Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Закон – це хто? Це Зеля-бля!

Закон – це хто? Це Зеля-бля!




Вчора я в своєму дописі з нагоди відзначення 28 червня вже 26-ї річниці Державного свята Дня Конституції України висловився про всю нікчемність цієї інституції в першу чергу через псевдо-діяльність Конституційного Суду України, що паплюжить весь зміст і значення головного документа країни – Конституції. Але ще більше до того доклалися наші неймовірно хитрозроблені законотворці – народні депутати Верховної Ради України. В їх безпосередній обов’язок входить не просто приймати Закони України, але і захищати їх! Контролювати їх виконання та дотримання всіх прописаних в законах норм і порядку, а особливо всього, що стосується Конституції, яка є основою-основ усього правового поля України. Конституція є фундаментом всієї будови Правової  Демократичної Держави Україна.
На жаль, але цей фундамент чим далі – тим більше стає хирлявим і нетривким. Чого вартує промова на 1-шу річницю Конституції України тодішнього Президента України Леоніда Кучми, де він заявив про необхідність внесення змін у Конституцію і посилення і без того безмежної влади президента. З того часу пішло-поїхало головною темою не дотримання і виконання положень Конституції, а боротьба за внесення до неї різноманітних змін. Було навіть і таке-сяке, що я переніс у додаток в кінці цього допису, бо то скорше на фахівця,  а від себе хочу сказати вже наступне: 
1. Справжнім творцем Конституції України 1996 року є Вадим Гетьман і щоб переконати в тому я рекомендую прочитати книгу за його авторства «Як приймалася Конституція України?» або хоча б статтю в додатку Володимира Земляного. 
2. Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 Справа № 1-45/2010 означало тільки одне: Центральна Виборча Комісія України одразу мала оголосити про початок виборів Президента України, Верховної Ради України та місцеві вибори згідно Конституції України 1996 року. І не інакше! Узурпація влади Віктором Януковичем була незаконною – він втрачав легітимність, бо обирався за неконстуційним законодавством та інакшою складовою повноважень. 
3. Рішення КСУ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019  «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» було сфальшоване, тому що новообраний Президент України не має жодного стосунку до існування чи не існування коаліції у ВРУ до вступу у повноваження президента. Але найголовніша фальшивка не в софізмах про коаліцію чи її відсутність, а в тому, що в рішенні КСУ чітко сказано наступне: «Водночас рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України (частина третя статті 90 Конституції України).
Президент України 21 травня 2019 року провів такі консультації з Головою Верховної Ради України, його заступниками, представниками та лідерами депутатських фракцій у Верховній Раді України.»  Але Зеленський оголосив про розпуск ВРУ у своїй інавгураційній промові! Які могли бути консультації?! Він тільки що став Президентом України! Це грубе порушення норм Конституції, в дотриманні яких перед цим присягнув! І це головне! 
4. У нас багато розмов про імпічмент президента через якісь злочини, які важко довести, але зовсім мовчок щодо порушення присяги Президента України! А там чітко сказано наступне: «Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі». Порушив – пішов геть без всякого імпічменту. А Зеленський вже порушив усе, що тільки можна порушити з своєї присяги, але сидить й далі на своєму місці і це останнє з перелічених пунктів. 
5. «Слід підкреслити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:
"Положення частини третьої статті 5 Конституції України" право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами "треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україна, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами»
Проблема в одному: в Україні немає народу, а є тільки населення. І якщо чмо обрало чмо – будемо терпіти і поволі здихати, бо що лишається робити? Народу ж тут немає! І скорше всього вже не буде.

Богдан Гордасевич
29 червня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Перепост у кого пост: Знати про Порошенка все

