Знайшов свій вірш з тих часів, коли Україною ще керував "...мудрий хозяйствєннік...", "... дірєктор крупнєйшего прєдприятія..." і т. п. а насправді - колишній парторг, жадібний пацюк, що проклав дорогу до влади відвертим бандитам  і т. п. Думаю, вірш може зацікавити товариство, як пам'ятка колишніх надій, сподівань, помилок:

Світ земний не любить беззахисних.
Зовні він подібний до тюрми,
Де таємні пахани-шахісти
Граються державами й людьми.
Став слабким - і ти уже під матом,
І злітаєш з дошки - та куди?
Не втекти - бо нікуди тікати.
Впав король - народе, жди біди!

Україна знову під ударом,
Стискується коло ворогів.
А бридкий іржавий комісарик
Програє нас, наче пішаків.
Під вогнем з невидимих окопів,
Наче перелякані раби,
Стали ми підзаддям до Європи,
До Москви схиляючи чуби.
Показились мафії і зграї,
Бідних роздирають хижаки.
А іржавий тупо позіхає.
Думає, що грає в піддавки.
Програє з упертістю невдахи,
Бо нездатний жити в боротьбі -
Не тремтять гросмейстери від страху,
Не шукають вигоду собі...

Боже! Порятуй нам Україну,
Тихий дім народу-бідака!
Подаруй нам, Боже, неодмінно
Королеву замість пішака!

Голова київської міської державної адміністрації Олександр Попов заявив, що був у відрядженні у Відні в ніч з 22 на 23 березня.

 Читаючи дописи на форумах, та в блогах відомих видань, мене вразила одна цікава деталь. Якимось чином російська пропаганда змогла записати  в мізки вітчизняним маргіналам, та російським аборигенам, на те місце де мала б бути  в них сіра речовина, дикий міф.Звучить приблизно так : Віщий Олег прийшов до Києва з Новгорода і сказав: "да будет Киев матерью городов русских". Розшифровка приблизно така: Новгород знаходиться де? Вірно в Росії. Відповідно Олег прийшов звідки?З Росії звісно ж.Про Київ, що він сказав? Сказав, що тепер буде в Києві княжить. А далі Русь, тобто люди з Новгорода і околиць прийшли на ці землі і створили ту Русь, яку історики з 19 ст іменують Київською.Мова  людей цих земель звичайно ж "русская".Вроді звичайнісінька маячня, але  даю гарантію, що як би ви не старалися, ви не зможете переконати, носія цього міфа, в протилежному.Цей міф зерно, з якого пророщена ціла низка казок про старшого меншого брата,  єдину слов'янську народність та збір "русских зємєль". А тепер ще і казки про митний союз.

Мені дуже хочеться, щоб в інтернеті існувала така шпаргалка, для тих хто  взагалі не хоче  цікавитися нашим минулим, але має хоч якусь народну гідність.Потрібно лише  тупо взяти   скопіювати абзац, та вставити на комусь форумі, де товчуться  ті неуки, щоб хоча б якось розбавляти ті потоки лайна, що вони виливають на нашу країну та народ..

Київ

Коротко. Кінець 5 століття — засновано укріплене поселення на Замковій горі, 7 століття — заселено сусідні із Замковою горою підвищення. 8 століття — Київ стає головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен.Тобто Києву приблизно 1500 років.

Великий Новгород

Офіційною датою виникнення Новгорода прийнято умовно вважати 859 рік, виходячи із згадки міста в Ніконівському літописі (компіляція XVI століття). При цьому в самому літописі не сказано про заснування міста саме в цей рік, але під роком 6367 (859 рік) міститься запис про смерть Гостомисла, новгородського старійшини.Автором офіційної дати заснування міста став історик М. Е. Тихомиров, що виступив з доповіддю на науковій конференції в Новгороді напередодні 1959 року, що дозволило відзначити в той рік 1100-річчя Новгорода.Тобто місто Новгород на чотири століття молодше Києва, але це так лише ремарка.

