Співтовариство Слава Україні!

Вид:: короткий; повний

Слава Україні!

Богдан Бо

Вручення Національної премії України

12.03.18, 20:15
нацпремія, президент україни, україна

Виступ Президента України на церемонії вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року

9 березня 2018 року - 11:34

Шановні пані та панове!
Шановні Шевченківські лауреати!
Дорогі українці!

Влітку 1891 року невелика група студентів, найвідомішим з якої був Іван Липа, під час прощі до Канева заприсяглася створити українську таємну політичну структуру. Їх тоді було лише четверо тих, хто заснував «Братство тарасівців» - ймовірно, першу на Наддніпрянщині організацію, яка поставила на порядок денний питання про політичну незалежність України. Сьогодні десятки мільйонів українців цілого світу – не лише в Україні, а й на всьому просторі від Аргентини до Австралії – члени цього Братства. Всі ми – тарасівці, всі ми – Тарасові діти.

Колись Генріх Гейне говорив про Біблію як «переносну Вітчизну євреїв» - з нею вони, гнані, мандрували світом. Такою самою «переносною вітчизною» для українців, куди б їх не закидала доля, був «Кобзар» Шевченка. Саме так говорив Іван Дзюба: «Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу».

«Кобзар», хоча його автор і не ставив таких далекоглядних цілей, - перший і наріжний камінь в розбудові незалежної України. На ньому стоїмо й стояти будемо.

На кожному крутому повороті історії, особливо в годину важких випробувань, українці черпали сили із пророчих слів й думок Шевченка. Так і тепер. «Борітеся – поборете, вам Бог помагає», - з цими рядками з «Кавказу» пішов у вічність наш перший Герой Небесної Сотні Сергій Нігоян. «Вогонь запеклих не пече», - рядок із «Гамалії» супроводжував нас у найтяжчі дні Майдану під час Революції Гідності. Настав час, Шевченко одягся у військовий однострій, а його образ в стилі «мілітарі» надихає і зараз наших бійців, які боронять країну від російського агресора. «Учітеся, брати мої, думайте, читайте», - оком мудрого наставника дивиться він на дітей в абсолютно кожній українській школі.

Ще Іван Франко в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року» визнав унікальну роль Шевченка у формуванні сучасної української літературної мови, яка «вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою доти в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією».

Напередодні цьогорічних шевченківських днів Конституційний Суд України визнав неконституційним мовний Закон 2012 року. За потаємним задумом його авторів, явних і залаштункових, Закон мав довершити чорну справу творців Валуєвського циркуляру та Емського едикту. Конституційний Суд лише виписав свідоцтво про смерть того злочинного акту, де-факто ж кінець його настав кілька років тому. За час, що Закон лежав у суді, ми осучаснили мовне законодавство, воно пішло далеко вперед у зміцненні позицій української мови в абсолютно різних сферах суспільного життя.

Найбільш зримі вони, а точніше, чутні, - на українському радіо. Після введення в дію позаминулого року закону про квоти на радіостанціях… Пам’ятаєте, який тоді був галас? Як нас всі звинувачували, що ми робимо неправильну справу? А зараз, дякуючи цьому Закону, ефір наповнився україномовним змістом, україномовним продуктом, а творче українське середовище буквально вибухнуло новими пісенними проектами та музичними колективами.

Ще один Закон, про квоти не телебаченні, лише починає діяти, але вже до початку дії Закону ми бачимо набагато більше україномовних програм на ТБ. Стали знімати та показувати україномовні серіали, нарешті. Не перероблені, а справжні – наші. Тоді як раніше у цій сфері суцільно панував російський секонд-хенд.

Можемо із надією говорити про відновлення національного кінематографа. І знову, нарешті це відбулося, бо відроджується він саме українською мовою. Минулого року за державної підтримки завершено 47 різножанрових фільмів. Цього року на кіновиробництво виділимо мільярд гривень, вдвічі більше, ніж попереднього. Нарешті відроджується українське кіно. Податкові та митні преференції, новітні моделі кіновиробництва – це кілька місяців тому закріпили Законом про державну підтримку кінематографії. Із приємністю очікуємо найближчим часом чимало цікавих прем’єр про наше – про Крути, про Петлюру, про АТО, про Чорнобиль. До речі, й національна Шевченкіана має поповнитися художнім фільмом «Тарас. Повернення».

Подивіться на прокатний успіх «Кіборгів» та багатьох інших українських фільмів. Саме це свідчить про величезний суспільний попит, який існує на «своє» українське кіно. Важливо ж не тільки, скільки знімають, але й набагато важливіше - скільки дивиться це кіно. Так от, в 2017 році в українських кінотеатрах на фільми українського виробництва глядачі купили півтора мільйона квитків. Своїми грошима підтримавши українську кінематографію. Це їх свідомий вибір. І це саме те, чому я тішусь. Напевно, це ще не так багато. Звичайно, мені і вам хотілося би, щоб це було більше, але хочу наголосити, що це майже в чотири рази більше, ніж в 2016 році! Я не маю жодного сумніву, що в 2018 році цю тенденцію ми точно продовжимо.

Позитивні зрушення намітилися і в українському книговидавництві. Нарешті. Я регулярно буваю у Львові, регулярно відвідую «Книжковий Арсенал», і бачу ці зміни неозброєним оком. Політичне рішення обмежити імпорт книжок із країни-агресора та боротьба з контрабандою, якою ці книги завозилися, створили нові ніші для нашого книговидавництва, нові можливості. Дуже добре, що українських книжок зараз стає набагато більше, зросли обсяги перекладеної літератури. Люди дедалі більше, нарешті, читають українською. Однак, попри ці позитивні тенденції, якісного та кількісного ривка у книжковій галузі - на жаль, я можу це констатувати - все ще не сталося. Уряд має знайти економічні важелі для стимулювання книговидання, а письменників та сумлінних дистриб’юторів захистити від піратства і порушень їхнього права інтелектуальної власності, насамперед в Інтернеті.

Хочу наголосити, що новий Закон «Про освіту» також суттєво покращив умови для опанування державної мови представниками національних меншин. Твердо відстоюючи свою позицію в діалозі з сусідами, ми маємо чути думку наших міжнародних партнерів, Венеціанської комісії, і що головне – самих меншин всередині України. Ми відкриті для чесної розмови та діалогу. І це правильно, якщо ми обрали європейський шлях. Бо якщо обрали, то й чинити треба по-європейськи і обов’язково дослухатися до голосу європейських структур.