Перепост у кого пост: Знати про Порошенка все



м#WhoIsWho   
#НаЧистуюВоду 
Розумію і поважаю сильні особистості.
Не лише тому що сам є таким.
А чому? - А тому що за такими завжди стоїть великий і потужний "бекґраунд".
- Бекґраунд у вигляді поколінь їхніх предків.
Тому я зараз напишу про Петра Порошенка.
Петро Порошенко унікальний тим, що він народився у сім'ї людей, які до 1940 року уникли так званої "радянської влади".
Тобто всього комуністичного, пролетарського-люмпенського, атеїстичного, та іншого ідіотизму, яким "накачали" всіх, кому вдалося вижити на території СРСРу з 1917 по 1950 рік.
При цьому рідні Порошенка пощастило двічі - їхню територію яка до цього була захоплена Румунією, "возз'єднали" лише у 1940 році.
На відміну, від скажімо, 1939 року, коли до СРСР була приєднана Західна Україна - там, ще до вторгнення Гітлера, було розстріляне і вивезене "на замерзання" в Сибір все більш менш, активніше від середнього рівня, населення Галичини і Волині.
Когось як "буржуїв", когось як українських націоналістів - до речі тоді таким призначили КПЗУ ( Комуністичну партію Західної України) - і вона була винищена "під корінь".
Ну і вивезли також "поляків" - насправді тодішня різниця між "поляками" і "українцями" в Галині і Волині, була приблизно така сама, як зараз між "російськомовним" та "українськомовними" українцями...
Історична батьківщина Порошенків - це та частина так званої "Бессарабії" яка була долучена не до Молдавії, а до України.
Бо там проживали українці. Причому ще з дуже древніх часів.
Це місце - північна сторона гирла Дунаю - фактично від гирла Пруту, Дністровського лиману і гирла самого Дунаю, була на початку нашої ери ключем до всього тодішнього цивілізованого "римського світу".
Саме тому, аж до повного занепаду Римської імперії там, майже впритул один до одного, стояли аж чотири (!!!) найвідбірніші римські легіони.
Рим забирав свої війська з Британії, Галлії, Африки, Месопотамії - але ніколи не послаблював ці чотири легіони на північ від гирла Дунаю.
І це було правильно - бо падіння Римської імперії почалося саме тоді коли через цей коридор таки прорвалися готи з аланами й із слов'янами.
Свого часу цікавився результатами археологічних розкопок місць де знаходилися ці римські легіони - строгі "римські конструкції" і планування супроводжується там безліччю залишків, типових для тих часів слов'янських "землянок". -
Причому вони часто і густо вриті просто у вали укріплень цих римських легіонів.
Знайомий з Петром Порошенком десь з 1999, чи й навіть з ранішого року. Досі пам'ятаю моє перше і досить сильне враження, від тоді ще стрункого, чорнявого і трохи кучерявого чоловіка.
Пізніше це моє сприйняття лише тільки підсилилося - вже не за зовнішніми ознаками , а за типом характеру - рішучістю, самодисципліною, розумінням значення поняття "честь" і незвичайним, зрозумілим лише історикам і богословам "ранньохристиянським" сприйняттям світу - і свого місця в ньому...
Якщо підсумувати, то зараз Петро Порошенко в нашому ( і навіть в закордонному) політикумі є чи не найбільш європейським і "західним політиком - і по характеру, і за сімейними традиціями - і за розумінням тонкощів та суті устрою вільного демократичного світу.
Бо він з нього родом - і ця належність в його сім’ї, і в ньому не була зруйнована московською азіатською окупацією.
Тому нам потрібно йому довіряти і допомагати - так само, як йому зараз довіряє і допомагає більшість адекватних, і не куплених Москвою політиків Європи, Америки, Японії та інших - не "комунізованих" країн світу.
На сьогодні це наш "квиток" до клубу вільних, демократичних і заможних народів світу.
Володимир Мартинюк
На фото родина Порошенка ще з тих часів, коли вишиванка не була трендом політикума. Вони були українцями, коли це ще не було модно.

