Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Как налоговая поставлена на колени, или программа «стоматолога»

  • 11.03.13, 16:39
cemeyniy budget vigivaniya
Я спросила: «Ты понимаешь, что говоришь, прося опубликовать это? Осознаешь, что несмотря на мои попытки оставить тебя анонимным источником, и даже попытаться замаскировать регион, и твою службу или уже законченную службу в Налоговой - могут высчитать, и, мягко говоря, не церемониться с тобой, как живым организмом». Ответ был краток, знаю и понимаю. После этого продолжить пугать я не имела права. Журналистам иногда везет - материал, фактаж, приходит с совершенно неожиданной стороны, в выходной день. Мой приятель, или приятель приятеля, заехал в столицу и, решив засвидетельствовать просто почтение знакомца - стал рассказывать наболевшее. Я - политический, а не экономический обозреватель. Многое переспрашивала, уточняла. Но, кажется, получила экслюзив в плане «механики», многим, как и мне, неизвестной. Ну, вот, например, каким именно образом старший сын Януковича, фигурирующий под кличкой «стоматолог», стал миллиардером в кратчайший срок. Интересно, уважаемые читатели-собеседники? Давайте же тогда рассмотрим, что было сказано человеком, не чуждым Налоговой, ладно?


Общеизвестно (или, по крайней мере, доступно в Инете) - в течение 2012 года компании, входящие в сферу влияния Александра Януковича, первенца «самого», выиграли тендеры закупки государственных предприятий, в частности, угледобывающей отрасли, на 7,09 миллиарда гривен. И то, что активы «Саши-стоматолога» за этот же срок, касаясь и других отраслей, приблизились к двум миллиардам.

Для тех, кто потратил время на просмотр «эпохальной» пресс-конференции Януковича-старшего, известно и то, как Виктор Федорыч ответил на вопрос по поводу удивительного успеха своего сына: отличное трудолюбие и способности; подбор хорошей команды, и пусть успешных людей в Украине будет все больше, а к делам сына - я, глава государства, (и «распорядитель условий», предоставляемых кой-кому), касательства не имею.

Успешные бизнесмены в Украине - лучшего бы и не надобно. Тут и так называемый «социальный лифт», способный вознести к высотам уровня положения и заработка любого, у кого есть голова на плечах, и та самая «креативность». Здесь - и рабочие места, создаваемые «успешными» для сограждан. Тут же - и формирование среднего класса, являющего гражданской опорой державы (чему, на самом деле, нынешний режим ставит препоны - с такими людьми не поговоришь, как с «пролетариатом, которому нечего терять, кроме своих цепей»). Да и в бюджет государства (пусть даже каждый стремится уменьшить свое налоговое обязательство), но если используются более-менее законные методы - приходят поступления. Так - везде. В цивилизованном мире.

Но у нас, судя по реальной информации человека, не заинтересованного в личном пиаре, дело обстоит совершенно по-иному.

Вот, он рассказывает. Как было ранее, хотя это не совсем законно. Конвертация денег в «кэш» наличкой. Серьезное предприятие перечисляет деньги на фирму, условно называемую «Одуванчик», то есть ту, где присутствует лишь «зиц-председатель». Например - за ремонт неких дорог. Все документы наличествуют, хотя дороги, как были, так и остались в колдобинах. Но - налогооблагаемая сумма «сотрудничающего с «Одуванчиком », уменьшается, все документы наличествуют. Так вот. Ранее, при прежних властях, шла речь о 3-5 процентах, достающихся подставной фирме за обналичку. И, все же, в бюджет поступали пусть «обрезанные», но суммы.

Что сегодня? Вот теперь - то, чего ни я, ни вы, уважаемые читатели-собеседники, в большинстве своем (не беру в расчет экономистов, предпринимателей, налоговиков, которые знают, просто - ждем от них откликов) не представляем. В любой региональной Налоговой красным цветом горит в электронном изложении строка, под названием «Программа». «Программа» - это перечисление предприятий, в том числе дутых, пусть, как сказал мой собеседник, «Одуванчик +» - но находящихся под контролем «стоматолога - наследника». Если предприниматель вложил свои деньги в несуществующие услуги подобного предприятия - он, и при своих, обрезанных, но активах, жив и на свободе. Если нет - возможны варианты.

Предприятия, входящие в «Программу», не зря выделены в документации, которой руководствуются налоговики. Мой собеседник отмечает: «не входящие в «Программу» подвергаются серьезным налоговым наездам, не всегда оправданным и справедливым, совершить такой наезд просто приказано. Тех, что указаны в «Программе» - не тронь ради Бога и себя, что бы там ни творилось».

Кстати, например, в Одесской области - пять предприятий «Программы» из разряда «Одуванчиков».Те же конвертационные (в принципе, незаконные, если разобраться) центры, в прежние времена отхватывали 3-5% прибыли за обналичку. «Программные» берут - 15 процентов. Не себе. Большая часть возвращается на таинственный «верх». Мой собеседник не скрывает возмущения: «Мы, налоговики, ничего не можем сделать. Мы стоим на коленях. Перед Сашкой-Стоматологом».

Он продолжает: «Все делается, чтобы мультимиллиардером стал именно и только Сын. Электронная база налоговых платежей по всей Украине - под контролем. Под контролем Стоматолога». В «Программе», конечно, не только «Одуванчики +», а действительно прибыльные объекты. Но ведь подобные объекты существуют и вне «Программы»? Пока что не все они сосредоточены в одних руках. А «одним рукам» - этого очень хочется. Именно отсюда происходят корни рейдерства, получившего в последнее время «второе дыхание». Если предприятие прибыльно, то будь оно хоть государственным, хоть частным, его руководитель или владелец подвергается прессингу.

