Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Хто ти, Максиме Чайка?


Увечері 17 квітня 2009 року відбулася далеко не перша сутичка між наці та антифа зі смертельним наслідком. Але так сталося, що саме ця смерть стала політичною подією міжнародного масштабу та викликала інформаційний вибух такої сили, що складно до нього додати щось нове.

Однак ми спробуємо.

Бесіди з однокласниками Максима Чайки
САША ТА ОЛЕКСІЙ
Максим Чайка
Максим Чайка
— Чи Максим був скінхедом?

- Наскільки я знаю, ні.

— А ось це на фотографіях він? Чи не підробка?

- Так, це він, безперечно. Таке складно підробити.

— Це скінівський прикид. А ось це він зигує.

— Ну, це мало... Я взагалі не звертав уваги на ознаки. Бачив їх на футболі — багато, усі лисі... але не вдавався до тонкощів.

— Згоден, чи мало... може тенденційно підібрані фотографії... мало який жест людина може зробити, та хоч із пустощів, із протесту. Давайте подивимося відео, де Максим викладає своє кредо. То він? Ви не відчуваєте якихось ознак, що запис може бути підробкою?

(Максим на відео): «... Мене дратує їхня хамська поведінка. У нашій країні вони дозволяють собі творити різні безчинства, поводяться хамськи по відношенню до нас, по відношенню до слов'ян, по відношенню до білих. Білих людей планети залишилося менше 8-10%. І ми терпимо їх тут. Я вважаю, що в нашій країні їх не повинно бути...»

- Так, це він. Не знаю про скінхед, він називає себе націоналістом. Як я розумію, до цієї організації націоналістів він потрапив після школи. А наше спілкування після школи обмежувалося випадковими зустрічами чи зустрічах випускників. Але всі ми, колишні однокласники, знали, що він націоналіст, що є якесь згуртування людей навколо нього.

- Націоналіст - який? В Одесі повно націоналістів різних націй.

— Українською.

— Але ж говорив російською?

- Так, завжди. З нами принаймні. Я його останній раз бачив два місяці тому — ми російською говорили. І іноді випадково зустрічалися, коли він ішов із новими друзями — вони теж російською мовою говорили.

— Судячи з публікацій, він був одним із лідерів націоналістів. Він вас не намагався залучати до своєї організації?

— Ну, ні... ми інші... нас важко... «залучити» до будь-якої «організації».

— Він завжди виділявся на краще. І в навчанні, і взагалі як особистість він, безсумнівно, виділявся в школі, але не можна було припустити, що він стане таким лідером.

— Не можу сказати, що у школі він виявляв завдатки лідера. Це, можливо, почалося з часів так званої «помаранчевої революції». Ми тоді бігали з помаранчевими прапорцями... Але не можна було сказати, що це переросте в такий націоналізм... ні про негрів, ні про китайців — нічого такого не було. Ми просто втрьох бігали... скидали владу.

— Єдині із усього класу?

- Ні, були ще. Третина класу, напевно, була за помаранчевих. Але ми втрьох із Максимом — окрема група. Одесою бігали — агітували голосувати за Ющенка. З бабусями спілкувалися... з бабусями важче було. На концерти «Океану Ельзи» ходили з помаранчевими стрічками. У мене батьки теж підтримували помаранчевих, а на думку батьків я завжди покладався. Нам здавалося, що ми скидаємо трясовину, в яку ми зав'язли.

— То була ініціатива особисто ваша? Ніхто зверху чи збоку?

- Ніхто! Ми самі! Ми тільки потім довідалися, що десь є штаб помаранчевих і прийшли туди... Але ж почали самі. І Максим серед нас трьох не був лідером. Ми не мали лідера. У нас було «три мушкетери».

— У нас у класі були суперечки з тими, хто за Януковича, але ніколи того ж Максима це не переростало навіть у крик. Ми частіше навіть сміялися з цього. Жодної агресії. Був у нього в класі опонент, вони вічно сперечалися і не дуже один одного любили, але ніхто ні на кого з кулаками не кидався. Та й бився Максим, далеко не найкращим чином. У нього була якась хвороба... підвищений черепно-мозковий тиск, щось таке. Якось він побився — і одразу кровотеча. Не був він забіяком.

— 2004 року ви були у 10-му класі, потім ще півтора роки навчалися разом із Максимом. Якось змінювалися ваші настрої?

— Я пам'ятаю, що я чекав чогось... Я був переконаний, що ось що у нас 80% економіки в тіні, і ось прийде чесна людина, і ми прямо розквітнемо... Відразу в нас усі — зарплати, робочі місця... А воно начебто було, так і залишилося... Максим як був за Ющенком, так і залишався. Але ми з ним менше спілкувалися. Компанії у класі переформувалися. Не те, щоб інші турботи перевалили нашу увагу... просто якось... інтерес пропав до політики. Як революція закінчилася, ми про політику у класі майже не говорили. Навіть коли не було іспитів, середина року, навчання-навчанням... але якось минуло воно, та й усе... Але воно колись було... відчували, що ми комусь потрібні... Виявилося, що ми були жорстоко обдурені... Батько зараз каже, що він голосував за Ющенка, щоб не голосувати за Януковича. А мати померла... ...Так, чого я це все. Ми з Максимом агітували за помаранчеву революцію, але агресії у нього не спостерігалося, він був досить адекватним чоловікомВи хоч щось знаєте про те, хто його вдарив ножем?

