2011 року світ облетіла звістка про смерть комп’ютерного генія Стіва Джобса. Широкому загалу він відомий як засновник компаній Apple та Next, студії Pixar, творець першого персонального комп’ютера, mp3-плеера, електронного планшета та багатьох інших пристроїв, без яких зараз не мислить життя сучасна людина. Його революційні ідеї змінили уявлення про побутове застосування новітніх технологій та впровадження їх у життя. Саме йому належить ідея створення торгових марок MacBook, iPod и iPhone, без котрих й годі уявити теперішній світ.

 Гордість та захист нації. Збройні сили України відзначають 25-річний ювілей

За два з половиною роки війни на Донбасі українська армія відродилася та стала потужною. Збройні сили України відзначають сьогодні, 6 грудня, ювілей – 25-ту річницю від часу створення.
Президент України Петро Порошенко вчора привітав військових на передовій. За кілометр від Горлівки, яку контролюють бойовики, верховний головнокомандувач проінспектував позиції українських вояків. Президент заявив, що пишається тим, як зміцніла армія за останні два роки. Згадав і про волонтерів, які відзначали напередодні свій день. Подякував за роботу і вручив нагороди. Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Ранок. "Мені приємно, що народ сьогодні довіряє армії так само, як і церкві. Мені приємно, що за ці два роки ми пройшли дистанцію, коли добровольці трималися лише силою волонтерів, до армії, яка є гордістю держави", – сказав Порошенко.
День Збройних сил України – свято, яке останніми роками актуальне та надзвичайно важливе для держави, ідеться. Анексія Криму, військовий конфлікт на Донбасі й тисячі загиблих та поранених українських захисників – Збройні сили сьогодні піднялися з попелу й гідно боронять Україну.
Старенька бронетехніка, відсутність зброї та боєприпасів і майже небоєздатна армія. Після здобуття Україною незалежності й протягом наступних 23 років Збройні сили України занепадали, скорочували штат та продавали майно. 25 років тому у спадок від Радянського Союзу ЗСУ отримали чималу кількість бойової техніки та особового складу. Лише артилерійських систем в України було понад сім тисяч. Але все це занепадало, допоки на Донбас не прийшла війна.
Сьогодні українська армія відроджується, і хоч має меншу кількість бойової техніки та солдат, ніж 25 років тому, її бойовий потенціал набагато більший. За цей час змінилося і ставлення українців до своєї армії. Тепер їй довіряють і нею пишаються



Центр Львова 6 грудня 2016 року о 10 годині виставка військової техніки та зброї, яку я зафіксував на мобілку. Неякісно, але зрозуміло. Парад був прекрасний, але то багато камер знімкувало!

До книг серії «Маєстат слова», що публікуються у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», увійшли на даний час три томи творів Р.Д. Бредбері та тритомник М. Вінграновського. І це не дивно, що роботи одного із класиків світової літератури Рея Дугласа Бредбері виходять на рівні із доробком одного із потужніших та неординарних українських письменників Миколи Вінграновського. Адже серія передбачає публікувати тільки шедеври! Так, у «Маєстат слова» уже побачили світ «Марсіанські хроніки», «451° за Фаренгейтом», «Кульбабове вино» Р. Бредбері та тритомник М. Вінграновського.

Читать полностью: http://h.ua/story/434411/#ixzz4S33CSbca

Президент дав старт роботі відновленої телерадіовежі на горі Карачун

05 Грудня 2016 - 16:43



Президент Петро Порошенко під час робочої поїздки у Донецьку область відвідав гору Карачун поблизу міста Краматорськ та взяв участь у запуску роботи відновленої радіотелепередавальної станції.

«Надзвичайно приємно, що на сьогоднішній день ми можемо констатувати, що те завдання, яке я поставив щодо відновлення українських теле- і радіоканалів починає твердо втілюватися в життя, у тому числі із запуском телерадіовежі «Карачун», - сказав Глава держави, вітаючи присутніх із цією подією.

Петро Порошенко ознайомився з налаштуванням телевізійних передавачів у кімнаті управління та контролю телерадіовежі, яка транслюватиме 10 загальнонаціональних та 4 місцевих канали.

«Сьогодні відбулася надзвичайно важлива подія, яку чекали більше двох років мешканці Донецької області. Починаючи від Красноармійська і завершуючи Лисичанськом, починаючи від Горлівки і завершуючи Ізюмом ми можемо бачити це мовлення», - сказав Президент. Він також поставив завдання розробити дорожню карту і графік відновлення мовлення українських телеканалів для мешканців Донецька, Макіївки, Єнакієвого, Шахтарська тощо.

За допомогою відеозв’язку Петро Порошенко поспілкувався з першим заступником міського голови Торецька Ярославом Руденко щодо якості отримання телевізійного сигналу, зображення та отримав схвальний відгук про якість трансляції. «Я вас вітаю з тим, що нарешті мешканці міста Торецьк мають впевнений прийом українських телеканалів і радіомовлення. Будемо сподіватися, що наші кроки, які спрямовані на деокупацію окупованих територій дадуть нам можливість швидше відновити український прапор і український суверенітет на окупованих територіях. Я тільки повернувся з околиць Горлівки і можу вам сказати, що дуже приємно, що сьогодні мешканці Горлівки, я сподіваюся, матимуть можливість дивитися українські телеканали», - сказав Глава держави.