Кто не знает о грандиозном одесском рынке под названием «7-й километр»? Его прибыли были огромными. Соответственно, в бюджет страны поступали налоги. Рынок приглянулся Александру Януковичу. В результате действий, не обошедшихся без крови - сегодня он в руках Стоматолога или его подставной фирмы, что разницей не является. Казалось бы, какая разница и в другом, какое дело нам, гражданам, бюджетникам, что там делят между собой «пауки»-олигархи, и как именно звучит фамилия «паука», загрызшего другого? Представьте себе, разница есть, происходящее прямо влияет на нас с вами. Сменив владельцев, «7-й километр» не стал менее прибыльным. Но... по документам предприятие оказывается «в минусе». Не платит налога на прибыль, поскольку прибыли (по документам) у него почему-то нет. Это - наши с вами деньги, со свистом «пролетевшие мимо бюджета». А значит - мимо наших зарплат, пенсий, социальных выплат. А ведь одесский рынок, внезапно «обнищавший», он в Украине не один. Системой «Программа» охвачена вся страна...

Мой собеседник называет крупные, прибыльные предприятия несколько поэтически - «кровеносные сосуды бюджета». Если оставить за скобками этот очень точный, но все же образ - назовем их бюджетообразующие предприятия. Подобные «тяжеловесы» состоят на учете в так называемом Офисе крупных плательщиков налогов. Так вот, нынче этот реестр стремительно уменьшается. За счет предприятий таинственной «Программы». А таковых становится все больше.

Раз уж именно Одесса служит примером сегодняшних заметок (происходящее там можно проецировать на любую область) - вот еще факты. В Одессе - семь портов. Это бюджетообразующие предприятия. Государственные, а не частные. Но нет щелки, в которую бы «Программа» не пролезала вполне успешно. Для себя - успешно. Порты остаются собственностью государства. Но, под огромным давлением, продают неким частным фирмам (или сдают им в аренду по смешной цене) свою инфраструктуру: возможность для перевалки грузов, складирования, железнодорожные пути порта. А ведь все это - и приносит доход, с этого платятся налоги в бюджет. Таким образом, порт действительно становится «бедняком», у него нет прибыли, его можно исключить из реестра крупных налогоплательщиков. Ну, а предприятия, которые теперь владеют инфраструктурой? Знаете, чудеса, да и только. У них прибыли «стремительно падают». Им - тоже нечего вносить в госбюджет.

«Ты знаешь, отчего дорожает хлеб?» - мой собеседник касается болезненного вопроса. Оказывается, еще и потому, что крупные хлебозаводы теперь обязаны «заказывать» и оплачивать неким предприятиям, входящим в систему «Программы», некие клининговые услуги, и такая оплата достигает 50% с чистого дохода хлебопеков. Что это за услуги? Чтобы проще, не вдаваясь в экономически-производственные тонкости, это когда кто-то подкрасил трубы и протер пыль на предприятии (или не сделал и этого, но по документам - сделал, и взял именно так дорого за качество работы). Вот и «тяжелеет» буханка, батон. Не в буквальном смысле, а для нашего кармана. Опять-таки, теряя половину прибыли, хлебозаводы становятся убыточными, и это отражается на их налоговых платежах в бюджет.

Одесское предприятие «Авиаремсервис» терпит убытки, поскольку «вдруг» стало закупать топливные баки для самолетов у некой фирмы «Югтехноавиа». Но на самом деле - эти баки в Украине не производятся вообще. Их производит Россия и Грузия, а Украина - импортирует. Чем же занимается «Югтехноавиа»? Спекуляцией в чистом виде. Закупая то, что «Авиаремсервис» и без нее закупал за рубежом. А теперь - покупает у нее, естественно, дороже. «Югтехноавиа» входит в «Программу».

Я задаю собеседнику вопрос: почему «Программе» не сопротивляются предприниматели, естественно, не желающие терять свою прибыль в пользу своекорыстных «одних рук»? Он, в свою очередь, спрашивает, слышала ли я о скандале вокруг одесского «Стальканата». Нет? Так вот, руководство предприятия вывело на улицы весь коллектив, были перекрыты трассы, люди стояли с плакатами: «Нет - рейдерству!». А дальше-то что, дальше? А... 50% акций «Стальканата» - уже в руках Александра Януковича. «Да, все это не показывают по телевизору, поэтому и хочу, чтобы ты написала, как есть».

Затрагиваем еще один аспект «Программы», на этот раз - чисто политический. Ведь существует понятие, не только бюджетообразующее, но и градообразующее предприятие. Вся инфраструктура района, городка, поселка на нем держится, большинство жителей этого региона так или иначе связаны с градообразующим. Так вот, в преддверии выборов человека (номинального руководителя предприятия) приглашают (вызывают) на встречу в Киев. Его спрашивают, работает ли он в «Программе»? Но даже верноподданнический ответ: «да, да-да, и еще раз - да» приводит не к рукопожатию в качестве соратника. Говорят, что «Программа» это больше, чем бизнес. И ставят перед ним задачу - любой ценой на выборах предоставить заданный процент «за» партию власти, или ее кандидата по мажоритарке. А то - расплата будет жесткой.

Я слушаю, а перед глазами возникает отвратительный, пугающий, опасный спрут, оплетший и продолжающий оплетать своими щупальцами страну. Нашу с вами, а не «наследника-цесаревича» страну. И желающий рассказать правду, несмотря на то, что это может быть опасным для него, налоговик, и те, кто выходил (и будет выходить) на улицы и против рейдерства по «Программе», и против грабежа бюджета вообще - это огромная, пусть пока окончательно несформированная, но армия. Она нужна, она должна действовать, поскольку щупальца спруту нужно вырывать с корнем. Уже сегодня.