Свято невідомо чого 28 червня в Україні

Свято невідомо чого 28 червня в Україні



На моє переконання, щорічне державне свято Дня Конституції України 28 червня є одним з найбільш несвяткових з усіх свят, бо сама влада його ледь-ледь відзначає, а населення взагалі не розуміє що то є. Дивний неробочий день і не більше того. Чому так? А дуже просто: коли люди звертаються до Конституції у своєму життя? Та ніколи! Окремі знавці права чи якісь правозахисники в боротьбі з правоохоронцями (вловіть іронію такого протистояння) починають згадувати положення Конституції України, що в реальному процесі не грає жодної ролі. Принаймні я не чув жодного вироку у суді першої інстанції, де рішення суду мало б за підставу норми порушення Конституції України в захисті якоїсь окремої особи. Не чутно і не видно. Всілякі Кодекси з права діють, а Конституція – ні. Є для того, кажуть, спеціальний Конституційний Суд України, але вони тамка кажуть, що «я не я і справа не моя!», тобто іншими словами: ми тут тільки щоб зарплату чималу одержувати і не більше. 
Як не пригадати, коли КСУ одним і тим самим складом визнав оновлену Конституцію України 2004 р. не правочинною і то аж у 2010 році, тобто 6-ть років все було нормально і тільки зміна влади їх думку поміняла, щоб ще одна зміна влади вернула до попереднього стану як ні в чому не бувало. Казус зі волюнтаристським розпуском Верховної Ради України 8-го скликання новообраним президентом Володимиром Зеленським поза всякою Конституцією так само був вирішений КСУ в оригінальний спосіб: нехай вирішує народ! А ви тоді нащо, наддорогучі ви наші судді Конституційного Суду?  А не пішли б ви на і то далеко-далеко!
І таку недолугу Конституцію зі собою прихопіть!

Богдан Гордасевич
28 червня 2020 р.
Львів-Рясне


-Я ваш вирок!- або: як вбити дракона

-Я ваш вирок!- або: як вбити дракона



У творчості дуже мудрого єврейського письменника Євгенія Шварца є дуже гарна драма під назвою «Дракон», але оскільки це надзвичайно тонка філософія, щоб її переповісти стисло, тому я обмежусь іншою коротшою притчею на аналогічну тему «вбити дракона» так би мовити «з народних джерел»:

В одному королівстві серед дуже важкодоступних проваль і круч в своєму грізному замку проживав страшний дракон, який тероризував багато сіл і міст навколо, вимагаючи від них данину і рабів. Чимало лицарів виходили на битву з тим драконом, але ніхто ніколи не повертався. Ніхто ніколи не повертався. А дракон панував на краєм уже багато віків і вже мало хто зі сміливців йшов з ним на прю, аж ось віднайшовся непереможний в боях лицар, який вирішив піти і вбити дракона. Добрався лицар до замку, став битися з драконом і у важкій боротьбі переміг його. Та помираючи, дракон сказав йому дивну річ:

- Ось я помираю – ти здолав мене! Значить тепер твоя черга бути драконом.

- Як так?- здивувався лицар - Я стану драконом? З чого б це?

- А як ти думаєш, звідки я тут з’явився?- запитав лицаря дракон і сам же відповів: - Колись і я був таким самим благородним лицарем, яким є ти зараз, і так само переміг дракона. Але поглянь, які величезні багатства зібрано тут! Невже оце все майно ти покинеш напризволяще, а також всю ту величезну владу, яку має дракон? Я не зміг і ніхто не зміг, ось чому ніхто з лицарів не повертався звідси, бо він або гинув у битві з драконом, або його перемагав і сам поступово ставав драконом, тому що без жорстокої деспотичної влади неможливо тримати у страсі й покорі підвладних людей, аби вберегти своє багатство та збільшувати його.



Давно дивуюся з того, як докорінно змінюються люди, коли опиняються при владі, а потім – без неї. Зараз Юлію Тимошенко, як то кажуть, хоч до рани прикладай, така вона добра до людей, а ось коли була прем’єр-міністром України - так людям вчесала з цінами на газ, що очі повилазили: було 50 доларів за 1тис. кубів, а зробила - 500! А який добрий став екс-міністр по ЖКГа Кучеренко, а що розумний! Все знає, як має бути добре для людей, тільки чогось коли міністром був – з того нічого не зробив, а тупо «забив». Колишні міністри соцполітики Наталія Королевська та Андрій Рева зараз просто свою душу рвуть за народ і його благодать, відколи їх послали мать-перемать. При владі ж коли були, то трясли з народу душу, як з плодами грушу. Зайвої копійки не давали, щоб інші при владі то вкрали.

