С каждым годом президентства Виктора Януковича все больше властных должностей в стране переходит к людям из команды старшего сына Президента царевича Александра. Это не может не удивлять: ранее неизвестная общественности «пацанва» с пухлыми розовыми щеками выдирает из зубатых пастей опытных политических акул Партии Регионов министерство за министерством.

О Сергее Арбузове пишет Татьяна Чорновол, УП.

Первым человеком из команды так называемых «Семейных» является банкир Януковичей — Сергей Арбузов, нынешний вице-премьер-министр Украины, по сути, теневой премьер. Официального статуса он не имеет только потому, что в стране никак «нэ миньот криза», и надо, чтобы Азаров оттягивал на себя негатив.

Другие члены семейной команды во власти так или иначе связаны именно с этой персоной. Поэтому чтобы разгадать загадку, откуда взялись эти «Семейные» и что они из себя представляют, нужно поинтересоваться, в первую очередь, жизненным путем Сергея Арбузова.

Как известно, первые шаги в своей трудовой биографии Сергей Арбузов сделал под крылом матери — Валентины Арбузовой в донецком «Приватбанке». В частности, Арбузов возглавлял Константиновское отделение «Приватбанка» с 1998 по 2003 год. В это время его мама Валентина Арбузова руководила Донецким региональным управлением «Приватбанка».

Первые шаги в своей трудовой биографии Сергей Арбузов сделал под крылом матери — Валентины Арбузовой в донецком «Приватбанке»

Это все общеизвестные факты, а вот что собой тогда представлял донецкий «Приватбанк» — мало кто знает.

«Приватбанк» на Донетчине появился в 1994 году, и это было то время, когда особого могущества достиг криминальный клан Ахатя Брагина, который особенно ревностно контролировал, чтобы на территорию Донбасса не зашел чужой бизнес.

Сергей Тигипко, тогда председатель правления «Приватбанка», должен помнить, как он неоднократно пытался открыть филиал в Донецкой области, но орешек был не по зубам. Лишь в середине 94-го Тигипко нашел посредника в донецком городе Константиновка, который через свою «крышу» — местного криминального авторитета Медведя согласовал «вопрос» с Ахатем Брагиным, и отделение «Приватбанка» сначала появилось в Константиновке, а затем и в других городах Донецкой области.

СПРАВКА: Медведь Александр Семенович, 1953 года рождения, уроженец города Константиновка Донецкой области (улица имени 6-го сентября, № 17, кв. 7). Кличка «Медведь». Теневая экономика, вымогательство (Донецкая область).

Согласно информации из источников автора, первые годы «донецкие» платили Коломойскому за бренд, в остальном это была самостоятельная структура с теневым главным офисом в городе Константиновка (именно ее впоследствии возглавил Арбузов). В частности, кадровые вопросы банка решались в Константиновке. Поэтому к назначению Валентины Арбузовой руководителем Донецкого управления никакого отношения ни Тигипко, ни Коломойский не имели.

По информации автора, в первые годы донецкий филиал «Приватбанка» работал под Брагиным и Щербанями. В частности, банк обслуживал бизнес губернатора Владимира Щербаня, авторитета Брагина и депутата Евгения Щербаня, а после отставки первого с должности губернатора и убийства двух других перешел под контроль их наследников — Януковича и Ахметова.

Благодаря проведению финансовых сделок для хозяев области, донецкое отделение «Приватбанка» никогда не имело проблем с контролирующими и правоохранительными структурами. Проблемы, наоборот, возникали у несговорчивых мелких клиентов банка, поскольку силовики области всегда принимали сторону банкиров.

Что неудивительно, ведь вскоре после своего появления в Донецке филиал «Приватбанка» выступил учредителем благотворительной организации «Фонд содействия милиции».

В первые годы этот фонд возглавлял ныне покойный (разбился в автокатастрофе) тогдашний руководитель УВД Донецка Владимир Варака, который считался человеком, близким к губернатору Владимиру Щербаню. В частности, когда Щербань стал губернатором Сумской области, то сделал генерала Вараку своим замом.

В интернете об этом персонаже можно найти немало публикаций с криминальным сюжетом. В частности, сайт ОРД писал, что Варака, будучи заместителем в УВД Донецка, в 1989 году лично бил Вячеслава Чорновила, когда тот приезжал по делам Хельсинской группы.

Однако несмотря на традиционно любезные отношения между банком и правоохранителями, плотину все же прорвало — в 2003 году донецкий «Приватбанк» сотряс крупный криминальный скандал, который невозможно было замять.

