Опозиція уже мала далеко не одну нагоду, щоб побити владу на політичному ринзі, проте не здобула ще жодної серйозної перемоги. Натомість – 6 поразок.

Поразки опозиції почалися в наступний день після виборів, коли тервиборчкоми взялися за підрахунок голосів. І якщо на кількох округах противникам влади вдалося відстояти своїх переможців, то на 5 вони так і не змогли цього зробити, попри великий відрив кандидатів-опозиціонерів від своїх найближчих переслідувачів, що представляли владу (окрім 223 округу, де розрив між Левченком та Пилипишиним був незначним).

Тоді опозиція вирішила вивести людей під ЦВК і стояти там, доки чесно не порахують голоси. Проте дива не сталося і з часом люди просто розійшлися з площі біля пам’ятнику Лесі Українці. Не вдалося й зробити нічого парламентськими методами і тоді опозиціонери банально «злили» цих 5 проблемних округів, погодившись на перевибори, котрі так досі й не були призначеними. Це була уже друга поразка.

Третя поразка відбулася тоді, коли після шоу з бійками та пилянням паркану в перший сесійний день, наступного разу опозиціонери без зайвих шуму та гаму дозволили владі обрати Уряд та президію Ради. Так само не вдалося нічого зробити з «тушками» Табаловими, котрі спокійно ходять до парламенту і голосують.

Четвертою поразкою стало розблокування Ради 22 лютого. Відбулося це якось неочікувано для всіх. Неочікувано одразу з кількох причин. Перш за все, опозиція обіцяла стояти до кінця, Свобода навіть встигла розгорнути передвиборчі штаби по Україні, а регіонали подумували над тим, щоб провести вибори і зробити це за мажоритарною системою.

Друга підстава – три опозиційні фракції не добилися того, чого вимагали – введення сенсорної кнопки чи хоча б 100% гарантій того, що депутати тепер голосуватимуть особисто. Регіонали після розблокування дивувалися, чому їхні суперники в Раді припинили блокаду лише 22 лютого, адже такий варіант компромісу, на якому врешті зійшлися, ПР пропонувала ще в перші дні, але УДАР, «Батьківщина» та «Свобода» його тоді відкинули.

П’ята поразка – «здача» Власенка. Опозиція обіцяла блокувати Раду до кінця, а вже 19 березня адвоката Тимошенко в парламенті замінив Роман Стаднійчук.

Шоста поразка – неуспішність мітингів «Вставай, Україно!». Навіть у трьох галицьких облцентрах опозиціонерам не вдалося зібрати більше 10 тисяч людей в кожному

Як не програти всьоме?

Опозиція програла владі шість разів менш, ніж за півроку. Що потрібно зробити, щоб не програти всьоме? Цього разу на порядку денному стоїть питання київських виборів. 2 квітня Рада має прийняти або неприйняти закон про вибори мера та Київради в другому читанні та вцілому. Опозиціонери призначили на цей день мітинг. Регіони ж у відповідь намагаються перенести розгляд питання виборів в Києві на пізніше, паралельно збираючи альтернативну проплачену акцію.

Опозиція повинна дуже добре підготуватися до цього дня, адже, якщо програють завтра, виборів в Києві може не бути аж до 2015 року. Тому потрібно виконати кілька доволі простих порад. По-перше – в екстреному порядку мобілізувати на мітинг своїх активістів з усієї України. Добиратися їм варто буде потягами, адже, рух автобусів доволі легко обмежити, залякавши перевізників чи віддавши наказ ДАІ зупиняти на трасі маршрутки з активістами. Кількість партійців в однієї «Батьківщини» більша за 600 тис чоловік. Якби хоч 10 частина з них приїхала до Києва на мітинг, Партія регіонів у повному складі покинули б Україну назавше.

По-друге – не брати на протест під Радою проплачених професійних мітингувальників. Досвід попередніх успішних виступів показує, на прикладі чорнобильців та афганців, що куди ефективнішими є 100 чи 200 чоловік, котрі стоять за ідею, ніж тисячі тих, хто прийшов по стояти за 50 гривень. Тільки свої та громадські активісти та кияни чи гості міста, котрі точно знають чого вони прийшли під Раду та чого вимагають.

По-четверте – більше вигадливості. Опозиційні лідери послуговуються банальними шаблонами з проведення протестів. Запросили людей через ЗМІ, усі прийшли під Раду, помахали прапорами, вийшли опозиційні лідери, поганили владу, поспівали гімн наостанок і всі додому. Протест 2 квітня має бути особливий вже хоча б тому, що волонтери, як колись за рухівських часів, роздавали людям запрошення на мітинг. Крім того, щоб залучити більше киян до протесту, Романові Шрайку (відповідно до його запису на Фейсбуці) зателефонував один із «ветеранів протестного руху» і розповів схему, яку використовували в 1990 на мітингу проти підписання союзного договору: «опозиційні депутати ставали з мегафонами біля метро та пояснювали людям, що відбувається та запрошували приєднатися до мітингу». Далеко не всі кияни знають про те, що завтра має відбуватися протест, тому повідомити їх необхідно.

По-п’яте – бути готовими до будь-чого, що може зробити влада. Від застосування сили до затримання активістів. Реагувати на це потрібно миттєво.

По-шосте – бути готовими стояти до кінця. Усі вдалі протести в Україні були такими саме завдяки тому, що люди трималися до останнього. Слід якнайдовше стояти на своєму та не погоджуватися на дрібний компроміс. Цей урок добре запам’ятали організатори «Революції на граніті».

