Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

диявол завжди захований у деталях!!!

  • 11.06.18, 17:36

Президент Петро Порошенко має подати технічний законопроект, який точно запустить роботу Антикорупційного суду та дозволить уникнути подальших спекуляцій щодо законності його створення.

Про це у вівторок заявив журналістам директор Національного антикорупційного бюро Артем Ситник.

За його словами, це "маленький, технічний" закон, який має бути проголосований у найближчий час.

"Це маленький технічний закон і думаю, що його дуже швидко проголосує парламент. Наскільки я знаю, це буде фінальна версія закону про Вищий Антикорупційний суд  і його треба ухвалювати, щоб потім не було спекуляцій, що цей суд створено незаконно", - сказав Ситник.

На питання, якщо не буде цього закону, чи буде можливість запустити роботу Антикорупційного суду, директор НАБУ відповів, що якщо не буде закону, то не буде і суду.

Він зазначив, що наразі є вироки судів на підставі угоди, коли особа йшла на умови співпраці і здавали інших посадовців-корупціонерів.

Проте, за його словами, мета НАБУ не такі вироки.

Він додав, що наразі справи щодо корупціонерів високопосадовців затягуються у судах на нескінченний термін і саме Антикорупційний суд має вирішити цю проблему.

"Головне, що ми встигли зробити, це похитнути касту недоторканих, яка була до революції. Ми її хитнули. Але це тактична перемога", - сказав Ситник.

Він пояснив, що стратегічна перемога буде тоді, коли справи, щодо представників цієї касти будуть розглянуті "у дуже швидко створеному, прозорому вищому Антикорупційному суді".

Як повідомлялося, Верховна Рада ухвалила президентський закон про Вищий антикорупційний суд 7 червня.

Голова Верховної Ради Андрій Парубій підписав документ 9 червня.

11 червня президент Петро Порошенко підписав закон про Вищий антикорупційний суд.

Його ухвалення домагалися як українські активісти, так і міжнародні інституції.

Як повідомляв нардеп Мустафа Найєм, для того, аби Вищий антикорупційний суд почав функціонувати, ухваленого закону 7440 замало.

За його словами, Антикорупційний суд неможливо створити без ще одного закону, який має подати президент Порошенко.

Він має визначити механізм створення такого суду.


шоколадні яєчка тільки п"яті у рейтингу

  • 11.06.18, 17:25

Що ближче до запланованих на 2019 рік президентських та парламентських виборів – то більше політичних технологій політики відпрацьовують на електораті. І поки «старі» гравці щосили намагаються завоювати лояльну аудиторію, «нові» хочуть заявити про себе за будь-яку ціну, аби закріпитись серед лідерів. Запит на нові обличчя в державі є, кажуть соціологи. Проте нерідко виявляється, що так звані «нові політики» зовсім не новачки, і застосовують багаторічні технології роботи з електоратом.

Більшість (62%) українців вважають, що державі потрібні нові лідери. І лише кожен четвертий (25%) вірить, що вони є.

І наразі соціологічний прогноз на президентські перегони-2019 наразі виглядає таким чином. Серед тих, хто планує піти на президентські вибори навесні 2019 року, Юлія Тимошенко має 13,3% рейтингу, Анатолій Гриценко – 9,4%, Юрій Бойко – 8,4%, Петро Порошенко – 7,6%, Олег Ляшко – 7,4%, Святослав Вакарчук – 5,6%, Вадим Рабінович – 5,5%, Володимир Зеленський – 5%. Ще 14.6% не визначились, кому віддати голос.

Про це свідчать результати опитування фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва й соціологічної служби Центру Разумкова, оприлюднені 5 червня.

Серед кандидатів немає однозначних лідерів, і розрив між багатьма кандидатами – у межах статистичної похибки, кажуть дослідники. Тож політики не гребують усіма можливостями, аби привернути до себе увагу.

Мураєв: Негативний піар – теж піар

Скажімо, депутат та власник телеканалу «NewsOne» Євген Мураєв опинився на перших шпальтах через заяву в ефірі телеканалу «112.Україна». Він сказав, що «Сенцова можна сприймати по-різному, з точки зору того, що людина готувала вибухи й підпали, для частини населення він є терористом, для частини – героєм».

Резонанс від його слів був великим, адже наразі у багатьох містах та країнах відбуваються акції підтримки політичному бранцю Кремля Олегу Сенцову, який голодує 29-ий день із вимогою звільнити інших заручників.