Президент зауважив, що роботи по зведенню вежі та початку трансляції українських телеканалів були завершені раніше запланованого терміну. «Ця вежа мала бути введена в експлуатацію у 2017 році, орієнтовно в кінці січня – на початку лютого. Під час організаційної наради, яка відбулась тут, було посталено завдання ввести її в експлуатацію в межах листопада – початку грудня 2016 року», - зазначив Глава держави.

Президент повідомив, що на телерадіовежі у Карачуні встановлено потужні передавачі 20 кВт, які було передано Україні Польщею в рамках співпраці в сфері оборони.

Президент також пересвідчився у якості радіосигналу. У прямому ефірі радіо «Армія FM» Глава держави поспілкувався з військовослужбовцями, які виконують бойові завдання на лінії розмежування у зоні проведення АТО. Радіозв'язок було встановлено з Волновахою, Широкіно, Святогірськом, Верхньоторецьком.

Петро Порошенко привітав бійців та всіх слухачів «Армія FM» зі Днем Збройних Сил Україні, 25-та річниця яких святкуватиметься 6 грудня. «Дякую вам за службу. Пишаюся такою армією, такими Збройними Силами України, які користуються заслуженою шаною і повагою народу, є оплотом української незалежності і суверенітету. І є яскравою демонстрацією того, що нам вдалося зробити за ці 2,5 роки», - сказав Глава держави.

Президент також вшанував пам’ять загиблих воїнів АТО та поклав квіти до пам’ятного знаку українським героям на горі Карачун.

Радіотелепередавальна станція Краматорськ (РТПС) разом із радіотелевежею була знищена терористами в липні 2014 року, що унеможливило трансляцію українських телеканалів та передачу радіосигналу. На сьогоднішній день, після відновлення роботи РТПС, на території Донецької області розпочато ретрансляцію телевізійних програм усіх 14-ти запланованих аналогових каналів та 13-ти радіопрограм, здійснюється повне технічне обслуговування і експлуатація мереж зв’язку, супутникового та ефірного телерадіомовлення. Зокрема, у тестовому режимі для мешканців Донецької області доступні Перший національний, Інтер, ТРК Україна, Новий канал, 1+1 , СТБ, 5 канал та інші.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-dav-start-roboti-vidnovlenoyi-teleradiovezhi-na-go-38978
Робоча поїздка до Донецької області

05 Грудня 2016 - 15:55

"Вышел в степь Донецкую..." Мене цей фоторепортаж приємно вражає, що Президент України Петро Порошенко так походжає степом Донбасу в супроводі наших бійців з передка...

Без сумніву, Валерія Шевчука можна назвати одним із найпотужніших сучасних українських письменників! Адже його проза надзвичайно глибока, філософська і багатошарова. Крім того, вона винятково національна та інтелектуальна. Якимось дивним чином автор поєднує у своїх роботах давні традиції і новітні реалії, завжди крізь текст, мов живильний струмінь, просочується український менталітет та світогляд. І дивним-дивом Валерію Шевчуку у своїх доробках вдається трансформувати традиційні міфологічні образи та сучасні естетичні ідеї.