Взагалі, давайте серйозно обдумаємо тему чи взагалі можливі якісь глобальні реформи в Україні як щось реальне? Всі ми добре знаємо, що на всіх рівнях стати депутатом задоволення не з дешевих, тобто депутат – це людина забезпечена і у якої все добре. Наголошую на тому, що у депутата вже все добре! Тому і депутат. А як в людини все добре вже, то чи буде вона щось міняти кардинально в державі? Звичайно, що ні. Хоча багатьом людям, які обирали депутата, живеться погано і вони обирають когось саме для того, щоб змінити своє життя на краще. Кандидат у депутати, зрозуміло, обіцяє усе змінити і добре людям зробити, але насправді він у тому не зацікавлений зовсім, бо він вже живе супер! А депутатство тільки додає йому ще достатку, але не його виборцям! Тому всі реформи у нас для проформи, бо ніхто нічого не міняє і не хоче міняти. Одні розпочали, а вже наступні все відмінили, щоб своє розпочати, бо їх наступники також мають щось назад вертати і «попєрєдников» ганчувати. Безкінечний рух без якогось результату. Саме тому Україна не рухається вперед, як не рухається назад, у тупо топчеться на одному місці та загрузає в тому баговинні безглуздя і безпорадності. Чи є з того вихід? Звичайно, що є! Вихід є завжди! Проблема його знайти! Для того потрібно думати, а цього якраз в Україні ніхто і не хоче робити, бо всім дива подавай! В одну мить все і одразу! А такого не буває.

В своєму «Драконі» Євгеній Шварц описує ситуацію, коли герой Ланцелот одужав від важких поранень, які зазнав під час битви і перемоги над Драконом, і таємно повертається до врятованого ним міста й жахається тому, що в місті нічого не змінилося! Дракона вже немає, але люди продовжують жити і боятися, як було за живого Дракона. Вони звикли так жити! Вони не знають інакшого життя! І виникає просте запитання: -А чи потрібно було вбивати того Дракона?

Хоча я сам минулі 5-ть років причисляв себе до команди «порохоботів», але ніколи не був так би мовити фаном Петра Порошенка, а казав різним «порохофобам», що покажіть мені та докажіть, яка людина краща за нього і я буду підтримувати ту людину. Я дуже високо ціную Олександра Турчинова і Арсенія Яценюка, які не виставляли свої кандидатури в Президенти України 2019-го, щоб дати можливість перемогти Петру Порошенку і це дуже благородно, мудро і правильно. Вони чудово розуміли, що Україні потрібна стабільність влади, щоб повністю подолати кризу від 2014-го, продовжити економічне зростання і покращити життя пересічних людей. Саме на внутрішній соціальній політиці збирався зосередитись Петро Порошенко під час своєї другої каденції на посаді Президента України і це ще буде – я в тому певен. Він ще відносно молодий політик і в нього ще є попереду час, чого не скажу про себе і своє покоління з «дітей Совка». Слова Володимира Зеленського: -Я ваш вирок!- стосуються не так Петра Порошенка, як всіх нас. Це наш вирок! Кінець епохи бідності і початок епохи жебрацтва. Інших варіантів просто не передбачено. Звідки? Де і яким чином з’являться кошти для покращення життя людей в Україні? Економіка в ступорі. Війна безкінечна. Корупція тотальна. Влада летальна. Соціум зедебільний. Звідки стане жити краще? Тільки гірше.
Щоб не завершувати допис на цій «веселій ноті» пограюся у конспірологію: а може все так і було задумано? Порошенко сам захотів перемоги Володимира Зеленського і його Зекодла, щоб на контрасті народ задрочений агітацією проти Пороха зрозумів різницю між фаховою і нефаховою командою при владі. Нехай скуштують злиднів по-повній програмі, а тоді зрозуміють свою дурість і будуть згадувати «епоху бідності» за Порошенка як рай стабільності і добробуту. Я в це вірю. Нехай люди перехворіють зедебілізмом, як зараз коронавірусом, що так само вчасно об’явився: недоречний додаток до нашого доречного вироку – Володимира Зеленського. Ха-ха-ха. Настав час блазня і облизня.

