Полякам про Волинську трагедію
- 31.12.25, 20:15
Волинська трагедія. Український професор пояснив, чого не помічають польські історики - Главком https://share.google/aAaN613XpVWub8ZXB
0
Про співтовариство
Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Шукати в архіві
Топ учасників
Ізмаїлка стала обличчям бренду Кайлі Дженнер
- 30.10.25, 21:43
22-річна українська модель Віра Бошкова стала новим обличчям модного бренду KHY, який заснувала американська бізнесвумен і зірка реаліті-шоу Кайлі Дженнер.
Про це стало відомо з допису дівчини в Threads, пишуть в пабліку Ізмаїл-онлайн.
Віра опублікувала у соцмережах кадри зі зйомки нової колекції і поділилася враженнями.
"Не думала, що мій перший тредс буде таким, але… Кайлі Дженнер виклала сторіс зі мною. Так, це я - та сама українка для кампанії бренду KHY", - написала модель.
Бошковій - 22 роки, вона родом з міста Ізмаїл Одеської області та навчається в Одеському національному морському університеті.
 |
| Тред Віри Бошковой. На опублікованих фотографіях Віра позує в стильних образах від KHY. Ці кадри з Бошковой також є на офіційній сторінці бренду в інстаграме. Публікація анонсує The Canvas Collection, яка вийде 30 жовтня. |
Її кар’єра в модельному бізнесі почалася ще у 14 років - юну Віру помітив скаут у соцмережах.
З того часу вона встигла попрацювати на модельних ринках Кореї та Японії, а у 2020 році навіть закривала показ Prada.
Також
українка виходила на подіуми для таких світових брендів, як Elie Saab,
Dolce & Gabbana, Chanel, Dior та Burberry, а у вересні 2021 року
з’явилася на обкладинці українського Vogue.
Бренд KHY Кайлі Дженнер створила у 2023 році разом із мамою Кріс Дженнер і дизайнерами Еммою та Йенсом Гредом.
Марка
об’єднує різних креаторів і дизайнерів, а концепція колекцій - це
поєднання мінімалізму, універсальності та стилю самої Кайлі.
За словами знаменитості, одяг KHY натхненний її власним гардеробом та щоденними настроями.
0
Середня освіта і зарплата така сама
- 05.10.25, 14:57
У 2025 році середня заробітна плата працівників освітньої сфери в Україні становить приблизно 295 євро.
Питання рівня заробітної плати українських педагогів традиційно викликає жваві обговорення. У країнах Європи ситуація інша - там працю вчителів оцінюють значно вище. Європейські уряди усвідомлюють, що інвестиції в освіту - це внесок у майбутнє, тому прагнуть утримувати кваліфікованих спеціалістів, пропонуючи їм гідні оклади. Про це пишуть Новини.LIVE, передають Dengi.ua.
Зазначається, що згідно з даними Державної служби статистики, у 2025 році середня заробітна плата працівників освітньої сфери в Україні становить 14 307 гривень, що еквівалентно приблизно 295 євро за курсом Національного банку на кінець вересня.
Водночас педагоги-початківці, які не мають стажу або категорії, заробляють істотно менше - близько 6 400 гривень (приблизно 130 євро на місяць). Це пояснюється тим, що розрахунки оплати праці, як і раніше, ведуться за Єдиною тарифною сіткою. Згодом дохід збільшується завдяки різним доплатам: за престижність професії, вислугу років, класне керівництво, роботу в складних умовах і перевірку зошитів.
Повідомляється, що в країнах Європи розмір зарплат вчителів залежить від регіону, кваліфікації, досвіду та економічної ситуації. Однак, за даними порталу Europa.jobs, найвищими доходами можуть похвалитися педагоги Люксембургу, Німеччини, Швейцарії та Нідерландів.
