Легенда

Таке собі продовження http://blog.i.ua/community/662/502772/ http://blog.i.ua/community/662/443752/ http://blog.i.ua/community/662/443743/

«Від отця Оря походимо, і він час од часу народжується серед нас...»

«Велесова книга» (д.4-Г)

"Ми не мали богів, окрім Вишень і Сварго, а вони суть множества, бо Бог є Один і множествен. І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що мали богів многих. Бо це світло Іру йде до нас, і будьмо гідні Його”, Велесова Книга, д. 30. .

... Мисливець Дорожай і дружина його Стоя жили далеко-далеко в степах. Мали трьох синів, які вже ось і богатирями стали, а жили безіменними. Се того, що мешкала родина далеко від людських стійбищ і городищ, тож покинути надовго оселю й піти по волхвів Дорожай не міг, бо мусив повсякчас боронитися і від хижого звіра, і від лютих чорняків – степових розбійників, що їх насилав Чорнобог на дітей Білобога.

Тож так і називали батьки своїх дітей: «Старший хлопець», «Середульший хлопець», «Молодший хлопець». Так і гукали їх: «Ти, молодший, а принеси-но води». Аж ось до обнесеної високим частоколом хати Дорожая завітав далекий і поважний гість. Він сказав: «Я волхв росів і гукрів, ім'я моє Родь. А привели мене до вас три зорі. Вказують вони, що ось тут, у вас, є три сини, і що стануть вони великими людьми і богами». Низько вклонилися Родеві і господар Дорожай, і господиня Стоя. І заспішила вона гріти воду, аби за звичаєм помити ноги святому отцю з дороги, а господар дому сказав урочисто: «Пресвятий Отче, ми з жоною раді й щасливі, що до нас завітав син Вирію і слуга богів – головний волхв гукрів і росів. Многая літа тобі, Отче наш! Спасибі за добре слово про синів моїх, хоча вони навіть імен своїх не мають. Чому? Ми з дружиною боялися щось придумати, а до вас – як до Вирію. Хлопцями їх звемо, та й годі». «І про три зірки в небі не знаєте?» «Не чули й не бачили, святий Отче». «А тими зірками-братами милуються не лише люди, а й боги». «Спасибі їм усім, а нам тут немає коли і вгору глянути». «Ну то покличте синів своїх». Гукнув Дорожай синів своїх, що під повіткою білували вепра, якого допіру вполювали. Зайшли юнаки до хати, чемно привіталися до гостя й стоять, головами стелю підпирають. «Розкажіть про них», – попросив Родь. «Ото старшенький, – почав Дорожай. – Ну такої сили хлопець... Ще малим був, дак віл наступив йому на ногу, дак хлопець як ударив спересердя кулаком вола у вухо – убив наповал. Ну то й чорняки нас тепер обминають десятою дорогою -бояться його, старшенького нашого. Бо двох узяв отак за карк та як кинув об землю – і не стрепенулись!» Подумав Родь і сказав урочисто: «Ім'я йому ТУР!» «Дякую, святий Отче. Гарне ім'я. А оте є середульший. Теж – хлоп міцний, але над усе любить і ліпити та вирізьблювати богів. Ось бачите», – і Дорожай показав на божниці, що прикрашали хату мисливця. Таке навіть Родь бачив уперше – через усі стіни йшла божниця, а на ній всі боги Вирію. І вирізьблені так, ніби живі. Довго думу думав Родь, відтак урочисто промовив: «Ім’я середульшому – ПАН». «Дякую святий Отче. Якесь величне ім'я дали середульшому». «Бо його розум величає», – одповів Родь. – «Кажіть далі». «Ну а отсей меншенький... Дивина та й годі... Ще малим був, а весна забарилася, дак він босим вискочив на сніг і заплакав. І таке сталося: сльози капають, а з них квіти проростають. З-під снігу. І весна тоді швидше прийшла. А вже як він любить раненько весною засівати наші степи різним зіллям – і росте з-під його руки, як з води. А йому і цього мало – каже, що хоче поле переорати й засіяти його лише зерном дикої пшениці... Дивне таке хоче він. Бо ми ж – мисливці зроду-віку». А Родь довго-довго думу свою думав. Нарешті твердо мовив: «ОРЬ йому ім’я!» І ще сказав: «Отже, маєте трьох синів, так і називайте їх своїми іменами: Тур, Пан і Орь. Бо не худобиною є вони, а людьми». Тоді мовила мати Стоя, що саме теплу воду занесла для гостя: «Великий Отче наш, а яка доля чекає синів моїх?» І сказав Родь: «Три яскраві нові зірки засяяли в нічному небі. Подивіться на них увечері і ви впізнаєте синів своїх. Бо їх – ті зірки – не можна не помітити. Такими яскравими будуть і в житті сини ваші. Один з них усе життя боронитиме край свій від Чорнобогового війська. Другий навчатиме людей малювати і вирізьблювати з грушового дерева богів, аби вони були в кожній оселі. Ціле плем'я видатних різьбярів згуртує навколо себе Пан. Ну, а меньшенький ваш – Орь – землю оратиме і навчить увесь світ хліб вирощувати». І сказала мудра Стоя: «Маю синів я, та не мені вони вже належать». І гірко заплакала мати. Другодні Родь пішов до своїх росів і гукрів, а три брати – на полювання. Вийшли вони в степ неозорий, де трави високі та байраки густі, де звіра стільки, що можна його ловити голими руками. І зупинився раптом Орь, і сказав своїм братам Пану й Турові: «Ні, не можу я звіра вбивати. Хочу отсю землю обробляти, засівати й посіяне збирати та їсти, нікого не вбиваючи». І тільки-но він се сказав, як з неба спустився золотий плуг і золоте ярмо. І сяйво велике утворилося над ними. І сказав старший брат Тур: «Се моє!» Та тільки-но він хотів схопити за чепіги, як зайнявся плуг огнем. І відсахнувся Тур геть. Тоді сказав Пан: «Се – моє!» І підійшов він до плуга, що спалахнув огнем. І відбіг Пан у страхові. І сказав тоді Орь: «Се – моє!» І підійшов, і взяв у руки золоте ярмо, і надів на шиї волів, що паслися поблизу, і запріг їх у золотого плуга. І взявся за чепіги, і погнав волів, і проорав першу в світі борозну. І зависла над нею Веселка-Яруня, як добре знамення, що насилали боги Вирію на Землю. І став на коліна Орь. І помолився Веселці, і богам Вирію. Тоді він зорав другу борозну. І третю... І десяту... І сорокову. І назбирав насіння дикої пшениці, і засіяв зоране поле.І зійшла пшениця. І посходи-лись люди звідусіль подивитися на се диво – поле золотеє. І спустили боги на голову Оря золотого бриля – і так віншував Вирій першого орача і хлібороба на Землі.

Популярные приколы

картинки

видео

Ми любимо тебе, Україно!

Легенда

Последние статьи

Комментарии