Про співтовариство
Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Шукати в архіві
Як і коли з’явилося вітання «Слава Україні»
- 24.11.16, 11:27
Журналісти розбиралися в походженні відомого привітання “Слава Україні!” із відповіддю “Героям Слава!
16
Ось тобі й раз!
- 22.11.16, 21:41
Уведомление об удалении материала
Від кого:
Кому:
Дата:
21 лис, 11:53 додати мітку
Добрый день,
Ваша заметка в дневнике "фанатам кунілінгуса шоколадних яєчок (із величезною огидою)" была удалена за нарушение пользовательского соглашения http://help.i.ua/agreement/ п.3.7 Ваш рейтинг на портале также был уменьшен.
Спасибо за понимание.
--
С уважением,
служба поддержки I.UA Фанати кунілінгуса шоколадних яєчок запісяли кип"ятком від страху перед наглядною агітацією мерзенності їх захоплення!!! Це радує! Можливо з часом вони наберуться клепки і зрозуміють що кунілінгус нехай і шоколадних яєчок усе ж мерзенний!!!Щиро дякую службі підтримки І.UA за можливість продемонструвати убогість фанатів цього огидного заняття!
1
Геніальна розповідь про українську мову
- 22.11.16, 12:05
БУЛО ЦЕ ДАВНО, ЩЕ ЗА СТАРОЇ АВСТРІЇ, В 1916 РОЦІ. В КУПЕ ПЕРШОЇ КЛЯСИ ШВИДКОГО ПОТЯГУ ЛЬВІВ – ВІДЕНЬ ЇХАЛИ ЧОТИРИ ПАСАЖИРИ: АНГЛІЄЦЬ, НІМЕЦЬ, ІТАЛІЄЦЬ І УКРАЇНЕЦЬ.
14
День святого Михайла, або Собор святого архистратига Михаїла
- 21.11.16, 12:26
21 листопада православні та греко-католики відзначають Собор Архистратига Михаїла та Небесних Сил безплотних. Архистратиг Михаїл є одним із покровителів України. Тому Михайлів день вибрано невипадково, адже саме він очолив війська архангелів і ангелів та переміг сили зла!
Починаючи від Мономаховичів (1125 р.), київські князі вважали Михаїла своїм патроном, зображали його на стародавніх гербах Києва. Символ Михаїла присутній і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького та на численних козацьких прапорах.
Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами: гримить грім — значить, святий Михайло бореться з чортами.
Народні прикмети:
Якщо цього дня сніг буде мокрим, то майбутній урожай буде хорошим.
Якщо стоятимуть густі тумани, то така погода протримається до зимового Миколая.
Якщо на Михайла ніч ясна, то зима буде сніжна і красна.
Якщо Михайло дощем служить - добру й суху весну ворожить.
Іній - на великі сніги, а туман - на відлигу.
Якщо відлига - не жди санного шляху до Миколи.
Як на Михайла вітер з полудня, то буде тепло і до півгрудня.
День на Михайла похмурий і на деревах іній - до хорошого врожаю.
Від Михайла зима морози кує.
Як Михайло закує, то Микола не розкує.
Трохи запозичено: http://val.ua/uk/91156.html
6
Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності і Свободи
- 20.11.16, 20:40
Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності і Свободи
20 Листопада 2016 - 14:58
Дорогі співвітчизники! Громадяни України!
Три роки тому кілька сотень сміливих дівчат та юнаків, без участі жодних політиків, зібралися на Євромайдан – щоби висловити мирний протест проти дій режиму Януковича, який вкрав у них велику європейську мрію. Звіряче побиття молоді «беркутом» сколихнуло тоді всю країну.
За лічені дні вже мільйони українців вийшли на площі й вулиці. Вийшли, щоб зірвати план з перетворення України на малоросійський закуток російської імперії. Щоб продемонструвати свій проєвропейський вибір.
Per aspera ad astra. Шлях до зірок пролягає через терни – такий сенс крилатого вислову, який ми дуже добре знаємо. Та в листопаді тринадцятого ніхто навіть уявити собі не міг наскільки важкі випробування підготувала нам доля… І яку високу ціну випаде заплатити за такі цінності як свобода, гідність та незалежність.
І після перемоги над режимом виявилося, що від усього державного механізму залишився лише штурвал, та й то – гнилий. Україну душив дефолт, який здавався вже невідворотним. Економіка так і не оговталася від світової кризи. Росія не просто розв’язала війну, а ще й влаштувала справжню торговельну блокаду, чим у сукупності завдала нам збитків на сотні мільярдів. Армії і спецслужб практично не існувало. От такої глибини було те дно, з якого ми починали підніматися.