Видання наводить середні місячні зарплати вчителів у деяких європейських країнах, а саме:
Швейцарія - 6 200 євро;
Данія - 5 600 євро;
Нідерланди - 5 000 євро;
Норвегія - 5 000 євро;
Австрія - 3 900 євро;
Фінляндія - 3 500 євро;
Швеція - 3 400 євро;
Франція - 3 000 євро;
Німеччина - 2 900 євро;
Іспанія - 2 550 євро;
Італія - 2 550 євро;
Польща - 1 200 євро.
3
День учителя
- 04.10.25, 17:47
День учителя – одне з найтепліших і найщиріших професійних свят, яке в Україні традиційно відзначають у першу неділю жовтня. У 2025 році цей день припадає на 5 жовтня. Свято покликане вшанувати працю всіх педагогів – від вихователів дитячих садків до викладачів університетів. Саме завдяки їм зростають нові покоління українців, формується свідоме та освічене суспільство. День учителя в Україні має довгу історію. Вперше його почали відзначати ще у 1965 році, а згодом свято набуло офіційного статусу. З проголошенням незалежності України воно залишилося важливою датою в освітньому календарі, набувши національного змісту – символу поваги, подяки й підтримки освітян.
ЯК СВЯТКУЮТЬ ДЕНЬ УЧИТЕЛЯ Традиційно цього дня школярі та студенти вітають своїх педагогів квітами, листівками, теплими словами та творчими виступами. У школах і вишах проводять урочисті лінійки, концерти, а в багатьох навчальних закладах діти навіть символічно “замінюють” учителів, проводячи уроки самостійно. Останніми роками в Україні поширюється традиція дякувати педагогам у соцмережах – публікувати фото улюблених учителів і ділитися спогадами зі шкільних років.
СИМВОЛІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ День учителя – це нагадування, що освіта є фундаментом майбутнього. Педагоги – не просто люди, які навчають, а ті, хто формують характер, цінності й світогляд дітей. Їхня праця – основа розвитку нації. У День учителя 2025 року бажаємо всім освітянам натхнення, міцного здоров’я, вдячних учнів і визнання їхньої важливої місії.
1
Смілянський випускав фейкові благодійні марки
- 06.05.25, 14:12
Гендиректор Укрпошти Смілянський випускав фейкові благодійні марки
Черговий скандал з “благодійністю Укрпошти”:
Смілянський випускав фейкові благодійні марки і за шахрайськими схемами
перераховував за них десятки мільйонів Милованову
Як Укрпошта стала донором Київської школи економіки Милованова
Напевно гендиректору Укрпошти Смілянському вже вдалося зам’яти скандал через примусове стягнення під виглядом благодійності однієї гривні з посилок, яка йшла в кишеню Милованову – очільнику Київської школи економіки (KSE)Тепер стало відомо, що з вересня 2022 року Смілянський випускав мільйонними тиражами фейкові благодійні марки і за шахрайськими схемами перераховував за них кошти тому ж самому Милованову.
НЕБЛАГОДІЙНІ МАРКИУ своїй відповіді нардепу Южаніній, яка викрила аферу з гривнею з посилок, Смілянський визнав що АТ «Укрпошта» як компанія з державною участю не має права займатися благодійною діяльністю. З тієї ж причини Укрпошта не має права випускати ніяких благодійних марок, до того ж такі марки не передбачені «Порядком введення в обіг поштових марок».
Варто зауважити, що в деяких країнах випуск БМ дозволений. Для прикладу подивіться італійську благодійною марку – на ній вказано скільки благодійних коштів з кожної марки і куди спрямовується.
Суть афери Смілянського зручно розглянути на прикладі першої так званої “благодійної” марки “Пес Патрон”, яку запустили у продаж 1 вересня 2022 року, і на погашення якої запросили Зеленського.
* На марці стоїть літерний номінал «F» (вартість пересилання марки) і
циферка +8. Що означає ця циферка незрозуміло, ніде також не вказано що
це благодійна марка.
* Наклад марки — 1 млн екземплярів.
Загалом продано 200 тис цих марок. Якщо в ціні кожної проданої марки “Пес Патрон” 8 грн закладено “на благодійність”, то загалом на неї отримали 1 млн 600 тис грн.