Один за одним – чиновники та лідери думок коментували одіозну заяву Мураєва. Генеральна прокуратура навіть відкрила щодо нього провадження за двома статтями: державна зрада і умисно неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Та його заява про Сенцова цілком може виявитись не випадковістю, а свідомою технологією, аби заробити рейтинг. Політолог Петро Олещук вважає, що депутат таким чином працює на радикальну частину проросійського електорату.

Мураєв буде працювати на впізнаваність. Зараз великої насиченості в тій електоральній ніші, яка раніше асоціювалась із «Партією регіонів», немає
Петро Олещук

«Буде працювати на впізнаваність. Зараз великої насиченості в тій електоральній ніші, яка раніше асоціювалась із «Партією регіонів», немає. Там стабільні лідерські позиції має Опоблок. Вони мають більш помірковану позицію, не схильні робити такі різкі заяви, апелюють до економічних проблем, у тому числі відновленням економічних зв’язків із Росією.

Привернувши увагу, Мураєв не розгубився – і назвав резонанс навколо своїх слів «елементом політичної розправи». Він також зняв та запустив у соцмережі відео з нібито вибаченням на адресу Сенцова.

«Там він ніби вибачається, що «здали» Крим, що залишили місцевих українців без підтримки, що Сенцов залишається там, що героїв використовують, поки вони сидять. Тобто і у вибаченні лише ретранслював свої ідеї», – каже Олещук.

Для кращого ефекту – Мураєв використовує рекламу у Фейсбуці.

«Він пише «звернення», бере невідому сторінку «Позитивные новости» у Фейсбуці з 228 прихильниками, востаннє яка оновлювалася 31 серпня 2017 року, вкидає в рекламу приблизно 1-2 тисячі доларів – і «вибачення» бачить добре націлена частина українського Фейсбуку. Перший пост отримує 257 поширень, другий – вже 422 поширення + тисячі лайків», – пише керівник програм нових медіа «Інтерньюз-Україна» Віталій Мороз.

Мороз додає, що якщо хтось просуває контент через рекламу за допомогою маловідомих сторінок – це підозріло, адже замість системної й кропіткої роботи в соцмережах політик намагається миттєво купити прихильність.

Гриценко: Сидіти тихо

Ще один досвідчений політик, який впевнено повернувся у соціологічні рейтинги й позиціонує себе як нову альтернативу діючим, – Анатолій Гриценко.

Після посади міністра оборони в 2005-2007 роках він намагається повернутись на Олімп, і на майбутніх парламентських виборах пропонуватиме українцям свою політичну силу «Громадянська позиція» та власне себе в якості президента.

Зростання рейтингів Гриценка пов’язано з тим, що він нічого поганого не встиг зробити, нічого зовсім дурного – сказати
Сашко Кульчицький

Гриценко ніколи не був кандидатом, за якого виборець віддав би голос у першу чергу. Проте завжди був надійним «запасним варіантом», каже менеджер з комунікацій Центру політичних студій та аналітики «Ейдос» Сашко Кульчицький.

«Поки він не веде активну кампанію, тому я би не пов’язував різке зростання його рейтингів за останні півроку з якимись активними діями. Це, радше, пов’язано з тим, що він нічого поганого не встиг зробити за цей час, нічого зовсім дурного – сказати. І ближче до виборів – тим активніше працюватимуть проти Гриценка. Як показують попередні вибори – ця робота спрацьовує», – каже експерт.

Вакарчук та Зеленський: інтригуюче мовчання

А от зовсім новачки рейтингів – шоумен Володимир Зеленський та співак Святослав Вакарчук поки зберігають інтригу: чи балотуватимуться на президента? І хоч однозначної заяви «так чи ні» не зробив жоден із них – їх активно обговорюють як ймовірні кандидатури, каже Кульчицький.

Зеленський і Вакарчук не мають своїх команд, не мають політичного минулого, управлінського досвіду. Проте мають упізнаваність і якусь народну любов
Сашко Кульчицький

«Обидві ці кандидатури, по суті, є технологічними – складно до кінця серйозно сприймати обох. Вони не мають своїх команд, не мають політичного минулого, управлінського досвіду. Проте мають упізнаваність і якусь народну любов. І, можливо, такого ми й не спостерігали. Але поки рано говорити, чи йтимуть вони на президентські вибори. Тут більше йдеться про підготовку до парламентських, і от це вже було – зірок у нас люблять використовувати для парламентських перегонів», – пояснює експерт.

Загалом, зараз на українцях відпрацьовуються, переважно, традиційні технології – ті, що діяли ще 20 років тому, каже Кульчицький.