Одразу після перемоги Революції Гідності найкращі і найсміливіші майданівці вирушили прямо на фронт. Перші добробати кров'ю, пролитою за Вітчизну, вписали себе у сторінки нашої військової історії. А цього року ми вже дозволили собі відмовитися від чергових хвиль мобілізації, відпустити в резерв демобілізованих і укласти професійні контракти з десятками тисяч добровольців. Це – промовисте свідчення прогресу у зміцненні обороноздатності нашої держави. Армію одягнено і нагодовано. Вона фахова і озброєна. І хай не за останнім словом техніки, але достатньо, щоб стримувати Росію.
В економіці, щоб уникнути дефолту та катастрофи, Уряд не мав жодного іншого виходу, як вдатися до жорстких та непопулярних заходів. Так само стандартних кроків, які успішні сусіди по Центральній та Східній Європі здійснили ще на початку 90-х.
Критично важливою для нас була і все ще залишається підтримка Міжнародного валютного фонду. А Фонд ніколи не виписує солодких ліків. Тож я розумію, що ми зробили мимоволі боляче мільйонам родин. За це не гріх і перепросити. Але я впевнений, що незабаром ефективність вжитих заходів відчуватиме все більша й більша кількість людей.
Наш економічний організм вже виписано із реанімації і демонструє ознаки одужання. Після чотирнадцяти кварталів падіння поспіль, яке, до речі, почалося ще за рік до революції і війни, економіка нарешті відновила зростання.
Пожвавлення ділової активності і перші кроки з детінізації, збільшення надходжень до бюджету дали змогу запланувати відчутне підвищення зарплат вчителям, лікарям, іншим бюджетникам і зробити з початку сімнадцятого крок назустріч найбіднішим верствам населення – підняти вдвічі мінімальну заробітну плату до 3200 гривень.
Настає час збирати перші, хай поки що не дуже соковиті, але плоди жорстких антикризових заходів.
Та ґрунт, на якому ми виплекали паростки відновлення, ще недостатньо міцний. Не так вже й багато треба зусиль, щоб все зроблене, все вистраждане зійшло нанівець. Ворог не лише атакує Україну ззовні, але й розхитує нас зсередини. Метою Кремля є постійна внутрішня дестабілізація, анархія, отаманщина. Дострокові вибори в Україні і посилення позицій проросійських сил в новому парламенті. А далі – ревізія європейського курсу. А ще потім – повна зміна зовнішньополітичного вектору держави. У фіналі – повернення України в імперське стійло.
Якщо піти шляхом гострих внутрішніх конфліктів, можна дуже швидко кинути країну у прірву хаосу і безладу, зробити незахищеною перед зовнішньою агресією. Як Президент, я не допущу такого сценарію.
Я вже неодноразово на історичних прикладах показував, як авторитарна Московія переваги демократії в сусідніх країнах використовувала в своїх інтересах – аж до поглинання цих країн. Впевнений, цього разу у неї нічого не вийде. Чому? Бо ми, українці – мудрий народ, який складно збити на манівці.
Водночас, закликаю не таврувати всіх без розбору учасників масових акцій. Зрозуміло, що у людей є підстави для невдоволення і кожний вільний громадянин у вільній Україні має невід’ємне право на протест. Саме демократія та свобода стали очевидними здобутками Революції Гідності. Війна і криза заважали зосередитись на питаннях добробуту. Зараз вже Уряд і вся влада мають можливість сконцентрувати увагу саме на цьому.
Дорогі співвітчизники!
Свобода слова, як і дотримання всіх інших прав і свобод, навіть під час війни. Нова патрульна поліція і незалежне антикорупційне бюро. Антикорупційна електронна система державних тендерних закупівель ProZZoro, яка вже заощадила десятки мільярдів і децентралізація, яка перерозподілила гроші від центру на користь громад. Декларування статків високопосадовців і початок відновлення доріг. Хіба в Україні до Майдану все це було можливим?
Ми реалізували 144 пункти Плану дій з візової лібералізації, здійснивши при цьому низку надзвичайно важливих для нас самих реформ. Цього тижня Рада Євросоюзу одностайно ухвалила рішення, яким визнала повне виконання Україною всіх зобов'язань. Вона задекларувала чітку політичну волю Союзу та всіх його членів надати нам безвізовий режим найближчим часом, після узгодження деяких суто внутрішніх процедур Європейського Союзу.