Богдан Гордасевич
26 червня 2020 р. (7538)
Львів-Рясне
18:17 26.06.2020


Згадаємо про приїзд Папи Івана-Павла ІІ до Львова


На останню декаду червня, що у 2001 році, припала непересічна для історії Львова та й України загалом подія. Це багатьом видавалося неможливим і до останнього існували сумніви, але папа таки прибув поспілкуватися з українцями. Тоді це все просто видавалося неймовірним, а сьогодні сприймається як одна з найбільш значимих у нашій новітній історії подій. Поруч, можливо, могло би бути Євро-2012, але масштаб все одно не той – тоді сотні тисяч людей приїжджали побачити десятки своїх улюбленців в дії, відпочити та насолодитись масштабним спортивним дійством, а до одного Папи Івана Павла ІІ прийшли більше мільйона людей. При цьому, також з різних міст і країн. Відтак дивимося як це було.

Літаючий папа і його українська карета

Впродовж історії Львів відвідали багато відомих людей. Тут і королі, і імператори, і президенти, і міністри, і діячі мистецтва, літератури, музики, спорту тощо. Однак персона Папи Івана Павла ІІ над цими шанованими людьми, а його приїзд став епохальною подією. Папа прибув до Львова 25 червня 2001 року о 19 год. 15 хв. на львівський аеропорт. Його приліт забезпечувала компанія Fly UIA. Візит загалом тривав з 23 до 27 червня. До Львова понтифік прибув літаком МАУ, який називався “Мауглі”. Так наша земля побачила “Літаючого Папу”, що отримав це прізвисько через подорожі.

З любовю і пошаною до православних братів

Важко назвати іншого релігійного діяча, який зробив більше для екуменічного руху, аніж Папа Іван Павло ІІ. Безумовно, що його приїзд до України мав багато причин, а екуменічні чинники – поміж ними. Сам понтифік говорив, що їде “з любов’ю і пошаною до православних братів”. Характерно, що вже після відвідин ним України, як він сам та його оточення, так і представники православ’я відзначали, що цей візит дійсно приніс і надалі буде мати багато користі для діалогу між православними та католиками.  

Проповідь українською

Очевидно, що цей приїзд передбачав тривалу підготовку. При цьому, з обох сторін. Відтак можна навіть сказати, що у Львові 2001 став роком папи. Характерно, що символічні передвісники цієї місії можна віднаходити задовго до згаданої події. Так, ще у червні 1991 року, коли Папа Іван Павло ІІ виголошував проповідь українською мовою у, на той час, костелі єзуїтів в Перемишлі, він зазначив, що якщо зуміє приїхати до Львова, це сприятиме становленню України та зростанню українців. Десь так воно і сталося.

Символи України й Ватикану на будинках і вулицях

Факторів, які могли зашкодити приїзду Папи Івана Павла ІІ в Україну, вистачало. Серед них як релігійні конфлікти, так і корупція політикуму, який очолював президент Кучма, що мав жахливо зіпсовану репутацію. Однак, воля понтифіка і його рішення виглядали непорушними, а представники української влади зуміли гарантувати належні спокій та безпеку. Можливо Іван Павло ІІ відчував, що в цей момент Україна потребувала його найбільше. У цьому він міг переконатися на місцях. Так, у Львові папу вітали глава УГКЦ Любомир Гузар та кардинал РКЦ Мар’ян Яворський, голови облдержадміністрації і облради, мер Львова Василь Куйбіда, також сотні тисяч вірних, які стояли обабіч вулиць, прикрасивши все довкола символікою України та Ватикану.

Папа у Львові в цифрах

Прибуттям і перебуванням Папи Івана Павла ІІ у Львові займалися одразу три комітети – церковний на чолі з о. Богданом Прахом, міський з мером В. Куйбідою і обласний з М. Гладієм. Фінансово подію забезпечували держава, обласна рада, місто і благочинці. Для богослужінь на іподромі встановили вівтар, який спроектували А. Бокотей, Л. Медвідь і М. Рибенчук. Усі заходи обслуговували 4,5 тисяч волонтерів, а до Львова приїхало понад 100 тисяч громадян з інших країн: Польщі, Білорусі, Естонії і ін., мешканці українських міст. Цей візит висвітлювали понад 1,5 тисяч журналістів із різних країн.

