Що ж... Вирішив опублікувати ще одну оповідку про дракона та лицаря... До деякої міри вже звично, хоча й дехто вважає, що слід було б трішки підкоригувати тематику... Не знаю, на цей момент немає ні відповідного настрою, ані натхнення. Власне, сподіваюся, що ця оповідка сподобається не менше аніж попередні... Тож... Бажаю приємного читання... Та прослуховування.
Дракон був маленький, не більше кішки. Він неквапливо вибрався з печери і влаштувався на пласкому камені.
- Н-ну?
Лицар не відразу зрозумів, що це говорить дракон. Тонким голосом - але не дитячим, а як горбань на ярмарку. Трохи надтріснуто.
- Повтори, що ти там кричав. А то я не усе розчув, - маленьке чудовисько задерло голову, і в такт словам з пащі трохи висовувався роздвоєний язик.
Лицар невпевнено повторив:
- Виходь на чесний бій, о злісне і підступне чудисько.
- А далі?
- Викрадач дів. Руйнівник маєтностей. Прокляття мирного краю.
- Відмінно! - захопився дракон. - Ну, давай!
- Що давати? - не зрозумів лицар.
- Битися! - дракончик підстрибнув і видихнув золотаву стрічечку полум'я.
- А-а іншого дракона тут немає? - лицар спробував зазирнути до темряви лігва.
- Ні. Лише я. Ну, давай битися. За усіма правилами, - дракончик набув поважного вигляду і все тим же несолідно-пискливим голоском заговорив: - Послухай же, о жалюгідний смертний, слова спадкоємця древньої раси. Віднині правлю тут я, і усе, що навкруги - моє. І пребуде моїм навіки. Якщо не бажаєш ти визнати моє священне право на цю землю, бийся зі мною, і будь переможений та зганьблений.
- Ти це серйозно? - лицар досі не міг повірити, що це і є тутешній дракон.
- Так, мені набри.. Я стомлений бесідою! І матиму честь атакувати вас, тільки-но ви повідомите мені, під яким ім'ям або кличкою відомі, щоб ваша загибель не виявилася марною.
- Що-що?
- Ім'я своє назви, бовдуре. Увійдеш до легенд. Як тридцять сьомий лицар, переможений мною. На коня можеш сісти. Е-е, почекай, звати тебе як?
- Джоджо.
- Не той, - радісно заявив монстрик. Дочекався, поки здивований супротивник здеретося на сідло. І злетів.
У такому безглуздому поєдинку Джоджо брав участь уперше. Дракон був буквально всюди. Він вився навкруги. Він видихав полум'я - несильне, але пекуче. Він налітав, пашів вогнем і вправно підносився геть.
Дістати його списом не було анінайменшої можливості. Навіть відмахнутися не виходило. Вірний кінь ледве слухався поводів - пританцьовував, хропів, мотав головою. Лицар випустив безглуздого списа і дістав меч. Краще не стало: він вже стомився, та й дракон допік його сильно. В буквальному розумінні допік, крізь щілини в обладунках. Піт заливав очі, опіки боліли, у голові паморочилося.
Дракон припинив атаки. Завис у повітрі, швидко тріпочучи крилами. Джоджо змахнув мечем. Не дістав. Дракон не зрушив з місця.
- Здайся.
- Ш-що?
- Здайтеся, сер лицар. Визнайте себе переможеним.
- Ні за що! - лицар підвівся на стременах, сподіваючись застати дракона зненацька. Той легким піруетом вислизнув від атаки і злетів вище, так що лицар втратив його з виду. Шолом заважав дивитися - а без шолома давно б волосся згоріло.
Кінь побачив небезпеку раніше, аніж вершник. Благородній тварині теж не подобалося, що на неї пашать полум'ям. Кінь відпрянув убік, спіткнувся, і вершник не втримався у сідлі. Він зрозумів, що летить і з гуркотом звалився на камені.
Лицар розплющив очі. Першим, що він побачив, був дракон, котрий сидів на камені неподалік самого його обличчя. Першим, що він почув, був голос дракона.
- Живий. Ось і чудово. Чи визнаєте ви себе переможеним у чесному бою, сер лицар Джоджо?
- Не визнаю. Бій нечесний.
- Далі битимемося?
Лицар сів. Зняв шолом і панцерні рукавиці. Помацав ґулю на голові. Шиплячи від болю, почав розстібати ремінці кіраси.
- Битимемося?