Виктория АНДРЕЕВА, «ОРД»

Тополя.

  • 11.03.13, 01:09
Маю багато різних гріхів та грішків, але є один вчинок, про який я жалкую з самого дитинства. Я зламав молоду тополю. Хтось може сказати: "Тю, та це не найстрашніший вчинок!" Але, мабуть завдяки генетичній пам'яті, я вважаю цей вчинок дійсно дуже поганим. Були часи, коли наші предки духом своїм чули природу навколо себе, розмовляли з її силами, поважали і берегли кожне дерево, кожну рослину і живину. Був у них і свій пантеон найулюбленіших дерев, кожне з яких мало свій норов і свій дух. Дуб - богатир і велетень, символ стійкості і міці. Береза - і символ чистої дівочої краси, і цвинтарна, могильна рослина, адже на згарищах після війн і набігів першими виростали берези. Вишня, калина, тополя - всі ці дерева мали своє значення у світогляді наших предків. Це сьогодні помочитися під калину - просто справити свої біологічні потреби. Колись то був найстрашніший злочин. Але світ змінюється, і не на краще. Та повернуся до розповіді про тополю, яку я згубив. І про село, в якому я народився.



Було це, як я вже казав, дуже давно. Отже, через наше село вимостили дорогу. Так званий грейдер. Будували її з суміші місцевого вапняка і глини. Дешево і сердито.



За проектом, дорога повинна була пройти через городи двох наших сусідів. Один з них був місцевим бригадиром. Отже начальником. Тут от яке діло: до колгоспу входили три села, але все правління і все начальство знаходилося у найбільшому селі верст за десять від нас, отож в нашому селі саме бригадир був найголовнішим. Молодь цього не знає, а от наше покоління застало таке явище: колгоспне бригадирство. Це ось що: жив собі сусід, як сусід, людина як людина, а потім взяв, та й вступив до партії комуністів. І відкрилася перед ним дорога до так званого "начальства". Хоч і не зовсім великого, але начальства, ну, наприклад, призначали його бригадиром. Все, не ставало звичайної людини. Отримував бригадир мотоцикл або бестарку (це візок такий, в який впрягали одну конячку), вдягав "шляпу", і одразу ж починав говорити "по русскі". Ну, це для того, щоб всі бачили, що він тепер не аби яке цабе. Дехто їздив з батогом - чи то конячку підганяти, чи то людей... Взагалі то кожне українське село - малий Версаль, яких там тільки інтриг не бувало...



Ну от, дорога загрожувала городові бригадира. Але, якось той викрутив цю справу на свою користь, з кимось переговорив, прораба вином попоїв, і дорогу дещо посунули вбік. Зробили такий собі виверт, схожий на знак долара (щоправда, в ті часи про нього, долар цей, в селі не знали зовсім), і "маєток" бригадира повністю вцілів. Віттяли тільки частину городу діда на прізвисько Хододок. Але дід теж був "партєйний", колишній колгоспний ветеринар, і теж зажадав "справедливості", а для того когось все одно треба було обділити. Звісно, можна було прирізати Хододкові землиці від нічийної ділянки, де колись, за царів, місцева корчма стояла, але там було багато каміння, а його треба було повизбирати, вирубати дерезу... Моя ж бабуся, вдова з онуками, діти якої розбіглися в пошуках кращої долі до чужих країв, була беззахисною. До того ж город її був добре оброблений, дереза вирубаною, каміння повибране. От і вся справедливість. Приїхав землемір з району, і відрізав на Хододкову користь частину нашого городу. Хододкова жінка виклала нову межу зібраним нами ж таки камінням. А на самому краї, при дорозі, посадила молоду тополю.
Не можу сказати, що люди були байдужими. Багато хто приходив і співчував бабусі. Дехто відкрито лаяв Хододка. Але все марно. Нашу частину городу нам ніколи так і не повернули. Я ж кажу - малий Версаль...
От тоді я і написав перший в своєму житті вірш, який так і називався: "Тополя". Такий собі епічний віршик про боротьбу за справедливість, де головним героєм був місцевий комбайнер, який намовив місцевих хлопчиків зламати ту тополю якось вночі.
Пройшли роки, багато років. Я декілька разів навідувався до села свого дитинства.



Коли я ходив пішки, тим самим грейдером від сусіднього села, першим зустрічав мене при дорозі місцевий клуб, вірніше те, що від нього лишилося:



Мабуть це помста долі за зруйновану сиву давнину. Адже старовинну церкву, збудовану ще козаками, які втекли в ці місця після Коліївщини, таки знищили комуняки за рік до падіння своєї безбожної імперії. А потім нікому вже було берегти і їхній "дом культури".
Хату, яку колись, після війни, збудував мій дід, збудував - і помер, розвалили якісь переселенці. Залишилася одна стіна нашого курника. І пень на місці старої акації, яку теж посадив ще мій дід.


 
Хододкова хата, хоч і покосилася, але стоїть. Живуть там якісь чужі люди.



Комбайнер, який намовив нас зламати тополю, давно колись спився і повісився. Похований на горі, на старовинному цвинтарі.



Прикро, що ми зламали тополю. Величною красунею стояла б вона зараз край дороги, на околиці вмираючого села мого дитинства, в країні, яку і досі плюндрують хижі нащадки гадючого комуняцького племені. Може тому і плюндрують, що ми всі, весь народ, зламали Велику Тополю - древній символ зростання нашого Роду.