Директор мариупольского ООО «Азовзалізобетон» Игорь Бутин рассказал автору свою печальную историю взаимоотношений с донецким «Приватбанком». В далеком 2001 году бизнесмен решил положить на депозит в «Приватбанке» 200 тысяч долларов. Девочки в отделе вкладов с милыми улыбками посоветовали Бутину зайти в кабинет руководителя филиала Татьяны Кудиновой, мол, для вип-клиентов имеется особая программа с повышенной процентной ставкой. Из кабинета руководителя филиала Бутин вышел с договором, скрепленным подписью Кудиновой и бухгалтера банка Виктории Павловой. Сдал деньги в кассу…

А теперь представьте состояние бизнесмена, когда в 2003-м он пришел забирать деньги и узнал, что по его вкладу депозитный счет вообще не был открыт! В банке ему сообщили, что денег гражданина Бутина у них нет и … никогда не было.

«А потом выяснилось, что я такой не один, что мариупольский „Приватбанк“ практиковал грабеж вкладчиков много лет. Оказалось, что деньги, которые некоторые клиенты сдавали кассирам, или не были положены в кассу, или снимались затем с депозитов по поддельным ордерам», — рассказал Бутин автору.

Когда клиенты поднимали скандал и настаивали на своей правоте, то начинались наезды «силовиков». (Вспомним о давней дружбе через благотворительный фонд между донецкими «ПриватБанком» и правоохранителями). «Вы хотите написать заявление?, — спрашивали у ограбленных клиентов в милиции, — А откуда у вас деньги? А платили ли вы налоги?». В дополнение к неприятным вопросам силовики, бывало, еще и отбивали горе-клиентам «Приватбанка» почки и память.

В частности, в офис руководителя «Азовзалізобетон» после его жалоб на «Приватбанк» нагрянула налоговая полиция. «Силовики» не только изъяли документы, но также избили предпринимателя. «Позже, я выяснил, что заказчиком этого визита были должностные лица «Приватбанка», — рассказал Бутин.

Однако Бутин оказался принципиальным, его деньги — чистые, поэтому бизнесмен пошел в суд. У него за плечами уже 10 лет тяжбы, однако он смог вернуть только часть украденных «ПриватБанком» средств.

Центральное руководство «Приватбанка» имело наглость публично отмежевываться от грабежа своих клиентов региональными отделениями. В частности, зампред правления «Приватбанка» В. Козин (служба безопасности банка — «А») разослал пострадавшим вкладчикам письмо с такими циничными словами: «Данная проблема возникла не в результате деятельности банка, а вследствие противоправных действий конкретных работников Мариупольского филиала, которые, прикрываясь именем Приватбанка, действовали вопреки его интересам. В связи с изложенным, рекомендуем Вам обратиться с гражданским иском к Кудиновой Т. Н. и Павловой В. В., для чего необходимо написать соответствующее заявление следователю».

Надо сказать, что против руководителя Мариупольского филиала «Привата» Татьяны Кудиновой все-таки было возбуждено уголовное дело. Известно, что она была арестована, но освобождена под залог, потом сидела на скамье подсудимых. А что дальше? Она все же избежала ответственности, поскольку через Валентину Арбузову имела связи среди влиятельных лиц области.

Кстати, Бутин был не единственной жертвой мошенничества донецкого «Приватбанка». После того, как вспыхнул скандал, только в Мариуполе 60 человек заявили, что «Приватбанк» аналогично украл их деньги — около 4 млн. долларов.

Вслед за Бутиным начали объявляться пострадавшие и в других городах Донецка. Похоже, что раскулачивание вип-клиентов было системной работой донецкого «Приватбанка», которым тогда руководила Валентина Арбузова.

По информации Сергея Ярмака, руководителя общественной организации «Вкладчики, пострадавших от действий КБ «Приватбанк», в 2003-м были возбуждены уголовные дела в отношении должностных лиц Донецкого регионального управления «ПриватБанка», работников филиалов в городах Константиновка, Макеевка, Горловка и Красноармейск. Эти данные Ярмаку подтвердили из Генеральной прокуратуры, заместитель прокурора А. Ганзюк. Однако впоследствии эти уголовные дела «заглохли».

В тот период Константиновским отделением, которое было названо Ярмаком в перечне тех, что грабили клиентов, руководил Сергей Арбузов. Было ли возбуждено уголовное дело против него? Автор обратилась в пресс-службу Арбузова с соответствующим вопросом. Однако ответа не дождалась.

Предприниматель Игорь Бутин предполагает, что мошенники из Мариупольского «Приватбанка» были в доле со своим банковским руководством. Что в принципе логично, ведь грабеж в стиле «гоп-стоп», который практиковал филиал в Мариуполе, долгие годы не мог быть незамеченными в донецком офисе.