Руські літописи наводять різні версії виникнення міста. За «Повістю времмених літ» (Лаврентієвський список) місто існувало ще до моменту приходу Рюрика в 862 році і було засноване ільменськими словенами в процесі їх розселення після міграції з Дунаю. За Іпатіївським літописом: «Словене же седоша около езера Илмера и прозвашася своимъ именемъ и сделаша городъ и нарекоша и Новъгородъ». Рюрик, за іпатієвським списком, спочатку княжив у Ладозі і лише після смерті братів «пришед къ Ильмєрю и сруби городе надъ Волховом и прозваша и Новъгород» (спостерігається деяка невідповідність з повідомленням того ж літопису про заснування міста словенами). Новгородський I літопис молодшого ізводу згадує новгородців в недатовані часи легендарного Кия.

"Въ времена же Кыева и Щека и Хорива новгородстии людие, рекомии Словени, и Кривици и Меря : Словен свою волость имли, а Кривици свою, а Мере свою; кождо своимъ родомъ владяше".

Про що говорить цей запис?Про те, що племена,  що заселяли землі навколо  Новгорода були удільними і не входили до складу будь-яких утворень, хоча центром був безперечно Новгород.Чи мала назву Русь земля Новгородська в 8- 9 ст? Звичайно що ні, жодне джерело на це не вказує.То може на цій землі є гідроніми, а бо топоніми, які можуть свідчити, що саме з цих земель пішла назва Русь? Немає жодного, це можна перевірити за допомогою Гугл-мапи. Хочу зазначити, що історичний розвиток має певні свої закони,  та процеси, які не можуть йти по іншому.Ну наприклад.В давнину не було доріг, відповідно племена та народи вибирали місця основних своїх стоянок у доль річок, а найбільші центри древньої торгівлі виникали в місцях сходження приток.Межі річок являлися границями володінь, саме тому багато сучасних територій мають назви древніх гідронімів. 

  Відомо, що Олег був варягом (не знаю чому це не викликає якихось сумнівів у неуків, які вважають його рускім) і я не бачу в цьому нічого дивного, адже після зміни клімату племена, які проживали на півночі перейшли від занять землеробством до мисливства, а згодом свої навички почали використовувати, що до сусідів при визначенні меж полювань.Більш ситий південь не мав подібного досвіду і цим користувалися північні племена.Про те еволюція підказувала диким  мисливцям, що краще оберігати племена землеробів ніж їх постійно грабувати. Саме тому у багатьох народів Європи консолідуючими силами, які організували їхні суспільства були нормани, або варяги. Але навіть, якщо відкинути ці аргументи, то за великими київськими князями Олегом, Ігорем  та Ольгою, йдуть Святослав, Ярополк та інші, це говорить про асиміляцію варягів на нашій землі, яка мала назву Русь.

І Новгород і Київ це міста древньої Русі і це все наша історія.А  вигадана назва Росія, мова московитів, це все станеться набагато пізніше. 

 Пізніше в союзі з половцями Київ пограбує нащадок Рюріка, спалить руські святині та знищить населення.

А з Великим  Новгородом стануться наступні події.

Новгород знищувався Московією двічі: перший раз - Іваном III в 1471 році, і другий раз - Іваном IV в 1570 році.

"Страшна хвороба (чума)забрала велику частину(імовірно, до 60%%) населення Новгородської землі. Саме в цей час московити і завдали Новгороду повторного смертельного удару.Вступивши на землю Новгородську, винищували все вогнем і мечем. Дим, полум'я, криваві річки, стогін і крик від Сходу і Заходу неслися до берегів Ільменя. Москвити виявляли  неописану лють... Не було пощади ні бідним землеробам, ні жінкам ні дітям.