В присутності Зеленського Смілянський сказав, що має за мету зібрати понад 60 млн грн на машину для розмінування.
На Вікіпедії зазначено що за інформацією Смілянського, від продажу марки планується зібрати понад 1 мільйон євро (~44 млн грн) на машину для розмінування Armtrac-400.
Смілянський і пес Патрон на фоні переробленого екскаватора. Листопад 2025. Де взявся той екскаватор, хто і кому його передавав і чи передавав взагалі – досі незрозуміло. Все, що стосується допомоги “Укрпошти” Київській школі економіки, не містить подробиць.
На сайті KSE Милованова Смілянський заявив, що “Укрпошта передала (кому?) понад 18 мільйонів гривень у вигляді машини для розмінування”. В іншій публікації на сайті KSE значиться що рівно через 2 роки (!) після випуску марки “Пес Патрон”, замість машини для розмінування Armtrac-400 Милованов комусь передав (і чи насправді передав?) перероблений екскаватор.
Передали понад 18 мільйонів гривень у вигляді машини для розмінування. Це кошти, які ми зібрали разом із вами від продажу благодійної марки «Пес Патрон»”, – гендиректор “Укрпошти” Смілянський.
Отже, зібрали лише 1,6 млн грн, а перерахували 18 млн “у вигляді машини”.
Слідкуйте за руками шахраїв: 1. випускають фейкову благодійну марку, 2. кажуть Зеленському що планують зібрати з її допомогою 60 млн грн на машину для розмінування, 3. пізніше кажуть що планують зібрати 44 млн грн на машину для розмінування Armtrac-400, 4. збирають з марки “Патрон” на машину лише 1,6 млн грн, 5. потім через 2 роки Смілянський передає Милованову понад 18 мільйонів грн “у вигляді” переробленого екскаватора, 6. а Милованов комусь передає (чи не передає) той екскаватор. Ось така заплутана “благодійність” KSE на марці “Пес Патрон” за рахунок Укрпошти.
І таких афер проведено безліч!
На сайті KSE Смілянський весь час розповідає про допомогу на якісь комп’ютерні класи, притулки для тварин, укриття, але не вказує суми і взагалі жодних подробиць. В одній з публікацій він зазначив, що “компанія разом з KSE Foundation передали ЗСУ допомогу на більш як 67 млн“.
У ЧОМУ СУТЬ АФЕРИ З НЕБЛАГОДІЙНИМИ МАРКАМИНеблагодійні марки випускалися численними тиражами. Лише в 2023 році було випущено 16 накладів фейкових благодійних марок, для прикладу:
Марка «ПТН ПНХ!» 1 500 000 штук, номінал «F» +7,00
Марка «Слава Силам оборони і безпеки України! 1 075 000 «F» +7,00
Марка «Винищувачі зла» 600 000 «F» +16,00
Марка «Подарунки Святого Миколая» 600 000 «M» + 5,00 грн.
За фактом і юридично це були не благодійні, а звичайні марки. Вони були благодійними лише на словах, але слова ті були брехливі.
Літерний номінал «F» – це вартість марки, на сьогодні він дорівнює 40,00
грн, а коли випустили “Пса Патрона” – 23,00 грн. Отже, на марці “Пес
Патрон” зазначений номінал «F», а що таке “+7” – введеному в оману
покупцеві не зрозуміло: він просто платив за марку її сумарну ціну 30
грн, а ця “благодійна надбавка” +7 не відображалася в касовому чеку.
Далі сумарна вартість марки надходила на єдиний комерційний рахунок Укрпошти – і ніхто там ті “благодійні” +7,00 не відщеплював і окремий бухгалтерський облік за ними не вів. Відповідно, за ними не було ніякої звітності.