P.S. Другий вірш, який називався "Тополя", я написав десь в році 80-му. Спочатку він називався "Береза". Мені було соромно називати його "Тополею", соромно перед деревом, яке я колись знищив. Але все ж таки в старовинному пантеоні дерев, те місце, яке я спочатку намагався віддати срункій білявці, належить тополі. Ось цей вірш:

Тополя.

Над могилою слави минулих століть,
Що сховала забуті руїни,
Незвичайна тополя самотньо стоїть
При дорозі в степах України.
Тут колись лютувала велика війна,
І на місці села, що згоріло,
Над тілами полеглих героїв одна
Безпорадна тополя вціліла.
Розпинали її легіони вітрів,
Що гуляли над збуреним світом,
І безглуздні малюнки на срібній корі
Вирізали приблудні бандити.
Хуртовини сповзалися, злі, крижані.
Говорили: "В таких ураганах
ЇЇ рани страшні не загояться, ні!
Скоро бідна загине, зів'яне!"
Та минали роки, відступала біда,
Розлютовані бурі вмирали,
А вона все стояла, струнка, молода,
Неяскраву красу дарувала!

Так і мова моя, колискова моя,
Мелодійна, духмяна, сувора.
Говорили, що голос твій віщий зів'яв,
Говорили - вмиратимеш скоро.
У кривавих віках натерпілась знущань:
І цькували, і в очі плювали.
Над тобою сміялись устами міщан.
І жорстоко під корінь рубали.
Урагани історії, війни страшні,
Нашу землю до тліну палили.
Говорили: "Народ цей не виживе, ні,
Забере й свою мову в могили!"
І знаходились підлі, невдячні сини,
Хто тебе забували, міняли.
Та, як листя зів'яле, щезали вони,
І нескорена ти відживала.
З казематів, з кривавих полів і руїн
Кожне слово набатне збирали.
І як Слово казали пророки твої -
Королівські корони злітали!

Толерантність

  • 10.03.13, 15:55

Україна. У медицині є такий термін - " толерантність". Він означає "повну або часткову відсутність реакції організму на сторонні речовини", - коли організм втрачає інстинкт самозбереження і стає байдужим до існуючих для нього загроз, як наприклад наркотики, або, в нашому випадку - русифікація. Чи можна бути толерантним і терпимим до того, що твоя європейська країна поступово перетворюється на сусідню - євразійську країну?

   Путін нагородив авторів мовного закону в Україні - зрадників України радянських колабораціоністів Кивалова і Колесниченко - активних діячів тимчасового окупаційного антиукраїнського неорадянського режиму Януковича в Україні медаллю Пушкіна. Нагороду ці радянські колабораціоністи отримали за "збереження і популяризацію російської мови в Україні"

Не вже більшості наших громадян українців, після цього, не зрозуміло на якій мові потрібно спілкуватися?

Чи є у нас елементарна гордість?

Ми  народ України?


Океан Ельзи - Обійми (відео зі словами пісні)

Співаймо разом нову пісню гурту "Океан Ельзи"!!!

Якою «математикою» керуються перевізники при формуванні тарифів?

Написати цей допис мене змусила новина про намір міської влади Полтави та перевізників підвищити вартість проїзду в громадському транспорті до 2,50 гривень.



Формування тарифів на проїзд в громадському транспорті Полтави мене не тільки дивує, але й обурює. За двадцять років незалежності України транспортні служби нашого міста так і не спромоглися сформувати сітку тарифів для пасажирів – полтавці платять єдиний тариф, незалежно від того, скільки зупинок їм потрібно проїхати всередині Полтави.

Це призвело до такого колапсу, який «не налазить на голову» людині, яка хоч трішки вміє рахувати.

Для підтвердження моїх слів хочу зробити розрахунок автобусного маршруту «К.Ринок – с. Кротенки». Половина цього маршруту проходить через міську зону, а половина – через приміську.



Довжина всього маршруту за картою Google дорівнює 15,0 кілометрів. Вартість проїзду від кінцевої до кінцевої зупинки коштує сьогодні 4,5 гривні.

Довжина маршруту від центрального ринку до улюбленої зупинки полтавських дачників, що розташована по пров. Вороніна, дорівнює 7,7 км. Вартість проїзду від ринку до зупинки дачників зараз коштує 1,75 грн.

А тепер на цих перших цифрах ми бачимо перший бардак: довжина маршруту від центрального ринку до зупинки дачників є половиною всього вищезгаданого маршруту. Тобто, якщо половина маршруту коштує 1,75 грн., то вартість всього маршруту має бути 3,5 грн., а не 4,5 грн., як це є зараз.

Але «це ще перші ластівки». Пасажир, який сідає на зупинці дачників на пров. Вороніна, має платити так само 4,5 грн., як якби він сідав в цей же автобус на зупинці, що розташована на центральному ринку. Тобто, пасажир вимушений платити вдвічі більше, якщо рахувати вартість проїзду від відстані, яку долає автобус.

І це ще не кінець в цій історії. Пасажир, який їде з Кротенок в напрямку Полтави, незалежно від відстані, яку він проїде вимушений платити 4,5 грн. Інакше, його висадять з автобусу.

Тож, якими розрахунками керуються перевізники при перевезенні пасажирів за маршрутом «К. Ринок – с. Кротенки»? Які «обґрунтування» мають ці перевізники заносити до кабінетів чиновників, щоб ті узгоджували такі розрахунки?

P.S. І це я привів приклад тільки по одному маршруту. Уявляю, що робиться на інших в нашій рідній Полтаві.