Проте мітинг не відбудеться, якщо на нього не прийде народ. Для цього кияни та гості міста повинні зрозуміти, чи потрібен їм цей мітинг.

По-перше – люди мають розставити для себе пріоритети – один робочий день чи право на обрання своєї міської ради та міського голови.

По-друге – якщо підставою для того, щоб не йти на протест є засилля партійної символіки, то ця проблема вирішується доволі просто. Є три варіанти розвитку завтрашніх подій. Перший – фантастичний - партії прийдуть без символіки, і всі будуть щасливі. Другий – реалістичний – партії прийдуть із прапорами, і люди теж, але з державними, якими колись завше супроводжувалися усі українські мітинги кінця 80-их та початку 90-их. Третій – малореалістичний, але втілити можна. Партії будуть з прапорами і міські жителі теж, але не з національними стягами, а з будь-якого кольору, де писатиме щось на кшталт «Геть прапори!». Парадоксально, але дієво, якщо кількість таких стягів буде великою і збільшуватиметься від протесту до протесту, то партійна символіка банально губитиметься серед моря державних чи незвичних прапорів.

По-третє – мітинг зорганізований не лише опозицією, а й громадськими активістами, котрі, в тому числі, роздавали, як уже зазначалося, запрошення.  

Завтрашній мітинг під Радою має показати, наскільки готове суспільство до дій та змін. Чи залишається воно все таким ж інертним, навіть попри високі показники протестних настроїв серед населення? Чи буде це 7 поразкою опозиції в парламенті VII скликання? І не слід забувати, що програє не лише опозиція, а й народ, котрий її обрав.

Назарій Заноз 
tyzhden

«Для того, щоб створити незалежну країну, треба бути готовими до неї. А оскільки Естонія проголосила незалежність 1918 року, тому було вирішено не будувати «з нуля», а відновити її. Одним із ключових моментів став референдум про Конституцію, в якій повністю відмовилися від радянських правових норм. Основний закон ґрунтувався на правових нормах, які діяли в Естонії до радянської окупації», - пояснив Баховскі.

Крім того, після здобуття незалежності, за його словами, Естонія повністю відмовилася від залишків системибезпеки СРСР, і вирішила створювати нову.

«Концепція безпеки теж ґрунтувалася на правовій послідовності. Тобто, якщо ми оголосили, що Естонія правонаступниця, держави, яка проголосила незалежність 1918 року, то відповідно нам радянський досвід безпеки не потрібний. Іншими словами, якщо держава не використовує радянської системи і організації, тоді й немає проблем з КДБ», - пояснив Баховскі.

Крім того, він вважає, що очищенню від радянізації сприяла єдина державна мова і закон про громадянство, згідно з яким, громадянином країни може бути людина, яка вільно володіє державною мовою.

«Звісно, сьогодні в Естонії мешкає багато росіян, які не мають громадянства, оскільки не хочуть вивчати державну мову. Водночас, більшість громадян країни переконані, що Естонія має підтримувати національну ментальність і національну ідентичність. Більше того, наразі вже йдеться і про запровадження певних обмежень щодо глобалізації. Зокрема щодо мовних запозичень з англійської. Потрібно захищати свою мову», - розповів експерт.

Гербст відзначає, що те, що Віктор Янукович після саміту Україна-ЄС, висловив готовність розглянути питання про помилування екс-міністра Юрія Луценка, «однак досі демонструє небажання звільнити екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко», створює дилему для ЄС, яка зацікавлена підписати угоду про асоціацію з Україною.

На думку дипломата, відмова ЄС від асоціації з Україною буде «санкцією для країни за гріхи адміністрації Януковича». Окрім того, з його слів, це може зіграти на руку меншості, яка віддає перевагу Митному союзові.

На переконання екс-посла США, загроза санкцій щодо осіб, відповідальних за ув'язнення Тимошенко та порушення під час виборів минуло осені, сприятиме досягненню бажаних для ЄС результатів.

«Посадовці в Україні, які скаржаться на "нав'язування західних цінностей", таких як верховенство права, безумовно, люблять свої рахунки в західних банках та європейські резиденції. Вони люблять відправляти своїх дітей в Оксфорд та Сорбонну» - пише він.

На думку дипломата, можливість бути позбавленими таких речей матиме два наслідки: «Перший: посадовці не хотітимуть бути причетними до таких дій, як ув’язнення Тимошенко, що може закрити їм доступ до Заходу. Другий, деякі впливові люди в таборі Януковича, які не були причетні до репресій проти опозиції, матимуть вагомі причини, або вимагати припинити подібну політику або дистанціюватися від одіозної адміністрації».

Він висловив думку, що закон, подібний до прийнятого в США «закону Магністького», спрямований проти українських посадових осіб, які причетні до позбавлення волі Юлії Тимошенко та інших політичних в'язнів, був би дуже ефективним. «ЄС може почати розробляти таке законодавство та домагатись його прийняття разом з підписанням Угоди про асоціацію», - вважає дипломат.

На його переконання, використовуючи ці два інструменти - Угоду про асоціацію та закон, подібний до «акту Магнітського»,  ЄС зможе стати економічно та політично зблизитись з Україною та сприяти реформам у країні.

«Українці вітатимуть економічні можливості та покарання для корумпованих лідерів», - підсумував дипломат.