На Львівщині відзначили 120-ліття від дня народження Йосипа Сліпого

Згідно з рішенням Львівської обласної ради, 2012 рік на Львівщині оголошений роком Йосипа Сліпого, тому заходи  по вшануванню пам'яті патріарха УГКЦ будуть проводитися протягом усього року. Однак важливо, щоб ці заходи розпочалися з відзначення 120-ї річниці від Дня народження митрополита Йосипа Сліпого. Отож, 17 лютого 2012 року у Львові відбулася Архієрейська Божественна Літургія в соборі Святого Юра, а також здійснено урочистий чин панахиди біля могили Йосипа Сліпого в крипті собору святого Юра та покладання квітів на могилу Йосипа Сліпого.
Також представники влади та молодіжних організацій побували у Музей-садибі Йосипа Сліпого у селі Заздрість Тернопільської області.

Патріарх і Кардинал Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський, народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість, Теребовельського повіту в Галичині.
Святу Тайну Священства приймає 30 вересня 1917 р. з рук Слуги Божого Митрополита Андрея. Продовжує студії в Інсбруці і в Римі в Орієнтальному Інституті, Анджелікум і Грегоріянум. Стає габілітованим професором догматики. Від 1922 р. є професором догматики в Духовній Семінарії у Львові, а від 1925 р. її ректором.
22 грудня 1939 р. під час першої більшовицької окупації Митрополит Андрей висвячує о. Йосифа на єпископа з правом наслідства. Після смерті Слуги Божого Андрея 1 листопада 1944 р. серед руїн нашої Церкви і Народу архієпископ Йосиф стає Главою Церкви-Мучениці і духовним Батьком Народу.
11 квітня 1945 р. арештований, за віру засуджений в Києві на 8 років примусових робіт у сибірських таборах. У 1953 р. засуджений знову на заслання. Третій раз засуджений в 1957 р. на сім років ув'язнення і каторжних робіт і четвертий раз в 1962 р. засуджений на ув'язнення в Мордовії. Разом – 18 літ ув'язнення, заслання, тюрем, каторжних робіт. Папа Іван XXIII у 1960 р. номінує Митрополита Йосифа Кардиналом "іn ресіоrе".
Впродовж 21 року на волі відвідує всі українські поселення в світі, об'єднує український єпископат у Синод Української Церкви, в 1975 р. приймає титул Києво-Галицького Патріарха в очікуванні на визнання його папою, купує монастир для монахів-студитів, і збирає їх, розсіяних по світі, основує і будує Український Католицький Університет св. Климента папи з храмом Святої Софії. Весь час на волі переповнений безупинною працею та багатогранною діяльністю, молитвами за свою Церкву і Нарід і на славу Бога та благо Народу.
Помер 7 вересня 1984 року при храмі Святої Софії в Римі. У 1992 р. мощі Патріарха Йосифа перенесено до Львова у крипту архикатедрального собору Св. Юра.


У колишній катівні пом’янули Олену Телігу

До 70-річчя убивства гітлерівцями відомої української поетки Олени Теліги у Львівському Національному музеї-меморіалі „Тюрма на Лонцького” 5 лютого о 13.00 відбувся вечір пам’яті.
Вiдома поетеса, лiтературний критик, дiяч української культури Олена Теліга пішла у вічність 35-літною у лютому 1942 р. із гестапівської в’язниці у Києві, надряпавши на стіні камери №34 тризуб, а під ним свій останній автограф: «Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга». 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патрiотку було розстрiляно у Бабиному Яру разом з її чоловiком та соратниками.
Вшановуючи 70-річчя гестапівських арештів української інтелігенції у Києві, Олену Телігу та її побратимів з Організації українських націоналістів пом’янули у Львові виставою „Або-або”, що її актори театру ім. М.Заньковецької відтворили в автентичних декораціях в’язничного простору. Адже, як в українській столиці, так і у Львові гестапо обирало своїм  осідком колишні в’язниці НКВС.
У Львові в колишній катівні тепер діє Національний музей-меморіал жертв-окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького”. Це особливе місце, у якому за повної відсутності театральних умовностей фрагменти заньківчанської вистави „Або-або” про Олену Телігу звучать із особливим емоційним навантаженням, - вважають автори вистави „Або-або”.
Виконавиця ролі Олени Теліги - акторка Національного академічного драматичного театру ім. М. Заньковецької Наталія Лісова й режисер-постановник „Або-або” Інна Павлюк супроводять сцени із вистави, створеної на основі спогадів Олени Теліги, її листів і віршів та інших історичних матеріалів, не менш цікавим відеорядом із архівних фото- і кінодокументів, що демонструються на екрані.
Голова просвітянського фонду ім. І. Фещенка-Чопівського «Джерело» Ярослав Гелетій на вечорі пам’яті Олени Теліги у музеї-меморіалі презентував  книжки  „Олена Теліга. Я вихор, я вогонь” та «Олена Теліга. Або-або», до яких увійшли вірші, п’єси, статті та світлини.