/Том VI, стр.234-236./
"Усі області Новгородські, окрім столиці, являли собою, від меж східних до моря видовище спустошення, зробленого не лише  Великокняжою  раттю , але і  в тому числі зграями вольниці, громадяни і сільські жителі,   з Московських володінь, ходили туди озброєними натовпами,  впродовж двох місяців   грабувати і наживатися".

/Том VI, стр.240./
Але ці діяння стали тільки початком знищення слов'янського Новгорода. Далі слідувала звичайна політика Московії : добивання лежачого.
Ось, що зробив Іван III далі.
"Будучи дев'ять тижнів(1475 рік) в Новегороде, Іоанн виїхав звідти з великою кількістю срібла і золота, як сказано в літописі. Військова дружина його стояла по монастирях, навколо міста і плавала в достатку, брали, що хотіли, ніхто не смів скаржитися".
/ Том VI, стр.271./
Проте психологія московітів не дозволила їм змиритися з тим, щоб в Новгороді залишалася хоча б мала частинка  багатства і особистої свободи. Ці " жадаючі" бандити навіть жменьці слов'янського населення, що залишилося, не дозволили жити по своїй багатовіковій волі. У кінці 1477 року Іван III знову збирає військо і рухається до Новгорода. Цього разу, оточивши місто, він говорить відверто по-московски - закінчилася гра - слабкого потрібно добити: "Хочу володарювати в Новегороде, як володарюю в Москві".

Лютого 17(1478 року) рано уранці Великий Князь відправився в Москву... Услід за ним привезли в Москву славний Вечевый дзвін Новгородський і повісили його на дзвіниці Успенського Собору, на площі... Іоанн награбував незліченні багатства в Новегороде і навантажив 300 возів сріблом, золотом, камінням дорогоцінним, знайденим їм в древній казні Єпископський, або у Бояр, яких маєтки були описані, незліченну безліч шовкових тканин, сукен, хутра та  іншого. Багато хто оцінює цю здобич в 14000000 флорінів.".
/ Том VI, стр.284./

Ось як Московія остаточно добила слов'янський етнос Новгорода :
"Щоб викоренити цей небезпечний для Московії. дух, він(Іван III. ) удався до засобу рішучого, в 1481 році велів узяти у Новгороді під варту знатних людей,що залишилися в живих..., а скоро і усіх головних Бояр, яких майно, рухоме і нерухоме, описали на Государя... В 1487 році перевели з Новагорода у Владимир 50 кращих сімейств купецьких. У 1488 році Намісник Новгородський, Яків Захарьевич (московіт), страчував і повісив багатьох знатних людей..., і прислав в Москву більше за осьми тисячі Бояр, іменитих громадян і купців, що отримали землі у Владимирі, Муроме, Нижньому, Переславлі, Юрьеве, Ростові, Костромі; а на їх землі, в Новгород, послали Москвитян, людей служивих і гостей (прийшлих з Великої Орди - татар) Цим переселенням був навіки утихомирений Новгород. Залишився труп, душа зникла, інші жителі, інші звичаї і традиції, властиві Самодержавству московському".
/ Том VI, стор. 289

Н.М. Карамзін "Історія держави Російської". Москва, 1993 рік, том VI, 

У 1570 році Великий Новгород був остаточно знищений онуком Івана III - Іваном IV - нестримним деспотом свого часу.
Тоді остаточно загинула древня шестисотрічна культура, остаточно загинуло древнє слов'янське плем'я кривичів в Новгородській землі, переважно знищене, меншою  мірою викрадене в рабство в Московські володіння, де розчинилося і зникло серед фінсько-татарського етносу Московії.

Давайте подумаємо: чи має право фінно-татарский етнос, що створив націю великоросів, вважати себе спадкоємцем великої Новгородської культури? Чи має право жорстокий завойовник, що знищив місцевий народ, місцеві звичаї і велику культуру, поцупивши усе нажите багатство і навіть церковний інвентар , вважатися спадкоємцем цієї культури?
Адже саме так великороси тлумачать свою історію і свою спадщину культури. Вони,  московіти - завойовники, є спадкоємцями Новгородської величі. І це є одна чи  найбільша брехня!

