хочу сюди!
 

Киев

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-53 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Школа танцев соломона пляра

Абсолютно потрясающая вещь-))) найдено тут

Букв ужасно много, но каждая стоит внимания-))))) Клип не самый удачный, но зато можно послушать эту чудесную песню.

[ Читать дальше ]

Одиночество - уже не оригинальность.

  • 03.11.10, 14:17
Прочитала парочку заметок у других пользователей и делаю вывод, что одиночество - это скорее правило, чем исключение. Как-то много стало "нас". Каждый со своими мыслями по этому поводу, со своими историями и выводами. В принципе. даную тенденцию можно понять. Женщини становятся более независимые и еще сильнее. Нам сложно найти мужчину, который будет соответствовать определенным требованиям. Простыми словами - мужчину, чуть сильнее себя самой. Похоже, они это тоже понимают и даже не пытаются добиваться нас. Парадокс, для меня по крайней мере, заключается в том, что смелости подойти и познакомиться, хватает лишь у парней весьма "неподходящих". Я ни в коем случае не хочу обидеть этих парней, но могу сказать: не надо. Все равно, шансов у вас нет. Поймите, то, что вы подходите к нам и начинаете "кадрить", не приведет ни к чему. Мы сразу чувствуем - оно или не оно. И ваша надменная самоуверенность лишь доказывает обратное. Хотя, наверно потому я и одиночка, что не даю шансов простым и в чем-то смелым парням. Извините, я физически не могу себя пересилить. Девушки, если я зря начала писать от "нас" - вы меня поправьте. Мне просто кажется, что таких, как я - большинство. Возвращаясь к теме "несильных", наведу пример с личного опыта. есть у меня сотрудник на работе, который мне нравился. Я даже влюбилась немного. Мы одно время много общались, находя общие темы, смеялись, улыбались друг другу и... и все. Он никаких конкретных шагов не предпринимал. Конечно, может быть много факторов: ему просто интересно было со мной говорить, я ему нравилась и перенравилась, у него есть девушка, ему стало неинтересно и т.д. Но почему же до сих пор я ловлю его взгляд на себе? Я не могу первая делать шаг, ну вот физически не могу. В мелочах я что-то предпринимала, а результата нет. В один момент он просто перестал интересоваться мной. Я не могу винить его, поскольку трезво оцениваю ситуацию и не могу откинуть все те же факторы, которые перечислила. Наверное, я слишком требовательна. Вот, собственно, и констатирую факт, что одиночество - это уже факт.
Желаю Вам не быть одинокими. Разве что, Вам самим этого захочется.

Работа в мужском коллективе (с)

Месяц первый. Здрасссьте.

Вот это ужас - кругом одни мужики! Я одна, а их десять (и среди нихесть симпатичные)! Свихнуться можно: юбку лучше не одевать (все равно, что голая), никого ни о чем не просить (или еще час вокруг тебя будет толпа галдящих мужиков), пописать не сходишь (перед картонной дверью в туалет всегда стоит группа курящих сотрудников (и среди них, естественно, все симпатичные)). Все напряженно работают v пялятся в монитор, как сумасшедшие. С подругой не поговоришь v все мужики разговаривают по телефону не дольше 5 минут и исключительно по работе, на сайт с колготками не полезешь, и Дженифер Лопез не пообсуждаешь. Свихнуться можно!

 Месяц второй. Ну, вроде бы ничего.

Писать можно ходить к соседям (там отдельный женский туалет), на сайте с колготками можно сидеть, если сделать морду кирпичом. Дженифер Лопез тут не катит, катит тут какая то Анита Блонд. Все разговоры про зимнюю  резину, моторное масло и компьютерные мозги, мой Пежо 206 вызывает у них презрительные судороги. К моим просьбам относятся все намного спокойнее, симпатичных мужиков с каждым днем становится все меньше.

Месяц третий. Жить можно.

Анита Блонд - это немецкая бабища с грудью 10 номера, против нее Дженифер Лопез действительно не катит. Шипованная резина - отстой, сейчас на ней никто не ездит, лучшее масло  синтетика, сайт с колготками одобрен, подруга предъявлена и тоже одобрена. Юбка одобрена, количество симпатичных мужиков уменьшилось до одного. Мужики у тубзика испаряются после фразы: мальчики,я хочу писать, фраза по телефону "я на другом уровне" относится к сетевой стрелялке, а не к напряженной работе.

Месяц шестой. Все свои. 

