розкажи нам що тебе засмутило? - фея Безтурботна негайно вичаклувала блюдо з тістечками

 - Я досі не маю діточок! Всі мої піддані мають, а я - ні!

 - Цьому легко зарадити, проте чи ти справді цього хочеш? Дітки то не тіки втіха, але й велика робота - сказала фея Правильна

 - Сестро, знов ти зі своїми настановами! Якщо моя подруга хоче діточок, то вона їх матиме - ще до кінця року у неї народяться дві донечки

Як фея сказала, так і сталось - королева народила двох чудових близняток, яких назвали Софія і Роза. На хрестинах фея Безтурботна взяла на руки Розу і сказала

 - Моя похресниця буде найкрасивішою дівчиною і завжди матиме те чого прагне, а в нагороду за її добрі прагнення вона отримуватиме щомісяця від мене коштовний подарунок

 - А я беру під свою опіку Софію і дарую їй розум і силу долати будь-які в перешкоди, моїми подарунками для неї будуть казки, які я їй розказиватиму щовечора...

Так і повелося, Роза була улюбленицею батьків - вона легко вчилася всьому і звикла отримувати все що забажає, тому деколи їй ставала нецікаво і вона починала утинати дурниці - то змушувала батька напасти на сусідів щоб покерувати армією, то бажала щоб їй будували новий палац. Проте загалом вона була доброю, а тому щомісяця отримувала від своєї хрещеної прикраси і коштовне каміння.

А Софія росла тихою і мрійливою дівчинкою. Щовечора вона слухала казки своєї хрещеної, а потім любила їх переповідати іншим діткам. Коли вона підросла то вмовила батька відкрити школу для бідних дітей і сама їх там вчила. Батьки звертали на неї менше уваги, але всі навкруги її дуже любили за лагідну вдачу і доброзичливість.

Дівчатам вже виповниось по 18 років і їм почали шукати наречених, як трапилось лихо - раптом  на полюванні загинув король, а королева не витримала горя і захворіла. На престол зійшов брат короля, лихий і жорстокий. Він наказав убити королеву і її дочок, але феї встигли про це довідатись і помогли їм втікти у сусідню країну.

От тільки опинились вони там на вулиці, без грошей, а працювати ніхто з них не звик.Продали вони дорогий одяг що був на них і вийняли невеличкий будиночок. Роза сподівалася на подарунки хрещеної, але ця країна була надто далека від Чарівного лісу і сила фей у ній пропадала...а разом з нею і незвичайні якості дівчат. Тож королева пригадала своє вміння вишивати, Роза пішла працювати до крамаря, а Софія - в школу. Потроху вони звикли працювати і це навіть їм сподобалось, проте жили вони дуже скромно.

У красуню Розу закохався син місцевого графа. Звісно граф знав що вона принцеса, але він майже збанкрутів і мусив одружити сина на дочці багатого купця щоб покращити свої справи. А тому поставив умову - він дасть згоду на шлюб лише якщо мати Рози дасть за неї посаг більше ніж за дочку купця. Роза була страшенно засмучена, бо ані мати, ані хрещена не могли їй допомогти.

Софія в цей час вчила діток у школі і щовечора приходила на площу, сідала на сходи ратуші і розказувала казки, що почула від своєї хрещеної. Все місто з нетерпінням чекало цих оповідань і сумувало якщо дівчина хворіла чи йшов дощ. Одного дня до графа у гості приїхав відомий видавець і почув ці казки

- Як жаль що вони не записані - зітхнув він

 - Ні, пане, записані - відгукнувся молодий секретар графа - Я щовечора приходжу сюди з зошитом і записую ці казки

Видавець зрадів і забрав з собою ці записи, а за місяць видав одразу три збірки казок які розкупили за тиждень. І саме в той день коли спливав термін ультиматуму графа він привіз Софії гроші за всі книжки - їх вистачило і на посаг Розі, і на весілля Софії з секретарем який давно вже був у неї безнадійно закоханий...

Роза скоро стала графинею, а Софія з чоловіком і матір"ю повернулась у свою країну, щоб щовечора слухати казки хрещеної і переповідати їх своїм діткам і племвнникам...

Истинное поклонение Богу

  • 31.10.08, 02:35
  "...Поклонение существует ради поклонения; - молитва включает личный элемент, то есть заинтересованность создания; - в этом принципиальное отличие поклонения от молитвы. В истинном поклонении совершенно отсутствует личная просьба или какой-либо элемент личной выгоды; мы просто поклоняемся Богу - такому, каким мы Его понимаем. Поклонение ни о чём не просит, поклоняющийся ничего не ждёт. Мы почитаем Отца не из-за того, что может принести нам такое почитание; естественная и спонтанная преданность и поклонение - следствие признания несравненной личности Отца, Его вызывающей любовь природы и достойных обожания атрибутов...
  В практических вопросах повседневной жизни вы находитесь в распоряжении духовных личностей... вы сотрудничаете с силами Совместного Вершителя. Следовательно: вы поклоняетесь Богу; возносите свои молитвы Сыну, и общаетесь с Ним; и решаете частные вопросы вашего пребывания на земле совместно с разумными существами Бесконечного Духа (Святого Духа)...
  От имени Отца, Сыны-Создатели Вселенных... выслушивают просьбы ходатайствующих подопечных... Бесконечный Сын поддерживает личную связь со своими детьми через Духов Вселенных - административных и созидательных помощников Райских Сынов-Создателей ("как внизу, так и вверху...").
  Искреннее поклонение подразумевает мобилизацию всех сил человеческой личности под началом эволюционирующей души... Смертный разум уступает поклонению; бессмертная душа жаждет и инициирует поклонение; присутствие божественного Настройщика руководит таким поклонением от имени смертного разума и эволюционирующей души. В итоге - истинное поклонение становится опытом, проявляющимся на четырёх космических уровнях, - т.е. на уровнях сознания разума, души и духа, и их объединения в личности."