Поэтому возникает закономерный вопрос — существует хотя бы малюсенький шанс, что мать нынешнего вице-премьера Валентина Арбузова, которая в то время руководила донецким управлением «Приватбанка», не была замешана в тех грязных делах?

В это мало верится, тем более, что автор выяснила, что с Татьяной Кудиновой, криминальным руководителем Мариупольского «Приватбанка», лично Валентина Арбузова была довольно близка. В те времена, когда Кудинова, как установило следствие, грабила вкладчиков «Приватбанка», она вместе с Арбузовой имела общий бизнес. В 1998 году Кудинова с Арбузовой учредили ООО «Инвест-центр», которое занималось «консультациями по вопросам коммерческой деятельности, финансов и управления».

Арбузова, Захарченко и Соркин, заместитель Арбузова, на расширенном совещании

Почему же Валентина Арбузова избежала уголовной ответственности за мошеннические схемы грабежа вкладчиков в подчиненном ей учреждении? Этим определенно можно поинтересоваться у нынешнего Генпрокурора Виктора Пшонки. Ведь именно он был прокурором Донецкой области в те времена. А сейчас Пшонка, а также его сын Артем, почти члены «Семьи».

Так же «семейный» нынешний руководитель Национального банка Игорь Соркин, который в далеких 2001-2003 годах любезно закрывал глаза на «гоп-стоп» Донецкого «ПриватБанка», хотя должен был замечать «нарушения» (это, конечно, очень мягко сказано) с высоты своей должности в инспекции коммерческих банков при НБУ (он отвечал именно за Донецкой регион).

Итак, Валентина Арбузова вышла из криминального скандала чистой. Она лишь пожертвовала несколькими членами своей команды — было заменено руководство нескольких филиалов, в том числе криминального Мариупольского, а также … Константиновского. Да, именно в разгар скандала в 2003-м году Сергей Арбузов уволился из банка, которым руководила его мама, и пошел работать в «Укрбизнесбанк» Януковичей.

Ниже информация из базы налоговой о совместном предприятии криминального руководителя Мариупольского филиала «Приватбанка» Татьяны Кудиновой и ее шефини Валентины Арбузовой.

ОКПО: 30227423

Наименование организации: Общество с ограниченной ответственностью

«ИНВЕСТ-ЦЕНТР»

Адрес: Донецкая обл., г.Горловка, Центрально-городской р-н, ул. Горького, д. 5

Руководитель: Евич Елена Гавриловна

Уставный фонд: 34375

Вид деятельности: маркетинговые исследования, консультации по вопросам коммерческой деятельности, финансов и управления

Учредители предприятия:

Наименование организации: Ассоциация шахтерских городов Донбасса
Наименование учредителя: Бахаев Анатолий Павлович
Наименование учредителя: Боровик Василий Николаевич
Наименование учредителя: Арбузова Валентина Ивановна
Наименование учредителя: Скударь Валерий Маркович
Наименование учредителя: Кудинова Татьяна Николаевна

Anatoliy Tkachenko
cenzoriv

Європа продовжує підводити підсумки життєвого шляху відомого британського політика, «залізної леді», прем’єр-міністра Великобританії Марґарет Тетчер, яка померла цього тижня. У пресі відзначають, що упродовж свого правління в Лондоні з 1979-го по 1990 рік Тетчер доклала чимало для удосконалення державного управління ринковими реформами. Правда, як зауважують сьогодні відомі експерти, на сході Європи, особливо, в Україні та Росії, «проігнорували» важливі змістовні сторони досвіду Тетчер у державному регулюванні ринків. Європейська преса звертає увагу також на песимізм західних експертів щодо очікуваного підписання Угоди про асоціацію між ЄС та Україною цієї осені на саміті у Вільнюсі. Газети повідомили і про затримання в Україні великої групи хакерів, котрі змогли вкрасти сотні мільйонів із приватних банківських рахунків.