Вхід і вихід до Національного музею-меморіалу жертв-окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького” та на всі його мистецькі заходи – довільний!

Запали свічу пам’яті 22 лютого!

Прочитав одну замітку з російського сайту ( рекламувати його не буду ). Там обговорюється чергова програмна стаття Путіна. Про армію. Основна теза - те, що називалось Радянською Армією, вже не підходить для сьогоднішніх і завтрашніх реалій. А втім, ось самі читайте...
«потенциал развития прежней военной структуры, доставшейся нам от
СССР, полностью исчерпан… Выход был только один - строить Новую Армию.
Армию современного типа - мобильную, находящуюся в состоянии постоянной
боевой готовности».
На сегодняшний день «в Сухопутных войсках развернуто более 100
общевойсковых и специальных бригад. Это полноценные боевые соединения,
укомплектованные кадрами и техникой. Норматив их подъёма по тревоге -
один час. Переброска на потенциальный театр боевых действий – сутки».
«В Военно-воздушных силах созданы 7 крупных авиационных баз с мощной
инфраструктурой. Модернизируется аэродромная сеть. За последние 4 года -
впервые за 20 лет - капитально отремонтировано 28 аэродромов. В текущем
году планируются работы еще на 12 военных аэродромах… Доля современных
ракетных комплексов наземного базирования за последние четыре года уже
возросла с 13 до 25 процентов. Будет продолжено переоснащение ещё 10
ракетных полков стратегическими комплексами «Тополь-М» и «Ярс». В
Дальней авиации полностью сохранен парк стратегических ракетоносцев
Ту-160 и Ту-95мс, идут работы по их модернизации… На дежурство заступают
подводные стратегические ракетоносцы нового проекта «Борей».
«В предстоящее десятилетие в войска поступит более 400 современных
межконтинентальных баллистических ракет наземного и морского
базирования, 8 ракетных подводных крейсеров стратегического назначения,
около 20 многоцелевых подводных лодок, более 50 боевых надводных
кораблей, около 100 космических аппаратов военного назначения, более 600
современных самолетов, включая истребители пятого поколения, свыше
тысячи вертолетов, 28 полковых комплектов зенитных ракетных систем
С-400, 38 дивизионных комплектов зенитно-ракетных комплексов «Витязь»,
10 бригадных комплектов ракетного комплекса «Искандер-М», свыше 2 тысяч
300 современных танков, около 2 тысяч самоходных артиллерийских
комплексов и орудий, а также более 17 тысяч единиц военной автомобильной
техники».

Знайомий служить в одній нашій військово-повітряній частині , там аж п'ять винищувачів і трохи більше екіпажів... Раніше служив він в Луцьку, тепер тут ВЗАГАЛІ нема літаків, крім музейних...
Схоже, владці на випадок чого загітують три сотні школярів і студентів і з старими "калашами" відправлять їх обороняти Україну...

"Хотим мы этого или нет, но мы навсегда запомним как Кличко утерся после унизительного оскорбления. Пусть даже разумом мы стороне обоих братьев"

Лично я не согласен, но что-то в этом есть:

http://sd.net.ua/2012/02/20/klichko-poteryannoe-lico.html

Если у Кличко не хватает гордости чтобы дать сдачи и разобраться с обычным уличным гопником, то тем более ему нечего делать в украинской политике, живущей по правилам подворотен на городских окраинах Енакиево.

