хочу сюди!
 

Marina

44 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 42-50 років

Замітки з міткою «кук»

Відзначели 107-му річницю Василя Кука - останнього очільника УПА

На Львівщині вшанували пам’ять останнього головнокомандувача УПА Василя Кука

14 січня 2020р, Новини. Департамент внутрішньої та інформаційної політики, Прес-служба ОДА

У вівторок, 14 січня, у смт Красне Буського району вшанували пам’ять останнього головнокомандувача УПА Василя Кука.

Відтак, присутні спільно виконали Державний Гімн України, а також поклали квіти та запалені лампадки до могили головнокомандувача та до Меморіалу борцям за волю України.

Опісля, усі учасники заходу спільно помолилися.

Довідково:

Василь Кук народився 11 січня 1913 року в м. Красне Золочівського повіту (нині Буського району Львівської області). У 1932 році закінчив Золочівську українську гімназію і вступив на юридично-економічний факультет Люблінського католицького університету.

З 1929 р. по 1934р. – член юнацтва ОУН, провідник юнацтва Золочівського повіту, провідник Золочівської повітської екзекутиви ОУН.

З 1934р. по 1936р. перебував у в’язниці (Золочів, Радом). У 1937р. на нелегальному становищі працював інструктором – вихователем робітничих і ремісничих кадрів ОУН м.Львова; організатором і провідником підпільної друкарні Краєвої екзекутиви ОУН (с.Угринів, Підгаєцького повіту); інструктором підпільних кадрів ОУН. З 1939 р. – оргреферент, член Проводу ОУН, член військового штабу ОУН, член Головного штабу УПА, провідник Проводу ОУН на Південно – східних українських землях, командир УПА – Південь, заступник головного командира УПА.
З 1950р. – голова Проводу ОУН, головний командир УПА, генеральний секретар УГВР, а з 1952р. – генерал – хорунжий УПА.

Впродовж життя Василь Кук видав та зібрав чимало цінних книг, серед них – історична, мистецька література, українська та зарубіжна класика, літературознавство. Він є автором багатьох наукових статей. Серед найвідоміших його праць «Пашні Буряки» (підручник з конспірації ОУН), «Колгоспне рабство» (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні), цикл нарисів про життя Артема Веделя – відомого українського композитора, біографічні нариси про Степана Бандеру, Романа Шухевича, фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30-го червня 1941 року”. Частина його книжкової спадщини знайшла гідне місце в краєзнавчому музеї Красного та Красненській селищній книгозбірні.

До останнього подиху свого життя Василь Кук боровся за незалежність України, вів активну громадську діяльність, спрямовану на відновлення історичної справедливості. Помер 9 вересня 2007 року. Останнє місце спочинку, за заповітом, знайшов він у рідному селищі Красне. У 2010 році на могилі Василя Кука встановлено символічний монумент роботи архітектора В.Нагірного.
Впродовж життя Василь Кук видав та зібрав чимало цінних книг, серед них – історична, мистецька література, українська та зарубіжна класика, літературознавство. Частина його книжкової спадщини знайшла гідне місце в краєзнавчому музеї Красного, шкільній бібліотеці Красненської ЗОШ № 1 та бібліотеках Буської РЦБС. Чимало книг отримала Красненська селищна книгозбірня, частину колекції передано в Буську ЦРБ (У 2014 році нам подаровано понад 2 тис. книг). До 100 – річного ювілею головного командира УПА Василя Кука його племінниця Ольга Кук подарувала Красненській бібліотеці 36 книг з власної колекції.

 

Ложечка Кука?

Ложечка Кука?

       Так случилось, что три года подряд (1968-1970) я выезжал в отпуск на два месяца на Камчатку, Командорские острова и Японское море. Там с экспедицией подводников (по-современному – дайверов), которую мы сами организовали, мы искали пушки Беринга, и знакомились с многочисленными обитателями Тихого океана, среди которых были каланы, морские котики, сивучи, киты, моллюски, иглокожие, растения и пр.
       В Петропавловске-Камчатском мне приходилось общаться с разными людьми, среди которых были сотрудники Камчатского отделения Тихоокеанского института рыбного хозяйства и океанографии, Краевого музея, рыбаки и простые жители города и окрестных поселков. Их разных источников я узнал историю посещения Петропавловска-Камчатского кораблями 3-й экспедиции Джеймса Кука в 1779 году.
        Командовал экспедицией к тому времени уже 35-летний Чарльз Клерк, который после гибели Кука 14.2.1779 возглавил её и направлялся на север к Чукотскому морю в поисках прохода между материками. Английские корабли «Резолюшн» и «Дискавери» 29 апреля 1779 года зашли в Петропавловский порт дня пополнения запасов воды и продовольствия. Главный командир Камчатки премьер-майор М.К. фон Бем принял их с почетом и оказал самый радушный прием. Узнав о нуждах англичан, Бем распорядился передать на корабли 20 голов скота и 400 пудов различного провианта. Для скудной продовольствием Камчатки это был поистине бесценный дар. Бем поразил Клерка просвещенностью и благородством. Узнав, что премьер-майор вскоре отправляется в Петербург, Клерк попросил его передать английскому послу в России самые ценные документы: дневники покойного Кука и свой собственный, отчеты, карты и другие материалы экспедиции. Это был акт высочайшего доверия русскому офицеру, честность и благородные побуждения которого не вызывали сомнений и, как записал Клерк в своем дневнике, «чье бескорыстное поведение крепко нам запомнилось...»
       Конечно Бем был желанным гостем на английских кораблях. Во время одного из чаепитий он пристально рассматривал серебряную чайную ложку с отлитым изображением корабля. Заметив его интерес, хозяева любезно подарили её ему на память.
       Корабли пробыли в Авачинской бухте полтора месяца. Бем предложил англичанам сделать копии с подлинников точных русских карт тех мест, куда направлялась их экспедиция 12 июн 1779 года Чарльз Клерк взял курс на север вдоль восточного побережья Камчатки. Им удалось пройти Берингов пролив, но на широте 70 градусов сплошные ледяные поля заставили их повернуть обратно. Смертельно больной чахоткой Ч. Клерк направил корабли обратно в Петропавловск к гостеприимному Бему, но 11 июля скончался и был похоронен в Петропавловске с воинскими почестями.
       Спустя несколько лет Адмиралтейство Англии подарило Бему серебряную вазу с благодарственной надписью за помощь английским морякам.

       А серебряная чайная ложка прожила недолго. Хрупкая литая структура серебра не выдержала русского обращения и сломалась. Обломки ее какое-то время хранились в семье, потом были подобраны прислугой и начали кочевать из рук в руки уже просто, как лом и забава. Узнав, что я из Института электросварки, последний владелец показал мне эти обломки с вопросом: нельзя ли ее сварить. В конце концов, мне их подарили, чтобы я попробовал. Насколько достоверна история ложечки я не берусь судить. Пользовался ли ею Джеймс Кук? Не знаю, всё может быть. Но чем кончилась её история, я знаю точно. На фото показан вид восстановленной ложечки с двух сторон, средняя её часть была доработана, а края сохранены в первозданном состоянии.
       Если кто-нибудь встречал подобную ложечку или может указать на неточности в рассказе, напишите об этом. Для меня истина дороже красивой
 легенды