Ерік Берґлоф, головний економіст Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), пише на сторінках Financial Times про головні уроки державного досвіду управління економікою британського прем’єра Марґарет Тетчер для Центральної та Східної Європи. Особливо, як зауважує Берґлоф, важливо було для держав на сході континенту критично засвоїти досвід Тетчер у галузі приватизації державних галузей економіки. Тут відзначено, що такі держави центральної Європи, як Чехія, Угорщина, Словаччина по різному втілювали в життя британський досвід приватизації державної економіки, але у цілому вирішили ці завдання на шляху до ЄС. Сама Тетчер, як йдеться тут, вважала проведення ринкових реформ у цих країнах важливими стимулами для їхнього подальшого вступу до європейської спільноти. Експерт ЄБРР вважає, що досвід Марґарет Тетчер стосовно зростання ролі приватного сектору та приватизації був дуже важливим і для країн Східної Європи, які були ще далекі від вступу до ЄС. Але там, як зауважує Берґлоф, ця «політика мала зовсім інші ефекти, коли призвела до захоплення місцевими потужними політичним гравцями головних активів та драматично збільшила нерівність у доходах та багатствах». «Перебуваючи в Росії та Україні у той час, – пише Берґлоф, –я часто був вражений несерйозністю та буквальною інтерпретацією поглядів Тетчер, при ігноруванні важливості самого їхнього змісту». Ці країни, на думку головного економіста ЄБРР, «не змогли реформувати державне управління», яке було поганою і зіпсутою спадщиною минулого. А за цим і головні помилки приватизації тут, яка мала бути «прозорою та змагальною», ринковою. «Роль держави повинна бути реконструйована і у деяких випадках навіть підсилена, що можна пояснити намаганнями її перешкодити монополіям та олігархам займати панівні позиції і таким чином сприяти рівності можливостей тут», – вказує Берґлоф на досвід Тетчер, важливий для Росії та України. Тетчер, на його думку, підтримувала таку роль держави і бачила у цьому важливе значення ЄБРР для країн Європи. «Тому й сьогодні далі на Схід Європи ви маєте олігархів і нерівність, а в центральній Європі ви маєте добродійну комбінацію демократії, функціонуючих ринків та сильних стимулів для економічного зростання», – каже Ерік Берґлоф про наслідки впровадження досвіду Тетчер у цих країнах.

Польська Gazeta Wyborcza інформує про дискусію політичних експертів з питань розвитку України у минулий вівторок в американському National Endowment for Democracy (Державний фонд сприяння розвитку демократії) у Вашингтоні. Газета відзначає, що аналітики на цій зустрічі висловили сумніви щодо вірогідності підписання ЄС угоди з Україною в листопаді у столиці Литви. Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер наголосив, що, «можливо, зараз ситуація в Україні не є найгірша, але напевно є гіршою, як була кілька років перед цим». Учасники дискусії зазначили, що президент Янукович сконцентрував у своїх руках фактично майже необмежену владу, як офіційну, так і неофіційну. Зміни до Конституції гарантували йому тотальний контроль у владі, контроль над найважливішими ЗМІ, над судами. Політолог із Університету Байлор (США) Сергій Куделя вважає, що помилуванням Юрія Луценка президент Янукович сподівається переконати ЄС до підписання угоди з Україною, тоді, як насправді демократичні реформи залишаються не здійсненими. Заступник голови National Endowment for Democracy Надія Дюк також вважає, що звільнення Луценка є крок влади у Києві для «переконання ЄС щодо підписання угоди», але президент Янукович «не виконав умов Брюсселя і ЄС незабаром про це оголосить». То й же Сергій Куделя, як інформує газета з Варшави, вважає, що у даній ситуації підписання ЄС угоди з Україною буде «подарунком для Януковича, котрий на наступних виборах виступить як ініціатор просування України до ЄС». Хоча Куделя також визнав, що звільнення Луценка сприяє підписанню такої угоди.

Швейцарська Neue Zurcher Zeitung повідомляє про затримання українськими спецслужбами, за сприяння колег із Росії, групи хакерів у складі 20 осіб, котрі змогли за короткий час вкрасти, за допомогою зламання кодів приватних банківських рахунків, понад 240 мільйонів франків. Власники рахунків поскаржилися спецслужбам і ті затримали злочинців, якими керував 28-річний житель української Одеси. Також повідомляється, що хакерам загрожують у середньому по 6 років ув’язнення.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/24953687.html

http://ukrainian.voanews.com/content/rl-ukraine-russia-thatcher/1638634.html

До Золотих воріт ти не ходиш. Не ходи -
Там з неба дощ. В горосі твоє плаття.

                 М. Вінграновський (1975 р.)

У рамках акції «Три томи Вінграновського за ціною двох» проходить Конкурс «Мій Вінграновський»!

Кожен охочий має змогу отримати приз, надіславши відео, в якому він читає улюблений вірш Миколи Вінграновського.

Акція триватиме до 1 червня 2013 року.

