Цю мою статтю пролемків було опубліковано у журналі „Terra Ukrainiana”.Журнал протягнув недовго, здається, вийшло лише два чи три номери.
У 1904 р. ІванФранко писав про лемків: “Ця стійка історично і етнографічно група досізалишається загадкою. Повне дослідження її території є настійною вимогоюетнографічної науки…”. Проминулі сто років нічого не змінили в цих словах. Найзахіднішаукраїнська етногрупа – лемки – і далі залишається загадкою. Пересічнийукраїнець часто нічогісінько не знає про лемків, тим більше не може показати намапі обриси Лемківщини. Щонайбільше пригадає з шкільного підручника, що лемки,як і бойки та гуцули – мешканці Карпат.
Причин, щотак мало знаємо про лемків, є декілька. Перша – географічна: Лемківщиназнаходиться на околиці українського материка. Друга – історична. Територія Лемківщини ніколи повністю не належала ані до Київської Русі,ні до Галицько-Волинського князівства, зрештою і сьогодні в межах сучасноїУкраїнської держави є лиш окрайчик Лемківщини (захід Закарпатської області).Третя причина – ідеологічна. Радянська ідеологія спрямовувала до тотальноїасиміляції і народи, і етногрупи. “Гомо сов’єтікус” не мав занадто цікавитисьнаціональними питаннями. А “лемківське питання” тоді взагалі ніколи широко невисвітлювалось, бо мало свої “темні сторінки”; про які мова піде далі.
Тому сьогодні спостерігаємо таке щирезацікавлення Лемківщиною, а особливо лемківською культурою.
Познайомимось і ми ближче з цією своєрідною етногрупою.
Які вони, лемки?
Ось як відповів на це запитання ЮліянТарнович у книзі “ілюстрована історія Лемківщиин”, що вийшла у Львівськомувидавництві “На сторожі” у 1936 р.: “Ростом лемко стрункий, кремезної будови,добре розвинений та сильний. Він круглоголовий, його очі і волосся здебільшоготемні; хоч у деяких селах (…) переважають ясноволосі типи та синьоокі. Жінкистрункі, веселі, мрійливої, деколи, вдачі, гарні, здорові і напрочудпрацьовиті. Переважають красуні чорноброві, кучеряві, зі смаглявим личком(Великий Вислік), синьоокі-білолиці біля Риманова, русяві на Дуклянщині.
Лемко до всього здібний, зрозуміло, доброго:що очі бачать – руки роблять; він підприємливий, хвацький та чесний. В бідірятують себе взаємно, помагають собі, поважають і шанують себе та своюокремість.
Вдача лемка загартована, тверда, рішуча тастатечно-розважна. Лемко любить довго терпіти, але біда тому, хто його утискавби; не дарує ні п’яді землі; він зрісся з горами, полюбив їх, як рідну матір,дорожить ними. Тут і його світ.”
Звідки це ім’я?
Лемки ніколи… не були лемками. Як і всіукраїнці колись, лемки називали себе русинами. І тим не відрізнялись від іншихгаличан, що і на початку ХХ ст. користувалися словом “русин”. Не буду повторювати загальновідому історію, як росіянивкрали в українців їхнє ім’я – і слово “Русь” стосувалось вже чомусь лишеМосковщини. Скажу лише, що слово “русин” зіграло з лемком поганий жарт.Російські агітатори, послані у лемківські села, активно переконувалинеосвічених селян, що вони – росіяни, і найкраще їм буде під російськимсамодержавцем.
Зрештою, по всій Галичині перед світовоювійною поширювався москвофільський рух, з’являлись все нові й нові товаристваім. Качковського. Австрійська влада жорстоко покарала задурених селян: багато зних були “за симпатії до росіян” відправлені у концтабір Талергоф, цілі селабули вивезені під час війни в Австрію. Ці люди не лише не знали жодногоросійського слова, але навіть суто географічно неясно уявляли собі, що такеРосія і де вона знаходиться…
Варто сказати, що й інші навколишні народи врізний час зачисляли лемків “до своїх” та вели кампанію за онімечення,пословачення, ополячення лемків.
Щодо самого слова “лемко”, це, властиво,прізвисько. Воно означає – “той, хто вживає слово “лем”. “Лем” – це “лише”,“тільки”. Не дивно, що лемки ніколи так себе не називали, а то і ображалися натаке прізвисько. Але тепер довелось змиритися…
А як говорять лемки?
Так, що їх не зразу зрозуміють навітькарпатські сусіди – бойки, гуцули, – не кажучи вже про українцівНаддніпрянщини. Справа тут передусім у наголошенні слів: у лемків наголосзавжди падає на передостанній склад, змінючи знайомі слова до невпізнаності. Незразу здогадуєшся, що таке дерево, молоко.