Мої переговори з лідерами інституцій та держав-членів Європейського Союзу також дають підстави прогнозувати, що буде знайдено взаємоприйнятний компроміс між Україною, Євросоюзом та Нідерландами і ратифікацію Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі буде завершено.
Саме Євромайдан, Революція Гідності і світлої пам'яті Небесна сотня безповоротно визначили європейський вектор України. Ми рухаємося в правильному напрямку і до правильних цілей. Та шлях до європейських зірок, як і будь-який інший, пролягає крізь терни - рer aspera ad astra. Тому в дорозі так важко. Тому й прорахунки при вирішенні надскладних завдань неминучі.
Часом я сам собі ставлю питання: «Чи міг би я уникнути помилок?» Спільна мудрість багатьох народів відповідає: «Не помиляється лише той, хто нічого не робить».
Із висоти горизонт видно трохи ширше. Проблем проглядається ще чимало, і я не збираюся прикрашати дійсність. Але не можу не поділитися своїм чітким баченням, що найскладніше в економці ми пережили і все буде гаразд, якщо ми з вами не дозволимо окремим політиканам обнулити результат, досягнутий такою дорогою ціною. Якщо не дамо їм перетворити на сізіфів труд важку працю влади, громадянського суспільства, волонтерів, і всього народу, які за три роки заклали фундамент нової України.
Уряди, парламенти, президенти, казав колись Вацлав Гавел, будь вони навіть найкращими у світі, не здатні нічого зробити самі по собі, бо свобода й демократія передбачають участь всіх і кожного.
Отже, дякую, дорогі українці, що нашу європейську державу ми будуємо разом!
Вітаю всіх вас з Днем Гідності та Свободи.
Слава Україні!
http://www.president.gov.ua/videos/vistup-prezidenta-ukrayini-na-urochistomu-zahodi-z-nagodi-dn-238
http://www.president.gov.ua/news/zvernennya-prezidenta-ukrayini-z-nagodi-dnya-gidnosti-i-svob-38796
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
5
Самотній час Галини Гордасевич
- 20.11.16, 20:20
Самотній час Галини Гордасевич
Українську письменницю Галину Гордасевич доля пов`язала з Донеччиною внаслідок трагічних подій воєнного і повоєнного лихоліття. Незалежний, у рамках системи, Донбас післясталінського періоду охоче приймав «вільнонайманців», звичайно, і тих, хто вийшов із таборів ГУЛАГу. Звідси, з тих таборів, – Галина, яка знайшла свою долю тут, на Донеччині, хоча і повернулася згодом на рідну Волинську землю.
Тернопільська земля здавна славилася релігійністю, сільський священик був не просто представником інтелігенції, а залишався сам-один адміністративно-правовою силою, котра могла впливати на навколишню ситуацію. Галина Гордасевич любила повторювати такий вислів, що справжній інтелігент повинен мати не один, а три дипломи про вищу освіту: свого діда, свого батька і власний. Десь так воно і сталося. Тільки свою, справжню, інтелігентську освіту їй довелося здобувати в інших «університетах».
Народилася 31 березня 1935 року у м. Крем’янцi на Тернопiльщинi в родинi священика Леоніда та його дружини Олени. Дитинство майбутньої письменниці не було щасливим через щоденні сімейні чвари, ініціатором яких була мати. Все своє дитинство Галина Гордасевич згадує як суцільну чорну незгоду, де їй добряче перепадало, особливо після народження сестрички. Тому більшу частину вільного часу дитина проводила у «шевченківських» бур`янах. Десь із цього моменту п’ятирічна Галина стала серйозно мучитись над питанням: «А може мої теперішні батьки – не мої? Може мої справжні люблячі батьки – якісь інші люди?». З дитинства вона звикла бути самотньою, згодом ця самотність стає її своєрідним авторським стилем, що відбився у кількох книжках її поезій і прози.
Переживши війну і німецьку окупацію 1941-1945 років, Галина влітку 1946 року стала свідком арешту батька, якого засудили на 10 років, сім’я опинилась без засобів для існування. Не зважаючи на все, Галина закінчила семирічну школу з похвальною грамотою, поступила в Острозьке педагогічне училище, наступного року перевелась до м. Костополя. Однак настали важкі часи: 13 березня 1952 р. Г. Гордасевич була заарештована після тривалого вистежування органами МГБ, вдруге заарештована 20 травня того ж року і засуджена до 10 років ув’язнення по ст. 54 Кримінального Кодексу УРСР з вироком «За написання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». Згодом були кількамісячні перебування під слідством у тюрмі м. Рівного, етапування до жіночої зони коло м. Чернігова, а в подальшому – покарання у зонах Одеси та Куйбишева (нині – Самара, Росія).