Протягом останніх місяців на мою адресу надійшло чимало звернень від дуже поважних осіб, в тому числі із кола тут присутніх, із закликом проголосити 2018 рік роком української мови. Скажу прямо: я не буду цього робити. Чому? Абсолютно очевидно, що року – замало. А що в 2019 році будемо робити, забудемо про українську мову? Року замало, щоб надолужити все те, що внаслідок колоніальної політики втратила українська мова. Тому, дуже дякуючи авторам петицій за активну громадянську позицію, за небайдужість, хотів би повідомити, що найближчим часом підпишу указ про розробку можливо десятирічної програми укорінення та зміцнення державного статусу рідної української мови. Я закликаю вас всіх до співпраці, до наполегливої роботи в цьому напрямку. Бо попереду – десятиліття української мови в Україні. Протягом цих десятиліть позитивні незворотні зміни мають відбутися. І ключове слово - незворотні.

Приклади, які я вам щойно навів, хіба не є переконливими свідченнями, що українська влада впевнено тримає курс на посилення ролі мови Шевченка в усіх сферах суспільного життя? Хіба не робимо так, як заповідав Тарас Григорович: «І возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик»?!

Водночас як Глава держави, як активний учасник процесу розбудови української політичної нації, мушу дбати і дбаю про те, аби наші законодавчі ініціативи залишали широкий простір для реалізації прав тих громадян України, чиєю рідною мовою чи мовою спілкування є кримськотатарська, російська та інші мови. Так само очевидно, що влада ніколи не втручатиметься в приватну сферу і жодним чином не регламентуватиме в ній мову міжособистісних комунікацій.

Переконаний, що ані в цій залі, ані в усій телевізійній аудиторії немає людей, які б не поділяли думки про те, що єдність країни є абсолютний пріоритет для кожного з нас, і влада у своїй мовно-гуманітарній політиці має зважати на цей імператив. Саме виходячи із цих міркувань, я дуже не хотів би, щоби мовне питання знову стало на порядок денний виборчої кампанії. Мова має об’єднувати, а не розколювати державу. Ми не маємо права дати пас п’ятій колоні отримати з того бодай найменший зиск на майбутніх президентських, парламентських і місцевих виборах!

Дуже важливо, щоб, незалежно від зусиль держави, активні громадяни забезпечували її конкурентоспроможну присутність в усіх можливих нішах, популяризували її серед носіїв інших мов з належною повагою до їхніх почуттів та громадянських прав.

Боротися за нашу українську мову це значить не лише вигукувати гасла та висувати вимоги до влади. Це значить купувати україномовні книги, це значить купувати квитки і ходити дивитися українські фільми, передплачувати україномовні газети, віддавати перевагу, не треба забувати, що ми у ХХІ столітті, україномовним версіям сайтів, налаштування на своїх сторінках в соціальних мережах, гуглити українською, і головне – говорити нею, говорити, і ще раз говорити. Навіть якщо ви все життя спілкувалися російською – переходьте українською. Я думаю, що це абсолютно правильний шлях.

Кожен має пройти свій шлях до мови, як, для прикладу, двадцять років тому зробив це я.

Я народився в російськомовному регіоні України. В місті спілкувалися російською, як їздив до бабці в село – спілкувалися суржиком. Декілька років прожив за межами України, де в школі вивчали лише російську і англійську. І навіть на початку 80-х, коли став київським студентом нашого Національного університету Тараса Шевченка факультету міжнародних відносин міжнародного права, ні про яку українську на цьому факультеті тоді мова не йшла.

Але моя українська – мій свідомий вибір повернутися до рідної мови. І цей вибір зроблений вже в доволі зрілому віці. Впевнений в тому, що це свідомий і справжній вибір кожного українця.

Шановні пані та панове!

Щиро дякую членам Шевченківського комітету за роботу, яку ви провели, щоб визначити претендентів. Адже на здобуття високої державної нагороди претендувало майже сімдесят номінантів, і лише восьмеро з них успішно подолали перегони. Вітаю ваше рішення про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року. Підписаний мною указ свідчить про те, що я його підтримав.

Перша в переліку лауреатів – письменниця, художник – Емма Андієвська, яка, на жаль, не змогла сьогодні бути разом з нами, приїхати з Німеччини, з цілком зрозумілих об’єктивних причин. Вона належить до найвідоміших митців українського зарубіжжя. Народжена в Донецьку, більшу частину свого життя прожила за кордоном, але з Україною в серці і прожила для України.

Зі спогадів всесвітньовідомого славіста-мовознавця, історика та критика української літератури Юрія Шевельова відомо, як йому було непросто на кафедрах україністики в Гарвардському і Колумбійському університетах. Нині справу Шевельова продовжує Сергій Плохій – доктор історичних наук, директор Українського наукового інституту у Гарвардському університеті, автор книги «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Це фундаментальне науково-публіцистичне дослідження історії України, видане спочатку англійською, а згодом українською мовами, уже отримало надзвичайно високу оцінку і на Заході, і у вітчизняному науковому середовищі. Європі потрібна об’єктивна наукова правда про Україну.

Так само приємно назвати ім’я ще одного лауреата композитора Вікторії Польової. На думку музикознавців, її композиції – одні з найкращих у загальній картині сучасної української музики. Українська хорова музика поповнилася справжнім шедевром – хоровою симфонією на канонічні тексти «Світлі піснеспіви».

У номінації «Візуальне мистецтво» більшість голосів члени Комітету віддали відомому художнику, твори якого постійно експонуються в престижних галереях світу – Павлу Макову. Метафоричний, з багатьма змістами і значеннями, «Втрачений рай» – це пересторога митця, що можна загубити Батьківщину, якщо вчасно не об’єднатися. Ця пересторога, майстерно втілена виражальними засобами, засвідчує самобутній талант митця. І чому до речі нас навчав Тарас Григорович? «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата», - ці слова згаданий вже мною Юрій Шевельов називав «концепцією національного єднання».