Особенно, если это политик претендующий на роль лидера оппозиции – ведь противостоять здесь надо именно таким гопникам, которые объединились с «мальчиками из хороших еврейских семей» в деле выворачивания карманов простых украинцев в поисках последних медяков

Очередь на почте. Подходит бабця старая. Спрашивает у впереди стоящей женщины:

- Милааая... пенсию сегодня дают?

- Не дают. Говорят, денег нет.

- А куды ж деньги подевались-то?

- Да опять наверху что-то купили. Самолет, кажись.

В умовах ВАКХАНАЛІЇ влади АФГАНЦІ МОЛОДЦІ. Я проходив службу 1979-1981 написав прохання відправити мене в АФГАНІСТАН. НЕ ВЗЯЛИ . Потім ДІЗНАВСЯ - *БЕРЕМО* ДУНГАГ* - людей що не впизнавани в АФГАНІСТАНІ. Як для зараз- СЛАВА БОГУ, ОДНЕ ПРОХАННЯ ДО НАРОДУ . НАРОДЕ УКРАЇНИ- ЯК АФГАНЦІ ДО *ВСЕНАРОДНО ОБРАНОГО ШАПОЧНИКА УКРАЇНИ - ЖО....Ю! ЩОБ ВЕСЬ СВІТ БАЧИВ ВОЛЮ І НЕПОБОРНІСТЬ УКРАЇНИ. А ЩО РОБИВ ЯНУКО*ВІЧ* В 1979 -...році

Співачки Вітні Х'юстон (Уитни Хьюстон) більше нема...

http://focus.ua/culture/218942/

Згідно з «Книгою рекордів Гіннесса», Х'юстон є найбільш нагородженою артисткою за всі часи.. 

Та це не допомогло їй жити довго та щасливо...

http://ru.wikipedia.org/wiki/Хьюстон,_Уитни

Ми проходимо по життю, не зупиняючись, як швидкий поїзд мимо полустанку. І всюди нас оточує друковане слово. Літери, складені в слова, у вигляді реклами спалахують навіть вночі, коли, здавалося б, читати неможливо ...

Якби в Давньому Римі були газети ...

Утому самому Римі, куди вели всі дороги, де люмпенам роздавали  безкоштовний хліб від імператорських щедрот, де можна було легко  загубитися, наче ти маленька дитина, яка опинилась на східному базарі.

Хоча, що значить «якщо б були»? Газети в Римі були.

Починаючи з Цезаря, на стінах будинків вивішували листочки зі щоденною важливою інформацією. Листочки називалися «Щоденні справи римського народу».

Вони тоді не називалися газетами, бо ще не було ні Венеціанської республіки, де з'явилася преса в сучасному вигляді, ні дрібної монети із  зображенням ворони, яка називалася gazzetta і яку платили за ту першу
газету в історії.

А в Римі за новини не платили. Вони були безкоштовні, як дармовий хліб і криваві видовища.

У Римі не було друкарень, і листочки писалися від руки. У Римі не було журналістів, і важко зрозуміти, хто і за яку плату - або  під страхом якого покарання - заповнює ці листочки текстом.

Видно, хтось розумний і наближений до найвищих осіб виходив нечутними  кроками з прохолодних покоїв в урочний час і передавав текст «газетної  матриці» з рук в руки комусь дурнішому і страшнішому виглядом. А той, узявши в широку долоню трубочкою згорнутий контейнер з новинами, йшов туди, де на підлозі сиділи люди, які вміли писати. Ті по команді розкладали на колінах дощечки з письмовим приладдям і  приймалися записувати те, що розповідав їм розмірено, як ворон,  походжаючи між рядами переписувачів, начальник імператорського
інформаційного цеху.