Стіни Софії містять багато таємниць. Крім фресок і легендарного саркофагу Ярослава Мудрого там є ще одна унікальна річ. Це — написи тисячолітньої давнини, які мають майже всі риси сучасної української мови.

Олексій Редченко

Ознаки сучасного українського пропису на графіті ХІ-ХІІІ ст.

Ці написи — відомі як графіті — свідчать, що кияни XI-XIII ст. не були «праросіянами». «Найстаріша наша літературна мова не була живою українською мовою, оскільки це була мова церковнослов'янська, що прийшла до нас разом із християнством, — писав у своїй класичній праці «Філологія та погодінська гіпотеза» славіст Агатангел Кримський, — проте жива наша мова вдиралася в літературну церковнослов’янщину і змінювала потроху чужий правопис так, щоб він був легший для нашої людності», бо «переписувачі багато чого змінюють в правопису, вносячи риси власної вимови». Те саме відбувалося в сербів, болгар. Проаналізувавши писемні пам'ятки Київщини ХІ-ХІІ ст., дослідники знайшли в них численні риси саме українського живого мовлення.

«Читач може пересвідчитися, що в «Ізборниках Святослава» 1073, 1076 рр. достатньо ясно віддзеркалюється малоруська мова, — пише Кримський, — звичайно, не наша сучасна, а лише така, що її мали малоруські предки в XI ст.» За що знищило НКВД ученого на початку Другої світової? — Саме за ці висновки: «Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільша вже всі сучасні малоруські особливості». З ним солідаризувався лінгвіст Олексій Шахматов: «Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі XI ст. — цілком рельєфна, певно означена, ярко-індивідуальна одиниця, і в ній аж надто легко і виразно можна розпізнати прямого предка сучасної малоруської мови».

Та в часи тих дискусій ще не були досліджені графіті. Хоча видряпувати на стінах соборів було заборонено церковним статутом Володимира Великого, «порушники» знайшлися — від ремісників до князів. Написи, зроблені на внутрішніх стінах Софії та інших соборів княжого Києва, стали об'єктом прискіпливих 30-річних досліджень Сергія Висоцького, вже перша монографія якого в 1966 році «потягнула» одразу на докторську.

Агатангел Кримський зазначав: «В українців X ст. з'являється дуже м'який звук «і» зі старого дифтонга «іє». Тоді як на півночі цей дифтонг з XI ст. почав обертатися на «є», в Києві XI ст. — на «і»… Це головна ознака української вимови того часу». Цю ознаку ми знаходимо і в київських графіті: в морі, на Желяні, апріля.

Напис «Господи помози рабу своєму Петрові».

Фотоадаптація напису.

Тут і зменшувальні, суто українські, форми чоловічих імен — Остапко, Іванко, Жадко (від Жаден), Марко. Сучасне українське «прізвище» вигулькує в напису XII ст. — «Господи, помози рабу своєму, Ігнатові. А прізвище (ПРЪЗЪВИЩЬ) моє Саєтат».

У графіті княжого Києва ХІ-ХІІІ ст. фіксуємо такі суто українські граматичні ознаки:
— кличний відмінок іменників: владико, Стефане, голово;
— закінчення «у» в родовому відмінку однини чоловічого роду: спору (з того спору);
— форму дієслів без «т»: пече;
— дієслова минулого часу, що закінчуються на «в» : писав, ходив, молив;
— дієслова із закінченням «-ти»: долучити, писати, скончати;
— м'яке «ц» наприкінці слів: чернець, (помилуй) Валерця, поможи Архипцю…
— прикметники втрачають на кінці «я»: многопечальна, благодатніша.