Кампанія Тимошенко «Новий курс для країни» – це повторення «Жити по-новому» 4-річної давнини
Сашко Кульчицький

«Кампанія Юлії Тимошенко, яка от зараз запускається, про «Новий курс для країни» – це повторення «Жити по-новому» чотирирічної давнини. Повторення програми «новий український курс», здається 2008 року. Дуже нових меседжів поки спостерігати не можна. Є нові канали, які використовуються – значно більше уваги приділяється роботі в онлайні, активніше використовують фейкові новини, поширення непов’язаних із реальністю інформаційних повідомлень», – додає Кульчицький

Та поки передвиборчі кампанії лише розігріваються. А «спека», кажуть експерти, почнеться з осені.

Штрих до фейсу шоколадних казнокрадів та корупціонерів

  • 11.06.18, 17:17
Ситник про справу "рюкзаків Авакова": МВС тисне на експертів

Понеділок, 11 червня 2018, 16:22

Міністерство внутрішніх справ тисне на експертів, які досліджували речові докази, що фігурують у справі про розтрату держкоштів відомства при закупівлі рюкзаків для Нацгвардії за участю сина міністра Арсена Авакова - Олександра.

Про це у понеділок журналістам повідомив директор Національного антикорупційного бюро Артем Ситник.

"Є служби, які дотичні до нашої роботи. В першу чергу, це експертні служби, які пишуть висновки експертиз. Особливо це стосується тих справ, де встановлені збитки. На них здійснюється тиск, в тому числі, з боку МВС", - сказав він.

За його словами, наразі на одного з експертів, який досліджував якість рюкзаків, Міністерством внутрішніх справ зареєстроване кримінальне провадження, в якому значиться, що він нібито підробив висновок про неналежну якість вказаних рюкзаків.

Ситник додав, що на його думку, тиск на експерта чиниться тому, що якість рюкзаків має визначальне значення у справі.

Також він зазначив, що це непоодинокий випадок тиску на експертів.

Раніше Апеляційний суд Києва переніс на 27 червня розгляд апеляційної скаргина арешт майна сина міністра внутрішніх справ Арсена Авакова – Олександра.

Як повідомлялося, Олександр Аваков є фігурантом справи про розтрату держкоштів МВС при закупівлі рюкзаків для Нацгвардії.

У справі НАБУ затримало 3 осіб: сина голови МВС Олександра Авакова, екс-заступника міністра внутрішніх справ Сергія Чеботаря та Володимира Литвина, який у 2014 році керував ІТ-компанією "Turboseo". Їм було оголошено про підозру.

1 листопада 2017 року суд обрав синові Авакова запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з носінням електронного браслета. Аналогічний запобіжний захід обрали Чеботарю.

На початку листопада 2017 року Солом'янський райсуд Києва заарештував нерухомість усіх трьох підозрюваних  у справі, але у грудні Апеляційний суд Києва скасував рішення про арешт майна сина Авакова.

25 квітня Солом'янський райсуд Києва повторно скасував арешт нерухомостісина міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Олександра, якого підозрюють у розкраданні грошей при закупівлі МВС рюкзаків для Нацгвардії. Йшлося про 3 паркомісця та 2 квартири.

Також зазначалося, що ухвала оскарженню не підлягає.

Але 4 травня Солом’янський суд Києва знову наклав арешт на квартири, паркомісця та акції сина міністра внутрішніх справ Олександра Авакова.

Читайте також: Справа сина Авакова. Усі подробиці і реакція в оточенні міністра та президента

Яна Міланова, УП

Україна у вогні агресії

10 ФАКТІВ ПРО ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ
 Опубліковано: 08 червня 2018

180607 fakty10 фактів, які ви маєте знати про збройну агресію Росії проти України.

 

ФАКТ 1: РОСІЯ ЗАПЛАНУВАЛА ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ. ПЕРЕМОГА РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ СТАЛА ЛИШЕ ЗРУЧНИМ ПРИВОДОМ

 

Спланована збройна агресія Росії проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з військової операції Збройних Сил РФ із захоплення частини території України – Кримського півострова. Ця дата не заперечується навіть Міністерством оборони РФ, оскільки вказана на відомчій медалі «За повернення Криму». Між тим, лише наступного дня В.Янукович втік з Києва, а Постанова ВРУ «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України», яка стала приводом для звинувачень з боку РФ у нібито «антиконституційному заколоті в Україні», була прийнята лише 22 лютого 2014 року.