Відео надсилати на електронну адресу видавництва:

                               marketing@bohdan-books.com

http://www.youtube.com/watch?v=LluZoeijORo&list=UUMc-YunhJM1hzT5Xdkz2rxQ

http://youtu.be/sef2zqf5GXM

Чого-чого в цьому світі нема, але я таки вважаю, що наша країна Україна є у світі самою загадковою! Ну ж бо ніхто-ніхто: ні різноманітні спостерігачі зовні при всій їх небайдужості чи незаангажованості щодо України, ні тим більше всі внутрішні учасники процесу життя-буття в Україні - всі як не гадають, як не вигадують, але передбачити майбутнє для цієї світової держави не спроможні навіть на кілька тижнів, а що там казати про місяці чи роки.
Наша чарівна країна У є настільки непередбачувана, настільки непрогнозована, що всім і зовні, і в середині залишається тільки розводити руками з подиву і просто спостерігати за тим, що то далі буде і чим нас майбутнє подивує.
Я не буду робити грунтовного переліку всіх унікальних зворотів, оборотів та переворотів в українській політиці та державному функціюванні, які відбулись за минулі 22 роки існування Незалежної України, а сконцентрую увагу для прикладу на особливо знакових і пам'ятних подіях, які були феноменально непередбачувані.
Ніхто, абсолютно ніхто не передбачав, отже і не організовував свідомо (увага!), такого соціального вибуху в Україні, яке отримало назву Помаранчева революція. Такий глобальний багатомільйонний здвиг людей був потрясаючою подією для всіх у цілому світі, як і унікальна самоорганізованість повстання, коли не відбулось жодного конфлікту чи кровопролиття, погромів тощо. Жодних значних ексцесів - жодних. Якщо порівняти з іншими країнами, то це не до порівняння. Україна показала і доказала свою унікальність!
Ще більшу унікальність показала Україна, коли на наступних виборах Президентом України став Віктор Янукович, якого вважали знищеним політиком в абсолюті, якби це була інша світова країна, але це ж Україна! Здавалось, що хто завгодно, тільки не Янукович! Хто завгодно! І... Маємо Януковича. Країна У: тут можливо все! Тут Конституційний суд одним і тим складом може прийняти з одно й того самого питання два діаметрально протилежні висновки: "народні депутати не мають права переходити з фракції до фракції" раптом стає що "мають право переходити". Про скасування Конституції і цілого державного ладу в Україні у 2010 р. без жодних легітимних підтверджень - ще крутіший віраж в українській політиці. Той же Конституційний суд, який має виключно повноваження трактувати норми Конституції, бере і скасовує саму Конституцію, на підставі якої він був обраний і діяв. Суд, який не має жодних законодавчих і тим більше - виконавчих функцій в своїй діяльності, робить протизаконний "конституційний переворот" в Україні -  і? І все спокійно і нормально в країні У. Живемо як і жили до того...
Загадкова країна У, де звичайні люди живуть своїм окремим життя, а влада і всі її закони - існують окремо від людей. Алогічна композиція державного буття, яке неможливо прорахувати на подальше майбутнє, бо як подумаємо, що може бути далі - жах проймає. Судячи з реалій українського політикуму та накопичення кризових явищ в економіці - на нас попереду чекаю нові унікальні враження, про які стримані в емоціях німці кажуть як "дасіш фантастік!"
Власне до такої оцінки належать події 4 квітня 2013 року в Києві, коли значна частина народних депутатів українського парламенту провела свою так звану "виїзну сесію" поза приміщенням Верховної Ради України і без участі депутатів від опозиції, яких просто не допускали на це державницьке зібрання. Зараз всі політологи як і всі теологи, а за тим - і всі інші люди гадають-відгадують новітню загадку з країни У: "А що то було? Мабуть НЛО?!"
Варто нагадати, що у доволі куцій історії українського парламентаризму вже був подібний прецедент 21 січня 2000 р., коли народні депутати збирались поза стінами Верховної Ради, щоб прийняти рішення. То був своєрідний внутрішній "двірцевий переворот", який влаштував підступний заступник голови ВРУ Віктор Медведчук для свого патрона - голови ВРУ Олександра Ткаченка, щоб його скинути з посади і переобрати іншого на голову. Відбувалось усе в Українському домі, який був збудований як музей В. І. Леніна, що є доволі красномовним показником. Звичайно, подібні події не являють собою позитивний приклад, але треба зауважити дві важливі деталі: тут приймали участь всі народні депутати України, які побажали бути, а, по-друге, це не була законотворча діяльність ВРУ: чисто технічна подія внутрішнього характеру. Тобто переобирати голову ВРУ за межами будинку Верховної Ради можна якось визнати легітимним актом, тоді як прийняття законів і всіх інших нормативних актів за межами сесійної зали ВРУ ще й зумисного недопущення до участі частини народних депутатів - це неможливо за будь-яких умов! Це є фактична ліквідація всіх основ парламентаризму!