Поменяла Пежо на девятку, не фига ездить на отстое, у Лопез толстая задница и не катит, вчера с мужиками уделали в Doom отдел логистики, с них ящик пива. Заказывали на сайте проституток, консультировала своих парней, как отличить родные сиськи от силикона. Ладно, мужики, пойду поссу- Ни одной симпатичной рожи, хоть работу меняй!

 Год. Братаны.

Поменяла мозги у компа, уделала мужиков в бродилке, перепила сисадминав пятницу. Вчера пришла новая девочка, ничего такая, с крепкой попкой. Стесняется ходить в туалет и сидеть на женских сайтах. Салага.

 

Интервью с руководителем фирмы Ronin



Уважаемые посетители нашего портала, хотим представить Вашему внимаю интервью с руководителем будо-магазина Ronin.





Вячеслав, скажите, чем отличается Ваш магазин от того большого
количества других магазинов, которые продают товары с символикой
киокушина?

Если смотреть взглядом обывателя, то ничем
)))) а если приглядеться, то ,наверное, стилем и целостностью образа.
Это не просто одежда с символикой. Это завершенная композиция, как
говорят художники…Плюс качество и эксклюзивность. Теперь мало кого
удивишь наличием символики на одежде. Все должно быть на гране: ярко, но
не эпатажно; стильно, но не чопорно.



полная новость  http://www.kyokushinkarate.com.ua/shop_news/387-intervyu-s-rukovoditelem-firmy-ronin.html

Чорна, вредна морда)))

Мої кошкоморди вже давно вивчили що означає дзвінок будильника. Перш за все це означає що я вже прокидаюсь і можна з чистою совістю пришвидшувати процес - наприклад з муркотом і підмявкуванням пострибати по мені чи потикатися холодним носом в обличчя, а потім всістися на грудях так що відкриваючи очі можна інфаркт вхопити
В основному побудкою займається Тімка, Гердана хіба може приєднатися до вільної боротьби у мене на спині
Проте сьогодні на будильник ніхто не зреагував. Я була здивована, але о 8 ранку мій мозок ще не прокинувся тому особливої уваги не звернула. Проте у ванну мене супроводжувала  лише Герда, а коронне місце на шафці під стелею пустувало. Коли я побачила нез"їдену вечерю я вже запанікувала і почала обшукувати квартиру, не розуміючи куди могла подітися кішка при закритих вікнах і дверях. В голові малювалися страшні сцени що вона залізла під ванну і їй там стало зле, пригадалася минулорічна епопея з падінням Герди з вікна...ані шурхотіння пакетом з кормом, ані звук відкриваючоїся консерви не допомогли, ніде анічирк, перевірила всі шафи і навіть під"їзд...нарешті вже поснідавши пішла на балкон струсити скатертину і почула мявкання в балконній шафі. Коли вона встигла туди залізти - незрозуміло, я її відкривала ще ввечері буквально на 2 хвилини аби взяти горщик для квітів, це ж треба бути такою шустрою любительницею пригод на свій чорний хвіст)))

no_name

Ты же видишь, я - ребёнок,
Временами сердце бьётся,
Для тебя любовь лишь стоны,
Для меня - сплошное Солнце.
Без Мечты летать не трудно,
Но получится убого.
Не меня проси так нудно,
А выпрашивай у бога.
Ты - моё сопротивленье,
Я люблю, ты ненавидишь...
Но не важно моё мнение,
Я ребёнок, ты же видишь...

Автор: Lida

*** *** ***

Среди круговорота внешних забот внутри царит мирное спокойствие любви.heart

                                                                                                         Григорий Великий

                                                                                                        