І завершити представлення цьогорічних лауреатів Національної премії хочу іменами чотирьох творців сучасного українського документального кіно. Це – режисер циклу історико-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності, Володимир Тихий і співавтори фільмів: оператори Юрій Грузінов, Ярослав Пілунський і Сергій Стеценко. Ви з ризиком для власного життя фільмували переломні події в історії України, ловили на камеру моменти героїзму українців. Я хотів висловити вам, друзі, і всьому творчому об’єднанню «Вавілон’13» вдячність і за мужність, і за високий професіоналізм.

В березневі шевченківські дні вже далекого п’ятдесят восьмого року Іван Багряний писав, що справжнім пам’ятником Шевченку мають бути не гори глини й ріки липкого єлею, не брили холодного граніту й мертвотної бронзи, а «вогонь свободи, тріумф розкованої нації, здійснення великої ідеї великого Пророка – «своя (українська) хата» й «своя (українська) правда» в ній.

Незалежна Україна – найкращий монумент Шевченку.

Ще раз вітаю лауреатів із присудженням Національної премії і щиро зичу усім – міцного здоров’я, щастя, благополуччя, творчого натхнення та нових досягнень на благо нашої Вітчизни.

Слава Шевченку!

Слава Україні!

Коментарі: 1

Богдан Бо

Бібліографія Галини Гордасевич

11.03.18, 12:51
галина гордасевич, письменники, україна

Лауреат премії імені Олександра Білецького за 1997 рік [Г. Гордасевич] // Літ. Україна. – 1997. – 17 квіт.

Лауреати літературного конкурсу “Шістдесятників” за 1996 рік // Літ. Україна. – 1997. – 30 січ.

Лауреати “Березоля-98”: Рішенням редкол. літ. премії журналу “Березіль” за 1998 рік присуджено ІІІ-ю премію Г. Гордасевич за повість “Ноїв ковчег” // Літ. Україна. – 1999. – 28 січ.

Лауреат премії імені Валерія Марченка: [Г. Гордасевич] // Літ. Україна. – 1997. – 25 груд.

***

Гордасевич Г. Л. Веселки на тротуарах. – К.: Рад. письменник, 1966

Гордасевич Г. Л. Високе полум’я дня. – К.: Рад. письменник, 1980

Гордасевич Г. Л. Відцвіла шипшина. Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1974

Гордасевич Г. Л. Наречена сонця. Поезії. – Донецьк: Донбас, 1976

Гордасевич Г. Л. Вибране сином. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 1999. – 64с.

Гордасевич Г. Л. Рядок з літопису. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 64с.

Гордасевич Г. Л. Ера України. Поезії./ Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 64с.

Гордасевич Г. Л. І сказав Ісус. Поезії./ Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 64с.

Гордасевич Г. Л. Ішла весна по місту. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.

Гордасевич Г. Л. Над озером холодної води. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.

Гордасевич Г. Л. Сонце, вітер і жінка. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.

Гордасевич Г. Л. Станція "Ворожба". Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.

Гордасевич Г. Л. Нескорена берегиня./Мартиролог – Торонто-Львів: Піраміда, 2002. – 280с.:іл.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 191с.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. – К.:Бібліотека українця, 2001 – 142с.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич.– Л.: Піраміда, 2002. – 208с.:іл.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Апріорі, 2008. – 208с.:іл.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич.– К.: Країна мрій, 2015. – 352с.

Гордасевич Г. Л. Твори. – Л.:Камен’яр, 2006 – . – (Серія “Спадщина”)

Т.1: Поетичні твори / Упоряд. Б. Гордасевич. – 2006. – 326с.

Гордасевич Г. Л. Твори. – Л.:Камен’яр, 2007 – (Серія “Спадщина”)

Т.2: Прозові твори / Упоряд. Б. Гордасевич. – 2007. – 326с.

Гордасевич Г. Л. Твори. – Л.:Камен’яр, 2009 – (Серія “Спадщина”)

Т.3: Оповідання / Упоряд. Б. Гордасевич. – 2009. – 326с.

***

120 поетів про Україну // Неділя. – 1993. – №15.

А ще був такий випадок [Спогади поетеси] // Літ. Україна. – 1996. – 19 груд.

Блудний син: [Вірші] // Визвольний шлях. – 1996. – №5. – С.579-580.

Вірші // Літ. Україна. – 1996. – 5 груд.

Вірші останніх років // Поклик сумління. – 1995. – №3.

Встаньмо на повен зріст!: [Вірші] // Поклик сумління . – 1993. – №12.

Гість-неведимка: Оповідання // Літ. Україна. – 1998. – 27 серп.

Дитинство, яке відійшло: Повість-есе // Я, ти, ми. – 1993. – №1-11.

До питання про переселення душ: Публіцистика // Кур’єр Кривбасу. – 1999. – №118. – С.16-23.

До роковин незалежності: [Вірші] // Мол. Галичина. – 1993. – 21 серп.

До свого обійстя: [Вірші] // Кур’єр Кривбасу. – 1996. – №51-52. – С.3-4.

Дорогоцінносте життя: Вірші // Жінка. – 1995. – №2. – С.2.

ДТП на замовлення: Детективна повість // Дніпро. – 1999. – №9-10. – С.9-23.

Ера України: [Вірші] // Молода Галичина. – 2001. – 1 листоп.

Жіночий парнас або чоловікам вхід заборонено: [Вірші] // Я, ти, ми. – 1992. – №11.

Записане у серце: [Пісні про УПА, записані в 1940-1950 рр.] // Біль: Альманах. – Л., 1993. – Вип. 3-4. – С.260-266.

Затоптані могили матерів // Вітчизна . – 1992. – №10. – С.114-117.

З гонів літ: [Вірші] // Демократ. – 1995. – №3.

Іди, сину, пріч від мене... Листи колишньому сусідові народному депутатові України О. Чародєєву // За вільну Україну. – 1993. – 2 жовт.

Із циклу “Міста України”: [Поезії] // Березіль. – 1995. – №9-10. – С.2-5.

Історія в дзеркалі поезії // Літ. Україна. – 1992. – 25 черв.

Їх звали просто – хлопці // Березіль . – 1991. – №10. – С.160-168.

Лист: [Вірш] // Поклик сумління. – 1995. – №24.