Коли чорнило висихали, листки згорталися і передавалися в руки люмпенів з  «транспортного цеху», швидше за все - прудконогих хлопчаків, які таким  чином заробляли свій денний хліб. Ті неслися, кожен - на своє місце, де чи то клеїли, чи то прибивали  дерев'яними цвяшками, чи то кріпили іншим способом неслухняний лист,
норовливо бажаючий скрутитися в трубочку. А любителі новин вже чекали свіжої порції словесної їжі, цієї державної пропаганди і приводу до вуличного пустослів'я. Чекали так, як чекають свіжої газети у кіоску чи ранкового поїзда на платформі жителі інших міст, інших епох, інших новин.

Втім, чи інших?

Новини завжди схожі. Вони не одні й ті ж, але вони схожі. На глибині, там, де відбувається відволікання від деталей стилю і фактажу, а залишається гола суть, вони просто однакові. Настільки однакові, що всякий, хто  відчув цю однаковість негайно стає на пару секунд Соломоном. «Все суєта, - каже черговий сумуючий мудрець і додає: - немає нічого нового під сонцем».

- З ким воюємо? Чи немає ворогів на кордонах?

- Почім хліб восени? Не подорожчав чи що? Кажуть, з Єгипту судна йдуть з перебоями.

- Пишуть, що Квінт Марцій повісився. Нехай брешуть більше. Кожен пес в Римі знає, що його вбили через коханку.

- А хто б'ється завтра? Хто б'ється, я питаю? Чи не вийде на арену той величезний галл, який так всім сподобався на минулих видовищах?

Читав, звичайно, новини хтось один або кілька грамотіїв, а решта слухали. Грамотність не була загальною. Голоси читаючих часто перебивалися криками та коментарями. Тут же біля стіни з новинами могла спалахнути і швидко згаснути бійка.

Але перелік питань або, як ми зараз можемо сказати, тем і рубрик, був до смішного схожий на наші рубрики і теми.

«Економічні новини», «Справи в Сенаті», «Огляд поточних справ божественного  Імператора», «Політичний прогноз про відносини з варварами і стан справ  на кордонах». Окремо - «Чутки та плітки». Окремо
- «Новини культури і спорту», чи то пак відомості про те, хто скаче  на колісницях в найближчі вихідні і хто бряжчить на кіфарі в перерві між боями гладіаторів.

«Астрологічний прогноз», а може - «Новини гаруспиків» або «Що віщують нутрощі жертви?» У розділі «Містика», наприклад, - новини про особисте життя жерців  Елевсинських містерій.

Звичайно, «Погода». Рим, як вулик бджолами, був наповнений ледарями і пройдисвітами, а погодою  цікавляться найбільше селяни і мореплавці, але тим не менш, погода  цікавила всіх, як і зараз. Чому - невідомо.

Там ще могла бути інформація про податки, про страти злочинців. Деякі «номери» могли виключно присвячуватиметься імператорського едикту. Але в цей же самий час корабель з полоненим Павлом, що вимагає суду у  кесаря, міг підпливати до найближчої гавані, і газети про це мовчали.

Вони мовчали і про Петра, який ходив десь поруч при світлі сонця, а вночі не мав нестачі в пастві, жадібно ловлячої його солодкі і страшні розповіді про Спасителя. Газети могли заговорити про них пізніше - коли повітря вже насититься чутками,  коли людей, які при зустрічі малюють на піску рибку, можна було зустріти в
кожному другому будинку. Та й тоді письмові відомості не могли бути докладні.

Натовп не філософствує. Натовп жадібним ротом хапає  повітря, а жадібні руки простягає до дармових шматків. Тільки таку ж інформацію він і визнає: гарячу, як повітря стадіону, що заходить всередину, як безкоштовний хліб.

Тому про Петра і Павла не могли писати газети Риму. Тому згодом, посміхаючись, говорили й ми: «В" Известиях "немає правди, а в" Правді "немає вістей».

Тому епоха загальної інформованості і  є епоха жонглювання мізками і таких  масштабних обманів, які неможливо вже ніколи ні розкрити, ні спростувати повністю людськими зусиллями.

Рим - це не просто точка на карті або тривала історична мізансцена. Рим - це щось більше. У тому числі в плані інформації.