Це важливо розуміти, тому що платежі Укрпошти Милованову ні з якою благодійністю не пов’язані, про що випадково проговорився сам Смілянський. Він просто брав і перераховував Милованову державні укрпоштівські кошти незрозуміло за що і скільки вважав за потрібне. Неблагодійні марки були лише прикриттям для тих платежів, в призначенні яких навіть не значилася “благодійність”.
НЕБЛАГОДІЙНІ ПОСЛУГИПісля того як Смілянський визнав що «Укрпошта» не має права займатися благодійною діяльністю, виникло питання – а на яких підставах «Укрпошта» виступала донором Милованова і перераховувала йому кошти?
Якщо в платіжках написане “благодійність” – це кримінальна стаття.
Тому з абсолютною впевненістю можна сказати що ці десятки чи навіть сотні мільйонів гривень Смілянський платив Милованову за якісь фейкові послуги – тренінги, навчання, консультації тощо. За що саме – ДБР має перевірити в договорах та фейкових актах виконаних робіт, якими закривалися ці платежі Милованову. У тому, що в актах виконаних робіт відображені неправдиві дані – навіть немає сумнівів. Коротше, є робота для ДБР та аудиторів, втім робота ця дуже проста – зустрічні перевірки.
Також має висловитися Держпродспоживслужба – чи законно “Укрпошта” рекламувала і масово випускала “благодійні” марки, які не мала права випускати, і вводила в оману покупців навіть не позначаючи їх як “благодійні”?
І наостанок риторичне питання – а чим в Укрпошті займається Наглядова рада і чому вона не помічає шахрайств та порушень які бачать всі?
PS. Цікаво, наскільки виросте тепер колекційна вартість фейкових благодійних марок Укрпошти? Чекаємо коментарів філателіста Смілянського.
Джерело: Поштівка
2
Шабо живий!
- 20.04.25, 11:10
. Шабо
Богдан – улюбленець всього травматологічного відділення, хоча медсестри запевняють мене, що вони до всіх ставляться однаково. Хлопець високий, вродливий, статний, а головне – уміє спілкуватися. Бувший кавеенщик з Кривого Рогу. З його уст за щораз злітають усмішки, анекдоти, веселі байки. Завжди усміхнений, знає, що розповісти, що запитати, як зреагувати.
Коли я прийшла у їхню палату, Богдан не знав, де мене посадити. Спочатку запропонував стільчик, потім стільчик забрав, і зігнавши побратима з ліжка, запропонував мені сісти на ліжку. Далі вмостився на стільчику навпроти і зацікавлено спостерігав за моїми діями. Побачивши смаколики, попросив зачекати, вибіг з палати і за хвилину приніс з їдальні чисті тарілки для кожного побратима. Потім мокрими серветками повитирав для усіх ложки, і зробивши таку собі сервіровку на табуретці, дав згоду на наповнення тарілок.
Тьотя Валя, що роздає обіди пацієнтам відділення, відшукує для Богдана найкращі та найбільші шматочки риби, а картопляного пюре накладає цілу гору, хоча для військовослужбовців у лікарні і так додаткове харчування. Пам’ятаю, як хлопці просили, аби не приносити їм мандарини, бо мають їх вдосталь.
Богдан охоче погодився розповісти про себе. Тридцять два роки, будівельник. «Та у мене квартира в центрі міста», – каже з гордістю. На питання про рідних, тепло згадує бабусю: «Бабусі вже вісімдесят. Живе окремо, про себе ще здатна подбати». А відповідаючи на запитання про батьків, якось зам’явся: «Мами немає… а батька… та хто ж його знає…. Теж немає…»
- А ви справді про мене напишете? – зацікавлено дивиться на мене.
- Так, якщо захочеш розповісти про себе, – відповідаю.
- А де можна буде прочитати? – запитання просто сиплються з нього, як горошини у флейті дощу.
В цей час за вікном лікарняної палати згущуються хмари і по поверхні підвіконня починають барабанити перші краплі дощу. «Ну от і накликав дощ», – думаю, слухаючи Богданову мову.