Усі жахи, пов’язані з арештом і перебуванням в ув’язненні, вона описала в автобіографічній повісті «Соло для дівочого голосу».
Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У зв`язку із беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні в`язні, тому дівчат, яким виповнилося 18 років, 29 квітня 1953 р. перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 р. перевели до Куйбишева, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Галині Гордасевич доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг). За Указом 1954 р. Г. Гордасевич як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну.
На волю вийшла 24 грудня 1954 р. Удома її ніхто не чекав – мати з сестрою поїхали в Сибір до батька. Що чекало дівчину з табірним минулим у радянському суспільстві, згуртованому навколо соціалістичного будівництва? Саме доля безликої трудівниці-чорнороба: Галина Гордасевич завербувалася за оргнабором у січні 1955 р., прибула на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Жила спершу у м. Макіївці та шахтарському поселенні Ханжонковому, з 1962 р. – мешкала у м. Донецьку.
Навчалася у школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім – на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонковому, друкарем у Донецькій обласній друкарні.
У Донецьку Галина Гордасевич вийшла заміж. Але і в родинному житті вона залишалася самотньою, чоловік покинув її вагітною. Її перша дитина померла від дизентерії. У 1961 році, поза шлюбом, народився син – Богдан Гордасевич, нині відомий львівський поет Жорж Дикий.
У середині 1960-х Галина Гордасевич знову після юнацьких спроб почала писати вірші, трохи пізніше – прозу і критичні статті, стала членом літературного об`єднання „Обрій” при газеті «Комсомолец Донбасса», яким керував Йосип Курлат і з якого вийшли відомі письменники Василь Стус, Леонід Талалай, Василь Захарченко, Анатолій Гарматюк. Тоді ж познайомилася і подружилася з українськими дисидентками Аллою Горською та Надією Світличною. У 1965 році Галина вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М. Горького у Москві (закінчила 1971 р.). У цей час були спроби КДБ завербувати письменницю, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася.
Як наслідок, 1968 року у видавництві «Донбас» знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві «Молодь» знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію «затятій націоналістці і бандерівці»: до Спілки письменників України її прийняли лише в 1988 році.
У 1990-му році Галина Гордасевич переїхала з сином до Львова. З тих пір вийшло понад 30 її книг, серед яких «Степан Бандера – людина і міф» і «Нескорені берегині» – про українських жінок, політичних ув`язнених.
Не склалося особисте життя табірного в`язня Галини Гордасевич: у неї є свій варіант весільної пісні про Галю:
«Ой, повезли Галю темними лісами,
Прив`язали Галю до сосни косами...
А щоб слухала батька-матір,
Та не рвалась в широкий світ!
І стали біля неї сосни на варті,
І до ніг їй послався калиновий цвіт.
І виходили з гущавини сарни й лисиці,
Не насмілювались ближче підійти.
І тільки конвалія принесла росиці,
Щоб губи зволожила в час самоти».
Галина Гордасевич померла 11 березня 2001 р. у м. Львові, похована у м. Кременці на старовинному Монастирському цвинтарі.
Творчий дебют Галини Гордасевич відбувся 1966 р., коли вийшла друком її перша поетична збірка «Веселки на тротуарах». Книжку було визнано однією з найкращих за підсумками року серед українських видань, але час поетичних лаврів в умовах нової хвилі репресій тривав дуже недовго. Творчий доробок письменниці – чотири поетичні збірки та п`ять книжок прози вкупі з добірками критичних та публіцистичних статей – не є показником її справжнього потенціалу, але виразно ілюструє ситуацію, коли письменник змушений «писати в шухляду», правдами і неправдами вибиваючи друк власних творів.
Поезії Галини Гордасевич – це діалоги з сучасниками, гострі рефлексії з приводу реалій навколишньої дійсності. У більшості своїй це твори сповідального характеру, у яких без прикрас і зайвих метафор озвучені малоприємні прикмети часу і факти власного невтішного життєвого досвіду. Як гостро і болісно свідчать рядки поезії «Для мене «культ» – не абстрактне поняття…», жаль за загубленою молодістю, прикрість несправедливих звинувачень, коли доказом злочину ставили дівочі вірші про першу весну і перше кохання, не можуть змінити поетичне кредо героїні: «Найстрашніша із зрад – це себе зрадити».
Раз у раз ставить Галина Гордасевич питання «Хто ми?», нагадує, що без ідентифікації національної приналежності не може бути самодостатньої людської особистості, і рецепти для цього лишаються незмінними:
«То що ж ми чинити маємо?