 

ФАКТ 2: РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ МАЛА НА МЕТІ ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНИ ЯК НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

 

Незаконна окупація АР Крим та м.Севастополь стала лише першим кроком РФ, спрямованим на підрив незалежності і суверенітету України. Керівництво Кремля завжди було твердо переконане, що без контролю над Україною Росія ніколи не стане державою-світовим лідером, а демократична і заможна Україна загрожуватиме збереженню нинішньої авторитарної влади в Росії. Саме тому наступним етапом російської агресії стала спроба дестабілізувати ситуацію у східних та південних регіонах України з метою утворення на цій території квазі-держави «Новоросія». Ці плани були оприлюднені російським президентом В.Путіним у ході телевізійної програми «Діалог з росіянами» на Першому каналі 17 квітня 2014 року. Повній реалізації цих планів вдалося перешкодити, але російські регулярні війська та керовані РФ НЗФ окупували окремі райони Донецької та Луганської областей України.

 

ФАКТ 3: ЗБРОЙНА АГРЕСІЯ – ЛИШЕ ОДИН З ІНСТРУМЕНТІВ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ

 

Збройна агресія є лише одним з елементів гібридної війни Росії проти України. Іншими елементами стали:

1) пропаганда, що базується на брехні та підміні понять; 2) торговельно-економічний тиск; 3) енергетична блокада; 4) терор і залякування громадян України; 5) кібер-атаки; 6) категоричне заперечення самого факту війни попри наявність безлічі неспростовних доказів; 7) використання у своїх інтересах проросійських сил та держав-сателітів; 8) звинувачення іншої сторони у власних злочинах.

 

ФАКТ 4: МУЖНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ТА СОЛІДАРНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО СПІВТОВАРИСТВА З УКРАЇНОЮ СТАЛИ НА ЗАВАДІ РЕАЛІЗАЦІЇ АГРЕСИВНИХ ПЛАНІВ КРЕМЛЯ

 

Активну фазу збройної агресії Росії проти України вдалося зупинити завдяки мужності українського народу, який став на захист своєї Батьківщини у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України та інших оборонних та правоохоронних органів.

 

Важливим елементом протидії агресору стали спільні політико-дипломатичні зусилля міжнародного співтовариства. 27 березня 2014 року Генеральна асамблея ООН схвалила Резолюцію 68/262 «Територіальна цілісність України», в якій підтвердила міжнародно визнані кордони України та відсутність будь-яких правових підстав для зміни статусу АР Крим та м.Севастополя. Аналогічна позиція ГА ООН була підтверджена у Резолюції 71/205 «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)», схваленій 19 грудня 2016 року. Окрім того, в Резолюції вперше в офіційних документах ООН Росія визнається державою-окупантом. Численні документи на підтримку територіальної цілісності України в рамках міжнародно-визнаних кордонів приймалися КМРЄ, ПАРЄ, ПА ОБСЄ тощо.

 

Найбільш ефективним інструментом тиску на державу-агресора стали політичні та економічні санкції країн Заходу. Вони дозволили пригальмувати російську агресію проти України, знизити ймовірність широкомасштабного вторгнення та примусили РФ сісти за стіл переговорів, зокрема в рамках Тристоронньої контактній групи (сторони конфлікту – Україна та РФ, а також ОБСЄ як посередник) та Нормандській четвірці (сторони конфлікту – Україна та РФ, посередники – Франція та ФРН). Рішення про послаблення або скасування санкцій дасть старт для нового витка російської збройної агресії.

 

ФАКТ 5: РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ ПРИЗВЕЛА ДО ЖАХЛИВИХ ГУМАНІТАРНИХ НАСЛІДКІВ

 

У результаті збройної агресії Росії проти України загинули близько 9940 осіб, близько 23455 було поранено (за даними ООН). Ці показники, зокрема, включають 298 пасажирів рейсу MH17, у тому числі 80 дітей, які стали жертвами терористичного акту 17 липня 2014 року, коли літак Малайзійських авіаліній був збитий російськими військовими із ЗРК «Бук», що був доправлений на окуповану територію Донбасу з території РФ.

 

Близько 1 млн. 584 тис. мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи.

 

Станом на сьогодні окупованими залишаються: Автономна Республіка Крим (26 081 км), м.Севастополь (864 км), частина Донецької та Луганської областей (16799 км) – всього 43744 км, що складає 7,2% території України.

 

На окупованих територіях панує страх та терор, окупаційна влада діє репресивними методами і залякуваннями, системно і масово порушує права людини і свободи. Критична ситуація у сфері прав людини в окупованому Криму була засуджена Резолюцією ГА ООН 71/205 «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)» від 19 грудня 2016 року.