Деколи в розповідь хлопця вриваються русизми, деколи суржик, та в основному говорить літературною українською. Кажу йому, що у нього файно виходить українською розмовляти. «Це все завдяки моїй вчительці, – відповідає Богдан. – Вона на вас схожа».
Мені часто кажуть, що я вчителька. Спочатку заперечувала, що маю інший фах. А потім подумала, та хай вчителька. Адже вчителі можуть бути не лише в школі, але й у житті. Та й саме життя ще той вчитель.
- Можна у фейсбуку, – кажу, – там у мене відкрита сторінка.
Не розповідати ж йому про усі літературні сайти, де друкуюся.
- Ради того, щоб почитати, завантажу фейсбук, – сміється Богдан.
«Ох, це мені покоління тіндеру та баду!» – мовчки думаю, усміхаючись.
І за моїм правилом «болючих тем не чіпати» – переводжу розмову на інше:
- Як довго служиш?
- З весни 2024, – відповідає Богдан.
- Яка військова професія?
- Я – еліта, – усміхається з гордістю, – оператор безпілотних систем. Працюю з аутелами та мавіками на Лиманському напрямкові. Починав у взводі безпілотних систем арткерування. Потім додалася розвідка, а згодом і бомбери. Бомбери були протипіхотними, не давали ворогові близько підійти до наших позицій. Зазвичай, ми використовуємо найкращі, найнадійніші бліндажі, – продовжує Богдан свою розповідь. – Звідти керуємо дронами.
- Ти десь спеціально навчався, аби бути оператором дрона? – запитую.
- Та ні, – сміється, – я просто багато грав комп’ютерні ігри.
Я з недовірою поглядаю на нього: «Невже так просто?»
- Розкажеш щось про службу? – розпитую обережно, аби не натрапити на тригери. – Може, щось прикольне?
- Та немає у тій службі нічого прикольного, – розпочинає Богдан, – хоча, знаєте, прикольно, як поранення отримав. Розповісти?
- Якщо бажаєш, – відповідаю.
- У мого дрона потрібно було замінити акумулятор, – розпочинає розповідь. – Посадив його за сто п’ятдесят метрів від бліндажа, ближче не зміг. Треба до нього бігти, перезарядити, бо працюємо в режимі нон-стоп. Біля входу в бліндаж зупинився, прислухався. Недалеко гуде генератор, трохи віддалік іде штурм. Наші бійці не дають ворогові підійти до позицій. За усім цим гамом не почув, що над бліндажем завис ворожий коптер. А коли вже його побачив, крикнув пацанам і побіг. Здається, ще в житті так швидко не бігав. Хлопці теж повискакували і хто куди. В цей час ворожий дрон зробив скид на наш бліндаж. Згоріло усе, що там було.
- Перечепився об щось, – продовжує хлопець, – почав падати на спину і інтуїтивно підніс руку, захищаючи обличчя. Тут якраз осколком і відсікло три пальці на правій руці. Наш командир взводу Володя Голован ніколи не покине своїх. Приїхав під обстрілами, забрав поранених і мене також.
- От тобі і прикольне, – промовляю стиха.
- А чого ж? Живий залишився, – сміється Богдан. – Мені після лікарні відпустка буде, – продовжує він. Поїду до товариша, а потім знову до своїх хлопців. Правда дрона уже водити не зможу, то бомбери робитиму. Коли я пацанам сказав, що повертаюся до них, Сергій Пупс визнав у мені мужика. Так і сказав: «Чоткий ти мужик, Шабо! Повертайся! Чекаємо!»
- А чому позивний Шабо? – цікавлюся.
- Бо Шабонін, прізвище моє, – знову сміється і такий щасливий, адже про побратимів згадав.
- Ти в нашій лікарні уже два тижні, десь виходив у місто? – цікавлюся.
- Та ні, я лише тут, кругом лікарні походив, – знову усміхається.
- А маєш якісь плани, мрії?
- Та ні, конкретно ніяких планів не будую. Але от думаю інколи, як буду після війни вести відео зйомку весіль з дрона.