Весь зміст законодавчої дільності через парламентську демократію полягає в процесі змагальності! В тому, що люди, як громадяни країни, свідомо делегують свої повноваження на керування державою окремим достойним і мудрим людям, які представляють і захищають їх інтереси в процесі суспільного співжиття. Парламент стає місцем, де концентруються всі соціальні інтереси, де через процес чесного голосування визначається перевага інтересів більшості, якій свідомо підчиняється меншість. Повторюю, що кількісне голосування "за" і "проти" є головним показником того, що перемагає воля більшої кількості депутатів, як представників чисельнішої громади виборців. При цьому, як і в будь-якому змаганні, виграє сильніший у чесному двобої у визначеному місці, яким для народних депутатів є сесійна зала Верховної Ради України. В усіх інших випадках визнати легітимною законодавчу діяльність народних депутатів є м'яко кажучи - несерйозно.
Уявіть, що когось з братів Кличків визнали чемпіоном без бою в ринзі, а за поліційним протоколом, де засвідчено, що Кличко побився з своїм суперником по змаганнях десь у барі та добряче його відгамселив. Зрозуміло, що це є безглуздям найвищої проби, яке, як бачимо, пустило в Україні щедрі пагони, особливо серед народних депутатів, про що і засвідчили події 4 квітня, коли було прийнято з 20-ть Законів України! Законів для цілої держави! Але без участі у тому значної кількості уповноважених на те народних депутатів від опозиції. Що це означає? Подумайте.
Дозволю собі пожартувати і заявляю, що відтепер в Україні появилась нова законодавча змагальність: депутати від більшості будуть таємно змовлятись про секретні місця здибанок, щоб швиденько прийняти якісь закони і постанови, а депутати від опозиції перекваліфікуються в нишпорок, щоб вистежити ці зібрання і якось їх зірвати. Така собі гра в квача, або скорше відповідає російський варіант гри в "козаки-розбійники", де ясно хто козаки і хто розбійники.
Також можна потрактувати цю подію 4 квітня, як початок діяльності в Україні двопалатного парламенту, де більшість буде приймати свої закони, а меншість - окремо свої. Для Президента України це буде просто суперово: захоче і підпише той закон, який йому більше сподобається! Красота! Ще одне новітнє "ноу-хау" в світовій історії парламентаризму.
Набагато цікавішою буде ситуація, коли населення по цілій Україні поділиться за принципом "хто за кого голосував" і почнуть виконувати закони одні прийняті Верховною Радою "більшості", а інші - закони, прийняті Верховною Радою "меншості". А що? Кого обирали - того і будемо слухатись! Все логічно.
До якого хаосу подібне політичне рукоблудство може довести країну - не важко передбачити. Воно і так в Україні порядку мало з тими, м'яко кажучи, дивними судами, законами, урядовцями та депутатами, але відтепер ото веселе життя розпочнеться в країні У! Бадак з бардаків! І тут варто оцінити завбачливість українців, які десь на рівні інтуїції зуміли передбачити такий розвиток подій в країні, бо ж обрали Президентом України власне підходящу для керівництва бардаком людину: колишнього зека, що відбував термін за кримінальною статтею "за згвалтування". Завбачливо, що тут скажеш.
Якщо Віктор Янукович підпише ті "закони з підворотні", ото Україна посуне неймовірними кроками в процесі розвитку нашої індустрії, і то не простої, а секс-індустрії: хто кого і куди тільки зможе...
Напевно, що саме це і мав на увазі вірний помічник президента - прем'єр-міністр України Микола Азаров, коли обіцяв "нову індустріалізацію України". Просто через певну скромність, або, скоріше, через мовну обмеженість, Азаров не озвучив, що то буде "нова секс-індустрія" для України. Справді, мало, дуже мало охоплено українців секс-індустріалізацією за часи незалежності, не те, що в часи СРСР - тоді всіх мали по-повній програмі в усіх можливих позах і місця... Розслабились, українці, призабули, от і прийшов час нагадати. Першість тут, ясна річ, за комуністами - ці добре знаються, як в бардаку черги впроваджувати, як і кому можна поза чергою чи кого...
На часі постає гасло: "Хай живе секс-індустріалізація України!" Відлік пішов! До повної секс-індустріалізації країни У лишилось...