Приклад кличного відмінку іменників.

Ось напис XI ст., який читаємо в книзі історика Сергія Висоцького, вимушено виданій в брежнєвські часи російською: «Мать, не желая ребёнка, бежала прочь…». Фотооригінал засвідчує: «Мати, не хотячи дитичя, біжя гет…»

У графіті «Господи, помози рабу своєму Луці, владичину дяку…» маємо перехід «к» в «ц» у давальному відмінку однини (Лука – Луці). І зміну приголосної «к» перед суфіксом «-ин» на «ч» (владика – владичин) — у повній відповідності із сучасним «Українським правописом».

Графіті «Господи, помози рабу своєму Луці, владичину дяку…».

«Українська мова має довшу історію, ніж російська»

Але річ не в тім, на скільки відсотків сучасна українська мова співпадає з мовою наших предків. Тут справа більше політична: ми у 2008-му — прямі нащадки тих, хто складав етнічне ядро Русі в 1008-му. «Україна складала ядро Київської Русі», — констатує британський Словник Хатчінсона («Ukraine formed the heartland of medieval state of Kievan Rus which emerged in the 9th century». The Hutcinson dictionary of World History, 1993 (1994)».

«Живу» мову київських графіті цілком доречно називати українською зразка раннього середньовіччя. Як роблять, скажімо, англійці. Хоча їхня «жива» мова оновилася щонайменше на 50% від «turning point» — поворотної точки (1066 р.), як називають англійці пришестя норманів.

Захід відходить од звички дивитися на слов’янський світ очима Москви. В авторитетному «Словнику мов» Ендрю Долбі (Dictionary of Languages. Andrew Dalby. Bloomsbury, 1999. London), де фігурують старослов’янська (Old Slavonic), церковнослов’янська (Church Slavonic), про українську мову написано чорним по білому: «вона має довшу історію, ніж російська» (Ukrainian has longer history than Russian). І про те, що Україна — «та територія, звідки праслов’янська мова (protoslavonic language) поширювалася зокрема й на північ — до Білорусі та Новгорода».
Забутий

У публікаціях часів СРСР Сергій Висоцький майже не торкався українських рис відкритих ним графіті.

Схвально поставившись до спроби автора цих рядків зібрати такі написи в один реєстр (із праць «Давньоруські написи Софії Київської ХІ-ХІV ст.» (1966), «Средневековые надписи Софии Киевской ХI-ХVІІ ст. (1976), «Киевские граффити ХІ-ХVІІ вв.» (1985)), він зауважував, що в колишньому СРСР написати про таке було неможливо в принципі. Згодом у 1998 р. вийшла його остання праця — «Київська писемна школа Х – ХІІ ст.», де є розділ «Палеографія та деякі особливості писемної Київської школи, властиві українській мові». Він пішов із життя в той день, коли прийшла телеграма про її вихід.

Життя доктора наук не менш дивовижне, ніж його відкриття. Отримавши в юності травму хребта і набувши туберкульозу кісток, Висоцький провів близько 10 років у ліжку, а як одужав, то став істориком. Його монографії на чільному місці тримав художник Ілля Глазунов, домагаючись «аудієнції» та автографа автора. Високо цінив його покійний академік Борис Рибаков.

Відкриття графіті — це тривалі пошуки, підбір спеціального бокового освітлення, реставрація напису, обробка фото, аналіз особливостей написання кожної літери, притаманні певному часу. І так довгих 30 років: Золоті ворота, Свята Софія, Видубицький монастир, Успенський собор Києво-Печерської Лаври, Церква Спаса на Берестові, Кирилівська церква.

Сьогодні на стінах Софії є дошка з іменами меценатів, що дали гроші на реставрацію. Але нема імені того, хто відкрив нам багатство графіті. Цього року в грудні виповнюється 10 років з дня смерті Сергія Висоцького. Хотілося, щоб його ім’я було належно вшановано і оцінено до того часу.