- Не будемо.
- Тоді здайся.
- Коня мого не бачив, а? Гаразд, гаразд, здаюся, - оскільки дракон знову видихнув вогонь, трохи не обпаливши лицареві волосся.
- За усіма правилами здайся.
- Визнаю себе переможеним і віддаю себе на милість переможця, сер дракон, не знаю Вашого імені.
- Обійдешся, ім'я йому ще.. Контрибуцію давай.
- Чого-о?
- Матеріальні та інші цінності. Викуп. За збереження твого життя. А то з'їм.
Дракон не жартував. Він злетів і завис, тріпочучи крилами, за кілька кроків від лицаря.
Лицар зітхнув.
- Коня не віддам. Хоч з'їж мене. Без коня нікуди.
- Потрібний він мені... Та ти його упіймай спочатку. До речі, упіймай. У тебе в сумках напевно що-небудь корисне знайдеться.
- Ніа, - лицар був білявий і молодий, зараз він здавався зовсім хлопчиськом.
Обличчя у нього було червоне. - Сорочка, плащ, хліба небагацько. Ну, ще міді трохи.
- Золота немає? - розчаровано примружився дракон.
- Вибач.
- Що ж з тобою робити? Хліб давай сюди.
- Навіщо? - здивувався Джоджо. - Невже Ви, сер дракон, черствим хлібом живитеся?
- І сиром теж. Не брешіть, сер лицар, сир у вас теж є. Ловіть свого коня.
- А якщо я коня упіймаю і ходу звідси?
Дракон сторопів:
- Ти ж мені здався, диво. Це не за правилами буде. Свої ж лицарі тебе не зрозуміють.
- А вони дізнаються?
- Обов'язково, - поважно відповів дракончик, - ти тут не лише не перший. Ти ще й не останній. Знову ж таки, звідкіля ти знаєш - раптом я літаю швидше, аніж твоя шкапа скаче.
Джоджо кивнув.
Він пустив коня пастися а сам розділив з драконом їжу й жував всухом'ятку. Дракон набив черево. Сумно подивився на лицаря. Пішов до печери. Задкуючи, витягнув булькаючу барильце - завбільшки куди більше від себе.
- Пригощайтесь, сер переможений. Репарації.
- Теж від лицарів?
- Від місцевого селянства. Хіба вам не розповідали, що злісне чудисько обклало їх непомірними податями?
- Розповідали. Тільки...
- Тільки селянинові теж жити якось потрібно. Я доки маленький, багато не з'їм. Хоча на апетит не скаржуся. А баронові завжди можна сказати, що оброк платити нічим, дракон усе пожер. З дракона який попит?
- Відомо який. Знайдеться герой, переможе.
- Досі не знайшлося, - дракон позіхнув. - Тебе ж теж барон найняв?
- Угу. Тільки ніхто не сказав... - лицар зам'явся.
- Що я маленький, - допоміг йому дракон. - І це правильно. Ти теж усім кажи, що я зростом зо два коні, а завдовжки з чотири. І увесь в лусці, і вогнем дихаю.
- Чого б це?
- Ні, ну можеш УСЮ правду розповісти. Що переміг тебе дракон завдовжки в лікоть. Репарації узяв. Пивом пригощав.
Білявий замислився.
- А ти розумний!
- Не скаржимося, - скромно відповів дракон.
Вони помовчали. І ще помовчали.
- Ну що ж, бувайте здорові, сер лицар, - нарешті висловився дракон, - Вам пора.
- Точно?
- Точніше не буває. Сподіваюся я, що поняття честі не порожній звук для вас, і не скористаєтеся ви перемир'ям, щоб вдарити мені в спину.
Лицар поперхнувся пивом. Утер губи і встав:
- Я-то не скористаюся. Але може знайтися яка-небудь сволота. Спробує.
- Нехай спробує, - відгукнувся дракончик. - Думаєш що-небудь вийде?
Лицар доніс барильце, що неабияк полегшало, до печери. Потоптався. Зітхнув:
- Бувайте здорові, сер дракон...
За оригінальний текст оповідки хочу висловити подяку
© Red 2 the Ranger
Краса жінки - не в одязі, які вона носить, не в її фігурі, і не в зачісці.
Краса жінки повинна бути видна в її очах, це двері в її серце, то місце, де
живе любов.
Справжня краса жінки відбивається в її душі. Краса жінки виявляється в її
турботі та любові.