Що нам тепер робити? –
Рабів у собі убиваймо!
Воскрешаймо мужність убиту!»
Часто у її віршах оживають постаті близьких за духом і творчістю людей. Тут і тверда постава та ясний погляд Алли Горської у вірші «Споконвічний вогонь», і величний сум над труною В`ячеслава Чорновола, до якого «приліпились не ті, ой не ті», і спогади, про подругу-єврейку Раю Розенберг, з якою переносила центнери бетону, спогади, що легко розв`язують національне питання:
«Трагічне в життя нашого повісті
Було на кожній сторінці.
А між тими, хто нас стеріг по совісті,
Були свої, українці».
Творчість Галини Гордасевич відображає невгамовні пошуки самореалізації знедоленої, але незламаної особистості, самотньої, але не одинокої у пошуках одвічних істин душі, мисткині, яка до кінця своїх днів не втратила можливості побачити у людині людину, відкинути фальш, лицемірство і фарисейство, а натомість наголосити на збереженні божественного начала у людині, милосердя як вищої духовної цінності. «Так, жiнка в свiт приходить для любовi!» – стверджує письменниця у своїй поезії «Історія жінки», власним прикладом свого життя вона доводила цю істину, щиро і безхитрісно намагаючись протистояти будь-яким проявам свавілля, жорстокості, цинічності і звичайної байдужості.
«Але якби усе почати знов?
Адже обiд щоденний – це любов!
Сорочка, чисто випрана, – любов!
І ночi, що не спала ти – любов!
І пiсня, що спiвала ти, – любов!
І квiти, що посiяла, – любов!
І очi правнукiв яснi – любов!
І Україна вся – одна любов!
Було б все так, якби почати знов.
Жiноча доля в свiтi – це любов».
Автопортрет, який у вигляді творчої самохарактеристики підготувала письменниця, вражає ліричними нюансами, поєднанням звукових і зорових вражень і легкістю мистецької фантазії. Він завершується грайливим візерунком, у якому відчутні нотки суму і самотності, адже справжній митець завжди залишається самотнім.
«У Жака Превера є вірш про те, як намалювати птицю. Детально описавши цей процес, поет радить підписувати свою картину лише після того, як птаха заспіває. Дивлюся на свій автопортрет і чую музику, яку слухає та, намальована. Але чи почують її інші люди? Того я не знаю. Але беру свій пензель (тобто кулькову ручку) і ставлю своє ім`я в нижньому правому кутку картини: Галина Гордасевич».
Сергій Несвіт.
Газета "Провинция":
№ 14 (1265) 08.04.2015
http://www.konstantinovka.com.ua/node/23315
Українську письменницю Галину Гордасевич доля пов`язала з Донеччиною внаслідок трагічних подій воєнного і повоєнного лихоліття. Незалежний, у рамках системи, Донбас післясталінського періоду охоче приймав «вільнонайманців», звичайно, і тих, хто вийшов із таборів ГУЛАГу. Звідси, з тих таборів, – Галина, яка знайшла свою долю тут, на Донеччині, хоча і повернулася згодом на рідну Волинську землю.
Тернопільська земля здавна славилася релігійністю, сільський священик був не просто представником інтелігенції, а залишався сам-один адміністративно-правовою силою, котра могла впливати на навколишню ситуацію. Галина Гордасевич любила повторювати такий вислів, що справжній інтелігент повинен мати не один, а три дипломи про вищу освіту: свого діда, свого батька і власний. Десь так воно і сталося. Тільки свою, справжню, інтелігентську освіту їй довелося здобувати в інших «університетах».
Народилася 31 березня 1935 року у м. Крем’янцi на Тернопiльщинi в родинi священика Леоніда та його дружини Олени. Дитинство майбутньої письменниці не було щасливим через щоденні сімейні чвари, ініціатором яких була мати. Все своє дитинство Галина Гордасевич згадує як суцільну чорну незгоду, де їй добряче перепадало, особливо після народження сестрички. Тому більшу частину вільного часу дитина проводила у «шевченківських» бур`янах. Десь із цього моменту п’ятирічна Галина стала серйозно мучитись над питанням: «А може мої теперішні батьки – не мої? Може мої справжні люблячі батьки – якісь інші люди?». З дитинства вона звикла бути самотньою, згодом ця самотність стає її своєрідним авторським стилем, що відбився у кількох книжках її поезій і прози.