Бо усі напрацьовані істориком фотоматеріали — десь глибоко у скринях Музею Києва. І навіть убогого напису, що в 1990-х безстрасно інформував: «Виявлено близько 300 давньоруських написів — графіті — унікальних пам'яток писемності (досліджені С. Висоцьким)» — у Софії вже нема. Потрібно зробити відповідну експозицію в стінах собору і включити цю інформацію про графіті до обов’язкового екскурсійного мінімуму, надто для наших школярів. Адже в Софії є спеціальна екскурсія по графіті, але тільки на замовлення.

P.S Дуже хотілося, щоб хтось з киян відвідав цю спеціальну екскурсію, я наприклад бачив лише те, що на фото.

Гідророзрив у виконанні українських геологів та бурильників ми вже бачили.
http://blog.i.ua/community/662/1171535/
В Росії це виглядае приблизно так.

Візуально дуже великої різниці між українським і російським не помітно. Зараз можно сказати дещо про дороги. Якщо в Росії таскають вантажівки тягачами, то но Беляєвську- 400 шеловці побудували  бетонну дорогу, причому (треба бути об"єктивним) не по найкоротшому напрямку, а так, щоб оминути населі пункти і не бити сільські дороги, в наслідок чого довжина бетонки стала їм більше ніж у 3 рази, ніж могла б бути.

Дорога на Беляєвську400

Привертаю увагу громадськості до жахливого стану доріг на Івано-Франківщині. На відео можна побачити, як водії вбивають свої авто, пересуваючись по залишкам дороги в с. Заболотів.



Місцеві мешканці не витримали такого стану і виступили з протестом.

Хоч незважаючи ні на що, чи то «Васька хавати не перестає», чи то«караван іде», громадський резонанс, що супроводжує цю тему, буде мати свій позитивний вплив на якість проведення робіт.
Якось я бідкався, що не можу знайти коментарів геологів по проблемам нетрадиційного газу, і ось нарешті з»явилася  велика стаття Гендиректора ГРГП «Донецькгеологія». http://bahmut.com.ua/news/society/448-slancevyy-gaz-oficialno-informaciya-direktora-grgp-doneckgeologiya.htmlПравда, вже на передмові, де акцентується на тому, що це офіціальна інформація, виникає якесь відчуття недовіри. Абзац, де так пояснюються умови СРП, що виникає повна впевненість, нібито та частина (50%) продукції, що відходить Україні, буде належати на всі 100% державі, ще посилює це відчуття, бо всі вже начебто в курсі про чудернацьку фірму СП Геосервіс і деякі цікаві співпадіння, які дозволяють припустити зв»язок між українським сланцевим (та ін.) газом та стоматологією. В решті решт, чому б такій обізнаній людині не розповісти народу про нечувані пільги, що їх отримують розробники нетрадиційного газу від держави, тобто від нас.

Остаточно все стає зрозумілим, коли з подивом довідуєшся з цього тексту, що зараз роботи начебто не ведуться. Ну, не може поважний пан Жикаляк не знати про те, що свердловина Беляєвська-400 давно вже в роботі і навіть те, що у нас зветься президентом, брало участь у її пуску.  А в цей час уже будується друга свердловина. Виходить,пан директор чийсь наказ виконує і вірити у все, що написано, навіть якщо дуже хочеться, не вдається.

Автор переконує нас в неабияких перспективах Юзівської площі, докладно розповідає про всі імовірні колектори і генетичні типи газу не забуваючи навіть про вік колекторів, посвящає читача в таємниці стратиграфії Дніпрово-Донецької западини…  Мені, не зовсім сторонній людині що до геології, всі ті свити і підсвити ні про що не говорять , бо пройнятися всією важливістю цієї інформації може лише той, хто досконально вивчив геологічну будову цієї площі. В той же час ніяких відомостей про щільність майбутнього буріння нема, хоч як раз це для мене, пересічного громадянина, дуже важливо в аспекті екологічної безпеки. Так, звісно, остаточна конфігурація сітки буріння може проявитися тільки по завершенню розвідки, але якась вилка (від – до) обов»язково існує, і вона тільки має бути звужена в результаті проведення сейсморозвідки та пошуково-розвідувального буріння.