Любе дзеркальце скажи...: Словесний автопортрет // Кур’єр Кривбасу. – 1998. – №108. – С.3-32.

Мандрівки Україною наприкінці тисячоліття: Публіцистика // Дзвін. – 1998. – №4. – С.85-92.

Мій батько православний священник // Наша віра. – 1993. – №17.

Мій син для мене – головний консультант, редактор і менеджер // Молода Галичина . – 2000. – 3 серп.

Мовчання: Новела // Кур’єр Кривбасу. – 1995. – №41-42. – С.17-18.

Московський детектив: Найзагадковіша пригода мого життя, розгадати, яку пропоную читачам // Літ. Україна. – 1992. – 13 серп.

Моя персональна екологічна ніша: Напіввидумана, напівлірична сповідь неординарної жінки // Дзвін. – 1992. – №11-12. – С.105-112.

Мы любим Шевченко? // Высокий замок. – 1992. – 30 июня.

Надходить ера України: [Вірші] // Дзвін. – 1997. – №1. – С.56-61.

Найкращий цвіт роз’ятого народу: Доля жінки-митця в умовах тоталітарного режиму // Просвіта. – 1993. – Вип. 22.

“...Но есть надежна, что полный будет на конец”: Публіцистика // Літ. Львів. – 1994. – №13.

Період негативізму: Продовжуємо розмову про “нову хвилю” // Просвіта. – 1992. – Вип. 29.

Персональна справа: [Спомин] // Неділя. – 1996. – №25.

Поети, які не лукавили: Погляд з боку на себе й інших // Неділя. – 1993. – №10.

Пора почуватись великими: [Публіцистика] // Дніпро. – 1997. – №3-4. – С.110-118.

Правнучки Марусі Чурай: [Спогади львів. поетеси про себе і своїх товаришок по тюрмі] // Літ. Україна. – 1998. – 15 жовт.

При свічі посиджу при свічі: Вірші // Березіль. – 1994. – №3-4. – С.7-9.

“Про свою найбільшу любов я жодного вірша не написала” // Молода Галичина. – 2000. – 5 жовт.

Розкажу тобі казку: Новели // Жовтень. – 1987. – №4. – С.50-58.

“Серед чоловіків почувалася рівною” // Укр. шлях. – 2001. – 3-9 трав. – С.20.

Силует з колючого дроту // Біль: Альманах. – Л.: Українські технології, 1999. – Вип. 8. – С.33-36.

Соло для дівочого голосу: Автобіографічний роман // Дзвін. – 2001. – №2. – С.2-8; №3. – С.29-52.

Степан Бандера – людина і міф // Кур’єр Кривбасу. – 2000. – №128. – С.45-72.

Твої, Україно, діти... // Березіль. – 1993. – №9-12. – С.129-141.

Україна – держава для кого? // Поклик сумління. – 1999. – №10.

Українка і тоталітаризм // Визхвольний шлях. – 1996. – №3. – С.350-361.

Українки під знаком тоталітаризму: Публіцистика // Літ. Україна. – 1995. – 21 верес.

Химерики-лимерики: [Вірші-коломийки про укр. міста] // Літ. Україна. – 1998. – 22 жовт.

Хлоп’ячі жарти: [Новели] // Дзвін. – 1997. – №10. – С.58-62.

Цілком безсумнівне вбивство: Повість // Міліцейський кур’єр. – 2000. – №30-33; 35; 37. – 28 верес. – 4 жовт.

Час достигання плодів: Вірші // Жінка. – 1992. – №8. – С.8.

Чи треба судити Звягільського? // Молодь України. – 1995. – 13 квіт.

Ювілейні клопоти і радості // Неділя. – 1995. – 26 трав.

“Я шкодую тільки про те, що все життя чомусь вважала себе не гарною” // Мол. Галичина. – 1998. – 7 берез.

***

Багинська К. Згасла зірка Волоні: [Про укр. поетесу Г. Гордасевич] // Успенська вежа. – 2001. – №4.

Гей В. Наречена сонця: пам’яті Г. Гордасевич // Літ. Україна. – 2001. – 29 берез.

Гордасевич Б. “Замініть у тексті “Коновалець” на “Бандера” і матимете уявлення про його ідеологічні засади” // Молода Галичина. – 2002. – 19 верес.

Дубас М. ”Голос дівочий плив над рікою...”: Світлій пам’яті Галини Гордасевич // Дубас М. Слова постмовчання: Про зустрічі й події та прочитане. – Л.: Українські технології, 2002. – С.177-180.

Залізняк В. Поетеса дебютує в прозі // Вітчизна. – 1975. – №2. – С.210-212.

Зимний З. Муха Василя Стуса проти мухи Галини Гордасевич // Молодь Галичина. – 2000. – 22 лют.

Лобовик І. Жіночий портрет при світлі силуетів // Вітчизна. – 1991. – №3. – С.138-143.

Миць Г. Зосталася недописана – “Станція Ворожба”: [Пам‘яті укр. письм. Г. Гордасевич] // Молода Галичина. – 2001. – 15 берез.

Петренко М. Галині Гордасевич: [Вірш присвячений поетесі] // Дзвін. – 1995. – №11. – С.5.

Самойленко Я. Запах землі // Радуга. – 1977. – №4. – С.181-182. – Рец. на кн.: Гордасевич Г. Наречена сонця. Поезії. – Донецьк: Донбас, 1976

Солодкий Д. Спектр почуттів // Друг читача. – 1980. – 5 листоп.

Ткаченко Н. “Збав боже вас любити поетес...” // Дніпро. – 1991. – №3. – С.185-188. – Рец. на кн.: Гордасевич Г. Силуети поетес. – К.: Рад. письм., 1989. – 246с.

Федоровская Л. Неудача, но не поражение // Радуга. – 1974. – №1. – С.182-185.

Яворівський В. Був світ, а в світі була любов: Галині Гордасевич – 60 // Літ. Україна. – 1995. – 27 ківт.

***

Гордасевич Г.: [Укр. письм., гром. діяч; Некролог, 31 берез. 1935р. – 10 берез. 2001р.] // Літ. Україна. – 2001. – 22 берез.

Гордасевич Г. [Укр. письменниця, 1935 – 2001 рр.; Некролог] // Високий замок. – 2001. – 13 берез.