Догана бездоганності ОСББ

В мене були сумніви, чи можна про це розповідати, бо журналісти, як адвокати чи лікарі, можуть знати багато, але не все мають право розголошувати, особливо якщо це стосується когось приватно, зокрема його бізнесову таємницю. Водночас і мовчати не можна, коли це стає надто вагомою темою. Одного часу я активно досліджував тему комунального господарства в Україні і, зокрема, тему ОСББ (Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку).  http://blog.i.ua/community/662/1974822/
В той час я познайомився з чоловіком, який розповів мені про унікальну людину-реформатора і його досягнення в цій комунальній сфері, але суто по-секрету і далі ви здогадаєтесь чому. Так само я знаю приблизну схему, а не реальність як таку, бо то відбувалось в іншому місті, але для мене то була вражаюча інтелектуальна знахідка. У нас зараз (як і завжди!) є чимало базік, що на словах палаци з повітря збудують, але якщо постає запитання: Чому ж коли ви (вибачне на слові: с-с-суки!) був при владі і параді, то самі нічого не зробили?! Чому не вирішили проблемне питання так, щоб ми про нього більше і не згадували? – відповіді конкретної немає, або ж безпомічно розводять руками, що ситуація не дозволяла і лякала тощо. Маю, зокрема,  на увазі занадто балакучого екс-міністра комунального господарства Кучеренка і ще більшу «народну захисницю» щодо газу та комунальних тарифів екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, щоправда захисницю після втрати посади, а не під час свого прем'єрства. Також на противагу негативним прикладам назву унікальну людину, царство їй небесне, – Георгія Кирпу, який чи не єдиний рухав, будував і відкривав у часи, коли все довкола в Україні зупинялося і закривалося, а далі – руйнувалося і розкрадалося. Тобто одні в найгірші часи у жахливих  обставинах могли робити і зробили, а інші – не змогли і не зможуть ніколи. Висновки з того робить самі.
Герой моєї розповіді був інженером-будівельником, що лишився без роботи у кризові 90-ті роки псевдо-реформ Леоніда Кучми, коли в державі Україні майже все встало на «мертвий (в буквальному розумінні цього слова і вислову!) якір», особливо ж – будівництво припинилось повністю. Розпочинав «човником»-торгашем до Туреччини, а тоді трапилась нагода під замовлення будувати приватні котеджі ясно що не простим людям, під час чого завів потрібні знайомства, щоб змогти відкрити власну будівельну фірму, яку зайве не опікали владні установи з податкової та прокуратури і їм подібні рекетири при владі, а ще тоді можна було знайти земельні ділянки під забудову в досить прийнятний спосіб. Хто знається на темі – той все зрозуміє, а хто не знає, тому не пояснити в двох словах, а довго – ніколи. Після кількох вдалих оборудок з котеджами та окремими багатоповерховими будинками він, можливо, перший вийшов на проект побудови наразі вже поширеного будівництва комплексу, або інакше: цілого кварталу. Зараз у Львові такого багато, але не чув про інше, що було головним в задумі цього будівничого, про що і хочу розповісти.
Використати тему Закону про ОСББ в якості «фірми-прокладки» здогадались чимало бізнесменів, які будували багатоквартирний дім, приватизували на підставні особи квартири, створювали власне ОСББ і обирали-призначали його керівництво, після чого продавали квартири справжнім власниками, але при цьому по-суті примушували їх ставати членами вже діючого псевдо-ОСББ за фактом його існування. Реально будинок обслуговувався  найближчою з житлово-комунальних контор чи подібною організацією, з якими укладався від імені правління ОСББ відповідний договір, що було вигідно для керівництва комунальних підприємств, як значний додатковий прибуток при тій самій рабсилі і ресурсах. Таким чином гроші з мешканців будинку збирало псевдо-ОСББ, з того всього 20-40% лишало собі, а інше переказувало на рахунок комунальників і так до безкінечності. Чистий прибуток до кишені власника забудови на тривалий час гарантовано без зайвих витрат. Зокрема таким чином у Києві діяли будівельні фірми підпорядковані олігарху Живаго і не тільки його. Власне тут і проявилось найогидніше звіряче обличчя Закону про ОСББ, тому що правління цього колгоспу обрати простим співмешканцям будинку є досить важко, а переобрати – майже неможливо. Саме тому у новобудовах комунальні послуги завжди дорожчі за середній рівень по місту. Причому навіть за чесного утворення  і керівництва ОСББ, що мене особисто дивує, але то інша розмова.
Одразу зазначу, що не маю зайвого захоплення перед цією людиною, якої ніколи не знав, як не обожнюю надто Георгія Кирпу, з яким довелось безпосередньо бачитися кілька раз. Річ у тому, що на моє тверде переконання ще з армії: керівник не має бути добрим і альтруїстом, а має бути розумним і справедливим. Цього достатньо! Я поважаю людину, якщо вона справу вміло робить з прибутком, людям дає заробити і собі особисто добрий шмат залишає цілком заслуженого бабла (грошей). Так, добрий керівник часто є жорсткою і навіть жорстокою людиною, але це обумовлено всім стилем його роботи і посади, а точніше – з сукупності домовленостей, зобов'язань,   відповідальності та ризиків. Я не уявляю ситуації, щоб людина була доброю і стала багатою завдяки бізнесу. Бізнес – то є війна, нехай і економічна, а на війні головним є вижити і залишитись людиною, ну і, звичайно, – перемагати. Проте залишитись  Людиною для керівника завдання не з простих. Такою справжньою людиною  я вважаю героя моєї оповіді, який загинув під час відпустки кілька років тому, коли займався дайвінгом і досліджував з друзями уламки затонулого корабля. Його бізнесу я вже якоїсь значної шкоди не зроблю, розповідаючи про його унікальні знахідки в системі ОСББ, хоча по-суті то є антитеза існуючому закону. І гарна догана бездоганності цього закону про ОСББ, який аж занадто чомусь популяризують і майже не критикують в ЗМІ.
Тепер почну про головне: ним було збудовано чотири дев’ятиповерхових будинків на чотири під’їзди у вигляді чотирикутника (каре), посередині спортивний і дитячий майданчики, кілька продуктових «мапів» (магазинчіки) і кнайп (кафе), а найголовніше – збудовано окрему централізовану систему опалення та водопостачання. Ви скажете: – Ну і що тут дивного? Отож бо і воно, що всі так вважали: звичайна котельна і не більше. А воно зовсім незвичайна. Зрозуміло, що тут прийшлось людині чимало обмізкувати і ризикувати, бо тоді термальне тепло було для України диковинкою як, врешті, і зараз. Під час будівництва котельні були запрошені фахівці (недешеві!), які пробурили глибинні шурфи і встановили апаратуру термального теплопостачання. Ще на належній відстані було зроблено артезіанські свердловини, які було об'єднано в єдину автоматизовану систему з двома середньої потужності газовими котлами. Також було облаштовано на даху котельні сонячні батареї, а в середині акумуляторний відсік та ще два дизельні електрогенератори: один меншої потужний для аварійного підключення і другий досить потужний на випадок відключення централізованого електропостачання від міста для всього комплексу, бо ж все на електриці функціонувало. Також було прокладені мережі централізованого водопостачання,  водовідведення (каналізація) і газопостачання. Але самі будинки не були газифіковані, а все в них було виключно на електриці і то було дуже мудро з кількох причин: по-перше, ніхто з жильців апріорі не міг самостійно встановити собі автономне опалення; по-друге, це значно зменшувало залежність від різних контролюючих інстанцій по-газу; нарешті, по-третє, гарантувало високий рівень безпеки у багатоквартирній будові від вибухів побутового газу і пожеж. Досить і досить важлива річ, що завжди гарно сприймається мешканцями, як і для промоції при продажі квартир добре діє. Здавалось на перший погляд, що нічого особливого в тому немає, але давайте уважно придивимось і підрахуємо.