МИНИСТР КУЛЬТУРЫ ЛАТВИИ: "Не разговаривайте на московском языке"

  • 09.03.13, 22:37
Министр культуры Латвии Жанет Яунееме-Гренд призвала граждан страны не использовать московитский язык в разговорах со СМИ. Таким образом проявляется стремление сохранить свой национальный язык.
7 марта об этом написала и литовская газета "Respublika". Она процитировала латышского министра более точно:
"Мы должны быть сильными и настойчивыми в повседневной жизни. Говорили по-латышски. Это наша страна, которой мы гордимся. И со СМИ мы должны разговаривать только по-латышски. Нам не надо унижаться или стыдиться. Мы должны твердо защищать язык, культуру и нашу государственность".
Литовский газета напомнила, что в Латвии говорят по-московитски 44% среди 2 миллионов населения страны. Латышский язык является официальным языком страны, а московский считается иностранным языком. В прошлом году в Латвии состоялся референдум относительно статуса языков, где сторонники Кремля старались доказать на референдуме, что московитскому языку нужно придать статус второго официального языка в Латвии. Латыши легко согласились на референдум, уверенные в победе национального. И провалили московитский язык на референдуме. Провалили с треском. Надо подчеркнуть, что все неподконтрольные лукашизму беларуские общины и центры в Латвии активно выступили на стороне латышей и против имперского московитства.
Если в стране такой народ и такой министр культуры, за будущее культуры, языка и Государства не надо волноваться.

Аутор: Сяргей Камароуски, "Народная перамога" - Ресурс о борьбе и победе Народов. У нас вы найдете видео-, аудиоматериалы, книги, статьи о борьбе народов за свою Волю: https://pieramoha.org/

Гріх за гріх не карати!

  • 09.03.13, 12:21

Цими днями західними областями України прокотилась хвиля нищення пам’ятників Героям України – Степану Бандері та Роману Шухевичу. Рівненська область, Львівська, Івано-Франківська… Можливо, будуть ще. Це закономірно, цього слід було очікувати. А особливо напередодні вирішення питань приєднання до Митного Союзу. Відвертання уваги – старее, як світ. Але коли в країні панує окупаційний режим, а народ активно його не поборює, відбуваються акції, що принижують національну гідність. Ворог діє настільки, наскільки йому дозволяють. А дозволяють правлячій банді та її прихвосням сьогодні абсолютно все.

Неорганізована українська громада не може протидіяти, не може захищатися, а, отже, й нападати. Партії зайняті «високими політичними справами»; самоорганізації на місцях немає; люди, не маючи авторитетних провідників, розчаровані та деморалізовані.

Ці акти наруги над національною пам’яттю є наслідком панування бидла, яке почало активно діяти з березня 2010 року та наслідком байдужості певної частини українців. Значною мірою провина лежить і на тих, хто називає себе націоналістами: не змогли достукатись до українських сердець, не змогли організувати народ, не вилонили зі свого середовища Провід Нації, не підготувалися до активного опору внутрішньому окупанту.

Антиукраїнська сволота вже давно перейшла до активних дій. Окупанти захопили політичну владу, взяли під контроль економіку, нищать мову, історію та культуру, лізуть в наші храми, в наші душі, розпоряджаються нашими гаманцями, забирають наші права, брутально, за допомогою ланцюгових псів, намагаються приборкати будь-які кволі та розрізнені протести. Невже цього замало, щоб кожному з нас зупинитись на мить у нашій буденній метушні та осмислити, що час боротьби настав ще вчора?

Боротьби безкомпромісної, революційної, без сподівань на Захід та Схід, без очікування сприятливих обставин, без думки, що хтось, тільки не я, піде на барикади, під кулі, у в’язниці. Слава наших предків, наша честь та майбутнє наших дітей кличе до боротьби вже зараз і тут – не лише в Київ, у Львів чи Харків, а на кожному клаптику української землі – в кожному селі чи містечку.

Закликаю відкинути політичну чи конфесійну приналежність, особисті амбіції та дати гідну відсіч ворогу. Це наш обов’язок! Не закликаю до чергових об’єднань, конференцій, заяв. Це не на часі. Закликаю до спільних дій. Саме цього потребує сьогодні Нація.

Закликаю українців творити на місцях самооборонні тризубівські відділи і захищатися від свавілля банди, що паразитує на нашій крові та поті. Бо ніхто, крім нас того не зробить. Хай кожен зрадник і холуй відчує себе непотребом на нашій землі і юдині срібняки хай не дадуть йому спокійно спати…

Закликаю своїх побратимів з «Тризубу» чинити згідно свого сумління та християнського обов’язку. Гріх на гріх мовчати і за гріх не карати!

Закликаю небагатьох справжніх українських політиків вийти за рамки своїх партій та програм, показати приклад безкомпромісної боротьби, опираючись лише на свій народ.

Закликаю молодь вливатися в наш організований націоналістичний рух, бо систему можна зламати лише системою. Відкиньте облудні слова, що прийшов час автономних підпільних груп, що організація засвічена і є ризик потрапити під репресії. Так, є ризик! Є ризик потрапити у в’язницю, загинути чи бути покаліченим. Є такий ризик у тих, хто не має страху протиставитися всьому світу, йдучи в лаві з побратимами. Все інше – від лукавого та є хорошим прикриттям для слабодухих. Отаманщина не приведе до Перемоги – цьому вчить історія. Ми чекаємо на вас!

