Для периода античности принято использовать термин «гетера». Также следует отличать куртизанок от королевских фавориток. Классическими являются венецианские и римские куртизанки XV-XVI вв. Вторая волна приходится на XIX
век, который славился прекраснейшими дамами полусвета, которые обычно дополнительно были актрисами или певицами.
Термин «куртизанка» часто использовался с целью испортить репутацию какой-либо могущественной женщины,
поэтому следует быть осторожными с расстановкой ярлыков.Также следует отделять куртизанок (получающих со своих
любовников деньги) — и просто распутных женщин.Куртизанки делились на две основные категории.
К первой относились так называемые «честные» куртизанки — итал. cortigiane «oneste». Ко второй относились куртизанки низшего класса —итал. cortigiane «di lume». Куртизанки второй категории котировалась всего лишь немного выше обычных панельных девиц, тогда как куртизанок первой категории часто окружал романтический ореол чуть ли не наравне с королевскими фаворитками.
Основная характеристика «честных куртизанок» — cortigiane oneste — состояла в том, что они находились на содержании одного или нескольких богатых покровителей, как правило, выходцев из высшего сословия. «Честная» куртизанка имела
свою определённую независимость, и обладала свободой передвижения. Она была обучена правилам хорошего поведения,
умела вести застольную беседу, а иногда являлась обладательницей высокой культуры и литературного таланта.

В некоторых случаях, куртизанки имели приличное происхождение и даже были замужем, но их мужья находились на
более низких ступенях социальной лестницы, чем их клиенты.
Романисты нередко прибегали к образу куртизанки в своих произведениях.Александр Дюма-сын посвятил куртизанкам роман «Дама с камелиями». Прообразом главной героини стала его любовница, известная парижская куртизанка Мари Дюплесси. На этот сюжет композитор Джузеппе Верди в 1853 году создал оперу «Травиата». Нана в одноименном романе Эмиля Золя. Cатин в исполнении Николь Кидман — в мюзикле «Мулен Руж!»
(Взято из ИНЕТА)
Осінь підкралась непомітно. щодня одна і таж робота, привела до того, що лише на днях, я помітила її... Осінь. невдовзі цю красу різнобарвну засипле біла пелина.
щонеділі бачу на березі річки одного і того ж художника. він старанно вимальовує на мольберті жовто-рижі гори. коли ж він приїжджає до берега? що буде на тій картині: світанок чи сутінки, а модже світлий, сонячний день?
я так люблю творчизх людей, я так люблю всіх хто вміє і прагне творити щось.
а він не такий... у нього хороший талант - бути красивим...а ще - закохувати у себе...
він талановита муза. моя муза. я створюю нове тільки завдяки йому. як прекрасно мати музу. але іноді так хочеться бути самою музою...
та кожному своє...
дощу давно вже не було, хоча ні, цієї ночі був дощ. це помітно було зранку на асвальті - він був мокрий, ковзкий і темно сірий... таким же, як і небо у похмурі дні... таким же, як і мій настрій, коли його нема поруч.
без своєї музи пропадаю, без нього загублю себе...
дарма я пила наніч кави... дарма ця ніч буде безсонна. я чекаю... мможе весни? бо зими не хочу, не хочу холоду. мені і так холодно без нього. і так сумно на душі до сірого кольору. ...
а були колись люди, що присвячували мені мелодії... були колись люди, що мсалювали з мене портрети...
були ... колись...
вони є... але чи я їх варта...? чи варті їх таланти мене?
бути музою чи насолоджуватись відчуттям захвату? де творчість, де буденність, де щастя?


Можливо хтось іще й досі вважає цю дату значущою, а саму революцію називає не інакше, як Великою Жовтневою. Але прихильників такої термінології все менше і менше. Не даром говорять, що час ставить всі крапки над «і». Так. Час ставить всі крапки над «і», бо саме с часом погляд на історію, звільняється від емоцій й стає об’єктивним.
Сьогодні, їдучи в київській «підземці», не взявши з собою нічого почитати, постійно дивлюсь на монітор. Після якоїсь зупинки на моніторі з’являється перелік видатних подій цього дня та перелік відомих людей, які в цей день народились. Виявляється в цей день народився не хто не будь, а сам Лев Троцький. Починаю читати уважно: «7 листопада 1879 року народився Лев Давидович Троцький (Бронштейн)» й далі «один із організаторів державного перевороту 1917 року». Вміли більшовики відмічати свої день народження.
Як би не називали люди сьогодні цю сумну подію: «Великою Жовтневою» чи «державним переворотом», ця подія «пішла» в історію, раз і на завжди, разом з більшовицькою ідеологією. І якщо прихильники цієї дати, які люблять погаласувати в цей день на Майдані Незалежності, думають по іншому. Що в ідеології більшовиків є майбутнє, хай зроблять опитування серед школярів.
Бо ще десь близько 10 років тому, одна жіночка проходячи з своїм сином повз пам’ятник маленькому Володі Ульянову (В. І. Леніну) на запитання сина: «мамо, це хто?», відповіла: «Вождь жовтневої революції». Син уважно глянув на пам’ятник, потім на маму й сказав: «А щось на індійця він зовсім не схожий». Місто Мала