Коментарі: 1

Богдан Бо

На згадку про Галину Гордасевич

11.03.18, 12:10
галина гордасевич, пам'ять, україна

Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.

Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.

З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття.

Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф".

Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".

До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.

Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.

Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)

Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.

На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.

В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Богдан Гордасевич

12:08 11.03.2018

м.Львів-Рясне

Вірші Галини Гордасевич

Галина

"Галина" - по-грецьки "тиша".
Ах, яка я дурна була!
Якби я це знала раніше,
То зовсім інакше б жила.

Я б не пхалась, куди не кличуть,
Ще й подумала б чи іти,
Не торкнулись би мого обличчя
Знаки болю і самоти.

Я б усім посміхалась лагідно,
Все б доводила до пуття,
І було б квітчасте і ягідно
В тихім гаї мого життя.

Чи це батьки помилились,
А чи може, моя вина,
Що у тому гаю поселилась
Тонкостебла тернина одна?

Я її руками відводжу,
Я ще зовсім не знаю про те,
Що у днину весняну погожу
Так рожево вона зацвіте.

У Львівській кав'ярні "Гроно Діоніса"

Сиджу в кав'ярні маленькій,
п'ю каву,
чорнющу, як ніч,
і гірку, як доля моя,
і все чекаю ще
на руку твою ласкаву,
і вслухаюсь в глибини пам'яті,
чи почую твоє ім'я?
Та вже не надіюся,
що колись-то отримаю Нобеля,
хоч би й писала
до знемоги,
до самозабуття,
бо після голодоморів,
концтаборів
і Чорнобиля,
що напишеш,
щоб вразило більше,
аніж саме життя?
Я вже знаю,
що не об'їжджу всю Європу, .
а де вже, щоб побувати
на іншому материку,
а проте не наливайте
в чашку мою сиропу -
ні на що не проміняю
долю свою гірку.
Бо кожна моя сльоза
вже діамантом стала,
а кожен мій чорний день
в небі зорею сія.
Крутою дордгою йшла,
та дійшла таки - не пристала.
В маленькій порожній кав'ярні
п'ю чорну каву я.

Благання
З вогню я вийшов –
і в вогонь вернусь.
Володимир Свідзинський
Щоб Бог зіслав мені
найбільший дар:
Гарячу смерть -
не зимне умирання.
Олена Теліга
Скінчиться все в обшарпанім хліву,
Де ще стоїть моє стареньке ліжко.
Леонід Терехович

Не програмуйте своєї смерті,
Поети, діти, ворожбити!
Стисніть уста в мовчанні вперті,
Лиш подумки: - Я буду жити!
Я буду довго і щасливо
Життя, як чисту воду пити.
Мене умиє літня злива,
Скульптури буде сніг ліпити,
А я на все не надивлюся,
Коли ж я на вершині стану,
То не помру. А утомлюся –
За синім обрієм розтану.

Доля поета

Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, який тобі дарує Бог,
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,-
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі,
Пускають плітки й дотепи солоні,-
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні.

Коментарі: 8

Богдан Бо

Сьогодні Тарасу Шевченку - 204-й день народження

09.03.18, 13:31
марафон, тарас шевченко, україна

http://www.nrcu.gov.ua/uk/schedule/play-live.html?channelID=1

Сьогодні ми зустрічаємось з вами на хвилі Українського радіо у знаменний день - 204-ї річниці від дня народження Великого Кобзаря. Для України ім'я Т.Шевченка - священне! Слово Тараса - невичерпне джерело. І в цей день особливо хочеться слухатити його беззупинно! В цьому сенсі згадується унікальна подія на Українському радіо, що відбулася три роки тому, 9 березня 2015 року. Віншування Шевченка відбулося у рамках Національного радіомарафону “Борітеся-поборете. Шевченко мобілізує”. Згадуючи буремні події того року - слово великого Кобзаря, як ніколи промовляло до нації! Вперше на Українському радіо ”Культура” упродовж 18 годин звучало Тарасове слово у виконанні письменників, відомих політиків, воїнів АТО, духовенства, громадських діячів. Звучала й українська музика. Отже, згадаймо найяскравіші моменти цього унікального радіомарафону 9 березня 2015-го.

Коментарі: 3

Богдан Бо

Слава Україні! Героям слава! Роман Шухевич навічно з нами!

05.03.18, 11:51
героям слава, роман шухевич, слава україні, україна

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

Роман Шухевич. Джерело зображення: ТСН

Колонка історика Івана Хоми.

Лідер крайового осередку Організації українських націоналістів, генерал Української повстанської армії Роман Шухевич є дуже відомою особою. Без перебільшення навіть легендарною постаттю національно-визвольних змагань ХХ ст.

Дата загибелі Романа Шухевича 5 березня 1950 р. не пройде повз увагу різних політичних та громадських сил національно-демократичного спрямування по всій країні. Десь на площах та майданах, а десь у приміщеннях громадських та політичних осередків його діяльність буде вшановано. Звичайно, що пошану висловлять органи державної влади та місцевого самоврядування на заході України. Однак саме головне, що вшанування пам’яті Романа Шухевича, як і тисячі інших українців та представників інших національностей, що допомагали нам у боротьбі за державу, відбувається таки в незалежній Україні.

Хода у Львові

Цей текст для тих, хто перед тим, як вийти на майдан чи площу, пройтись у черговому марші, формально щось сказати або вже після цього, спробує все ж таки неформально розібратись, про що йдеться. Також, цей текст для тих, хто нікуди не буде йти, але з цікавості або небайдужості зверне увагу на цю постать вперше або в черговий раз.

Це для того, щоб спробувати зрозуміти, в чому ж таки феномен Шухевича, як і Коновальця, Мельника, Бандери, Стецька та інших. І в подальшому згадувати про цих осіб або їхні вчинки, не напередодні народження або смерті, а в ширшому контексті оцінки минулого та сьогодення. Також, це для того, щоб зрозуміти, чому в умовах незалежності є багато сильних громадян з державницьким мисленням, вчинками, діями, але немає державників рівня засновників та лідерів українських націоналістів 1920-х – 1950-х років.