 

Економіка Донбасу повністю зруйнована. Устаткування багатьох колись потужних українських заводів вивезено на територію РФ. Ситуація з затопленими гірничо видобувними шахтами загрожує потужною екологічною катастрофою. Російська влада не допускає експертів для оцінки ситуації та її можливого виправлення.

 

На сході непідконтрольною Уряду України залишається ділянка українсько-російського державного кордону протяжністю 409,7 км.

 

 

ФАКТ 6: МІНСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ РЕГУЛЯРНО ПОРУШУЮТЬСЯ РОСІЄЮ

 

Мінські домовленості (Протокол від 5 вересня 2014 року, Меморандум від 19 вересня 2014 року та Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року) є основою політичного врегулювання конфлікту на Донбасі. Вони постійно порушуються Російською Федерацією. Підписання Тристоронньою контактною групою перших документів у вересні 2014 року відбулося відразу після прямого вторгнення підрозділів регулярної армії РФ на Донбас та жорстоких боїв біля Іловайська, що став місцем одного з найганебніших злочинів російської армії на Донбасі. Щонайменше 366 українських військовослужбовців були вбиті та 429 поранені під час виходу з міста по так званому «зеленому коридору» під гарантії командирів російських підрозділів.

 

Всупереч положенням Мінського Меморандуму російськими військами та підпорядкованими їм НЗФ було захоплено 8 ділянок території загальною площею 1696 км в районах, які у відповідності до лінії, визначеної Меморандумом, повинні знаходитись на території, підконтрольній українському уряду.

 

Серед найбільш промовистих порушень Мінських домовленостей з боку РФ – наступ та захоплення російсько-терористичними силами міста Дебальцеве та навколишніх населених пунктів 16-18 лютого 2015 року, відразу після підписання Мінського комплексу заходів, який встановлював режим негайного та всеохоплюючого припинення вогню з 15 лютого 2015 року.

 

ФАКТ 7: РОЗПОЧАВШИ ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ, РОСІЯ ПОРУШИЛА ФУНДАМЕНТАЛЬНІ НОРМИ ТА ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, НИЗКУ ДВОСТОРОННІХ ТА БАГАТОСТОРОННІХ ДОГОВОРІВ ТА УГОД

 

Здійснивши збройну агресію проти України, Росія порушила фундаментальні принципи та норми міжнародного права, зокрема ті, що містяться у:

-          Статуті ООН 1945 року;

-          Заключному акті НБСЄ (Гельсінському Заключному акті) 1975 року;

-          Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами у відповідності до Статуту ООН 1970 року;

-          Резолюції ГА ООН «Визначення агресії» 1974 року;

-          Декларації про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету 1965 року;

-          Декларації про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1981 року;

-          Декларації про посилення ефективності принципу утримання від погрози силою чи застосування сили у міжнародних відносинах 1987 року;

Росія також порушила низку двосторонніх та багатосторонніх договорів та угод, зокрема:

-          Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року;

-          Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року;

-          Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 2003 року;

-          Договір між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року;

-          Угода між Україною та РФ про статус та умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України 1999 року.

 

Окупація та подальша спроба анексії Росією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, а також протиправні дії РФ на Донбасі, цілковито підпадають під визначення агресії відповідно до пунктів а), b), c), d), e) і g) статті 3 додатка до резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» (3314(XXIX)). Такі дії є важким злочином проти міжнародного миру, який тягне за собою міжнародно-правову відповідальність Російської Федерації як держави та міжнародну кримінальну відповідальність її вищого керівництва.

 

ФАКТ 8: РОСІЯ РЕГУЛЯРНО НАПРАВЛЯЄ КАДРОВИХ ВІЙСЬКОВИХ ТА ЗБРОЮ НА ДОНБАС ЧЕРЕЗ НЕКОНТРОЛЬОВАНУ ДІЛЯНКУ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

 

Через неконтрольовану ділянку українсько-російського державного кордону Росія продовжує постачання зброї, боєприпасів та пального на окуповану територію Донбасу для посилення підрозділів регулярних військ РФ та підтримуваних нею НЗФ.

 

Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ неодноразово інформувала про присутність на Донбасі озброєнь та військової техніки, що знаходиться лише на озброєнні армії РФ. Спостерігачі СММ зафіксували на Донбасі важку вогнеметну систему «Буратіно», комплекс радіоелектронного придушення Р-330 «Житель», безпілотники «Орлан-10», мобільні ЗРК «Град-П» тощо.