Переживши війну і німецьку окупацію 1941-1945 років, Галина влітку 1946 року стала свідком арешту батька, якого засудили на 10 років, сім’я опинилась без засобів для існування. Не зважаючи на все, Галина закінчила семирічну школу з похвальною грамотою, поступила в Острозьке педагогічне училище, наступного року перевелась до м. Костополя. Однак настали важкі часи: 13 березня 1952 р. Г. Гордасевич була заарештована після тривалого вистежування органами МГБ, вдруге заарештована 20 травня того ж року і засуджена до 10 років ув’язнення по ст. 54 Кримінального Кодексу УРСР з вироком «За написання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». Згодом були кількамісячні перебування під слідством у тюрмі м. Рівного, етапування до жіночої зони коло м. Чернігова, а в подальшому – покарання у зонах Одеси та Куйбишева (нині – Самара, Росія).
Усі жахи, пов’язані з арештом і перебуванням в ув’язненні, вона описала в автобіографічній повісті «Соло для дівочого голосу».
Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У зв`язку із беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні в`язні, тому дівчат, яким виповнилося 18 років, 29 квітня 1953 р. перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 р. перевели до Куйбишева, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Галині Гордасевич доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг). За Указом 1954 р. Г. Гордасевич як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну.
На волю вийшла 24 грудня 1954 р. Удома її ніхто не чекав – мати з сестрою поїхали в Сибір до батька. Що чекало дівчину з табірним минулим у радянському суспільстві, згуртованому навколо соціалістичного будівництва? Саме доля безликої трудівниці-чорнороба: Галина Гордасевич завербувалася за оргнабором у січні 1955 р., прибула на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Жила спершу у м. Макіївці та шахтарському поселенні Ханжонковому, з 1962 р. – мешкала у м. Донецьку.
Навчалася у школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім – на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонковому, друкарем у Донецькій обласній друкарні.
У Донецьку Галина Гордасевич вийшла заміж. Але і в родинному житті вона залишалася самотньою, чоловік покинув її вагітною. Її перша дитина померла від дизентерії. У 1961 році, поза шлюбом, народився син – Богдан Гордасевич, нині відомий львівський поет Жорж Дикий.
У середині 1960-х Галина Гордасевич знову після юнацьких спроб почала писати вірші, трохи пізніше – прозу і критичні статті, стала членом літературного об`єднання „Обрій” при газеті «Комсомолец Донбасса», яким керував Йосип Курлат і з якого вийшли відомі письменники Василь Стус, Леонід Талалай, Василь Захарченко, Анатолій Гарматюк. Тоді ж познайомилася і подружилася з українськими дисидентками Аллою Горською та Надією Світличною. У 1965 році Галина вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М. Горького у Москві (закінчила 1971 р.). У цей час були спроби КДБ завербувати письменницю, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася.
Як наслідок, 1968 року у видавництві «Донбас» знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві «Молодь» знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію «затятій націоналістці і бандерівці»: до Спілки письменників України її прийняли лише в 1988 році.
У 1990-му році Галина Гордасевич переїхала з сином до Львова. З тих пір вийшло понад 30 її книг, серед яких «Степан Бандера – людина і міф» і «Нескорені берегині» – про українських жінок, політичних ув`язнених.
Не склалося особисте життя табірного в`язня Галини Гордасевич: у неї є свій варіант весільної пісні про Галю:
«Ой, повезли Галю темними лісами,
Прив`язали Галю до сосни косами...
А щоб слухала батька-матір,
Та не рвалась в широкий світ!
І стали біля неї сосни на варті,
І до ніг їй послався калиновий цвіт.
І виходили з гущавини сарни й лисиці,
Не насмілювались ближче підійти.
І тільки конвалія принесла росиці,
Щоб губи зволожила в час самоти».
Галина Гордасевич померла 11 березня 2001 р. у м. Львові, похована у м. Кременці на старовинному Монастирському цвинтарі.
Творчий дебют Галини Гордасевич відбувся 1966 р., коли вийшла друком її перша поетична збірка «Веселки на тротуарах». Книжку було визнано однією з найкращих за підсумками року серед українських видань, але час поетичних лаврів в умовах нової хвилі репресій тривав дуже недовго. Творчий доробок письменниці – чотири поетичні збірки та п`ять книжок прози вкупі з добірками критичних та публіцистичних статей – не є показником її справжнього потенціалу, але виразно ілюструє ситуацію, коли письменник змушений «писати в шухляду», правдами і неправдами вибиваючи друк власних творів.