про інтернет

  • 31.10.08, 02:16

так важко себе зрозуміти....

коли чогсь немає, його так не вистачає....просто катастрофічно.....коли ж зявляється.....то незнаю шо з цим робити...

життя складна штука....от думаю...невже хочеться тільки того чого немає....????

Про життя….власне

  • 31.10.08, 02:09

 

 

Наше життя як гра в "Сапер" один невірний крок і вже нічого не зміниш....ти програв...Сумна правда життя і можна вірити, а можна й ні, але не все в руках однієї людини...Іноді бувають такі ситуації, коли важко знайти вірне рішення..це здається неможливим...

Людина істота соціальна. вона в колективі. Простіше було б якби людина була відірвана від світу, жила одна, тоді б її житття не перетиналося з чиїмось іншим, тоді б її вчинки ні на кого не впливали і не створювали, тим самим несприятливих наслідків...

Але ж це не так..ми живемо...ми існуємо в надзвичайно складному світі, і ми кожного разу перетинаємося з величезною кількістю людей, декі залишаються в житті, деякі йдуть...але всі з нами контактують, хто в меншій, хтось в більшій мірі. І наше життя опосередковано впливає на їхнє. А якщо враховувати батьків та близьких друзів, які є з нами нерозривними....це складний ланцюг в якому ми є початком та одночасно кінцем. Це саме коло, яке є замкненим і не дає нам свободи вибору, середовище, яка нас оточує диктує нам свої рамки. Дуже просто казати, що людина вільна істота і має право вибору, насправді, якщо людина перш за все любляча істота то вона у виборі правельного рішення буде думати ще й про оточуючих і тут про свободу в повній мірі можна вже й не говорити...

Дуже часто бувають випадки в яких є два або більше вирішення....але всі вони є трагічними, і як з цих рішень обрати одне, якими мотивами керуватися, знаючи що все одно буде погано чи зараз чи пізніше...це напевно питання без відповіді. Таке питання колись в житті виникає в кожного, і кожен має знайти на нього свою відповідь, і це буде його вибір, може і не вільний, але саме його і ця людина буде нести за нього відповідальність. Насправді напевно всі відповіді на якійсь складні ситуації чи рішення приймаються в перші 10 секунд, а потім весь інший час йде на доведення для самого себе, що саме це можливо є кращим....хоча це лише теорія...як і одна з багатьох, яка має місце в житті...

Ми самі творимо життя і ми відповідаємо за наслідки, певно і того так страшно, але одгного дня можемо не прокинутися і тоді для нас все буде завершено...назавжди....і винекне лише одна думка: "Чому я не встиг...?"

Озорство...

  • 31.10.08, 01:15

 

"...Энергия Стихии Озорства присуща людям, которые проделали достаточно длинный путь накопления духовного опыта и научились относиться к жизни, как к игре, а к любому событию, даже самому трагическому, -как к поводу для шутки. Такая способность развивается лишь у тех, кто обрел осознание иллюзорности социальной жизни. Проблемы и трудности не вовне, а внутри каждого из нас. А то, что вовне, лишь повод для озорной игры..." (Ю. Твердохлебова "Эфирное тело и законы взаимодействия стихий")Рейтинг блогов

Історія в маршутці

Реальная История в маршрутке. На передних сидениях едут две бабушки.
Маршрутка почти полная. На остановке заходит парень.
Передает водителю 10 рублей за проезд и получает сдачу - 1 рубль.
Рубль из рук выскальзывает и падает под сиденья бабушкам.
Парень наклоняется, пытается найти сдачу и, неожиданно, пукает. В маршрутке - тихий смех, хихиканье.
А одна из бабушек говорит другой: “И стоило из-за рубля так жопу рвать!” Маршрутка взрывается от хохота.
Парень становится пунцовым и просит остановить маршрутку. > Через минуту в маршрутку заходит солидная дама.
Маршрутка продолжает смеяться. Дама начинает себя нервно осматривать. Может, это над ней смеются?
Тут бабушки, покатываясь от смеха, начинают рассказывать даме историю с рублем.
Дама тоже начинает смеяться и тут у нее из носа вылетает сопля и попадает на бабушек…. Дама просит остановить маршрутку. Едем дальше…
,,,,покатываясь от смеха. Водитель тоже вместе со всеми хохочет, достает сигареты, закуривает, приоткрывает люк над головой.
Выпуская дым влюк, обращается к бабушкам: “Вам под люком (падлюкам) не дует?” Салон взрывается от нового приступа смеха.
Продолжение...
Водитель, поняв, что он сказал, вываливается из кабины, пританцовывая и угорает Эта же маршрутка 20 минут спустя.
Маршрутка с конечной остановкой “поселок Сахарный”. Все сели, места заняты… Водила завел машину…
Тут дверь открывает бабка… И тут же спрашивает у водилы: “Милок, у тебя конец Сахарный?”.
По маршрутке прошло легкое хихиканье… Водила не долго думая ответил:”Не знаю, не пробовал!”.
По маршрутке пошел открытый ржач! Бабка осмотрев ястребиным взглядом салон поняла, что свободных мест нету…
И протягивая 10р. водиле сказала: “Возьми меня стоя!”. Водитель вываливается из кабины в сугроб и трясется в истерическом припадке!)))