 

Через неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону з РФ на Донбас продовжують прибувати регулярні війська РФ та найманці. Російські найманці підпадають під кваліфікацію «іноземних бойовиків-терористів» відповідно до Резолюції РБ ООН 2178 (2014) від 24 вересня 2014 року. Вони складають значну частину рядового складу створених Росією на Донбасі 1 та 2 армійських корпусів (командний склад формується з кадрових офіцерів та генералів РФ). Чисельність регулярних російських військ на Донбасі коливається від 3,6 до 4,2 тис. військовослужбовців.

 

Всупереч Мінським домовленостям Росія та контрольовані нею НЗФ продовжують перешкоджати доступу СММ ОБСЄ до неконтрольованої ділянки кордону. Візити спостерігачів носять спорадичний та нетривалий характер у присутності членів НЗФ.

 

Росія єдина з держав-учасниць ОБСЄ блокує розширення мандату Спостережної місії ОБСЄ, яка працює нині на двох російських пунктах перетину кордону «Гуково» та «Донецьк», на всю ділянку російсько-українського державного кордону, прилеглу до неконтрольованої Урядом України території Донбасу.

 

Росія відмовляється виконувати своє зобов’язання згідно з пунктом 4 Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року щодо створення безпекових зон у прикордонних територіях України та РФ із забезпеченням постійного моніторингу та верифікації ОБСЄ на кордоні.

 

ФАКТ 9: ПОРУШЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ТА НЕДОТОРКАННОСТІ КОРДОНІВ, ПОГРОЗИ СИЛОЮ, ВТРУЧАННЯ У ВНУТРІШНІ СПРАВИ ІНШИХ ДЕРЖАВ СТАЛИ ЗВИЧНОЮ ПРАКТИКОЮ РОСІЇ

 

Агресивна політика Росії спрямована не лише проти України. Росія порушила територіальну цілісність Молдови та Грузії, заявляла про територіальні претензії та про готовність «захищати» російськомовне населення країн Балтії. Росія підтримує євроскептичні та радикальні рухи в Європі. Зафіксовані втручання російських спецслужб у виборчий процес у ході виборів Президента США у 2016 році, кібератаки РФ проти ОБСЄ, ФРН, Франції.

 

Жорстока воєнна кампанія Росії у Сирії спричинила потужну хвилю біженців до Європи. Існує багато досліджень про тісні зв’язки спецслужб РФ з терористичними організаціями ІДІЛ та Аль-Каїда.

 

ФАКТ 10: ЗУПИНИТИ РОСІЙСЬКУ АГРЕСІЮ МОЖНА ЛИШЕ ПОСИЛЕННЯМ СКООРДИНОВАНОГО ТИСКУ МІЖНАРОДНОГО СПІВТОВАРИСТВА НА РФ

 

Політичні та економічні санкції були введені у відповідь на російську агресію проти України, тому лише припинення збройної агресії Росії проти України та відновлення суверенітету й територіальної цілісності України може бути підставою для їхнього скасування. За інших обставин Росія продовжуватиме свою агресію, поширюючи її на інші держави регіону.

 

Джерело

Історична подія: Україна і НАТО зближуються

Історична подія: Столтенберг прокоментував зустріч з міністром Полтораком і перспективи України
Відправити на пошту
 

Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг підтвердив відкритість НАТО до вступу нових членів.

Історична подія: Столтенберг прокоментував зустріч з міністром Полтораком і перспективи України

Так у Брюсселі на зустрічі з міністром оборони України Степаном ПолторакомСтолтенберг відповів на запитання щодо перспектив вступу України до оборонного союзу, інформує Економічні новини.

Історична подія: Столтенберг прокоментував зустріч з міністром Полтораком і перспективи України

«Принцип відчинених дверей, один з основних принципів НАТО, є актуальним як для України, так і для інших країн. Вважаю історичною подією, що в новій будівлі штаб-квартири альянсу я першим міністром з країн-партнерів приймаю міністра оборони України Степана Полторака», – сказав голова НАТО.

Читайте: Полторак: Чи чекає на українців нова хвиля мобілізації

Під час зустрічі Полторак поінформував Столтенберга про особливості військово-політичної ситуації в Україні, а також розповів про реформи в українському оборонному відомстві.

«Ми усвідомлюємо, що майбутнє української держави нерозривно пов’язано з членством у системі колективної безпеки й оборони НАТО. Попри складну ситуацію на сході України, наш внесок в операції альянсу буде збережено та нарощено», – цитує слова міністра оборонне відомство України.

там є і Шевченко, і Франко...

  • 08.06.18, 21:25

У Чернівцях у Центральному парку культури і відпочинку 
студенти розписали білою фарбою асфальтові алеї 
віршами відомих українських поетів.