Одна справа: збудував, продав, прибутки зібрав і забув. Інша справа, якщо  після продажу доходи далі продовжують надходити, але не як у фірм-«прокладок» типу псевдо-ОСББ, а як все нормально якісно своє комунальне забезпечення. Звичайно, що була певна «хімія», коли створювались і функціонувало це своєрідне приватне ОСББ,  але інакшого наше українське законодавство не дозволяло, тому що управляючі компанії дотепер є тільки на папері в якості законопроектів. Тут все було досить законно! В кожному будинку до половини квартир продавалось, ще частина здавалась у довготермінову оренду, а ще інша частина йшла на по-добову здачу. Тобто частка квартир забудовника була достатня для обрання правління ОСББ, отже всім тим господарством по будинку займався офіційний голова правління ОСББ, а насправді – призначений забудовником управляючий, якому виділялась службова квартира і досить непогана зарплатня з гарними бонусами від прибутку. Маю зазначити, що демпінговими цінами тут не займалися, щоб не нажити ворогів, але в цілому ціни були середні за ринковими, при досить значних внутрішніх пільгах. Можна було мати нижчі розцінки за комуналку, але тоді це б викликало непотрібну підозру та зацікавленість різними інстанціями, чого не хотілось. Врешті, все було досить прибутковим навіть за низьких тарифів на газ, а коли тарифи почали шалено зростати – це стало просто «золотою жилою»! Додам, що кому потрібно – грошики заносили, бо то традиція в українців – «засіяти» в кабінетах чиновників, щоб як у нас кажуть: «Не треба від держави допомоги – головне, щоб не заважала». Мусів бути як всі на той час, щоб не постати під прицілом в переносному і прямому значення цього слова. Всіляке бувало. Повторюсь, що не роблю свого героя таким вже Героєм – я просто  втішався з того, що не просто когось з людей наших тупо обкрадають, а чесно розумом гроші хороші заробляють! Люди сплачували ті самі гроші, що і всі! Просто на газові котли приходило нагріта термальним теплом вода і її тільки підігрівали на потрібний градус та запускали в систему, а гроша рахували як за нагріту воду за розцінками, що і в усіх котельнях міста. Нечесно? Чому? Хіба втрати з тепломереж, які ми  так само оплачуємо, є чесно? Отож…
Скажу відверто, що коли зустрічаю подібні схеми збагачення, то щиро захоплююсь ними. Просто я мав надто багато справ зі справді геніальними схемами розкрадання бюджетних коштів, тобто обкрадання нас з вами. Чомусь багато хто вважає, що держава і її бюджет щось далеке від нього особисто, тоді як насправді це все наші з вами гроші – наші гроші! Власне тому я і поважаю людей, які стають багатими не торкаючись до бюджету держави. Вкрасти, звичайно, також треба вміння, але честі в тому немає, а тут чоловік просто додавав до основного централізованого джерела ще свою вироблену воду, тепло- та електроенергію і навіть послуги безпеки та кабельного телебачення – все чесно і достойно! Молодчина! Шкода, що мало таких у нас розумників. Зовні все так просто начебто виглядає: у кожного власника квартири його домофон окрім прямої дії впускати до під’їзду мав додаткову функцію внутрішнього зв'язку з операторами і будь-яку свою проблему чи потребу жилець міг миттєво їм передати, а ті так само швидко доводили все потрібному управляючому в цілодобовому режимі, бо ж той тут і жив в цьому будинку! Далі всі проблеми оперативно вирішував сам управляючий без додаткових коштів з мешканців будинку, окрім серйозних ремонтів, але то інакше не буває. Всі були задоволені, жили тихо і мирно, чого і всім іншим бажаємо.   
На завершення ще дещо так чисто раціональне: у так званій «котельні» все було автоматизовано, але і оператор про всяк випадок мав чергувати, щоб в разі чогось надзвичайного міг зреагувати, або передзвонити кому потрібно. Причому навіть оператори не знали про систему термального водопостачання та артезіанські свердловини! А навіщо їм те знати? Головне для них було знати, які коли кнопки на диспетчерському пульті натискати. Тільки спеціаліст з налаштування всієї тої автоматики все знав, а я його знав і сподіваюсь – не здав. Так от щоб оператори не сиділи дурно коло тої автоматики, цей чоловік порадив, а той забудовник його послухав щодо внутрішньої мережі з домофонів, а ще наставив відеокамер по периметру будинків і навіть у під'їздах на поверхах. Камери були об'єднано в єдину систему, вони йшли до запису на комп'ютери і виходили на цілу стіну моніторів перед операторами, які, в разі потреби, переключали відеоспостереження, тобто так би мовити «вели потрібний об'єкт» і одночасно, за потребою, викликали охорону. Вона також була своя, бо за безкоштовне користування місцевим тренажерним залом мешканцями мікрорайону «спортивної статури» існувала своєрідна такса охороняти місцевість «за викликом», що всіх влаштовувало: тут живу, тренуюсь і охороняю. Просто і розумно! Головне: правильна організація! Тоді є спокій і порядок. І задоволення від життя. Зрозуміло, що в дуже особливих моментах викликали поліцію чи там рятувальників. Водночас де б господар не мандрував, він завжди міг увійти в Інтернеті на свій сайт і його засекречену функцію аби переглянути відеокамери і простежити, що там у нього робиться в це час. І реагував моментально. Або пізніше. Або не було потреби йому втручатися, раз без нього гарно справлялись. Але він знав усе – техніка все фіксувала…
Більше додати не маю чого, хоч і певен, що було в такого чоловіка (на жаль, не маю права оприлюднити хто це і де це) багато інших задумів та досягнень, але розповів те, що про нього знав. І то взнав випадково в приватній розмові. Хочеться дуже, щоб такого позитиву було побільше у нас в Україні, як і на користь людей в більшому обширі це діяло, але то залежить він самих людей: не будьте наївними простаками і не мрійте, що хтось вам зробить добре за так – ніколи не зробить! Популізм – це система гарних, але брехливих за виконанням обіцянок заради того, щоб тільки дорватися до влади. І оте скигління: – А ми йому повірили…– залишіть немудрим, бо вірити можна тільки в Бога і в себе! Ставайте самі мудрими і самі робіть щось подібне до того, що зумів зробити цей чоловік. Будьмо!

