Йдучи з подругою вулицею після дощу, висловив думку про те,що класно було б пробігтись по калюжі, а ще краще стрибнут в неї...Думаю більшість зараз подмало те що висловила моя подруга))) Ну й нехай! Це звісно надто вже не пересічна забаганка, але цікаво в якої клькості людей зявляються такі дитячі забаганки при погляді на мокрі вулиці.А от зимою зїхати на ногах з гірки яку розковзали діти чи підбігти до дітвори кинути в сніг рюкзак і попросивши в них санки,чи орендувавши за шоколадку(власний досвід)))) проїхатись. Тут думаю вже буде значно більше бажаючих, але от сміливців зробити не надто. "Це ж людти дивляться.", "Це якось по дитячому" "Я ж одягнений не відповідно...нові штани...", а в душі ж хочеться))) але більшість запрошенння до таких спонтанних забав прямо таки відкине цілко серйозно вважаючи це тупістю.

 Люди перестали бачити ці малі радості.Особисто я памятаю моменти що з школи не виходив, буквально вилітав в двір,просто вибігав,поки добіг до друзів встигав поскакати по сходинках, проїхатись на пирилі,копнути лавку і зачепити когось, крик, сміх...То бурлило ЖИТТЯ!!! Чи памятаєте як смакував мамин компот з яблук чи ще чогось після футболу, а брудні ноги після футболу,чорні руки від горіхів, синє обличчя від якихось там ягід...О Боже, якби хотілось ще колись в житті мати такі брудні ноги після футболу на мокрому полі.А зараз чую як люди говорять "А, хліб не такий як був колись, а ковбаса..."...Ні! Ми вмираємо! перед телевізорами, перед тими дурними мріями і планами...діти живуть,а ми ні,вони можуть ще сміятись і радіти.А потім входять в доросле життя і починають скучати за компютерами, стаються  "знавцями життя", а тоді приходе це прагнення дорослості, щоб вже був секс, вже була свобода щоб кудись поїхати, вирватись...І ось ці сумні двадцятирічні діти сідають і нема в них життя...

Нам так насправді бракує життя. Ми тужимо за добробутом, але один знайомий після відрядження в німеччині розповідав, що довкола були забезпечені німці.Добротний одяг, добротні мерседеси... і жодної посмішки, всі якісь сумні.Єдина радісна людина - касирка в туалеті, негретянка з Гани.Єдина радісна людина, яка сказала," привіт, звідки ти?", і на ламаному англійському щось там побалакали біля того туалету.Єдине радісне обличчя,а на вулиці далі снували ті мумі.

Нам бракує життя! Це є хвалебне прагнення яке не дає нам спокою і прошу Бога щоб ніщо його не заглушило.З ним народжуємось і зним живемо воно є в кожному з нас, десь глибоко в нашому серці.Думаю майже всі були в такому стані, колись на питання як справи, говорили "всьо добре але щось не добре".Ми самі часом не знаємо що тоді є, що нам щось не подобається. То власне те прагнення, Бог прагне щоб ми жили! А люди живуть так наче ніколи не помруть а потім вмирають наче не жили.Колись почув такі слова:"Прагну щоб смерть застала мене живим!"

Но сейчас слушаю на всю громкость с эффектом полного стерео.