- Хай так і буде, Богдане, – бажаю на прощання, дякую за розмову і прямую до дверей, попрощавшись з іншими пацієнтами.
Він схоплюється зі стільця, підбігає і, обійнявши, занурюється обличчям у моє волосся. «Хм, – міркую по деякім часі, – щось надто довго він мене обіймає… Може, парфуми мої сподобалися? – пробую виборсатися, та де там, не поворухнутися».
І тут я починаю розуміти, що справа зовсім не у парфумах. Його обійми – це душевний відгук хлопчини на добре слово, на щиру усмішку. «Добре слово і кішці приємне», – спливає у пам’яті затертий афоризм. Розумію, що справа у самому хлопцеві, який (така вже доля) йде по життю своїм шляхом, покладаючись лише на себе. який мало отримує теплоти від близьких, рідних людей, і тому для легкості зодягає маску веселуна, друзяки. Але десь там, в глибині душі, йому, як і кожному з нас, хочеться, щоб його цінували, і щоб він міг цінувати тих, хто поряд, хто приділив краплину уваги, зацікавленості, турботи.
Нам подобаються ті, з ким легко у спілкуванні, хто не прагне виокремитися чи похизуватися, хто щиро до тебе ставиться. Подобаються люди без будь – яких корисливих цілей. Люди, чия поведінка, усмішка, лагідне слово підіймає настрій, дарує крила.
Нам не вистачає, а надто у час війни, простого душевного тепла, яке здатне зігріти. Ніяка висока нагорода, ніяка шуба з дорогого хутра, ніяка найновіша марка машини не може зігріти так, як зігріває бодай маленька крихта душевного тепла, яку відчуваєш серцем.
Навзаєм душа розквітає та прагне зігріти когось собою.
Я починаю розуміти, що хлопець тягнеться до теплоти серця, хай навіть ця тепла хвиля походить від чужої людини.
«Приходьте ще, я тут буду до четверга», – просить Богдан, навіть не замислюючись над тим, що наша розмова може бути остання.
«Хай доля буде прихильною до тебе, Богдане з позивним Шабо», – промовляю тихо на прощання, бо розумію, що ми більше ніколи не побачимося.
Скільки разів на нашому земному шляху доля зводить нас з різними людьми. З одними лише на мить, з іншими на роки… Когось ми швидко забуваємо, а пам’ять про когось бережемо усе життя. І кожна людина розмальовує наше життя своїми звуками, своїми спогадами.
Пам’ять про Богдана зберігатиметься у мені звуками дощовиці – флейти дощу, у якої, перекочуючись, горошини шепочуть: «Ш-ш-ш-а-а-а-б-б-б-о-о-о».
28.03 – 10.04.2025 р.
2
Щиро про майбутнє
- 28.03.25, 09:23
Я попадаю перший день в лікарню у Львів. Поруч мене хлопець у якого ампутація двох ніг по
пах. До нього приїжджає дружина:
- Ой, Ігорьок, ой..
І виходить. Через 15 хв заходить медсестра і кладе йому 3 тис грн на стіл і каже:
- Я вибачаюсь, я не знаю, що робити з цими грошима. Ваша дружина сказала, що це за догляд за
вами. Я не знаю що з ними робить.
- А де вона?
Він їй дзвонить. Кімната закрита, все чутно.
- Ти де?
- Ігор, вибач, я не знаю, що з тобою робити, мені здається я з тобою не справлюсь. Я буду чесна з
тобою. Все, пока!
І я лежу і бачу, як в чувака нема дві ноги і його щойно кинула дружина. І добре, що у них нема
дітей.
І на таких контрастах я щодня ціную те, що маю - іншу ногу, дружину, дитину.
***
Коли я займають у тренажерному залі UNBROKEN, саджу свою доцю у крісло колісне і катаю,
щоб вона не скучала. Люди на мене дивляться з осторогою:
- Не роби так, це - погана прикмета.
І от відтоді, де б я не ходив, я запитую:
- Ви тримали у руках протез?
