Розмовляв якось з одним землячком, який живе в Росії, десь в Тюмені. Господи, я ще ніколи не чув, щоб хтось так люто лаяв так званих "кацапів". Справжній вибух ненависті! Очі налиті кровью, губи трусяться. Я спитав людину, а за що він так ненавидить своїх сусідів, колег, товаришів? У відповідь - справжня злива, ураган люті. Питаю: "Ну якщо ти так ненавидиш те місце, де живеш, і людей, які живуть поруч з тобою, то навіщо ти там живеш? Маєш гроші, за які можеш купити будинок десь в Україні. Повертайся додому."  У відповідь - ще більша злива люті і ненависті, та вже на адресу "хахлів", "бандер", "говноненьки Украіни" і т.п. Чоловік ненавидів Україну, свою історичну Батьківщину, ще більше, ніж ту землю, яка сьогодні дала йому дім і хліб.
Ця людина - людина ненависті - зовсім не винятковий персонаж.
Тисячі людей, пересичених ненавистю, живуть і в Україні, живуть між нами і нас ненавидять. Дехто з них каже, що любить "єдіную родіну", дехто любить "Россію-мать", дехто на словах розпинається за "счастье трудящихся". А Україну вони не люблять, тому що вона дуже ... (список знаєте самі). Або кажуть, що люблять Україну, але без "западенців" ("бандерлогів", "нациків", "свідомітів" і т.п.). Насправді вони не люблять нікого. Вони нездатні любити зовсім. Бо якщо людина хоч щось або когось любить, вона любить не вибірково, вона мислить і відчуває любов'ю. Не ненавистю.
Колись я багато їздив "от Москви до самих до окраін". Якось на Вологодчині довелося зупинитися в занедбаному селищі, де вже тоді, при "совєтах", повність владарювали жорстокі рабовласники з Кавказу. А колись цей край був квітучим, багатим. Чудова, корінна Россія! Край церков і різних хат, край чистих озер і працьовитих людей. Потім прийшли більшовики. Ні, вони не робили тут голодоморів, і розкулачка тут була зовсім помірною. Але більшовикам були потрібні люди на переселення - когось треба було поселити на південь замість знищених донських і кубанських козаків, когось в Україну, потім пішло переселення в Прибалтику і т. д. І збезлюднів чудовий край. Була постанова "партіі і правітєльства" про відродження сільського Нечорнозем'я. Тисячі будівельників приїхали сюди звідусіль. Тільки одеський "Чорноморгідрострой" мав збудувати тут сотні нових будинків. І збудував. Але жити там було нікому. Почали заохочувати переселення вже в зворотньому напрямку. Понаїхало чимало родин з Середньої Азії, але потім ці люди почали тікати, бо (казали) не витримували морозів. Збирались якісь бродяги і нероби звідусіль, але не для чесної праці на землі.
Готелів в тому селищі не було. Я жив у хаті, господарем якої був добрий старий чоловік з корінних, не з нових переселенців. Жив він самотньо. На стінах його оселі висіли фотокартки. Він казав: "Це донька. Живе в Ризі. Знаєш, як ці прибалти ненавидять нас? А це син. Живе в Казахстані. В общєжитіі. Казахи такі сволочі" і т.д. Я спитав його, чому ж всі його родичі не повертаються додому, адже держава безкоштовно дасть їм досить пристойні на ті часи будинки. "Нє хотят. Да і нєльзя уступіть ЄТІМ наши завоєванія!" Господи, діду! Які такі завоювання! Твою рідну землю вже давно окупували чужинські рабовласники, угіддя твоїх предків занедбані, чоловіків твого народу пиячать на радість спекулянтам-забродам. А твої діти живуть по чужинах, щоб допомагати владній сволоті не давати встати з колін чесним людям з інших народів? Скільки ж отрути треба було вилити в серця цим природньо добрим людям, щоб так занапастити їхній розум?
Нам нема чого ділити окрім наших кайданів. І у нас єдині вороги, які хочуть нас стравити друг проти друга.
Всі ми знаємо, хто керує Україною зараз. Вони - люди ненависті, люди руйнування. Вони нездатні творити і любити. Всі ми бачимо, як послідовно вони розпалюють внутрішню ворожнечу, як апелюють до найгірших почуттів, до людей ненависті. Розділяй і владарюй! І це їм вдається. Вдається, тому що ми дозволяємо їм це робити.
От, наприклад, тут, в блогах. Скільки помиїв виливається людьми ненависті на кожну замітку, де є хоч якийсь натяк на любов до України.  Хочу спитати цих людей: "Ви не любите Україну? То кого або що ви любите? То й любіть те, що любите на здоров'я, хто вам заважає? Ми вам заважаємо? Чим? Тим, що ми є на цьому світі? Тим, що любимо не те, що ви хотіли б нам нав'язати? Чи насправді ви не любите нікого і нічого?"
Хочу звернутися до людей добрих, мудрих, поміркованих. Не відповідайте ненавистю на ненависть, злістю на злість. Творіть заради любові і добра, не звертайте увагу на скрегіт зубів собачого війська. Не кидайтеся, як вони, на кинуту їм зверху кістку розбрату. Нехай захлинуться слиною своєї злості. Разом з тими, хто кидає цю кістку!