Богдан Гордасевич
м. Львів, 04.12.2016

Спільними зусиллями ми зміцнимо Об’єднану Європу демократії, поваги та впевненості у завтрашньому дні

02 Грудня 2016



Спільними зусиллями ми маємо врятувати сьогоднішню Європу від приступів популізму, байдужості, євроскептицизму та синдрому егоїзму, наголосив Президент Петро Порошенко на українсько-польській конференції з циклу «Форум лідерства» в ході офіційного візиту до Республіки Польща.

«Маємо довести, що сьогодні нас об'єднує більше, ніж розділяло в усі попередні століття. Тягар старих часів не опустить наші голови вниз. Ми будемо дивитися вперед – і прагнути до спільної мети. А мета ця проста і велична: єдина, сильна, демократична, вільна Об’єднана Європа. Об’єднана Європа, де спільний кордон – це не історичне прокляття, а точка синергії для культур та економік», - наголосив Петро Порошенко.

Глава Української держави зазначив, що спільними зусиллями Україна та Польща зможуть зміцнити «Об’єднану Європу демократії, поваги та впевненості у завтрашньому дні». «Думаю, ця мета заслуговує нашої віри та наших зусиль. Сьогодні, перебуваючи у Варшаві після спілкування з моїми польськими друзями і колегами, я маю ще більше оптимізму», - додав він.

За словами Президента, на жаль, відносини між українцями і поляками мають як світлі, так і темні сторінки, але настав час історичних рішень. Петро Порошенко процитував заповідь Іоанна Павла ІІ, висловлену під час візиту до Києва: «Найбільш гарячим прагненням, яке народжується у моєму серці є, щоб помилки минулого не повторилися у майбутньому, щоб пам’ять про них не стала перешкодою на шляху до взаємного пізнання, котре є джерелом братерства та співпраці».

«В Європі немає іншого шляху до миру, ніж шлях християнський: прощати і просити прощення. В Західній Європі цей крок зробили колись німці та французи. В Центральній та Східній Європі його мають зробити українці та поляки. Не заради політичних міркувань, а заради відповідальності», - сказав Президент.

Петро Порошенко наголосив, що у важкі часи треба бути сильними і не можна сумніватись у власній перемозі: «Дякую, що ви стоїте з нами. Дякую, що ваша душа і серце – з нами. Ви надто добре знаєте, як це страшно – коли твою свободу нищать і коли за тебе приймають рішення. Або знищують еліту нації, як це відбулося в небі над Смоленськом».