І хай мене вороги нації звинуватять у «незаконних» закликах чи діях, але я зроблю все можливе, щоб наші діти не були рабами на своїй землі і жили в Українській Соборній Самостійній Державі. До того ж закликаю і всіх українців! Якщо хтось, прикриваючись законами, хоче зробити мене рабом, то чи маю я ним ставати? Бо інакше для чого нам жити?

banderivets

«Русскій мір»: маразм міцнішає…

  • 08.03.13, 20:30
За президентської каденції донецьких Україна стала ідеологічним полігоном Луб’янки та споріднених із нею структур. Важко навіть перерахувати нескінченні антиукраїнські провокації на телеекранах, радіохвилях, газетних шпальтах і різних білбордах. Матеріал друкованого видання
№ 9 (277)
від 28 лютого



Асортимент на будь-який смак – від непристойних пропозицій злитися в екстазі з Росією та розчинитися в її нетрях до ідей ліквідації українського національного футбольного чемпіонату. Виникає враження, що проти України ведеться психологічна війна, яка вступила у фазу тотальної. Протистояти цьому було б цілком можливо, якби сусідня держава не приватизувала від 2010 року офіційний Київ, що дедалі більше схожий на місцеву філію центрального московського керівництва.

Українців відкрито агітують на користь національної зради і самоліквідації, достатньо лише поглянути на величезну кількість агіток, починаючи від так званого «Украинского выбора» путінського кума. Причому органи, що повинні захищати суверенітет, незалежність і безпеку України, на все це не реагують, бо зайняті зовсім іншими завданнями.

Тож не дивно, що комісари «Русского міра» дедалі більше нахабніють і хизуються маразматичністю меседжів. Рік тому вони вимагали вибачень від українців за смерть імператора Ніколая ІІ, хоча, як добре відомо, їм варто було б звернутися з цього приводу до Ґєннадія Зюґанова, фюрера Компартії Російської Федерації, адже це саме його ідейні (та організаційні!) попередники за наказом із Москви жорстокого розправилися з родиною Романових. Україна на той момент була незалежною, іноземною для РРФСР державою.

Комісари «Русского міра» нахабніють: українців відкрито агітують на користь національної зради і самоліквідації

Але й цього пропагандистам «Русского міра» виявилося замало. Трохи перепочивши після встановлення вздовж українських доріг портретів Ніколая ІІ з написом «Прости нас, Государь!», ці діячі пішли далі. На одеській трасі під Києвом на відстані кількох кілометрів від міської смуги з’явився білборд такого змісту: «Григорий Ефимович Распутин. Мученик за Христа и Царя. Оклеветан и умучен… Прости нас, Пророче Божий!» Досі авторові цих рядків здавалося, що він уже звик до цинізму і безсоромності «Русского міра». Проте, хоч би як погано я про них думав, завжди виходить, що думаю значно краще, ніж вони на те заслуговують.

Можна ще якось зрозуміти співчуття до по-звірячому замордованого більшовиками Ніколая Романова та його дітей. Але називати «мучеником за Христа» Ґрішку Распутіна (який цілком виправдовував своє прізвище) – це вже занадто… Ґріґорій Распутін (Косих) був однією з найпохмуріших постатей російської історії початку ХХ століття. Завдяки збігу обставин і певним здібностям медіума зумів проникнути до імператорському дому, де мав величезний психологічний вплив на царя та його дружину. Не соромився широко користуватися можливостями, які давав йому такий вплив. До Распутіна зверталися кар’єристи і пройдисвіти з проханням посприяти, «старець» Ґріґорій на клаптиках паперу з численними помилками писав «рекомендації» високопосадовцям щодо кадрових призначень. Інколи йшлося про міністрів і навіть про прем’єра. З часом жодне важливе рішення в імперії не ухвалювалося без порад Распутіна. Його особисте життя (оргії, розпуста) не дає жодних підстав для заяв про «святість». Навколо нього сформувалося коло істеричних фанаток із вищих кіл російського суспільства. Особливо шкодили авторитету дому Романових чутки про інтимні стосунки Распутіна й імператриці. Дедалі більше російська аристократія доходила висновку: імператорське подружжя стало маріонеткою спритного авантюриста. Справді, мало ще хто так багато посприяв остаточній дискредитації монархії в Росії, як Распутін. Його ненавиділи ліві й праві, монархісти і республіканці, поміщики й демократична інтелігенція. Але найбільше – саме монархісти, бо краще за інших розуміли, яка то морально-політична бомба під 300-річне самодержавство.

Ось чому не есери, не більшовики, не націонал-патріоти імперських народів, а саме представники імперської еліти – князь Юсупов і відомий політик-чорносотенець Пурішкевич – організували замах на Распутіна. А перепрошувати чомусь, за логікою білборда, повинні українці… Чимало православних християн у Росії часів Ніколая ІІ сприймали «окаянного Ґрішку» як уособлення нечистої сили. А ось тепер невідомі активісти «Русского міра» вже називають його «Пророком Божим». Якщо це не богохульство, то що? Цікаво, то ініціатива відомства патріарха Кірілла чи тієї «контори», що на Луб’янській площі? Напевно, незабаром Ґріґорій Єфімовіч Распутін стане новим святим Російської православної церкви. Якщо це все ж таки станеться, доведеться згадати чутки про можливість канонізації Іосіфа Сталіна й Івана Лютого. Між іншим, Сталіна другий радянський патріарх РПЦ (після Сєрґєя Страґородского) Алєксій І (Сіманскій) називав «богоданним вождем». Він мав підстави для певної вдячності, адже 1943 року Сталін зібрав залишки розгромленої Російської православної церкви (саме так вона називалась історично) в особі владик Страґородского, Сіманского і Ярушевіча, фактично відродив РПЦ із попелу й запропонував називати її «Руською»… У повоєнних планах Сталіна нова РПЦ могла істотно допомогти в совєтизації країн із переважно православним населенням (Румунія, Болгарія, Югославія, Греція), а також поборотися з Константинопольським патріархом за першість у православному світі. Цікаво, УПЦ Московського патріархату знає і схвалює реабілітацію Распутіна на дорогах країни? Чи це знову спритність ентузіастів із «чистими руками, холодною головою і гарячим серцем»?