І був конкурс історичного оповідання «ProМинуле»


Цього року відбувся перший конкурс історичного оповідання «ProМинуле». Всього на конкурс надійшло 95 оповідань. Нещодавно було оголошено «короткі списки».

Члени журі поділилися своїми враженнями від прочитаних текстів та побажаннями для майбутніх учасників.



Віктор Разживін

літературознавець, доцент Донбаського державного педуніверситету, директор книгарні «Є» у Слов’янську.

Це перший мій досвід оцінювання конкурсу, присвяченого малій історичній прозі, хоча його тематика суголосна з моїми науковими пошуками. Перше, так зване загальне враження, поза всяким сумнівом, позитивне. Насправді порадувала кількість учасників після попереднього відбору – 78, побоювався, що буде дуже мало охочих. Безумовно, є низка досить непоганих творів – близько трьох десятків, які, на мою думку, заслуговують на публікацію вже сьогодні. Це чудовий результат.

Разом із тим, є й певні проблеми, які кристалізувалися під час читання текстів. Найбільш болючими, як на мене, є питання художності та історичності. Занадто часто помітно домінування якоїсь із цих рис, тоді як історичне оповідання поєднує їх у собі. На жаль, іноді трапляється переказ історичної події, а деколи текст навіть близько не тягне на висвітлення минулого. З особистих спостережень, абсолютно недоцільною виявилася тема подій під Крутами. Вони є знаковими для нашої історії, не раз ставали джерелом і художніх творів. Не «копаючи» глибоко, авторам дуже важко сказати щось нове. Найкраще, на мій погляд, оповідання, де модельовано ці події, у призери не потрапило, бо історична основа виглядає слабкою, та й є певний надлишок дидактизму.

У багатьох творах, як видається, ідея є дуже вдалою, але порадив би авторам звузити тематику, зважаючи на формат конкурсу. Та й без знання історичного матеріалу написати якісне історичне оповідання неможливо.



Софія Філоненко

літературознавиця, професорка Бердянського державного педагогічного інституту, літературний критик, авторка монографії про явище масової літератури

Кричуща актуальність теми Українських визвольних змагань 1917–1921 років стала складним викликом для учасників конкурсу. Прагнучи уславити національних героїв і демонізувати ворогів, автори оповідань раз-по-раз заходили на територію документалістики, есеїстики і щонайбільше публіцистики. Писати про війну та революцію у ХХІ столітті виявилося непросто, попри міцну українську традицію від Хвильового й Підмогильного до Яновського, Багряного й Довженка. Не кажучи вже про досвід зарубіжної літератури й кінематографу. Наших учасників тягло експериментувати з жанрами. Звідси «потраплянці», коли студент із Майдану чи воїн АТО переносяться акурат на 100 років у минуле, а там – усе те саме, що й тепер: ворожа пропаганда, зрада й перемога, розбрат між своїми, втрата орієнтирів.

Затягнуло авторів і у вир шпигунсько-детективно-пригодницьких історій та мелодрам. Ці експерименти далеко не завжди вдавалися (особливо мелодрами), часом бракувало професійних навичок – втримати інтригу, загострити конфлікт, здивувати розв’язкою. Тим не менше, цей факт засвідчує бажання авторів відійти від традиційного письма й говорити про важливі історичні події мовою масової культури, зрозумілої сучасній публіці.

Мені особисто імпонували оповідання на основі реальних подій, узятих, приміром, із сімейної чи локальної історії, а також «мікроісторії», де зламні моменти визвольних змагань розкриті з погляду не очільників (Винниченка–Грушевського–Петлюри–Скоропадського), а людини пересічної: покоївки в готелі, пораненого бійця в шпиталі, обивателя. Автори знаходили незвичні точки зору, від людини «інакшої»: польського пана у Львові в момент стрілецького повстання, російської інтелігентки чи болгарського посла в Києві, дитини в отаманському загоні.

Загалом, прикметно, що воєнна історія розкололася на дві важливі складові – «мілітарну» (бої, засідки, полон, сутички з диверсантами, відвоювання залізничних станцій, постачання зброї) і «цивільну» (як революцію сприйняли й відчули на власній шкурі селяни та містяни).

І ці дві історії не тотожні, часом навіть далекі одна від одної у візіях того, що відбувалося в Україні. Учасники конкурсу у своїх оповіданнях охопили, здається, весь спектр поглядів і конфліктів тих часів – політичних, національних, соціальних, релігійних, психологічних і моральних. Тому окремі історії складаються у строкату мозаїку.