Глава Української держави зазначив, що сотні громадян України будучи етнічними поляками боролися і продовжують боротись за українську свободу. Він нагадав про Леона Полянського – українця польської національності, який віддав життя на Майдані і зараз серед Героїв Небесної Сотні. Віталій Мйодушевський – поляк із Житомирщини, який загинув у місті Щастя від кулі російського снайпера.  «За походженням – поляк, з народу – українець», -  так казав він про себе.  Доброволець батальйону «Дніпро», 49-річний етнічний поляк з Хмельниччини Леонід Смолінський, який загинув разом із своїм українським товаришем 12 серпня 2014 року під Донецьком, потрапивши в засідку російських десантників.

«Ця пам'ять – назавжди з нами. Ця свята жертва освячує наше нове братерство. Братерство свободи. Братерство мужності. Братерство вірності», - наголосив Петро Порошенко.

За його словами, Україна і Польща мають спільні спогади спільної величі і спільні спогади спільних трагедій. «Нарешті народжується драйв, великий драйв взаємного тяжіння. Я особисто це відчув під час Помаранчевої революції, коли виходячи на Майдан бачив багато польських прапорів. Мені надзвичайно важливо було чути і відчувати це під час Революції Гідності», - сказав Президент.

Глава держави також зазначив, що 1 грудня, рівно 3 роки тому, коли він звертався до мільйонного Києва, поруч були польські депутати: «Унікальне відчуття солідарності. Солідарність – слово, яке так важливе для Польщі і для України».

Президент нагадав, що 25 років тому Україна здобула незалежність, оскільки більше не хотіла бути у складі Радянського Союзу і точно не хотіла більше бути радянською колонією. «Вона хотіла бути демократичною, вільною, правовою і європейською державою. За 25 років це відчуття і це бажання України і українців лише зміцнилося. Старі та нові версії радянського колоніального минулого – це точно не для нас. Для нас – це об’єднання Європа», - наголосив Петро Порошенко.

Водночас, Глава держави з сумом констатував, що СРСР не припинив своє існування: «Радянський Союз не в документі і не в Біловезькій пущі. Радянський Союз в головах. І в цьому сенсі Радянський Союз ще досі не похований. І, вибачте за відвертість, Україна зараз воює, щоб поховати Радянський Союз в головах декого, бо іншого приводу для війни просто не існує», - сказав Петро Порошенко.

В свою чергу, Президент Польщі наголосив, що його держава завжди прагнула мати на своїх східних кордонах вільні і незалежні країни. «Польща завжди здавала іспит на підтримку вільної України. Так було і під час Помаранчевої революції, і під час Революції Гідності. Поляки завжди підтримували вільний вибір народу України, його власного незалежного вибору. Польща завжди була і буде солідарною з Україною», - наголосив Анджей Дуда.
http://www.president.gov.ua/news/spilnimi-zusillyami-mi-zmicnimo-obyednanu-yevropu-demokratiy-38946

Al KazlOFF

Перша частина: http://blog.i.ua/user/2314358/1955206/
Друга частина: http://blog.i.ua/community/662/1982638/
Третя частина: http://blog.i.ua/user/2314358/
Четверта частина: http://blog.i.ua/community/662/1982720/

   В квітні-травні 1551 року, неподалік від гирла річки Свіяж, на вершині крутої гори московіти збудували замок Свіяжськ. І одразу "... вся гірська черемиса до царя і великого князя приклалася. "Як пише російський літопис: " ... прийшли на третій день сотники, черемиси гірської старійшини, і молили не палити їхні села, бо мурзи їхні їх покинули і втекли до Казані укріпленої." Російські історики пишуть про добровільне приєднання гірських марійців до Росії. Та чи не дивними виглядають ці заяви? Про яку добровільність може йти мова під загрозою спалення сел і знищення їхніх мешканців? Уже наприкінці 20-го століття нам судилося бути свідками подібної ж добровільності, але уже на чеченській землі, коли російські війська оточували аули і під загрозою їхнього повного знищення змушували припиняти опір. Всі мабуть пам'ятають телевізійний репортаж з Чечні, коли товстопикий російський генерал крізь зуби розмовляв з групою чеченських аксакалів, які благали його не руйнувати їхнє селище. Мабуть ті чеченські старці були дуже схожими на своїх нещасних черемиських попередників, які благали, молили московітів не палити їхні села і не вбивати їхніх дітей. Минуло 400 років а нічого не змінилося в тій клятій, кровожерній країні!

   В 1651 році до Москві від гірських черемисів поїхали «ходоки» бити чолом, щоб цар над ними змилувався, ясаки їм полегшив і дав їм свою жалувану грамоту. Москві потрібні були тимчасові союзники, тому перед вирішальним нападом на Казань, цар виказував удавану щедрість до покірних чувашів і гірських марійців: наказав дати їм грамоту, не воювати проти них, віддати їм ясаки за три роки, а ще обдарував послів золотом і шубами! Потім, після підкорення Казані, цар накладе на них таку важку данину, що татарські ясаки здадуться невеликими, і бити їх будуть ще неодноразово, але поки що цар дає щедрі обіцянки, а гірські черемиси дають присягу Москві.