Серед сотень газетних найменувань, серед гір щоденної пахнучої фарбою макулатури ми і сьогодні знайдемо інформацію про дорогих гетер і улюбленому  імператорському міму, про перемогу Західних легіонів і бунт рабів на
каменоломнях півдня. Ми прочитаємо про те, що в квартирах буде темніше звичайного, оскільки
оливи подорожчали, і масла буде вистачати в їжу, але для заправки ламп  його вже не вистачить. Прочитаємо про новинки моди, і особливо фасон модної туніки будуть обговорювати ті, у кого сором ледь прикритий ганчірочкою.

Віщуни за зірками будуть нас то лякати, то обнадіювати, і амфітеатри радісно  розкриють ворота, закликаючи на ігри, і поліція повідомить про  розкриту змову, і раб-втікач, який гвалтував дівчаток в бідних  кварталах, таки буде пійманий, до невимовної радості матерів і особливо  міністра безпеки .

Нас чекає інформація про тріумф і будівництві нових бань з цього приводу. Особливі видання повідомлять про нічне життя, про те, де можна втішитися людині, що володіє виборчим правом, і скільки це буде коштувати.

Будівництво доріг, розкрадання скарбниці, спалахи інфекції ... Таємничі культи,  проникли зі Сходу, публічні змагання поетів-декламаторів. Постійні дебати в Сенаті, політична активність мас, натовпу безробітних. Тіснота в багатоповерхівках, суєта і натовп що вдень, що вночі, надлишок новин з усього світу.

Саме в такому місті був розіп'ятий вниз головою Петро.

У такому місті Павлу відтяли голову.

Протоієрей Андрій Ткачов.

Партия Регионов требует сократить долю россиян на рынке металлопродукции Украины.

После покупки Украинской горно-металлургической компании (УГМК), ранее принадлежавший ИСД, компании из Российской Федерации контролируют 39% рынка металлопродукции Украины. По мнению регионалов, это грозит российским диктатом цен в Украине.

Полный текст:

http://sd.net.ua/2012/02/06/partiyu-regionov-ispugala-metallicheskaya-ruka.html

Коли я вперше опинився користувачем файлообмінника EX.UA десь років зо 3 тому, то це було досить страшне видовище як звалище всякого інтернетівського мотлоху переважно російськомовного. І я був тоді серед перших, хто завантажив українські файли, якими були 5 серій документального фільму "Ціна перемоги" і ще теж 5 серій докфільму "Війна. Український рахунок". Всі ці роки мої файли користувались попитом, а що для мене особливо головне: інші користувачі EX.UA почали доповнювати їх і з часом цей файлообмінник став чи не найбільшим в Україні зберігачем і популяризатором українського кінофонду за всі часи.
На протязі останніх років я був приємно подивований тим, як інтернетресурс EX.UA наполегливо українізувався в усьому явно абсолютно добровільно, а не за директивами влади чи ще когось. Що це була взаємна позиція як адміністрації EX.UA, так і його користувачів свідчила зростаюча популярність файлообмінника. Мені особисто було приємно спостерігати не шторм, а справжню бурю в Інтернеті по Україні від обурення фактом брутального знищення EX.UA владою через структури МВС. Ось тільки  я не розумію, чому це обурення обзивають "хакерським". Наскільки мені відомо хакерські проникнення і шкода робиться таємно з якоїсь власної користі, а тут ми спостерігаємо просто чесне відкрите обурення інтернетної спільноти - це не хакерство.
Так само мені не зрозуміло, чому EX.UA обзивають "піратським", якщо головним джерелом заробітку його власників є реклама. Ресурс надає послуги зберігання  різноманітних файлів та їх використання  абсолютно безкоштовно для всіх користувачів Інтернету. Адміни ресурсу ніде нічого не крадуть і не перепродують, але навпаки останнім часом досить прискіпливо вилучали всі сумнівні файли, а також активно реагували на звернення авторів щодо збереження їх інтелектуальної власності. Файлообмінник EX.UA працював за принципом великого складу надаючи приватні "камери сховку", а їх зміст наповнювали ми - спільнота Інтернету. В чому ж тоді "піратство" EX.UA?
Бо якщо брати по-суті, то сам по собі Інтернет є суцільне піратство інтелектуальної власності, оскільки це і було основою його створення! Обмін інтелектуальною інформацією швидко і якісно було закладено відпочатку в зміст діяльності Інтернету - чи я помиляюсь? Якщо ні, то боротьба з піратством щодо інтелектуальної власності реально можлива тільки з ліквідацією Інтернета взагалі! Повністю як такого! Тому коли хтось когось закриває в Інтернеті поокремо, то це явно щось нечесне. І в мене є дві тези щодо брутального закриття EX.UA структурами МВСУ: перше, як демонстрація боротьби з інтелектуальним піратством в Україні комусь там в міжнародному обширі, або, по-друге,  як примус власників інтернет-ресурсу EX.UA до співпраці з певними колами чи й взагалі його переподіл, тобто класичне рейдерство, що і є одною з назв дійсного піратства. Можливе і поєднання цих двох причин.
З того всього викликає вкотре великий жаль, що силові структури України вкотре не захищають інтереси власного народу, а навпаки вкотре начхали на його інтереси заради власних, що викликає огиду від отаких "захистничків". Ця огида примножується від усвідомлення того факту, що в усіх наших державних установах 9/10 комп'ютерів працює на неліцензійному програмному забезпеченні, а оте нікчемне 1/10 з ліцензійного є або подароване, або з конфіскованого, але закупленого безпосередньо у виробника - нема! Покажіть рахунки! Їх не існує. А "неліцензійне" - це і є піратське, крадене! Отже державній владі включно з МВСУ та СБУ красти можна, бо вони - влада. Злодії вчать нас бути чесними - гротеск! І як вже це дістало. Якщо не маєте совісті, то вже розум майте, щоб усвідомити принаймні свою комедійну дурість у цьому випадку з EX.UA.
На мою думку, там де хочуть справді навести порядок, то репресію застосовують як винятковий засіб, коли до зауважень та порад абсолютно не дослухаються. Тоді як ось така "демонстрація сили" є просто творенням бардаку, щоб обкручувати свої власні діла, але не наведення порядку. Задумайте хоч трошки до чого це веде, бо ж не один індик думав який він пан, але на пательню попав.
В завершення свого слова в захист EX.UA я хочу щиро подякувати їм за все зроблене для України і користувачів нашого інтернету! Закликаю й інших це зробити, що одночасно стане рейтинговим голосуванням щодо підтримки за адресою [email protected]
А ще маю велике захоплення і віру, що усі шанувальники EX.UA на цьому прикладі зрозуміють як нам треба розбудовувати Українську Державу та оберігати її - кожен поокремо зробив свій внесок щодо українізації EX.UA і він став прекрасним! І буде!

Богдан Гордасевич

Наскільки я зрозумів обурення громадськості таки дало свої результати і EX.UA вже відновлює свою діяльність, проте вважаю за корисне оприлюднити свої думки стосовно події і закликаю не розслаблятись.



[ Читати далі ]

Сергій ЛещенкоЖурналіст "Української правди"

Я не вірю, що Янукович вміє самостійно заходити в інтернет, але Льовочкін та Чепак – точно. Коли ви наступного разу будете летіти з Януковичем в його Аеробусі кудись на важливі переговори, спалюючи за один переліт мільйон гривень, згадайте цей запис. Цю ілюстрацію я взяв з перепосту на Фейсбук-стічку російського художника Дмитра Врубеля – автора відомого графіті на берлінському мурі з зображенням поцілунку Брежнєва та Хоннекера.

На фото – президент Фінляндії Тарья Халонен, яка разом з делегацією летить рейсовим... літаком Нью-Йорк – Гельсінкі. І коли Янукович наступного разу розповідатиме, що "Україна – не бідні родичі", аби вимолювати в Євросоюзу угоду про асоціацію, він має знати: за особистими статками він значно багатший за пані Халонен. Але морально – він навіть не "бідний родич", а злидень.