На святоюрських пагорбах

25 червня папомобіль рухався сучасною вулицею Героїв УПА від аеропорту і в напрямку центру. Цього дня Папа Іван Павло ІІ молився у латинській катедрі, також був у Вірменському соборі, спілкувався з ієрархами. Врешті, відправився до собору св. Юра, де осв’ятив корону для чудотворної Теребовлянської ікони Богородиці. Папу супроводжували кардинал Мар’ян Яворський, Любомир Гузар і ін. На ночівлю понтифік зупинився у митрополичих палатах. Люди з оточення і супроводу намісника святого Петра ночували у готелі “Дністер”, що поруч.

Дощ іде – діти ростуть

Наступного ранку, 26 червня, Папа Іван Павло ІІ мав Службу Божу в латинському обряді на іподромі. Богослуження відбувалося за участі кардинала Мар’яна Яворського, а по тому папа беатифікував львівського архієпископа Юзефа Більчевського та отця Зиґмунта Гораздовського. В обідню пору Римський єпископ відвідав Вищу духовну семінарію св. Йосифа РКЦ у Брюховичах. На сам кінець, під вечір було заплановано зустріч із молоддю на площі перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові. Папа перебував в товаристві декількох сотень тисяч молодих людей. Завадити їхньому спілкуванню спробував зливний дощ. Однак наслідком останнього стала хіба крилата фраза від понтифіка: “Дощ іде – діти ростуть”. Відтак надалі відбувалося не лише спілкування, але й концерт і співи, де активно задіяним був і Іван Павло ІІ. Повертаючись із Сихова, папа освятив місце і заклав наріжний камінь під будівництво семінарії Святого Духа й УКУ.

Понад мільйон вірних

27 червня Папа Іван Павло ІІ відслужив ще одну Літургію на іподромі, але цього разу у східному обряді. Папі співслужили Любомир Гузар і понад 800 отців. На події було понад півтора мільйона людей, яких, знову ж, не зупинило ні довге чекання, ні дощ з неба та болото під ногами. Діяння супроводжував хор з 500 осіб. У перших рядах можна було помітити президента Л. Кучму, а також місцеве керівництво. Як і першого разу, понтифік беатифікував 27 діячів. Серед них єпископи Григорій Хомишин, Йосафат Коциловський, Миколай Чарнецький, архімандрит Климентій Шептицький, Емільян Ковч і ін.   

Король Данило для папи

Папа Іван Павло ІІ не залишив Львів без презентів. Окрім іскор віри та надії, які він побачив в очах людей, представники влади вручили йому інші подарунки. Це ікона Попелівської Богоматері від міста та копія скульптури короля Данила, виконана Євгеном Безніском за моделлю Теодозії Бриж від облради.

Коли ще папа говорив українською?

Іван Павло ІІ був непересічним папою. Він був першим слов’янином у такому статусі і першим за довгий час неіталійцем. Наважувався на багато нестандартних кроків. Відтак незвичайною була і його діяльність, і його прибуття до України. 23 червня 2001 року він вийшов з літака у Бориполі, став навколішки і поцілував землю. Очевидно, подібні дії також є однією з причин, чому ця Людина всюди збирала велелюдні натовпи. Врешті, Іван Павло ІІ завжди говорив із людьми їхньою мовою. В прямому і переносному значенні. До прикладу, до українців він звертався українською, виголошував проповіді українською. Такі жести підтримки для нас були особливо важливими й потрібними. Мусимо і сьогодні про це пам’ятати і ніколи не відступати від принципів та ідеалів, з якими до нас приїжджав Папа Іван Павло ІІ, яких він сам дотримувався і чому навчав інших.  

Євген Гулюк

Трускавець відкрив готелі та пансіонати

Готелі та пансіонати Трускавця відновили роботу

курорт Трускавець 01У Трускавці відсьогодні, з  2 червня відновлюють роботу готелі та пансіонати. Послабити карантинні обмеження прийняли рішення 1 червня на позачерговому засіданні міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій.

Починаючи з 02 червня 2020 року дозволити роботу готелів, пансіонатів (окрім хостелів) без ресторанів у цих готелях з дотриманням тимчасових рекомендацій визначених постановою Головного державного санітарного лікаря України за № 22 від 21.05.2020 року, – повідомляє Трускавецька міськрада.

Готелі та пансіонати працюватимуть за умови дотримання протиепідемічних вимог, визначених МОЗ України та головним державним санітарним лікарем України.