   Одразу за цими подіями московіти зробили перепис дорослого населення гірського края, здатного носити зброю і сказали гірським черемисам: "Ви цареві заприсяглись - так доведіть свою вірність: воюйте з його ворогами!" І ті, як пише літопис, «… зібрались багато та й пішли ...». Яка страшні печаль і приреченість криється за цими словами, адже більшість з тих, хто йшов на цю раптову і непотрібну війну, уже не повернулись додому. Розстріляні татарськими гарматами, розсіяні на полі бою, вони падали порубані татарською кіннотою, потрапляли у полон, де як зрадники не могли сподіватись на милосердя. Тільки частина їх втекла і повернулась до рідних осель. Та всі вони вже були кров'ю пов'язані з Москвою, бо тільки для того і був потрібний той безглуздний похід! Чи це не нагадує вам, шановні сучасники, бандитську тактику москалів на Донбасі, коли вони женуть на українські позиції своїх дурнуватих новороських прибічників, пов'язуючи кров'ю тих з них, хто виживе.

   Але повернемося в 1551 рік. Після походу 500 знатних гірських черемисів їздили до Москви, їх приймав сам цар, кормив і поїв за своїм столом, знов обдаровував шубами і золотом! Всіх інших гірських черемисів було зараховано до "чорних людей" або селян, і коли Казанське ханство було остаточно розгромлене, їх почали нещадно доїти і стригти, як овець нещасних, а як ставало треба Москві - то і різати!

  Та це було потім , а у 1552 році гірські марійці і чуваші брали участь у облозі і штурмі Казані під час яких було вбито 190 тисяч "казанців обох статей віком від старих і до немовлят". Але більшість марійців не стала на бік Москви. Вся лугова сторона аж до земель удмуртських повстала проти російських загарбників. Невеликі марійські загони нападали на московські війська з лісів, завдаючи їм немалої шкоди. Величезна москальська армія, що оточила Казань, сама опинилась в облозі, оточеня загонами татарських лісових вершників і марійських феодалів, які завдавали їм ударів з тилу, заважали підвозити продовольство та інші припаси. В московському війську починався голод. І московіти, чисельна перевага яких над супротивниками була вражаючою, почали проти марійців каральні акції: російські війська оточили "крєпі черемиські", повбивали їхніх захисників, а "остроги їхні розкопаша". Були зайняті Арськ і вся арська земля. Під час здобуття Арська каральними загонами Семена Микулинського, до полону потрапили 12 арських князів, 7 марійських воєвод і 300 "добірних і найхоробріших сотників". Про кількість забитих і полонених простих воїнів і мирних людей не згадується. В цей же час карателі Андрія Курбського і Олександра Горбатого-Суздальського закатували 500 "найзнатніших" марійців. Про страшні звірства карателів розповідає московський автор, сучасник і очевидець різанини: "І загинуло людей багато: вся земля була кров'ю залита, і озера, і ріки з болотами замостились кістками черемиськими".
Чи можна уявити жах мирного населення, яке ставало жертвою цієї різанини? Уже після здобуття москалями Казані, представники марійців просять царя вислати до лугового краю свого представника, щоб той сказав черемисам "цареве жаловальне слово, і всіх їх зібрав, бо вони від страху всі розбіглися". От звідки починається історія біженців від московського свавілля!

   Та не всі люди, що втекли від різанини, наважились повернутись до своїх осель. 3 тих часів починається масова втеча марійців на землі, які тоді ще не були захоплені москалями. Одним з таких місць була Україна! З другої половини 16-го століття нескінченим потоком іде переселення марійців за річку Каму і до Башкирії. На місця, зачищені від марійців, царський уряд починає масове переселення селян, посадських людей, якихось козаків з внутрішніх областей Московії. На землях марійців збудовують російські фортеці: Кокшайськ, Козьмодем’янськ, Царевококшайськ, Санчурськ, Уржум, Яранськ, які стали опорними базами подальшої московської експансії.

   Одразу після повного оволодіння землями марійців, Москва забула про всі свої обіцянки. Ясак почали збирати не за законом, а "виходячи з вигід і прибутків", "щоб для казни збитку не було", "забираючи все, що тільки можна забрати". Жорстокість московських збирачів данини перевершила жорстокість їхніх монгольських колег - баскаків. У 1552-1557 роках на марійських землях почалась справжня визвольна війна. Повстання серед марійців підняли татарський феодал Усейн-Сеїт, марійські сотники і мурзи  Мамич-Бердей, Сарий-Богатир, Зен-Зеїт, Ахметек-Богатир та інші сміливці. За перші 5 років володарювання на землях лугових марійців, москалям вдалось зібрати данину не більше як 2-3 рази, та і це - шляхом кривавих розправ над непокірними. Через опір корінного населення, московська адміністрація краю аж до кінця 16-го століття так і не спромоглась навіть зібрати точні відомості про кількість людей, що повинні були платити данину. В 1553 році казанський намісник князь Горбатий сповістив Москву, що марійці "зрадили, ясаків не дали, а ясатчиків, які ясаки на луговій стороні збирали, Мисюру, Лихарєва та Івана Скуратова повбивали". Марійці і удмурти збудували замість своїх укріплень, зруйнованих Москвою, нові засіки і звідти розгорнули проти москалів бойові дії. Вислане проти них стрілецьке військо, повстанці повністю розгромили. Після цього вони збудували укріплене місто на річці Меші за 70 верст від Казані, яке стало справжнім центром визвольної боротьби. Звідти повстання перекинулось на правий берег Волги. В березні 1553 року на гірську сторону перейшли загони Зен-Зеїта і Сарий-Богатиря. Свіяжський намісник Шуйський вислав проти них військо на чолі з воєводою Салтиковим, до якого додав загін вірних Москві гірських марійців. Але сніги у тому році були дуже великі, і московське військо в них просто застрягло. А повстанці, які швидко і легко пересувались на лижах, оточили їх і повністю розбили. Сам воєвода Салтиков потрапив до них у полон.