Я хочу, щоб його потримало 5000 людей і віддам у якийсь музей. Знімати всі ці забобони.
***
Коли я перший раз приїхав з війни - мене охопила апатія, адже я зрозумів, що я повернувся в
ІЛЮЗІЮ, МАТРИЦЮ. Там на фронті - справжнє життя. Все, що є Україна і є наша нація -
формується там. А ми тут, у класній ілюзії, п'ємо каву, ходимо у білих кросівках, посміхаємось.
Робимо вигляд, ніби війни не існує.
Я був на війні, я знаю, що таке смерть і що таке життя. Я знаю запах смерті. Я бачив людей, що не
хочуть жити і тих, хто вгризались у кожну можливість вижити.
***
Сьогодні важливіше ходити до психологів тим, хто не були на війні, ніж тим, хто там був.
***
Я найбільше боюь, що коли почнуться вибори, а підготовка вже почалась - хлопцям медійним
заносять або обіцяють великі гроші інколи лише за те, щоб він сказав, що ось цей чувак -
класний. Хоча це не так.
***
Ми коли купуємо новий телефон - він має 100 відсоткову робочу батарею. І з людьми так само.
Коли я їхав на війну, я вже мав операції на ногах через спортивні травми. Я вже їхав не на 100
відсотків з зарядженою батареєю. А що казати про військових, яким 50-57 років?
На війні "зарядка" тотально знижується, бо це погане харчування, хронічний недосип, стрес,
навантаження щодня важкостями, суглоби просто розхідний матеріал, вилітає спина. Якщо
людина воює з 24 року - знайте, там вже нема ні спини, ні колін.
Її батарея вже десь 30 відсотків.
Хто отримав тяжкі поранення - то це ще нижчий показник.
Ми тут маємо сформувати такі умови, щоб вони могли накопити цю батарею максимально скільки
можуть накопить. Тоді зявиться бажання іти на роботу, брати відповідальність за когось,
організовувати якісь бізнеси. Бо зараз дають гранти, але ніхто не хоче робить. Це - виклик. З них
ще й більшість тотально фінансово не грамотні, транжирать виплати на дрібниці.
А ще й потім розрив в коштах, які отримував бойові, був героєм, багато що отримував
безкоштовно, повертаєшся у реальний світ і тобі пропонують 25 тис грн заробітної плати. І це
такий ментальний провал.
Я захотів щось робити лише на 8 місяць своєї реабілітації.
Є візуальні цілі хлопці, але ментально - пошматовані.
Я чув, як хлопці готові були б ногу чи руку віддати, лиш би ментально стати знову нормальним.
Таблетки і психологи не помагають.
І хочу нагадати, що члени сімей військових - це ті самі ветерани, бо вони стягують не менше. І це
перші психологи, які працюють з ними. Не реальне навантаження і вони теж варті пільг тих, що
ветерани.
Від 6 місяців до півтори року треба, щоб відновитись і захотіти жити.
Я раніше мав тотальну агресію до всього несправедливого, що довкола. Я досі коли бачу, як з
вікна вилітає окурок, зупиняю машину, піднімаю і закидаю назад в вікно машини. Бо інакше ця
людина ніколи не зміниться.
Ставтесь до нас так, як хочете, щоб ми ставились до вас. У ключі всього - ПОВАГА.
Володимир Рудковський, "Будда", ветеран.
5
Для того, щоб народитися нам потрібно:
- 07.03.25, 08:31
2 батьків
4 бабусі і дідусі
8 прабабусь і дідусів
16 прапрадідусів і бабусь
32 тетра - бабусь і дідусів
64 пента - бабусь і дідусів
128 гекса - бабусь і дідусів
256 гепта - бабусь і дідусів
512 окта - бабусь і дідусів
1024 нона - бабусь і дідусів
2048 дека - бабусь і дідусів
Всього за останні 11 поколінь потрібно 4094 предки, і все це приблизно за 300 років до того, як
ми з вами народилися!
