80% українців вважають основною складовою патріотизму любов до країни, готовність захищати її, якщо треба, зі зброєю – 64%, виховання у дітей любові та поваги до країни – 58%. Такі результати загальнонаціонального дослідження громадської думки оприлюднила Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. Соцопитування проводилося Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова  з 13 по 18 грудня 2019 року в усіх регіонах України, крім окупованих територій. Опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Дотримання законів назвали складовою патріотизму 56%, знання історії та культури своєї країни – 51%. Участь у виборах – 38%, чесне виконання своїх обов’язків – 36%, спілкування державною мовою – 35%, сплату податків – 30%, участь у громадському житті – 28%, повагу до влади – 26%, участь у боротьбі з корупцією та проблемами в країні – 21%.

Щодо окремих показників патріотизму є регіональні відмінності. Наприклад, у Західному регіоні спілкування державною мовою як прояв патріотизму відзначили 60% респондентів, тоді як у Центральному – 32%, Південному – 25%, Східному – 24%. Повагу до влади серед показників патріотизму частіше згадують на Сході – 42%, тоді як на Півдні – 36%, у Центральному та Західному регіонах – 25% і 24% відповідно. Сплату податків відносять до показників патріотизму 41% у Східному регіоні, 36% у Південному, 25% і 24% у Центральному і Західному відповідно.

Абсолютна більшість населення України (75%) вважає себе насамперед громадянами України, при цьому, загальнонаціональна  ідентифікація переважає в усіх регіонах України: Південному (84%), Центральному (78%), Західному (76%) та Східному (66%). Регіональну ідентифікацію  як основну обрали  16% громадян. «Раніше у Західному і Центральному регіоні чітко переважала загальнонаціональна ідентифікація, у Південному та Східному відповіді ділилися і досить помітно виражена була регіональна ідентифікація. Після 2013-14 років, картина змінилася: на тлі подій люди задумалися, ким вони є у цій ситуації. Якщо у грудні 2013 року насамперед громадянами України вважали себе 54%, то у грудні 2014 року – 73%», – нагадала Ірина Бекешкіна.

Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор політології НаУКМА, звернув увагу, що згадка серед ознак патріотизму готовності захищати країну, в тому числі зі зброєю в руках, несуттєво відрізняється за регіонами: 66-67% на Заході, 59% на Півдні, 62% на Сході.

81% респондентів погодилися з твердженням, що мова є важливим атрибутом незалежності України: 55% «безумовно», 26% «скоріше за все». У Західному регіоні цей показник складає 95%, Центральному – 86%, Південному – 71%, Східному – 64%. Так само, 80% українців згодні, що всі керівники держави та держслужбовці у робочий час повинні спілкуватися державною мовою (на Заході – 96%, на Сході – 64%, Півдні – 71%), і 79% – що в українських ЗМІ принаймні половина контенту має бути українською мовою.

69% українців вважають, що російська мова може вільно використовуватися у приватному спілкуванні, але українська має бути єдиною державною. «Статус російської мови як офіційної в окремих регіонах підтримує лише 15%, як другої державної поруч з українською – 12%», – зазначила Ірина Бекешкіна. У Південному регіоні  статус російської мови як мови повсякденного спілкування,  а української як єдиної державної підтримує 51%, як офіційної в певних регіонах – 27% і як другої державної – 14%.  На Сході 24% підтримують можливість визнання російської мови офіційною в окремих регіонах і 31% – як другої державної.

Кількість українців, які бачать майбутнє України у складі ЄС, максимальна за увесь час опитувань – 64% (на Півдні та Сході – 44% і 43% відповідно). Вступ до Євразійського економічного союзу підтримують 13%, ще 23% респондентів не визначилися  з позицією.

51% українців підтримують членство у НАТО як гарантію безпеки. Позаблоковий статус підтримує найменша кількість респондентів за увесь час опитувань – 26%. 6% виступають за військовий союз із Росією та країнами СНД. Водночас, на Півдні та Сході переважає підтримка нейтрального статусу – 42% та 43% відповідно, членство України в НАТО підтримують 34% і 29%. «Для порівняння, у 2012 році в цілому в Україні підтримували членство в НАТО лише 12%. Найбільше противників НАТО зараз – у Донецькій і Луганській областях. Але якщо у 2013 році проти НАТО було 94%, зараз – 50%», – зазначила Ірина Бекешкіна.