Поезії Галини Гордасевич – це діалоги з сучасниками, гострі рефлексії з приводу реалій навколишньої дійсності. У більшості своїй це твори сповідального характеру, у яких без прикрас і зайвих метафор озвучені малоприємні прикмети часу і факти власного невтішного життєвого досвіду. Як гостро і болісно свідчать рядки поезії «Для мене «культ» – не абстрактне поняття…», жаль за загубленою молодістю, прикрість несправедливих звинувачень, коли доказом злочину ставили дівочі вірші про першу весну і перше кохання, не можуть змінити поетичне кредо героїні: «Найстрашніша із зрад – це себе зрадити».
Раз у раз ставить Галина Гордасевич питання «Хто ми?», нагадує, що без ідентифікації національної приналежності не може бути самодостатньої людської особистості, і рецепти для цього лишаються незмінними:
«То що ж ми чинити маємо?
Що нам тепер робити? –
Рабів у собі убиваймо!
Воскрешаймо мужність убиту!»
Часто у її віршах оживають постаті близьких за духом і творчістю людей. Тут і тверда постава та ясний погляд Алли Горської у вірші «Споконвічний вогонь», і величний сум над труною В`ячеслава Чорновола, до якого «приліпились не ті, ой не ті», і спогади, про подругу-єврейку Раю Розенберг, з якою переносила центнери бетону, спогади, що легко розв`язують національне питання:
«Трагічне в життя нашого повісті
Було на кожній сторінці.
А між тими, хто нас стеріг по совісті,
Були свої, українці».
Творчість Галини Гордасевич відображає невгамовні пошуки самореалізації знедоленої, але незламаної особистості, самотньої, але не одинокої у пошуках одвічних істин душі, мисткині, яка до кінця своїх днів не втратила можливості побачити у людині людину, відкинути фальш, лицемірство і фарисейство, а натомість наголосити на збереженні божественного начала у людині, милосердя як вищої духовної цінності. «Так, жiнка в свiт приходить для любовi!» – стверджує письменниця у своїй поезії «Історія жінки», власним прикладом свого життя вона доводила цю істину, щиро і безхитрісно намагаючись протистояти будь-яким проявам свавілля, жорстокості, цинічності і звичайної байдужості.
«Але якби усе почати знов?
Адже обiд щоденний – це любов!
Сорочка, чисто випрана, – любов!
І ночi, що не спала ти – любов!
І пiсня, що спiвала ти, – любов!
І квiти, що посiяла, – любов!
І очi правнукiв яснi – любов!
І Україна вся – одна любов!
Було б все так, якби почати знов.
Жiноча доля в свiтi – це любов».
Автопортрет, який у вигляді творчої самохарактеристики підготувала письменниця, вражає ліричними нюансами, поєднанням звукових і зорових вражень і легкістю мистецької фантазії. Він завершується грайливим візерунком, у якому відчутні нотки суму і самотності, адже справжній митець завжди залишається самотнім.
«У Жака Превера є вірш про те, як намалювати птицю. Детально описавши цей процес, поет радить підписувати свою картину лише після того, як птаха заспіває. Дивлюся на свій автопортрет і чую музику, яку слухає та, намальована. Але чи почують її інші люди? Того я не знаю. Але беру свій пензель (тобто кулькову ручку) і ставлю своє ім`я в нижньому правому кутку картини: Галина Гордасевич».
Сергій Несвіт.
Газета "Провинция":
№ 14 (1265) 08.04.2015
http://www.konstantinovka.com.ua/node/23315
8
Для львів’ян відкрили онлайн-доступ до всіх ухвал Міськради
- 20.11.16, 20:13
Для львів’ян відкрили онлайн-доступ до всіх ухвал Міськради від 1990 року
Львів – перше місто України, яке розмістило у відкритому доступі на сайті міської ради всі прийняті ухвали, починаючи з 1990 року.
Як зазначив секретар Львівської міської ради Анатолій Забарило, проведено велику роботу щодо оприлюднення ухвал Львівської міської ради. Тепер понад 17 тисяч ухвал, прийнятих з 1990 року, доступні для громадськості. Знайти перелік ухвал за скликаннями можна за посиланням http://city-adm.lviv.ua/lmr/docs/decisions-by-session
«Ще на початку каденції ми акцентували увагу на прозорості та відкритості роботи Львівської міської ради. На Інформаційному порталі депутатів ЛМР є оприлюдненні порядки денні пленарних засідань, не лише проекти ухвал, додатки, викопіювання. В рубриці «Постійні комісії» за день до засідання постійних депутатських комісій розміщують проект порядку денного засідання із питаннями, які розглядатимуть члени комісій, та протоколи».