Вишнівець - родинне гніздо Байди Вишневецького

У Вишнівець - родинне гніздо засновника Запорізької Січі Дмитра Вишневецького, званого як Байда,- ми збиралися ще минулого року з Кременця, але не склалося. nini Була також ідея відвідати Збараж і Вишневець в один день, але ми були надто втомлені у перший день по приїзді. Але поїхали ми туди вже в останній день подорожі.
Маршрутки Тернопіль-Кременець через Вишнівець ходять кожні 20-30 хвилин.
На місці Вишнівця ще за часів трипільської культури були поселення. Перша ж письмова згадка датована 1395 роком, коли Великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитра Коридуба -сина великого князя Ольгерда - Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишневець. На правому березі Горині, де зараз село Старий Вишневець, він збудував укріплений замок для захисту від татаро-турецьких набігів. Після знищення замку татарами у 1494 році, праправнук Дмитра Коридуба - Михайло Вишневецький, родоначальник князів Вишневецьких - будує укріплену фортецю на лівому березі Горині.  У 1640 році поблизу замку розпочато будівництво монастиря Кармелітів, який через 8 років зруйнували козаки, а через рік татари розорили і замок. У 1720 році останній з роду Вишневецьких - князь Михайло Сервацій перебудовує укріплений замок на розкішний палац з парком. Після його смерті у 1744 році палац переходить до найближчих родичів - родини Мнішеків. У 1852 році Андрій Мнішек виїзджає до Франції, а маєток продається на аукціоні і поступово занепадає. Значної руйнації він зазнав за роки Першої світової та пожежі у 1944 році. Колись розкішний палац реставрують у 60-х роках. Зовнішне оздоблення палацу в процесі ремонтних робіт було знищене. Про минулу розкіш сьогодні нагадує тільки в"їздна брама  та ліпнина на фронтоні парадного входу. Збереглися фрагменти оборонних валів та маленька частина парку. Зараз частина палацу використовується як профтех училище та музей. Шукаючи палац, ми трохи поблукали містечком. Чогось тако, що б вражало в самому містечку, яке більше нагадує велике село, ми не побачили. А от палац вразив своєю величчю та розмахом. В такий палац потрібно приїздити цілим екскурсійним автобусом, бо пустий бвір перед палацом здається величезним. Щоправда, трохи прийшлось пошукати касира, бо був понеділок і гостей тут не чекали.
В музеї ми самі пройшли хол, де показана родословна князів Вишневецьких та плани і макет замку та палацу, піднялися по сходах на другий поверх, де у кімнатах представлено експозицію народних промислів та з вікна відкривається чудова панорама ставу на Горині і село Старий вишнівець на протилежному березі.
Нижче від палацу побудована припалацова церква Вознесіння Христового збудована Дмитром Вишневецьким у 1530 році. Вона знаменита тим, що тут відбулося вінчання претендента на російський престол Лже Дмитрія І з Мариною Мнішек. Церква стала усипальницею великої меценатки цього краю - Раїси Могилянки - доньки молдавського господаря Яреми та двоюрідної сестри київського митрополита Петра Могили, - яка похована тут зі своїм чоловіком князем Михайлом. Церква знаходиться у дуже красивому місці, від палацу йдуть дерев"яні сходи крізь посадку ялинок. Чудовий вигляд знизу має і палац. Перед ним чітко видні залишки фортеці, які зараз слугують підпірними стінами. (Решта фото тут)
По дорозі ми ще забігли у кав"ярню, з"їли по піці з томатним соком, але вони були не смачніhuh ... Як тільки ми вийшли на логовну дорогу і сфотографували дерев"яну церкву, що стоїть неподалік зупинки, нас підібрав автобус до Тернополя.

Ввечері ми зібрали речі у сумки та рюкзаки та сходили повечеряти. Потім подякували гостинним хазяєвам, здали ключі і пішли потихеньку на поїзд... Дякуємо тобі, гостинний та дивовижний край!

Про решту міст, містечок і сіл "Срібної Зірки Тернопілля", де ми побували, шукайте тут: http://blog.i.ua/community/343/542115/

Упорство в непризнании вины

  • 03.11.10, 13:12

Редчайший случай, исключение из правил, чтобы женщина сама, без всякого внешнего давления, самокритично сказала: "К сожалению, в этом я была не права", или "Как показало дальнейшее, ты оказался ближе к истине". Такое просто невозможно. И вовсе не потому, что самокритичность менее присуща женщинам, чем мужчинам. Скорее, даже наоборот. Мужчинам в большей мере свойственно захлебываться от восторга и самообольщения.

Женское упорство в непризнании вины - тоже категория относительная. Вина или неправота, о которой идет речь, это не просто женская ошибка, упущение или необдуманный поступок. Это всегда определенный залог в ее отношениях с мужчиной. И признать себя неправой - значит, дать большие козыри ему в последующей позиционной борьбе. А на это женщина пойти не может. Таким образом, женщина обычно не признает своей неправоты исключительно из стратегических соображений.

Обычно в таких щекотливых ситуациях, прекрасно понимая свою неправоту, женщина не стремится воевать за уже проигранные позиции. Она либо неопределенно молчит и обходит стороной все, что касается этого больного вопроса, а если уж и вынуждена говорить, то высказывается в такой неопределенной форме, что непонятно, кто прав, а кто виноват. А если при этом выплывает вина женщины, то в итоге все равно виновником оказывается... конечно же, мужчина.

"Женщина иногда может признаться в своих грехах, но я не знал ни одной, которая призналась бы в своих слабостях" (Бернард Шоу).