Богдан Гордасевич
м. Львів

Автор скандального графіті з Януковичем: Чому я не люблю президента? А хто його любить? Новина про сумських активістів, яким днями дали до двох років за трафарети із зображенням президента з простреленою головою, швидко поширилася українськими ЗМІ. Реакція прокуратури не забарилася.

Шматок виступу Тягнибока (не дуже якісне, вибачайте ).


Не було на мітингу Юрія Луценка, а всі очікували.

Ось такий був мітинг в Києві 7 квітня.
Палкі та вірні промови. Заклики до повалення режиму і на останок - Резолюція.
Не було тільки завершення, якого теж всі очікували - ХОДИ ПО ВУЛИЦЯХ КИЄВА,

Указ президента про помилування екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та екс-міністра охорони навколишнього природного середовища Георгія Філіпчука було виконано в повному обсязі.

Про це повідомляє в неділю прес-служба Державної пенітенціарної служби.

"Сьогодні зазначений указ було виконано в повному обсязі, всіх засуджених звільнено від відбування покарання, проведені необхідні розрахунки, роз’яснено права та надана необхідна всебічна допомога", - йдеться в повідомленні.

Коли ми нарікаємо на шалені "відкати" чи "матеріальну допомогу" депутатам, забуваємо, що значна частина вини за такий стан справ лежить на мовчазній згоді простих громадян.

Погане усвідомлення зв'язку "мої гроші - податки - державні витрати" є ключовою причиною байдужості до марнотратства та корупції.

Переважна більшість українців вважає, що бюджет - це витрати великого бізнесу, тому звичайний українець не повинен перейматися "чужими" грошима.

Проте відсутність безпосереднього контакту з податківцями не означає, що українець лише споживає з бюджету і нічого туди не сплачує. Насправді дві третини казни - це податки простих людей.

Скільки платять малі підприємці

Важливість приватних підприємців - "спрощенців" - для бюджету завжди ставилася під сумнів. Чиновники завжди нарікали на малу значущість цієї групи українців для наповнення скарбниці.

Справді, у 2012 році навіть після підняття ставок оподаткування для "спрощенців" доходи від єдиного податку становили лише 3,3 млрд грн або 1% від загальних доходів бюджету, що становить близько 3 тис грн з кожного підприємця на рік.

Навіть 4 572 грн єдиного соціально внеску, які сплачують "спрощенці" на рік, незначно посилюють їх позицію порівняно з податками, що сплачує пересічний найманий працівник - 25 102 грн на рік.

Податки із "спрощенця", грн

	На місяць	На рік
Середні витрати "спрощенця"*	4 150	49 800
в тому числі:
ПДВ - 20% до собівартості товару	692	8304
акцизні збори	260	3 120
імпортне мито	80	960
Податки на споживання	1 032	12 384
Єдиний податок**	250	3 000
Єдиний соціальний внесок***	381	4 572
Загалом сплачених податків	1 663	19 956

* - дані за 2011 рік, ** - дані за 2012 рік, коли ефективна ставка оподаткування "спрощенців" була збільшена, *** - з розрахунку мінімальної ставки 34,7% від мінімальної зарплати у 2012 році. Джерело: Мінфін. Оцінка: CASE Україна

Однак прямі податки із "спрощенців" - це лише частина того, що вони роблять для українського суспільства та держбюджету, тобто для громадських фінансів. Є ще так звані побічні ефекти.

Перший з них - це податки на споживання. За даними Мінфіну у 2011 році середній місячний дохід від підприємницької діяльності становив 4 150 грн. Це означає, що кожного місяця підприємець витрачав 1 032 грн на ПДВ, акцизи та імпортні мита.

Звичайно, тут можна сперечатися про справедливість, оскільки найманий працівник платить більше податків з доходів, а підприємець - із споживання, але факт залишається фактом: за рік середньостатистичний підприємець вносить до бюджету через непрямі податки близько 12,4 тис грн.

Другий "побічний ефект" - це створення робочих місць для найманих працівників. Крім того, що підприємець заробляє гроші для себе і сплачує сукупно близько 20 тис грн податків на рік, він ще дає можливість заробити іншим людям та створює можливість для поповнення скарбниці податками з найманих працівників.

Так, у 2011 році завдяки 1,3 млн "спрощенців" підтримувалося близько 1 млн найманих працівників. Іншими словами, майже кожен підприємець, який власноруч сплатив до бюджету 20 тис грн, додатково створив можливість для сплати 25,1 тис грн через свого найманого працівника.

Регіональний розріз

Нерівність регіонального розвитку завжди провокувала питання: хто кого годує в нашій державі? Східні промислові регіони завжди вказували на свою домінуючу роль у наповненні бюджету. Менш розвинені аграрні регіони, переважно західні, говорять про свою самодостатність. Де ж правда в цій дискусії?