Вітаємо з Днем народження капітана збірної України з футболу Анатолія Тимощука!!!

Знайшов свій вірш з тих часів, коли Україною ще керував "...мудрий хозяйствєннік...", "... дірєктор крупнєйшего прєдприятія..." і т. п. а насправді - колишній парторг, жадібний пацюк, що проклав дорогу до влади відвертим бандитам  і т. п. Думаю, вірш може зацікавити товариство, як пам'ятка колишніх надій, сподівань, помилок:

Світ земний не любить беззахисних.
Зовні він подібний до тюрми,
Де таємні пахани-шахісти
Граються державами й людьми.
Став слабким - і ти уже під матом,
І злітаєш з дошки - та куди?
Не втекти - бо нікуди тікати.
Впав король - народе, жди біди!

Україна знову під ударом,
Стискується коло ворогів.
А бридкий іржавий комісарик
Програє нас, наче пішаків.
Під вогнем з невидимих окопів,
Наче перелякані раби,
Стали ми підзаддям до Європи,
До Москви схиляючи чуби.
Показились мафії і зграї,
Бідних роздирають хижаки.
А іржавий тупо позіхає.
Думає, що грає в піддавки.
Програє з упертістю невдахи,
Бо нездатний жити в боротьбі -
Не тремтять гросмейстери від страху,
Не шукають вигоду собі...

Боже! Порятуй нам Україну,
Тихий дім народу-бідака!
Подаруй нам, Боже, неодмінно
Королеву замість пішака!

Голова київської міської державної адміністрації Олександр Попов заявив, що був у відрядженні у Відні в ніч з 22 на 23 березня.

 Читаючи дописи на форумах, та в блогах відомих видань, мене вразила одна цікава деталь. Якимось чином російська пропаганда змогла записати  в мізки вітчизняним маргіналам, та російським аборигенам, на те місце де мала б бути  в них сіра речовина, дикий міф.Звучить приблизно так : Віщий Олег прийшов до Києва з Новгорода і сказав: "да будет Киев матерью городов русских". Розшифровка приблизно така: Новгород знаходиться де? Вірно в Росії. Відповідно Олег прийшов звідки?З Росії звісно ж.Про Київ, що він сказав? Сказав, що тепер буде в Києві княжить. А далі Русь, тобто люди з Новгорода і околиць прийшли на ці землі і створили ту Русь, яку історики з 19 ст іменують Київською.Мова  людей цих земель звичайно ж "русская".Вроді звичайнісінька маячня, але  даю гарантію, що як би ви не старалися, ви не зможете переконати, носія цього міфа, в протилежному.Цей міф зерно, з якого пророщена ціла низка казок про старшого меншого брата,  єдину слов'янську народність та збір "русских зємєль". А тепер ще і казки про митний союз.

Мені дуже хочеться, щоб в інтернеті існувала така шпаргалка, для тих хто  взагалі не хоче  цікавитися нашим минулим, але має хоч якусь народну гідність.Потрібно лише  тупо взяти   скопіювати абзац, та вставити на комусь форумі, де товчуться  ті неуки, щоб хоча б якось розбавляти ті потоки лайна, що вони виливають на нашу країну та народ..

Київ

Коротко. Кінець 5 століття — засновано укріплене поселення на Замковій горі, 7 століття — заселено сусідні із Замковою горою підвищення. 8 століття — Київ стає головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен.Тобто Києву приблизно 1500 років.