Ігор Лосєв

Доцент НаУКМА


Двойные стандарты Партии регионов

  • 08.03.13, 15:27
pr opozitsiya
 
Мораль, этика, порядочность – это все в прошлом. Нынче власть апеллирует другими стандартами, от которых у большинства граждан волосы дыбом. Но все равно, это – мелочи. Самое циничное, подлое и ничтожное, что все эти ефремовы, царевы, януковичи и рыбаки – мрази, живущие по принципу двойных стандартов. Это, когда мне – все можно, а вам – ни-ни.


Вообще-то, автор этих строк уже не единожды приводил факты использования представителями Партии регионов закона и ситуации в нужной именно ПР интерпретации.

То есть, когда Партия регионов блокировала трибуну ВР, это – было нормально, это – позиция. Когда то же самое делают их оппоненты – это нарушение закона и убытки для страны.

Когда в прошлой каденции совместителей из ПР нельзя было выгнать из парламента паршивой метлой, то сегодня, когда совместительства и нет, представители ПР рвут глотку за то, что именно суд может выгнать избранного народом нардепа из парламента. Но при этом Януковича, что тоже бывал совместителем, боясь, что его возьмут за задницу, почему-то никто с должностей не гнал. И как он сам поговаривал: так нужно региону. А взаправду: именно Януковичу, чтобы его никто не трогал.

 Но это было раньше. А теперь, когда Янукович показывает миру гнилые зубы, все его в эти зубы должны целовать. А должны ли?

Еще мерзостней вспоминать Колесникова в больнице, когда Шуфрич приковывал себя к его кровати и кричал о политических репрессиях, а пани Г не вылезала из сюжетов ТВ и орала на всех углах о политических репрессиях так, что у нормальных людей аж уши закладывало. И Рудьковского с чиряком на интересном месте, которого за разворовывания (доказанные) брали, а он в каталке ездил и рожу от боли корчил . И – ничего. Сегодня Рудьковский уважаемый регионалами гражданин.

О, тогда это были политические репрессии, посягательство на Ганькину и Витину честность. А сегодня, когда Янукович не только узурпировал власть, но и цинично размазал по асфальту судебную систему как таковую, превратив судей в проституток и не всегда дорогих, то это – норма, и весь мир должен лицезреть, как представители ПР в ручном режиме грабят страну, превращая Семью Янковича в миллионеров и миллиардеров за бюджетные деньги.

И при этом гражданам все время кивают на закон. А кокой закон в сфальсифицированном документе, который Рыбак подал в суд? Или узурпированной власти, когда у зека больше полномочий, чем когда он украл победу на президентских выборах?

Но на то они и двойные стандарты, чтобы их использовать под свою выгоду. А вы, оппозиция, давайте, смиряйтесь, вроде как не понимаете, что лучший способ защиты это – нападение.

Лина Тыха, «К и з»