Таке з бухти-барахти втаємничення, брехня і призводять до тотальних протестів проти всього.

Кроль здох – раніше казали – пошесть почалася, а тепер – фрекінг почався.
Не так давно по ТБ бачив, одна жіночка, здається, з Горлівки, запевняла, що вже відчувала вибухи, пов»язані з гідророзривом. Ну, що тут можна сказати – Україна таки має таланти. Раніше було, кожний другий чолов»яга з лозиною міг запросто знайти те, що цілі геофізичні партії з мільонною апаратурою роками шукали, а тепер ще й жінки з»явилися, здатні замінити собою і гравіметри, і цілі сейсмостанції. Нормальна ж людина не в змозі без спеціальної апаратури зафіксувати ті коливання, що виникають під час фрекінгу.
Останнім часом люди вишукують бурові майданчики поблизу і оприлюднюють той безлад, що там коїться. Ось, наприклад: http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=XW5P1_X7As8  Або ось: http://kroha.dn.ua/viewtopic.php?f=808&t=165163   Чомусь всі свердловини неодмінно пов»язуються зі сланцевим газом і Шелл. Але, як на мене, то картинки з Донецької області нічого спільного не мають з тим, що можемо побачити в Польщі, де дійсно проводиться гідророзрив.

Захвилювався і Шишацький з цього приводу, навіть прес-конференцію зібрав, де заявив:
«Сегодня в области не ведется ни добыча, ни разведка нетрадиционного газа, а то, что это запускается — это просто «черный пиар»

От і виходить в підсумку, що Шишацький не брехун, а народ темний і дурний. То ж чи варто доводити справу до загального психозу? Тим більше, що до цієї, в цілому шляхетної, компанії не тільки примазуються, а й намагаються її скеровувати ті, для кого не так важливо здоров»я нації, як інтереси Газпрому. Це не означає, що треба гасити активність громадян, що відомості про злочинне ставлення до довкілля на конкретних свердловинах нікому не потрібні. Навпаки, цю владу треба тримати в безперервній напрузі, бо, здається, вони вже повірили в те, що їм можна все. Тільки здобуту інформацію, як в наведених прикладах по конкретним свердловинам, треба використовувати за призначенням. Власниками цих свердловин є не якісь міфічні іноземці, а цілком вітчизняні шуфричи, а то і принци-стоматологи. От їм і треба адресувати претензії, тим більше, що це далеко не перший і не останній випадок нехтування цими діячами наших інтересів.

Ці ж свердловини наочно показують, де слід очікувати найбільшої загрози в разі початку промислового видобутку газу з пісковиків Юзівської площі. Обсяг розчинів, що буде використовуватись Шелл на кожній свердловині буде в рази більшим, ніж ті озера, які ми тільки що  бачили. Навіть якщо не буде відвертого ігнорування вимог гідроізоляції,  як на донецьких свердловинах, а тільки витоки, при масовому бурінні наслідки можуть бути катастрофічними. Щоб зрозуміти рівень загрози, необхідно володіти інформацією, з цим пов»язаною, в першу чергу щільність буріння і сумарну площу, що буде розбурена.  Якщо це буде сотня-друга гектарів – це одне, якщо ж десятки тисяч – зовсім інше. Газ такою ціною нам не потрібен.

Колорадо. Фрекінг-краєвид.                                                                                                 

США. Фрекінг-озера.

Зараз від Шелл треба вимагати достовірної, всебічної і вчасної інформації по результатам дослідно-методичних робіт і рішенням, що приймаються.