У разі порушення протиепідемічних вимог суб’єктами господарювання, які відновили свою господарську діяльність, Держпродспоживслужба та Поліція повинні невідкладно вживати заходів щодо притягнення керівників відповідних суб’єктів до адміністративної відповідальності.

Трускавець готовий прийняти на оздоровлення медиків та осіб, які перехворіли на коронавірус

Курорт Трускавець пропонує розробити і прийняти спеціальну державну програму, яка полягала б у скеруванні на санітарно-курортний відпочинок медиків, які на передовій боротьби з COVID, та осіб, які перехворіли на коронавірусну хворобу. Інформує Трускавецька міська рада.

Також Трускавець рекомендує запровадити імуноферментний аналіз крові для тестування відпочивальників на українських курортах.

Цей метод є дешевшим та швидшим, ніж ПЛР-тест. Результат готовий через 2 години. Вартість тесту – до 200 гривень. Натомість, один тест ПРЛ обходиться приблизно в 1 600 грн, на результати доводиться чекати кілька діб.

В Україні тестування методом ІФА проводиться на офіційному рівні у Вінницькій, Донецькій, Закарпатській, Київській, Луганській, Харківській, Херсонській областях та Києві.

Тему застосування ІФА на курортах Львівщини піднімав 26 травня на сесії Львівської обласної ради депутат облради, заступник міського голови Трускавця Олексій Балицький.

Відновлення роботи курорту – дуже очікувана подія для усіх трускавчан. Готелі та санаторії з нетерпінням чекають гостей.

 

З днем народження! Частина друга

З днем народження! 
Богдану Гордасевичу виповнилось 59 років

19 червня 2020 року мав радість одержати подарунки від онуків Миколи та Руслана ось такі найкращі з усіх можливих, бо зроблені власноруч




З днем народження! Богдану Гордасевичу виповнилось 59 років

З днем народження! 
Богдану Гордасевичу виповнилось 59 років

Вчора 19 червня 2020 року мав радість одержати подарунки і першою була доня Соломія, яка подарувала ось це:







А ще велику упаковку з ароматною кавою і цьомка.
Щиро вдячний.

Прощання з Олексієм Порошенком

Прощання з Олексієм Порошенком










У Києві прощаються з Олексієм Івановичем Порошенком

У КЛУБІ КАБМІНУ ПРОЩАЮТЬСЯ З БАТЬКОМ ПЕТРА ПОРОШЕНКА – ОЛЕКСІЄМ ІВАНОВИЧЕМ 
19.06.2020 12:03
Перед цим у Свято-Михайлівському соборі відслужили панахиду

ЗА ТЕМОЮ

У Києві в Клубі Кабінету Міністрів у п'ятницю, 19 червня, прощаються із батьком п'ятого президента України Петра Порошенка – Олексієм Івановичем Порошенком. Про це повідомляє кореспондентка "5 каналу" Олена Соловйова.

До будівлі вже прийшла родина Порошенків.

Прощання з Олексієм Івановичем ПорошенкомПрощання з Олексієм Івановичем Порошенком"5 канал" / Олена Соловйова

Прощання з Олексієм Івановичем ПорошенкомПрощання з Олексієм Івановичем Порошенком"5 канал" / Олена Соловйова

На прощання з Олексієм Порошенком прийшли ексміністр Євген Нищук, Геннадій Зубко та колишній прем'єр Володимир Гройсман.

Прощання з Олексієм Івановичем ПорошенкомПрощання з Олексієм Івановичем Порошенком"5 канал" / Олена Соловйова

Прощання з Олексієм Івановичем ПорошенкомПрощання з Олексієм Івановичем Порошенком"5 канал" / Олена Соловйова

Перед цим у Свято-Михайлівському соборі відслужили панахиду.

Нагадаємо, похорон Олексія Івановича Порошенка, батька п'ятого президента України, перенесли на 19 червня через суд над Петром Порошенком. За інформацією ЗМІ, батько Петра Порошенка Олексій Іванович помер унаслідок інсульту, який стався 15 червня після того, як він дізнався, що його сина викликають у суд для обрання запобіжного заходу, а прокуратура вимагає арешту п'ятого президента.