У пошуках відповіді на прості питання, але дуже важливі для цілісного розуміння постаті Романа Шухевича, звернувся за консультацією до Андрія Сови – кандидата історичних наук, доцента кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського.

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

(Роман Шухевич. Світлина зі студентської справи Львівської політехніки, 1926 р.)

Хто такий Роман Шухевич: родина, освіта, участь у громадському житті?

Роман Шухевич народився 30 червня 1907 р. у Львові. У метричній книзі Успенської церкви у Львові про народження та хрещення Романа Шухевича написане таке: «Хрещений і миропомазаний 26 липня. Номер будинку, де народився: вул. Святого Войтіха, 2 [тепер вул. О. Довбуша]. Ім’я – Роман, віросповідання – греко-католик, хлопець закононароджений. Повитуха: Текля Скварок, що замешкала на вул. Малецького, 5 [тепер вул. Д. Григоровича]. Хрестив і миропомазав священик Іван Стоцький, парох з Оглядова [тепер село Радехівського р-ну Львівської обл.]. Батько – Йосип–Ярослав Шухевич, цісарсько-королівський юридичний радник, син Володимира і Герміни з дому Любович. Мати – пані Євгенія, дочка греко-католицького священика Івана Стоцького, пароха в Оглядові, і Марії з дому Авдиковської. Хрещені батьки: Володимир Шухевич – професор школи реальної і Марія Стоцька, жінка греко-католицького пароха в Оглядові».

На виховання майбутнього Провідника великий вплив мали його батьки та родина. Відомо, що рід Шухевичів подарував Україні чимало видатних діячів, а саме священиків, вчителів, науковців, правників, композиторів, військових тощо. Шухевичі відіграли важливу роль у національно-визвольному русі Галичини впродовж ХІХ–ХХ ст.

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

(Роман Шухевич з сестрою Наталією. Львів, 1930-ті рр.)

Гімназійну освіту Роман Шухевич здобув упродовж 1917–1925 рр. в Академічній гімназії та її філії у Львові. У гімназії Роман проявив себе як зразковий учень. Його товариш по шкільній лаві Лев Ярошевський писав: «Був він щуплим, сухорлявим, зовсім незамітним хлопцем… Але в дуже короткому часі Роман своїми здібностями, своєю вдачею та своєю поведінкою звернув на себе увагу не лише нас, учнів, але й наших професорів… Він усім радо помагав, а робив це в такій субтильній (ввічливій) формі, щоб не показувати своєї вищості над другими або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але принциповим, працьовитим, дуже обов’язковим і на свій вік серйозним та притім веселої, погідної і лагідної вдачі, завжди приязно успосібленим (налаштований) до своїх товаришів. Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові… До професорів відносився з пошаною. Виклади усіх професорів слухав уважно, стараючись зрозуміти та запам’ятати все, про що даний професор говорив на лекції… До слів кожного, з ким розмовляв, прислуховувався уважно. Відповідав після зосередженої надуми коротко, чітко, прямо, але чемно, приязно. Був дуже побожним. У церкві під час Богослужби був зосереджено зайнятий відправою. Ніхто ніколи не бачив, щоби він у церкві під час Богослужіння розмовляв з товаришами чи поводився невідповідно».

Навчаючись у гімназії, Роман Шухевич 1920 р. став членом патріотичної організації “Пласт”. Керівництво пластового полку імені Петра Конашевича-Сагайдачного високо оцінювала його якості, зокрема з цього приводу зазначалося: «найліпший з гуртка, честолюбивий, воєвничий, енергічний». У “Пласті” Роман Шухевич був членом багатьох гуртків і куренів. Крім того він був одним із засновників пластових та спортових гуртків “Ясний Тризуб”, “Тури” та ін. Після заборони “Пласту” був діяльним членом “Українського Студентського Спортового Клюбу”, студентського товариства “Основа” та “Просвіти”.

У гімназійні та студентські роки (у 1925–1926 рр. навчався у політехніці в Данціґу, 1926–1934 рр. – Львівській політехніці) Роман Шухевич активно займався громадською працею та кількома видами спорту: плаванням, копаним м’ячем (футболом), легкою атлетикою, кошиківкою (баскетболом), відбиванкою (волейболом), наколесництвом (велоспортом), мандрівництвом тощо. Був успішним спортовцем, а також неодноразово як головний суддя брав участь у спортових змаганнях. Роман Шухевич оволодів мистецтвом бою різними видами холодної і вогнепальної зброї, чудово їздив верхи, володів шаблею, літав на безмоторових літаках (планерах), був надзвичайно загартований фізично.

15–16 вересня 1923 р. на Запорожських ігрищах (комплекних спортових змаганнях українців) у Львові встановив рекорд з плавання серед українських спортовців Галичини. Маючи прекрасну фізичну підготовку, Роман Шухевич побився об заклад, що до 40-го року життя пропливе протоку Ла-Манш. Крім спорту, навчався музики, чудово грав на скрипці та фортепіано, співав.

У 1930 р., після звільнення від служби в польській армії, Роман Шухевич одружився з дочкою священника с. Оглядів Наталією Березинською. 28 березня 1933 р. у них народився син Юрій (сьогодні Народний депутат України), а 16 жовтня 1940 р. – донька Марія.

У 1937 р. Роман Шухевич разом з Богданом Чайківським створили рекламну фірму “Фама”, яка, не маючи державної підтримки, витримувала конкуренцію з іншими подібними польськими підприємствами, а в дечому навіть їх перевищувала. Частина прибутку з підприємницької діяльності Роман Шухевич віддавав на діяльність ОУН.

Коли і за яких обставин Роман Шухевич став членом УВО та які функції він виконував у цій організації?

Великий вплив на формування світогляду Романа Шухевича мало його знайомство і спілкування із полковником армії УНР Євгеном Коновальцем, який у 1921–1922 рр. винаймав помешкання у родини Шухевичів у Львові. Євген Коновалець неодноразово мав бесіди з Романом Шухевичем, прогулюючись з ним по “Кайзервальду” та Високому замку.