Зупинитися на мить і подумайте...
Скільки це доль, характерів, життєвих перемог і програшів.
Ми повинні відчувати вдячність і любов до всіх наших предків, тому що кожен з ними в кожному з
нас!
…А тепер уявіть, що кожен із цих предків мав свою історію. Хтось із ними був воїном, що захистив
свою землю, хтось — мудрим учителем, що передавав знання, хтось — майстром, що творив
прекрасне, а хтось — просто люблячою матір'ю чи батьком, які віддали все заради своїх дітей.
Кожен з них зробив вибір, що, зрештою, привів до вашого народження. Вони переживали радощі
й слідування, падіння і злети, шукали сенс життя, любили і втрачали, раділи і плакали. Вони
були такими ж живими, як і ми зараз.
І ось тепер їхня кров тече у наших жилах. Їхні мрії, їхній досвід, їхні молитви та надії передані
нам. Ми є живим свідченням того, що вони жили недаремно.
Чи замислювалися ви, що колись і ми станемо предками для сотень і тисяч людей? Що наші
рішення, вчинки й цінності визначати майбутнє поколінь?
Тож нехай ця думка надихає нас жити достойно, творити добро, берегти свою віру, любов і
спадщину. Адже ми — ланка у великому ланцюгу життя, і від нас залежить, яким буде світ для
наших нащадків.
4 бабусі і дідусі
8 прабабусь і дідусів
16 прапрадідусів і бабусь
32 тетра - бабусь і дідусів
64 пента - бабусь і дідусів
128 гекса - бабусь і дідусів
256 гепта - бабусь і дідусів
512 окта - бабусь і дідусів
1024 нона - бабусь і дідусів
2048 дека - бабусь і дідусів
Всього за останні 11 поколінь потрібно 4094 предки, і все це приблизно за 300 років до того, як
ми з вами народилися!
Зупинитися на мить і подумайте...
Скільки це доль, характерів, життєвих перемог і програшів.
Ми повинні відчувати вдячність і любов до всіх наших предків, тому що кожен з ними в кожному з
нас!
…А тепер уявіть, що кожен із цих предків мав свою історію. Хтось із ними був воїном, що захистив
свою землю, хтось — мудрим учителем, що передавав знання, хтось — майстром, що творив
прекрасне, а хтось — просто люблячою матір'ю чи батьком, які віддали все заради своїх дітей.
Кожен з них зробив вибір, що, зрештою, привів до вашого народження. Вони переживали радощі
й слідування, падіння і злети, шукали сенс життя, любили і втрачали, раділи і плакали. Вони
були такими ж живими, як і ми зараз.
І ось тепер їхня кров тече у наших жилах. Їхні мрії, їхній досвід, їхні молитви та надії передані
нам. Ми є живим свідченням того, що вони жили недаремно.
Чи замислювалися ви, що колись і ми станемо предками для сотень і тисяч людей? Що наші
рішення, вчинки й цінності визначати майбутнє поколінь?
Тож нехай ця думка надихає нас жити достойно, творити добро, берегти свою віру, любов і
спадщину. Адже ми — ланка у великому ланцюгу життя, і від нас залежить, яким буде світ для
наших нащадків.
2
Не росіяни зробили корінний внесок у перемозі над нацизмом
- 22.02.25, 12:56
«День перемоги» – культове для російської пропаганди свято. Себе росіяни називають головними переможцями над нацизмом. Тим часом в Україні прокотилася низка скандалів – щодо знесення радянських пам’ятників присвячених темі Другої світової війни. Хтось за декумунізацію Дня перемоги, інші – вважають це вандалізмом. То як нам потрібно сьогодні ставитись до радянських памятників перемоги? Якою Друга світова була для України? Проти кого та за що воювали українці? Про це в новому випуску «Реальної історії» з Акімом Галімовим.
https://youtu.be/a4Fbc14G8AY?feature=shared
https://youtu.be/a4Fbc14G8AY?feature=shared
5