"У Олийныка нет "удостоверения адеквата", - Ефремов

  • 08.03.13, 01:49

Владимир Олейник и его друзья!!!
Этот материал посвящен действующему, а так же будущему народному избраннику, Владимиру Олейнику. Почему Будущему (писалось ще до виборів)? Потому что, в списке партии регионов эта особа занимает 17-е место, явно проходное. Ничем особенным Вова Олейник (в своем кругу имеет кличку Олень!) не выделялся, все как у всех народных и всенародных. Подворовывал, перебегал из партии в партию (быстро приспосабливаясь к новым идеалам). Вымогал вместе с Юрием Вязьмитиновым (имеет кличку Пельмень, о нем чуть позже) у бизнесменов взятки за закрытие уголовных дел, которые открывались по его же депутатским запросам. Нормальная жизнь, нормального депутата Украины. Взяточник, коррупционер, вор - это все к чему мы давно привыкли, и не обращаем особого внимания на эти, казалось бы, громкие и не приятные обвинения. Речь пойдет о совсем другой истории. Истории, как народный депутат становится народным депутатом. Нормального человека, человека думающего, всегда заинтересует, как же все-таки они пробиваются в этой не простой жизни, как умудряются быть начальниками, руководителями, директорами и наконец, народными депутатами? Как им это удается? Какой «тяжелый» путь они проходят?
Владимир (Олень) Олейник и будет тем ярким примером народного избранника. И начнем мы с одной незатейливой истории, приключившейся с нашим «героем». Вова Олейник – борец за справедливость, постоянный участник всевозможных ток – шоу, правдолюб, и честнейший человек! Таковым он представляет себя нам, людям, которые его наняли на работу для того, чтобы он нашу с вами жизнь улучшал! Но в реальности не все так, как нам хотелось бы. Не оставим мы без внимания и друзей нашего породистого Оленя. Как известно, он из Черкасс. Там был судьей, мэром. Там же он и сколотил основной капитал, естественно путем воровства, взяточничества, рейдерства, и другими криминальными путями, не брезгуя ни чем. Не в одиночку конечно. Компаньон его, Юрий Вязьмитинов, такой же взяточник, аферист, и на сегодняшний день выпущенный за два миллиона долларов «принципиальным» печерским судом по подписку о невыезде (арестован был 31-го мая 2011 года, при получении взятки в размере 90 000 долларов США. На момент ареста Вязьмитинов был заместителем начальника управления земельных ресурсов Киевской области. Выпущен под подписку о невыезде в страстную пятницу, 13-го апреля 2012 года). Не без участия Владимира Олейника Юрий Вязьмитинов брал взятку и выкарабкивался на волю, ведь они компаньоны! Олейник присутствовал при передаче денег в гостинице Киев, и был непосредственным участником этого привычного для них дела. Поэтому и носился Олень по всем и вся, спасая подельника и свою задницу. В их планы по спасению Вязьмитинова входит и амнистия, всего за один миллион долларов США! Интересно, что за подобные статьи, которые приравниваются к особо тяжким, как правило, преступники сидят. И сидят долго. Но господа, граждане, товарищи, только не в случае, когда речь идет о народных избранниках и богатых чиновниках. Это Вы наивно думаете, что взяв с поличным группу преступников, получив все признания, и не оспоримые факты, преступникам грозит тюрьма. Здесь было все, но только на оборот! Все, чего даже нормальный человек не может предположить. Вязьмитинов всеми возможными и не возможными способами пытался находиться в тюремной больнице. Он платил везде и всем! Коррумпировав врачей, сделал фиктивную операцию на сердце. После разоблачения объявил голодовку, попал в психиатрию, и, в конце концов, начал просто ходить под себя!!! По большому и по малому, дабы убедить правоохранителей, что нельзя его держать под стражей. И сердце Судьи конечно дрогнуло. Дрогнуло не от количества фекалий, выданных Вязьмитиновым за время нахождения под арестом, а от количества денег предложенных этими горе компаньонами. И в результате он на свободе! Учитесь! Засранец не засранец, а почти выскочил! А много вы знаете людей, которые за получение взятки в особо крупных размерах были задержаны и остались на свободе? То-то же! Но эта история, только начало. Так сказать не большой экскурс в жизнь и творчество нашего основного персонажа, Владимира Олейника! Это, так сказать его окружение, основная история впереди. У нашего Вовы есть еще один друг, товарищ и брат по фамилии Каленчук. Анатолий Поликарпович Каленчук более чем богатый человек. Житель города Черкассы, земляк и близкий человек к Олейнику! Возглавляет ОПС – обпотребсоюз. Базы, рынки, государственные закупки, закупки со времен союза, выжимание денег с предпринимателей, и т д. Супер миллионер! Пузатый и жадный жлоб и ничтожество! Почему? Да потому что, из-за денег пошел на самый большой и непростительный грех - убийство! Да - да, как не парадоксально это звучит о человеке, находящемся на свободе, именно убийство! Он разработал вместе с Вовой Олейником и осуществил план по устранению своей жены. Женщины, родившей этому животному (да простят меня животные) трех детей! Убил так просто, чтобы не делить при разводе наворованное добро, и оставить все себе и молодой супруге. Вы спросите причем здесь Вова по кличке Олень? Вова здесь появился вовремя и главное с правильной целью! Деньги! Деньги, которых у Вовы не было, чтобы попасть в списки партии регионов! Где взять миллионы давно потраченные, давно забытые? Выход, продуманный Олень подготовил еще раньше, когда утешая рыдающего Каленчука, вытирая ему сопли, предложил помочь избавиться от собственной жены, рассчитывая на его финансовую благодарность. Вот именно здесь и попался жадный ублюдок Каленчук! Не читал в детстве маленький Каленчук умных книжек, не увлекался детективами, и особым умом не обладал. Конечно же, после приведенного зловещего плана в действие Вова начал его шантажировать. И получил заветные миллионы! Страх? Ужас? Фигня. Главное – цель, которой он добился. А то, что придурок Каленчук отправил свою жену на тот свет, значения не имеет! Теперь Володя Олейник в первой двадцатке в списке партии регионов. Теперь он проходной. Теперь господа депутаты он стоит вместе с Вами в одном ряду! С Вами, господин Азаров, с Вами господин Виктор Викторович, с Вами господин Тигипко.... Не для кого не секрет, что за место в списке берутся деньги и деньги настоящие, американские, миллионы. Берутся, конечно, не со всех и каждого. Мы, простые люди, которые ходят по земле, все это понимаем и знаем. Не стоит этого скрывать, и нам совсем не интересно, куда их тратят. Может это детские садики и школы, а может новые S классы, золотые часы и бриллианты? Ваши списки, Ваша партия и Вам решать с кого и сколько. Вот только вопросик возникает, если это будут педофилы, шизофреники, убийцы? Есть у партии служба безопасности? Можно узнать, кого в свои ряды принимает правящая партия? Где обещанная чистота рядов? Или за деньги продается индульгенция? Может этот человечек после выборов без штанишек будет бегать по парламенту, или ходить под себя при первом же удобном случае, что бы его пожалели , как это делал Вязьментинов в СИЗО ? Или такой вот Олень будет проводить с Вашими женами душераздирающие беседы как Вас нейтрализовать, и забрать ваше имущество? Подобные люди, поверьте, не то чтобы не украшают ваше общество, они опасны как класс, как вид, как род... От них надо бежать! Это именно там, где они присутствуют, происходят несчастные случаи. На охоте, например, или ужасные самоубийства, где жертва стреляет в себя по два раза! Они могут посоветовать куда деть жену, прожившую с вами всю жизнь, и помочь решить эту проблему, чтобы она не мешала вам наслаждаться новыми отношениями с молодой помощницей . Задумайтесь, вы для них хомячки ! А как Вы думаете, какие сны сняться этим людям? Какие слова они говорят перед иконами? Чему они учат своих детей, и куда поведут наших? Я вот почти уверен, что если и сняться сны этим ублюдкам, то только ужасы! Если и молятся они, то только на деньги и власть. И нести их грехи, к сожалению, будут их дети. Грустно? Правда, очень грустно. Много конечно дерьма вокруг, но ведь чистить то надо. А куда деваться? Сами ведь захлебнемся.