У 1923 р., у 16-літньому віці, Роман Шухевич вступив у ряди націоналістичного підпілля УВО, отримавши псевдо “Дзвін”. До цієї організації його залучив соратник Євгена Коновальця Петро Сайкевич. Членами “трійки” УВО в Академічній гімназії, до якої належав “Дзвін” був також його пластовий побратим Богдан Підгайний і їхній шкільний товариш Євген Бирчак. Зв’язковим “трійки” був Петро Сайкевич, який у той час працював у бойовому відділі УВО. Він прийняв у юнаків присягу на подвір’ї Собору святого Юра. Про цю важливу мить у своєму житті Богдан Підгайний згодом згадував: «Як нині пам’ятаю, коли Петро викликав нас із вечерниць і повів до святого Юра. Там, перед замковою брамою Святого храму, клячали ми обидва. Роман і я, повторяючи за Петром присягу УВО, присягу, яка зобов’язує на все життя. Лише наші праві п’ястуки, з затисненими набоями та піднесеними двома пальцями, біліли на тлі темної брами святого храму».

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

(Роман Шухевич та Осип Дяків. 1940-ві рр.)

Після закінчення гімназії, в 1925 р. Роман Шухевич отримав призначення до крайової бойової референтури УВО, де очолив один з відділів. У 1929 р. Роман Шухевич став членом ОУН. Упродовж 1930–1934 рр. він був бойовим референтом Крайової Екзекутиви Західних Українських Земель. За наказом УВО 19 жовтня 1926 р. Роман Шухевич провів у Львові атентат (вбивство) на шкільного куратора Собінського. Це був вимушений крок УВО через полонізацію українського шкільництва на українських землях окупованих Польщею.

Якими були відносини Романа Шухевича зі Степаном Бандерою?

Зі Степаном Бандерою Роман Шухевич був знайомий ще з 1920-х рр. Адже вони були членами “Пласту”, а далі була праця в УВО та ОУН. На початку 1930-х рр., Роман Шухевич та Степан Бандера, окрім ОУН працювали активно також в легальному секторі, зокрема були членами Українського Студентського Спортового Клюбу (УССК). Як діяльні члени

УССК неодноразово організовували спортивні змагання. Загалом відносини між ними були дружніми. Вони самовіддано працювали на спільну мету.

Чого таки прагнув добитися Роман Шухевич в українському націоналістичному русі?

Роман Шухевич, як і багато українських хлопців і дівчат, мріяв про створення незалежної України. В багатьох сферах він утверджував українське та українство. Його ім’я золотими літерами вписано до пантеону української слави. “Шух”, “Дзвін”, “Щука”, “Степан”, “Туча”, “Чернець”, “Ратник”, “Роман Лозовський”, “Тур”, “Тарас Чупринка” – це далеко не всі псевда, під якими Роман Шухевич виступав в структурах українського визвольного руху 1920–1950-х рр.

Він проявив себе як громадський, культурний, військовий та політичний діяч. Насамперед як Головний Командир Української Повстанської Армії, генерал-хорунжий (з 1946 р.), член Українського Державного Правління (1941 р.), Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) у 1944–1950 рр., Генеральний Секретар військових справ (1944–1950 рр.).

За свої звитяги відзначений найвищими нагородами УПА – Золотим Хрестом Бойової Заслуги І класу та Золотим і Бронзовим Хрестами Заслуги, посмертно іменований Гетьманським пластуном-скобом.

Роман Шухевич є взірцем виконання одного із головних обов’язків кожного пластуна: “Бути вірним Богові та Україні!” та однієї із десяти заповідей українського націоналіста: “Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї”.

Після Другої світової війни, Роман Шухевич, маючи можливість виїхати за кордон, вибрав шлях збройної боротьби. Його життєвий шлях став яскравим прикладом для наслідування наступним поколінням українців в Україні, на еміграції та особливо сьогодні у час російсько-української війни, де ми у нелегкій боротьбі захищаємо Незалежні!

https://dyvys.info/2018/03/05/roman-shuhevych-shlyah-do-lider-oun-ta-generala-horunzhogo-upa/

Коментарі: 4

Богдан Бо

Прес-конференція Порошенка: "Виклики-2018"

02.03.18, 22:44
петро порошенко, президент, україна

Коментарі: 0

Богдан Бо

Лист 17-річної Лесі Українки до свого дядька Михайла Драгоманова

25.02.18, 19:34
еліта, леся українка, україна

До М. П. Драгоманова

24 грудня 1889 р. (5 січня 1890 р.) Колодяжне

24 грудня 1889, Колодяжне

Святий вечір!

Любий дядьку, вибачте мені, що я не писала до вас, – так щось не могла зібратись та зважитись.

Щиро поздоровляю Вас і Ліду з малим Лідиком. Нехай він росте своїй країні на славу та родині на втіху. Дуже б хотіла я його побачити; хоч би вже він скоріш виріс настільки, щоб можна було з його портрета здійняти. Думаю, що з його повинен вийти гарний хлопчина, бо коли до українського типу та прилучивсь болгарський, то повинно вийти щось неабияке! Але не знаю, коли я побачу його, та й вас усіх, інакше, як на портреті, бо не знаю, чи могтиму коли приїхати в Болгарію.

Оце я восени почала було не на жарти подумувати, як би мені на літо простругнути до вас, але настала зима і я побачила, що всі мої мрії та сподіванки погинули. Мама, певне, писала вам, як мені в Одесі нещасливо повелося з тим масажем, так, отже, я тепер думаю, що коли мені й прийдеться куди їхати, то вже, певне, не в Болгарію. Вже я сама не знаю, коли скінчиться моє лихо з тією ногою, та й чи скінчиться воно коли-небудь!.. Оце по святах маю поїхати в Київ до тих «друзей человечества», побачу, що вони мені скажуть! Певне, назначать яку-небудь довжелезну курацію, а може, знов у ліжко покладуть на довгий час, а вже мені так не минеться! Коли б ви знали, як мені обридли усі лікарі і їхні ліки, – мені про їх і думать бридко.

Щоб не думать про їх та про свою ногу (а се досить трудно), я поперемінно то граю, то пишу, хоч мама з папою говорять, що мені і те, і друге шкодить. Але що ж мені робити? Як мені ні читати (читать багато мені теж не совітують), ні писати, ні грати не можна, то зостається тільки скласти руки та й плакати, бо більше нічого я робити не придумаю. Іще ж я боюся, що як положать мене в ліжко або (не дай боже!) назначать операцію, то тоді мені вже справді не можна буде нічого писать, а роботи у мене досить багато – найбільш перекладів!