Великий Новгород

Офіційною датою виникнення Новгорода прийнято умовно вважати 859 рік, виходячи із згадки міста в Ніконівському літописі (компіляція XVI століття). При цьому в самому літописі не сказано про заснування міста саме в цей рік, але під роком 6367 (859 рік) міститься запис про смерть Гостомисла, новгородського старійшини.Автором офіційної дати заснування міста став історик М. Е. Тихомиров, що виступив з доповіддю на науковій конференції в Новгороді напередодні 1959 року, що дозволило відзначити в той рік 1100-річчя Новгорода.Тобто місто Новгород на чотири століття молодше Києва, але це так лише ремарка.

Руські літописи наводять різні версії виникнення міста. За «Повістю времмених літ» (Лаврентієвський список) місто існувало ще до моменту приходу Рюрика в 862 році і було засноване ільменськими словенами в процесі їх розселення після міграції з Дунаю. За Іпатіївським літописом: «Словене же седоша около езера Илмера и прозвашася своимъ именемъ и сделаша городъ и нарекоша и Новъгородъ». Рюрик, за іпатієвським списком, спочатку княжив у Ладозі і лише після смерті братів «пришед къ Ильмєрю и сруби городе надъ Волховом и прозваша и Новъгород» (спостерігається деяка невідповідність з повідомленням того ж літопису про заснування міста словенами). Новгородський I літопис молодшого ізводу згадує новгородців в недатовані часи легендарного Кия.

"Въ времена же Кыева и Щека и Хорива новгородстии людие, рекомии Словени, и Кривици и Меря : Словен свою волость имли, а Кривици свою, а Мере свою; кождо своимъ родомъ владяше".

Про що говорить цей запис?Про те, що племена,  що заселяли землі навколо  Новгорода були удільними і не входили до складу будь-яких утворень, хоча центром був безперечно Новгород.Чи мала назву Русь земля Новгородська в 8- 9 ст? Звичайно що ні, жодне джерело на це не вказує.То може на цій землі є гідроніми, а бо топоніми, які можуть свідчити, що саме з цих земель пішла назва Русь? Немає жодного, це можна перевірити за допомогою Гугл-мапи. Хочу зазначити, що історичний розвиток має певні свої закони,  та процеси, які не можуть йти по іншому.Ну наприклад.В давнину не було доріг, відповідно племена та народи вибирали місця основних своїх стоянок у доль річок, а найбільші центри древньої торгівлі виникали в місцях сходження приток.Межі річок являлися границями володінь, саме тому багато сучасних територій мають назви древніх гідронімів. 

  Відомо, що Олег був варягом (не знаю чому це не викликає якихось сумнівів у неуків, які вважають його рускім) і я не бачу в цьому нічого дивного, адже після зміни клімату племена, які проживали на півночі перейшли від занять землеробством до мисливства, а згодом свої навички почали використовувати, що до сусідів при визначенні меж полювань.Більш ситий південь не мав подібного досвіду і цим користувалися північні племена.Про те еволюція підказувала диким  мисливцям, що краще оберігати племена землеробів ніж їх постійно грабувати. Саме тому у багатьох народів Європи консолідуючими силами, які організували їхні суспільства були нормани, або варяги. Але навіть, якщо відкинути ці аргументи, то за великими київськими князями Олегом, Ігорем  та Ольгою, йдуть Святослав, Ярополк та інші, це говорить про асиміляцію варягів на нашій землі, яка мала назву Русь.

І Новгород і Київ це міста древньої Русі і це все наша історія.А  вигадана назва Росія, мова московитів, це все станеться набагато пізніше. 

 Пізніше в союзі з половцями Київ пограбує нащадок Рюріка, спалить руські святині та знищить населення.

А з Великим  Новгородом стануться наступні події.

Новгород знищувався Московією двічі: перший раз - Іваном III в 1471 році, і другий раз - Іваном IV в 1570 році.

"Страшна хвороба (чума)забрала велику частину(імовірно, до 60%%) населення Новгородської землі. Саме в цей час московити і завдали Новгороду повторного смертельного удару.Вступивши на землю Новгородську, винищували все вогнем і мечем. Дим, полум'я, криваві річки, стогін і крик від Сходу і Заходу неслися до берегів Ільменя. Москвити виявляли  неописану лють... Не було пощади ні бідним землеробам, ні жінкам ні дітям.