Серед основних складових патріотизму українці виділяють любов до своєї країни, готовність її захищати та виховувати своїх дітей у любові та повазі до своєї країни.

Джерело: результати опитування фонду "Демократичні ініціативи" спільно з центром Разумкова

Дослівно: "Основними складовими патріотизму українці вважають передовсім любов до своєї країни (80%), готовність захищати свою країну, якщо треба – зі зброєю (64%), виховання у дітей любові та поваги до своєї країни (58%)".

Деталі: Серед іншого 56% опитаних вважають складовими патріотизму дотримання усіх законів країни, знання історії своєї країни, її культури - 51%. 

38% громадян відносять до патріотизму участь у виборах, чесне виконання своїх обов’язків - 36%, спілкування державною мовою - 35%, сплату належних податків - 30%, участь у громадському житті - 28%, повагу до влади - 26%, а найменше – участь у боротьбі з корупцією та іншими вадами у державі - 21%.

Загальнонаціональне дослідження проводив фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою центру Разумкова  з 13 по 18 грудня 2019 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Для дослідження було опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Для порівняння наводяться дані опитувань, проведених у різні роки фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва з центром Разумкова та Київським міжнародним інститутом соціології.

Фінансування опитування здійснене в рамках проекту МАТРА посольства королівства Нідерландів.

У вівторок, 14 січня, у смт Красне Буського району вшанували пам’ять останнього головнокомандувача УПА Василя Кука.

Відтак, присутні спільно виконали Державний Гімн України, а також поклали квіти та запалені лампадки до могили головнокомандувача та до Меморіалу борцям за волю України.

Опісля, усі учасники заходу спільно помолилися.

Довідково:

Василь Кук народився 11 січня 1913 року в м. Красне Золочівського повіту (нині Буського району Львівської області). У 1932 році закінчив Золочівську українську гімназію і вступив на юридично-економічний факультет Люблінського католицького університету.

З 1929 р. по 1934р. – член юнацтва ОУН, провідник юнацтва Золочівського повіту, провідник Золочівської повітської екзекутиви ОУН.

З 1934р. по 1936р. перебував у в’язниці (Золочів, Радом). У 1937р. на нелегальному становищі працював інструктором – вихователем робітничих і ремісничих кадрів ОУН м.Львова; організатором і провідником підпільної друкарні Краєвої екзекутиви ОУН (с.Угринів, Підгаєцького повіту); інструктором підпільних кадрів ОУН. З 1939 р. – оргреферент, член Проводу ОУН, член військового штабу ОУН, член Головного штабу УПА, провідник Проводу ОУН на Південно – східних українських землях, командир УПА – Південь, заступник головного командира УПА.
З 1950р. – голова Проводу ОУН, головний командир УПА, генеральний секретар УГВР, а з 1952р. – генерал – хорунжий УПА.

Впродовж життя Василь Кук видав та зібрав чимало цінних книг, серед них – історична, мистецька література, українська та зарубіжна класика, літературознавство. Він є автором багатьох наукових статей. Серед найвідоміших його праць «Пашні Буряки» (підручник з конспірації ОУН), «Колгоспне рабство» (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні), цикл нарисів про життя Артема Веделя – відомого українського композитора, біографічні нариси про Степана Бандеру, Романа Шухевича, фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30-го червня 1941 року”. Частина його книжкової спадщини знайшла гідне місце в краєзнавчому музеї Красного та Красненській селищній книгозбірні.

До останнього подиху свого життя Василь Кук боровся за незалежність України, вів активну громадську діяльність, спрямовану на відновлення історичної справедливості. Помер 9 вересня 2007 року. Останнє місце спочинку, за заповітом, знайшов він у рідному селищі Красне. У 2010 році на могилі Василя Кука встановлено символічний монумент роботи архітектора В.Нагірного.
Впродовж життя Василь Кук видав та зібрав чимало цінних книг, серед них – історична, мистецька література, українська та зарубіжна класика, літературознавство. Частина його книжкової спадщини знайшла гідне місце в краєзнавчому музеї Красного, шкільній бібліотеці Красненської ЗОШ № 1 та бібліотеках Буської РЦБС. Чимало книг отримала Красненська селищна книгозбірня, частину колекції передано в Буську ЦРБ (У 2014 році нам подаровано понад 2 тис. книг). До 100 – річного ювілею головного командира УПА Василя Кука його племінниця Ольга Кук подарувала Красненській бібліотеці 36 книг з власної колекції.