Треба конечне перекласти половину «Атта Троля» (6 глав уже маю), одну елегію Musset і «Гуллівера»; треба переписати одну свою повість до тих пор, поки поїду в Київ; треба покінчать деякі начаті вірші. «Les pauvres gens» я вже давно скінчила, ще перед виїздом в Одесу, і послала їх в «Зорю», якщо там надрукують, то Ви хутко їх побачите. Дуже я Вам вдячна за те, що ви мені дорадили перекласти сю штуку, і ще більш дякую за тії «Perles de la posie, я ними дуже втішилася і навіть пишаюся. Одержавши сю книжку, я через те не написала до Вас нічого, бо хотіла перше перекласти «Les pauvres gens» і тим заслужити сю книжку. Миша читав декому в Києві мій переклад, і він, здається, там сподобався.

Миша теж дещо пише і перекладає, тепер, приїхавши додому, він навіть досить багато пише. Мені подобається його писання, я навіть при його математичній вдачі не сподівалась від його такої поетичності (віршів він, правда, не пише). Шкода тільки, що він пише все такі коротенькі речі, я все його намовляю почати що-небудь настояще, а то що ж то все такі «стихотворения в прозе» писати!

Миша, дознавшись, що я пишу до Вас, просить повітать Вас од його і передать Вам дещо. Він просить написать Вам, що серед киян молодих остатнього часу починає ширитись європеїзм; вони починають учити європейські мови і інтересуватись європейською літературою. Доказом сього може служити те, що ми (молодіж) задумали видати цілу серію перекладів найкращих творів європейських і російських авторів. Ті переклади, про котрі я писала, що мені треба їх зробити, підуть теж у те видання. Найгірш діло стоїть в нас з англійськими авторами, бо сю мову дуже мало хто знає, хоч деякі і збираються зайнятись нею. Бувши в Одесі, я хотіла учитись по-англійськи і навіть вже знайшла собі учительку, але той проклятий масаж усе мені перебив. Тепер прийдеться учитись самій, хоч се і трудно. По-італьянськи я вже трохи підучилась сама і коли дістану собі книжок та словаря, то, може, й про перекладання можна буде подумати. «В ожидании будущих благ» надолужаю французьким та німецьким. Миша дістав собі диференціали Serret по-французьки і втішається ними, каже, що воно краще і понятніше виходить, аніж по-російськи.

Він все так, як і перше, вихваляє свою математику. Тільки що увійшов у хату і патетично промовив: «Чудова річ – диференціали!» Признаться по правді, я не зовсім розумію таку втіху, але, може, се показує тільки мою невігласність. Як я пригадаю собі, як він, було, розпадається передо мною та перед Шурою за ту математику!.. Ніколи ми, було, не прийдемо до згоди. А знаєте, Шура скінчила курси (вона була «остатня могіканка», бо курси закриті – Вам, певне, то відомо?) і живе тепер у Полтавщині на своєму господарстві.

Однак годі вже мені просторікувати – задля святого вечора варто б вже й перу пільгу дати. Хочу тільки де про що Вас запитати: чи співають у Болгарії колядки і чи похожі вони на українські? Як там люди обходять різдво? Взагалі багато дечого хотіла б я знати про Болгарію, бо я про неї так як і нічого не знаю, а те, що приходиться в газетах читати, – я думаю, наполовину все брехня. Як стоїть література болгарська: краще чи гірше за українську? Будьте ласкаві, одпишіть мені на сей лист, – якби ви знали, які для мене дорогі Ваші листи! Напишіть про Вас, про Ліду, про Ліда, про все! Бувайте здорові! Щиро цілую вас і прощайте!

Ваша Леся

P. S. Миша питав, чи Ви знаєте, що то за видання «Этнографическое обозрение»? Там, він чув, були статті про Палія та Мазепу. Якої думки ви про твори Гюйо «L’art au point de vue sociologique» і «Psychologie contemporaine»?

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 44 – 46.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 24 – 26.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1201).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 96 – 98. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Лідик – Дмитро Шишманов (1889 – 1944), син Лідії та Івана Шишманових, небіж Лесі Українки.

Елегію Musset – Переклад елегії де Мюссе, очевидно, Леся Українка не зробила.

Диференціали Serret – видатного французького математика Жозефа-Альфреда Серре (1819 – 1885).

Курси закриті – О. Є. Судовщикова вчилася на історико-філософському факультеті Вищих жіночих курсів у Петербурзі.

«Этнографическое обозрение» – науковий журнал етнографічного відділу «Імператорського товариства любителів природознавства і етнографії» при Московському університеті, виходив у 1889 – 1916 рр.

були статті про Палія та Мазепу – власне, одна стаття: Каллаш В.В.Палий и Мазепа в народной поэзии. – Этнографическое обозрение, 1889 г., т. 2, № 11.

Гюйо Жан-Марі (1854 – 1888) – французький філософ-позитивіст, працював над проблемами естетики і моралі. Виступав проти теорії «мистецтва для мистецтва».

http://www.l-ukrainka.name/uk/Corresp/1890/18900105.html

Коментарі: 7

Богдан Бо

Поховали героя АТО - медика Сабіну Галицьку

24.02.18, 16:33
ато, герої україни, україна

Герої не вмирають!

Прикра і сповна сакральна жертва для України в загибелі молодої дівчини на передовій в АТО, що припала саме на 20 лютого - день вшанування трагічного розстрілу "Небесної сотні" 4-и роки тому на Євромайдані в Києві 2014-го. З такою самою підлою підступністю з боку ворога, що розстріляв медичну машину під час домовленого режиму тиші, як тоді снайпери розстрілювали беззбройних майданівців. Не пригадую випадків, коли в АТО на "передку" гинули жінки, бо їх оберігали і не допускали туди, де було дуже небезпечно, а Сабіну Галицьку не вберегли... Відтепер, допоки Україна не переможе в цій ненависній війні, для кожного українського воїна після кожного вдалого пострілу по ворогах буде звучати тверде: - Це вам, гади, за Україну, за побратимів і за Сабіну.

На Житомирщині поховали загиблу на Донбасі дівчину медика Сабіну Галицьку