/Том VI, стр.234-236./
"Усі області Новгородські, окрім столиці, являли собою, від меж східних до моря видовище спустошення, зробленого не лише  Великокняжою  раттю , але і  в тому числі зграями вольниці, громадяни і сільські жителі,   з Московських володінь, ходили туди озброєними натовпами,  впродовж двох місяців   грабувати і наживатися".

/Том VI, стр.240./
Але ці діяння стали тільки початком знищення слов'янського Новгорода. Далі слідувала звичайна політика Московії : добивання лежачого.
Ось, що зробив Іван III далі.
"Будучи дев'ять тижнів(1475 рік) в Новегороде, Іоанн виїхав звідти з великою кількістю срібла і золота, як сказано в літописі. Військова дружина його стояла по монастирях, навколо міста і плавала в достатку, брали, що хотіли, ніхто не смів скаржитися".
/ Том VI, стр.271./
Проте психологія московітів не дозволила їм змиритися з тим, щоб в Новгороді залишалася хоча б мала частинка  багатства і особистої свободи. Ці " жадаючі" бандити навіть жменьці слов'янського населення, що залишилося, не дозволили жити по своїй багатовіковій волі. У кінці 1477 року Іван III знову збирає військо і рухається до Новгорода. Цього разу, оточивши місто, він говорить відверто по-московски - закінчилася гра - слабкого потрібно добити: "Хочу володарювати в Новегороде, як володарюю в Москві".

Лютого 17(1478 року) рано уранці Великий Князь відправився в Москву... Услід за ним привезли в Москву славний Вечевый дзвін Новгородський і повісили його на дзвіниці Успенського Собору, на площі... Іоанн награбував незліченні багатства в Новегороде і навантажив 300 возів сріблом, золотом, камінням дорогоцінним, знайденим їм в древній казні Єпископський, або у Бояр, яких маєтки були описані, незліченну безліч шовкових тканин, сукен, хутра та  іншого. Багато хто оцінює цю здобич в 14000000 флорінів.".
/ Том VI, стр.284./

Ось як Московія остаточно добила слов'янський етнос Новгорода :
"Щоб викоренити цей небезпечний для Московії. дух, він(Іван III. ) удався до засобу рішучого, в 1481 році велів узяти у Новгороді під варту знатних людей,що залишилися в живих..., а скоро і усіх головних Бояр, яких майно, рухоме і нерухоме, описали на Государя... В 1487 році перевели з Новагорода у Владимир 50 кращих сімейств купецьких. У 1488 році Намісник Новгородський, Яків Захарьевич (московіт), страчував і повісив багатьох знатних людей..., і прислав в Москву більше за осьми тисячі Бояр, іменитих громадян і купців, що отримали землі у Владимирі, Муроме, Нижньому, Переславлі, Юрьеве, Ростові, Костромі; а на їх землі, в Новгород, послали Москвитян, людей служивих і гостей (прийшлих з Великої Орди - татар) Цим переселенням був навіки утихомирений Новгород. Залишився труп, душа зникла, інші жителі, інші звичаї і традиції, властиві Самодержавству московському".
/ Том VI, стор. 289

Н.М. Карамзін "Історія держави Російської". Москва, 1993 рік, том VI, 

У 1570 році Великий Новгород був остаточно знищений онуком Івана III - Іваном IV - нестримним деспотом свого часу.
Тоді остаточно загинула древня шестисотрічна культура, остаточно загинуло древнє слов'янське плем'я кривичів в Новгородській землі, переважно знищене, меншою  мірою викрадене в рабство в Московські володіння, де розчинилося і зникло серед фінсько-татарського етносу Московії.

Давайте подумаємо: чи має право фінно-татарский етнос, що створив націю великоросів, вважати себе спадкоємцем великої Новгородської культури? Чи має право жорстокий завойовник, що знищив місцевий народ, місцеві звичаї і велику культуру, поцупивши усе нажите багатство і навіть церковний інвентар , вважатися спадкоємцем цієї культури?
Адже саме так великороси тлумачать свою історію і свою спадщину культури. Вони,  московіти - завойовники, є спадкоємцями Новгородської величі. І це є одна чи  найбільша брехня!