Я зауважила й географічні зміни: традиційні центри тогочасних подій – Київ і Львів – поступилися місцем не менш цікавим Харкову, Одесі, Вінниці, Катеринославу, Кам’янець-Подільському, Дрогобичу, Знам’янці. По обраних авторами темах можна побачити ті «гарячі точки» історії, які цікавлять сучасну людину: українізація війська, відповідальність лідерів революції і військових ватажків, реакція інших держав на українські події, моральне роздвоєння людини на війні, психологічні засади самопожертви і зради. А вибір історичних діячів: Нестор Махно, Павло Скоропадський, полковник Болбочан, Сергій Єфремов, Євгенія Бош, Микола Міхновський, Вільгельм Габсбурґ, Остап Луцький, Микола Хвильовий, Софія Русова – наочно демонструє прагнення побачити перетин політичних і воєнних перипетій і долі окремої людини, яка змогла (або не змогла) повернути колесо історії.



Віталій Михайловський

історик, дослідник ранньомодерної доби, професор Київського університету імені Бориса Грінченка.

Перший конкурс історичного оповідання «ProМинуле 2018» виявився дуже цікавим з огляду на широку палітру тем і сюжетів про українську національну революцію 1917–1921 рр. Насамперед автори оповідань не замикалися в усталених і, можливо, вже хрестоматійних сюжетах, серед яких Центральна Рада, Директорія, Крути (хоча цій події було присвячено чи не найбільше оповідань), Листопадовий чин, або ж змалювання відомих постатей на кшталт Грушевського, Винниченка, Петлюри, Скоропадського, що ввійшли в канон нашої історії. Тематика оповідань охоплювала всі українські землі: Галичину, Волинь, Поділля, Наддніпрянщину, Південь України, Запоріжжя, Крим, Полтавщину. Це дуже добрий знак, що уявлення про революційні події є загальноукраїнськими від Львова до Харкова, від Києва до Одеси та Севастополя.

Другим аспектом, який варто відзначити, є це тематична палітра оповідань і авторський фокус нарації: дуже часто оповідачами є пересічні учасники подій, непомітні на сторінках академічних видань. Деякі історії є трохи наївними, але не можна не відзначити, що всі автори щиро намагалися донести до читача свої емоції та власне бачення минулого за допомогою красного слова.

І останнє, про що хотілося б сказати після прочитання надісланих на конкурс оповідань: серед учасників конкурсу є автори з гарними і надзвичайно цікавими ідеями,  які вони вміють майстерно подати читачеві. Можливо, не всім гарні ідеї вдалося добре прописати, але те що вони є, дійсно надихає. Адже подібний жанр літератури є надзвичайно важливим для закріплення у масовій свідомості наших героїв та окреслення нашої історії.

Володимир Гройсман на Молитовному сніданку

Володимир Гройсман на Молитовному сніданку: У нас єдиний прапор і єдиний інтерес – держави і громадян


Департамент інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України, опубліковано 31 травня 2018 року о 10:18
ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР
 


Українців не можуть роз’єднувати ані політичні партії, ані лозунги, ані вподобання, оскільки наш єдиний прапор – державний, а єдиний інтерес – інтерес громадян. Про це сказав Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман під час традиційного Молитовного сніданку в Києві.

«Ми маємо зрозуміти, що інших розбіжностей бути не може. Можуть бути прапори і погляди, але любов до країни має бути єдина – не на словах, не в лозунгах, не в намаганні видати себе за когось іншого. Треба служити країні щодня так, аби спокійно дивитися людям в очі, - сказав Володимир Гройсман. - У нас має бути єдиний прапор – державний, єдиний інтерес – інтерес громадян, які натерпілися стільки, що треба повертати їм борги».

Глава Уряду поставив учасникам Сніданку питання: «Невже політичні амбіції сьогодні можуть бути цінністю вищою, ніж благополуччя громадян?»

Він запропонував зробити такі зібрання майданчиком, де можна було б обговорювати досягнення і спільно знаходити вирішення найбільш актуальних для країни проблем.

«Вчора ми провели засідання Уряду з дітьми. Маленька дівчинка запитала, чому українці виїжджають. Я відповів з жартом, але насправді це трагедія, і ми маємо бути об’єднаними в тому, щоб зупинити це. Потрібна воля, справжність і рішення – продовжувати брехати або ставати на сторону правди. Хотів би, аби ми обрали другий шлях. Ми маємо дивитися на майбутнє держави як такої, що приречена бути успішною. Ми відбудемося як сильна країна», - сказав Глава Уряду.