   Успіхи марійців дуже занепокоїли Москву. У вересні 1553 року, задля придушення повстання, на Середнє Поволжя прибули каральні загони воєвод С. Микулинського, І. Шерємєтєва, П. Морозова, А. Курбського. Ось уривки з московських літописів про ці події: "...ходили на лугову черемису Арською дорогою, воювали добре і черемиси повбивали багато...", "... посилали воювати голови ..., а самі, йдучи дорогою Арською, і до Нурми, і на Уржум йдучи, воювали і палили всюди. І прийшли воєводи на Уржум, від Казані 10 днів ходу, і направо посилали, і на побережну сторону Чуваською дорогою голови, і багато людей, і міста повоювали. ... І місто на Меші спалили, і людей в тому місті небагатьох заставши, всіх повбивали, а інші з нього повтікали. А навколишні там села всі попалили, і людей повбивали, і місто дощенту зруйнували". З каральної експедиції московські війська, як завжди, повертались додому з "величезними користями", тобто з награбованими цінностями. Чи не так, як і з усіх своїх наступних «замирень», включаючи і останнії чеченські, грузинські і українські події, щодо яких є незаперечні факти ...

   Та навіть такими нечуваними звірствами повстання остаточно придушити не вдалось. Взимку 1555 року воно знов охопило все марійське лівобережжя, включаючи марійські волості вздовж річок Вітлуга і Рутка. І знову "...від воєвод війна була, і багато людей впіймали і повбивали". В цей час найширший рух опору підняв марійський луговий сотний князь Мамич-Бердей, який спочатку діяв у східній частині Марійського краю, але потім змушений був вийти на Волгу. Це пояснюється тим, що налякане каральними акціями московитів населення східних районів змушене було відмовитись від боротьби і "ясаки всі сповна заплатити". Деякий час загони Мамич-Бердея вдало діяли проти російських військ, перехоплювали судна, що пливли Волгою. Потім, з двотисячним загоном, Мамич-Бердей перейшов на правий берег Волги і закріпився в невеличкій фортеці Чалим, що неподалік від сучасного Козьмодем'янська, щоб звідти знов вести вдалі бойові дії проти московських загарбників. Але відважного героя, якого московіти не могли здолати у відкритій битві, видали зрадники. "Гірські люди" пообіцяли Мамич-Бердею допомогу у боротьбі проти Москви і запросили його і ще 200 найвірніших товаришів на бенкет з приводу початку спільної боротьби проти ворога. На тому бенкеті майже всіх їх підло повбивали, а самого Мамич-Бердея, захопленого живим, відвезли на розправу до Москви у супроводі сотника Алтиша. Загін Мамич-Бердея, що залишився без ватажка, був розбитий.

   В квітні 1556 року на містечко Чалим з Казані був висланий загін на чолі з боярином П. Морозовим, який «повоював і побив багатьох, і містечко спалив». В травні 1556 року карателі Морозова уже діяли близ Арська і Меші, «воювали десять днів і всі Арські місця повоювали і повбивали багато людей, і полону багато вивели». У червні 1556 року каральні загони П. Морозова і Ф. Салтикова діяли поблизу Арська, Ашита і Уржума не доходячи до р. Вятки верст 50 і «воювали незліченно багато і полон захопили - жінок і дітей, а чоловіків всіх убивали». Сил у повстанців меншало і меншало, а у московітів тільки додавалось, їхні страшні своєю нелюдською жорстокістю каральні акції змушували заляканих людей припиняти допомогу повстанцям. У 1557 році був розбитий загін Ахметека-Богатиря, а сам Ахметек був захоплений у полон за допомогою зрадників. У травні 1557 року лугова частина Марійського краю припинила боротьбу і змушена була скласти присягу Москві. Як пише літописець, «лугові черемиси прислали до Казані і Свіяжська своїх послів бити чолом за свої провини, щоб цар над ними змилувався і учинив у холопстві, як і гірських людей, і ясак звелів їм давати, як і раніше вони давали». До Казані на присягу їздив луговий сотник Абиз з товаришами, а від "чорних людей" присягу приймав боярський син 0. Рогатий. Присягнули навіть ті соратники Мамич-Бердея, які не загинули в битвах. До Москви на присягу поїхали лугові сотні князі Казимир, Янтемир і Кака, які били чолом про вічну дружбу Лугового краю і Москви. Так завершилася перша черемиська війна.