Як повідомив в.о. начальника управління «Секретаріат ради» Юрій Лукашевський, оцифруванням ухвал займались працівники управління «Секретаріат ради». В результаті оцифрована і оприлюднена 3361 ухвала (1990-2002 роки).
«Зараз львів’яни мають можливість зайти на сайт Львівської міської ради і через пошук довідатись, чи були якісь ухвали щодо питання, яке їх цікавить. Це стало можливим завдяки співпраці з архівним відділом ЛМР. До речі, на сайті є знакові ухвали, які передають дух цих часів. Наприклад, Декларація першого демократичного скликання від 03.04.1990 року про прагнення львів’ян до незалежності України», - зазначив Юрій Лукашевський.
На думку декана історичного факультету ЛНУ ім. І Франка Романа Шуста, оприлюднення оцифрованих ухвал є важливим історичним джерелом для істориків.
«Хочу зауважити, що ініціатива Львівської міської ради щодо оприлюднення ухвал всіх скликань вартує на підтримку і заохочення. Це є не тільки доступ до публічної інформації, а й дуже важливе історичне джерело. Це велике підґрунтя для істориків, науковців для подальших праць з історії нашого славного міста Львова. Багато істориків зараз вивчають історію ХХ століття, радянський період та період Незалежності України. Документи цього часу в архівах дістати досить важко, які, до речі, часто зберігаються в неналежних умовах. А оцифровані угоди уже, як то кажуть, не пропадуть. Будь-який дослідник, не виходячи з квартири, може використати ці документи для свого дослідження. І, що ще важливо, ці документи після оприлюднення не можуть уже бути сфальшовані».
http://tvoemisto.tv/news/lya_lvivyan_vidkryly_onlayndostup_do_vsih_uhval_miskrady_vid_1990_roku_80645.html
Львів – перше місто України, яке розмістило у відкритому доступі на сайті міської ради всі прийняті ухвали, починаючи з 1990 року.
Як зазначив секретар Львівської міської ради Анатолій Забарило, проведено велику роботу щодо оприлюднення ухвал Львівської міської ради. Тепер понад 17 тисяч ухвал, прийнятих з 1990 року, доступні для громадськості. Знайти перелік ухвал за скликаннями можна за посиланням http://city-adm.lviv.ua/lmr/docs/decisions-by-session
«Ще на початку каденції ми акцентували увагу на прозорості та відкритості роботи Львівської міської ради. На Інформаційному порталі депутатів ЛМР є оприлюдненні порядки денні пленарних засідань, не лише проекти ухвал, додатки, викопіювання. В рубриці «Постійні комісії» за день до засідання постійних депутатських комісій розміщують проект порядку денного засідання із питаннями, які розглядатимуть члени комісій, та протоколи».
Як повідомив в.о. начальника управління «Секретаріат ради» Юрій Лукашевський, оцифруванням ухвал займались працівники управління «Секретаріат ради». В результаті оцифрована і оприлюднена 3361 ухвала (1990-2002 роки).
«Зараз львів’яни мають можливість зайти на сайт Львівської міської ради і через пошук довідатись, чи були якісь ухвали щодо питання, яке їх цікавить. Це стало можливим завдяки співпраці з архівним відділом ЛМР. До речі, на сайті є знакові ухвали, які передають дух цих часів. Наприклад, Декларація першого демократичного скликання від 03.04.1990 року про прагнення львів’ян до незалежності України», - зазначив Юрій Лукашевський.
На думку декана історичного факультету ЛНУ ім. І Франка Романа Шуста, оприлюднення оцифрованих ухвал є важливим історичним джерелом для істориків.
«Хочу зауважити, що ініціатива Львівської міської ради щодо оприлюднення ухвал всіх скликань вартує на підтримку і заохочення. Це є не тільки доступ до публічної інформації, а й дуже важливе історичне джерело. Це велике підґрунтя для істориків, науковців для подальших праць з історії нашого славного міста Львова. Багато істориків зараз вивчають історію ХХ століття, радянський період та період Незалежності України. Документи цього часу в архівах дістати досить важко, які, до речі, часто зберігаються в неналежних умовах. А оцифровані угоди уже, як то кажуть, не пропадуть. Будь-який дослідник, не виходячи з квартири, може використати ці документи для свого дослідження. І, що ще важливо, ці документи після оприлюднення не можуть уже бути сфальшовані».
http://tvoemisto.tv/news/lya_lvivyan_vidkryly_onlayndostup_do_vsih_uhval_miskrady_vid_1990_roku_80645.html
3