Фото УП

Як показує аналіз, відповідь на це питання лежить дещо в іншій площині, ніж її зазвичай шукають. Можна говорити, що працююче населення годує пенсіонерів, можна говорити, що центральний уряд існує за рахунок місцевих бюджетів, однак не можна казати, що одні регіони годують інші.

Навіть щодо Києва, який є чистим донором центрального бюджету, нема підстав говорити про повноцінне "донорство", оскільки все тримається на доходах головних офісів великих податкових агентів, розташованих у столиці.

А податковий агент - це лише посередник між платником податку і скарбницею, і без доходів, зібраних у регіонах, Київ не мав би статусу "донора".

"Але ж не може бути, що розвинені промислові регіони менш важливі для бюджету, ніж депресивні аграрні!" - скаже читач.

Перший момент, який потрібно зрозуміти, розглядаючи регіональне питання, - це те, що розвинені промислові регіони, які сумарно вносять великі податки до скарбниці, є одночасно і найбільшими споживачами цих бюджетних коштів.

Яскравим підтвердженням цієї тези є той факт, що заможний донецький регіон є аутсайдером у сплаті податку на додану вартість до бюджету. Причина - значні відшкодування експортного ПДВ компаніям із донецькою пропискою. У 2011 році сплата ПДВ в області становила 15,3 млрд грн, відшкодування - 15,2 млрд грн.

Більше того, якщо дивитися у розрахунку на одного працюючого, то кожен регіон України сплачує податків до центрального бюджету більше, ніж отримує назад.

Іншими словами, якщо певний регіон і "виходить в плюс" за балансом сплачених податків та отриманих бюджетних відшкодувань, то ці кошти йдуть не на підтримку інших регіонів, а на утримання центрального бюджету.

Сплата ПДВ до бюджету, за вирахуванням відшкодувань експортерам, млн грн

Джерело: Державна податкова адміністрація

Податки до "центру"

Джерело: Держстат, Мінфін. Оцінка: CASE Україна

Звичайно, тут постає питання, що без центрального уряду і загальнодержавних функцій, які виконують армія, міліція, суди, прокуратура, не обійтись. Тут певні регіони справді відіграють більшу роль у годуванні силовиків, ніж інші.

Однак і тут є цікавий нюанс. Набагато більш витратними у даному випадку є навіть не силові органи чи Адміністрація президента, а літні люди, тобто пенсіонери.

Жоден регіон, крім Києва, не може сам утримувати своїх пенсіонерів. У Донецькій області, щоб прогодувати місцевих пенсіонерів, кожен працюючий донеччанин у 2011 році повинен був би щомісяця сплачувати в Пенсійний фонд 1 037 грн.

Насправді ж "соціальні" нарахування на зарплату становили 645 грн на місяць на одного працюючого. Як наслідок, щоб утримувати донецьких пенсіонерів, з центрального бюджету потрібно було додавати 392 грн на одного працюючого.

Іншими словами, майже все, що донеччанин "переплатив" до центрального бюджету у вигляді податків - близько 470 грн на місяць, - було витрачено на утримання своїх же донецьких пенсіонерів.

У цьому контексті знову постає питання Києва, оскільки навіть за соціальними нарахуваннями столиця є донором пенсійного фонду.

Однак, як зазначалося вище, через роль столиці як головної гавані найбільших податкових агентів донорство Києва потрібно сприймати лише як делеговане адміністрування єдиного соціального внеску.

Отже, якщо аналізувати регіональний розріз сплати податків, то важливим є те, що навіть найбільш депресивні регіони України є доволі самодостатніми в плані забезпечення себе податковими надходженнями та соціальними внесками.

Картину значно спотворює централізоване адміністрування основних податків і провідна роль Києва як основного податкового агента країни.

Якщо ж проводити аналіз з мікрорівня, відштовхуючись від оцінок непрямих податків, то стане очевидно: податкові внески жителів різних регіонів не настільки кардинально відрізняються між собою. Винятком знову є Київ.

Навіть якщо якийсь регіон "переплачує" до бюджету, то ці кошти йдуть на утримання його ж пенсіонерів або на "годування" центрального уряду.

Необхідні та фактичні пенсійні внески, грн, на одного працюючого, на місяць

Джерело: Держстат, Пенсійний фонд. Оцінка: CASE Україна

Дотація на пенсійне забезпечення, грн, на одного працюючого, на місяць

Джерело: Держстат, Пенсійний фонд. Оцінка: CASE Україна

Податки на споживання, ПДВ, акцизи, імпортне мито, грн, на одного працюючого, на місяць

Джерело: Мінфін. Оцінка: CASE Україна Дмитро Боярчук, для ЕП