Відрізняється не лише мелодія, але ізвучання лемківського діалекту. Лемки не мають звуку “ї”, що є родзинкоюукраїнської мови, а також апострофа. Натомість зберегли ознаки праукраїнськоїмови, зокрема і т.з. “тверде “и” – на письмі воно позначається літерою “ы”,твердий знак. Мова лемківська збереглачимало архаїзмів, а також більш давні граматичні форми. Вона значнопоступається в милозвучності літературній українській мові, але має зате цікавуінтонацію завдяки сталому наголосу. Він і задає оригінальний ритм лемківськимпісням. Сказати, що лемківські пісні гарні – це нічого не сказати. Тому я кращепромовчу. А скажу, що слухаю лише пісні у автентичному звучанні. Обробкимелодії і обробки тексту (з наближенням до літературної мови) абсолютноруйнують чар лемківської пісні. Хто ж чув автентичний спів – не забуде йогоніколи.
Де живуть лемки?
Двісті, триста, п’ятсот років тому було бдуже легко відповісти на це запитання: лемки живуть у Карпатах, по обох схилахСхідних Бескидів, між річками Сяном і Попрадом, на захід від річки Уж. Сьогодніна землях Лемківщини проживає лише частина лемків. Перша добре відома намеміграція – це виїзд лемків у сер. 18 ст. до місцевості Бачка (Воєводіна). Звісімдесятих років 19 ст. лемки масово виїжджають на заробітки у США, Канаду, країниЛатинської Америки.
Але ці міграційні рухи, як і всі попереднівійни та лихоліття не змінили самої Лемківщини. Лише в середині 20 століттялемкам було завдано нищівного удару, після якого Лемківщина повністю вже невідновилася. Лемків з території Польщі (біля 200 тисяч) було насильнодепортовано у Радянську Україну у 1944-1947 роках. Тих 140 тисяч, щозалишились, у 1947 р. було депортовано і розсіяно по дві родини на село попівночі та заході Польщі (сумнозвісна акція “Вісла”). На території Чехословаччинипісля ІІ світової війни асиміляція лемків здійснювалась м’якшими, але не меншпідступники методами: тихо, поступово, але невпинно.
Де живуть лемки сьогодні?Звичайно, на Лемківщині: небагато – на південному сході Польщі, більше – напівнічному сході Словаччини, в Україні –на Закарпатті. Окрім того, поза Лемківщиною: по всій Україні від Львова доДонецька, на північному заході Польщі, розсіяні по країнах західної Європи, пообох Америках.
Але можна інакше поставити питання. Де живутьсьогодні лемки? Справжні лемки, які не піддалисьасиміляції… Мені важко відповісти на це запитання. Справжніх лемків, які й даліговорять по-лемківськи, тримаються лемківських звичаїв, залишилось надзвичайномало. Принаймні депортовані в Україну лемки асимільовані радянським режимомдуже сильно. А жаль…
Краса Лемківщини…
В чому вона? Передусім – у красі природи. Ценадзвичайно мальовничі краєвиди передгір’я, плавні обриси невисоких гір. Цянеродюча, кам’яниста земля виганяла своїх убогих синів на заробітки за океан,бо ніяк не могла їх прогодувавати. Але яка ж вона гарна! Це твердять усітуристи, що побували на Лемківщині.
Гармонійно пов’язана з краєвидом народнадерев’яна архітектура: довгі й високі хати та стрункі, вигадливої форми, храми.Лемківська хата (“хижа”) – дуже давнє житло. Під одним дахом тут знаходились ісаме житло, і всі господарські будівлі. Ці хати часто смугасті – щілини міжколодами замазані глиною і побілені.
Краса Лемківщини – в пісні, у танці, внародному одязі. Народна ноша гарно оздоблена вишивкою, шнурками, металевимиґудзиками. Дуже оригінальне лемківське дорожнє пальто – чуганя. Воно носитьсялише наопашки, зашиті знизу рукави виконують функцію кишень. Велетенськийвідкладний комір, що звисає на спину, має дуже довгі тороки – “свічки”. Унегоду цей комір стає капюшоном; його накидають на голову, зав’язуючи торочки.Кольори народного одягу завжди стримані, переважає коричневе, синє, біле сукно;декору небагато, все в міру.
З народного мистецтва скажу лише про двіречі: скульптуру та писанки. Хоч всім відомі лемківські прекрасні ікони, талемки більше мають хист до скульптури, аніж до малярства.
Тут було розвинуте каменярство – виробництвомлинових коліс, коліс до маленьких домашніх жорен, а також мистецьких речей:хрестів, придорожніх фігур. У Музеї лемківської культури в с.Зиндранова(Дуклянщина, Польща) є прегарна статуя Марії з маленьким Ісусом, витесана зкаменю народним майстром. Також було розвинуте й сніцарство. Воно й не дивно,адже дерево було найдоступнішим матеріалом, а мальовнича природа давала стількиідей та натхнення…
Щодо писанок, то їм годі сперечатись ізгуцульськими шедеврами, але мають і свою красу. Візерунок складається звигадково розкиданих по яйці крапок та ком. Рисунок найчастіше білий наоднорідному фоні, але є і писанки в кілька кольорів. Хто зна, чи не ті писанки вночі снились на американській землі лемківському емігранту Андрію Вархолі, що вдень малював консервовані супи, пиво, обличчя Мерилін Монро і називав себе Енді Варголом…