Абсолютно нічого. Вже на похороні Максима чули, що націоналісти та антифа всі знають один одного в обличчя і, швидше за все, вони були знайомі з тими, з ким вони билися. Ще знаю такий нюанс... мені розповідали люди, які ближче з Чайкою спілкувалися, що останні два тижні його життя в нього почалася якась манія переслідування, десь він писав, що після інституту за ним троє людей йшли до самого будинку... Не знаю, чи це параноя, чи справді хтось за ним стежив.

— А кого він підозрював? Влада чи якісь інші угруповання?

— Точно не знаю... але, певно, якихось своїх опонентів.

— У будь-якому разі, якщо за тобою ходять три людини одні й ті ж постійно, стежать за тобою...

— Ми маємо спільний товариш, він частіше з Максимом після школи спілкувався. Він дотримується категорично іншої думки щодо націоналізму. Вони сперечалися з цих питань. Але Ілля каже, що не було нічого неадекватного. Ну, людина з протилежною позицією, але Максим ніколи не дозволяв собі хамити. Побалакали, посперечалися... Ніяк не можна сказати, що в нього очі наливались кров'ю, і він йшов напролом. Мені його перш за все шкода. Він розумний чоловік був. Мені здається, що він міг би знайти більш розумне застосування своїм талантам. Його радикальні націоналістичні погляди ніколи не підтримував.


Настя
Я побачила в інтернеті повідомлення, що в Одесі вбили скінхеда, і тут же згадала про Максима... ну просто у мене немає більше знайомих скінхедів... Почала читати далі і.

— Тобто ти так знала, що він скінхед? І взагалі знаєш, хто такі скінхеди, як вони виглядають?

— Звісно, знаю! У нас в Ізраїлі також якось з'явилися скіни. Якось вони відмочили: «Ізраїль для росіян!». Тепер вони сидять - усім по сім років, а один був неповнолітній, його не посадили, він виправився і пішов служити до ізраїльської армії, до бойових військ. Бувають ще ред-скіни, їхній символ Че Гевара, вони не антисеміти, а інтернаціоналісти.

Але Максим був дуже розумний та просунутий хлопець. І не можна так просто говорити, що він лише скінхед. Йому подобався Чак Паланік. До того як він став скінхедом, він був анархістом. До того як він змінив в аське нік на «Брудний чобіт», у нього був нік «Анархіст». Я сама колись панувала, і знаю, що панки зі скінхедами б'ються. А Максим слухав «Нірвану» — панківський гурт.

Ми Максимом були в одному дитячому садку. А потім потрапили до одного класу до 62-ї школи. Навчалися разом до 5-го класу, потім я перейшла до іншої школи, але оскільки живемо поряд, то часто випадково зустрічалися. Відносини були доброзичливі, як із однокласником. Жодних розмов про євреїв не було — мене ніхто не приймав за єврейку, і прізвище у мене російське. У мене лише бабуся єврейка. Я й сама усвідомила себе єврейкою значно пізніше за п'ятий клас.

Потім я поїхала до Ізраїлю, але буваю в Одесі, у батьків іноді подовгу. Кілька років тому ми з Максимом випадково зустрілися, обмінялися телефонами та аськами. Нічого скіновського в ньому помітно не було, він був у джинсах та футболці «Нірвана». Через якийсь час він подзвонив мені, покликав мене погуляти ввечері. Я пішла. Говорили про те, хто як. Я, природно, розповіла про своє життя — про Ізраїль, про свою релігію, про кашрут, про Суботу... І почалася напруження. Він поводився досить пристойно, але не приховував свого ставлення до євреїв... але не стосовно мене, на кшталт: «Вони такі, але ти — нормальна, сподіваюся?» І весь час якось... Я його пам'ятала, як гарного хлопця, свого однокласника, була налаштована доброзичливо. А він, мабуть, використав знайомство з якоюсь іншою метою. Я розповіла, що підробляю вчителькою молодших класів у єврейській школі, і він запитав: «Ну і як поводяться маленькі семіти?». Загалом... Я йому сказала, що мені треба йти, що я поспішаю на тренування з рукопашного бою. Я справді ходила в Одесі на ці тренування.

Другого дня я зустрілася з Максимом по дорозі з тренування, я йшла разом зі своїми хлопцями-рукопашниками. Вирішила з ним привітатись. Він подивився на мою компанію... і поводився пристойно. Ми поговорили трохи, нормально, він йшов на урок гітарою.

А одного разу я його зустріла на Сегедській, і він був з другом. Ось тоді я точно врубалася, що вони скінхеди, хоча вони були в кепках, але одягнені були по-скіновськи. І з'ясувалося, що коли ми з ним були вдвох, він поводився відносно пристойно. А коли з другом, він одразу запитав: «Ну що, багато жидів в Ізраїлі?». Я йому відповіла: «Ну, ти сам логічно подумай — багато жидів в Ізраїлі чи ні?». Він почав наїжджати, намагався мені загрожувати... ну це все недомовками, але всім же зрозуміло, на кшталт: «Дивись я все про тебе знаю! Ти там дивися! Щиро кажучи, я злякалася навіть. І натякнула, що я теж добре його знаю, і нехай краще наїжджає на тих, хто його не знає.

Взагалі коли він був один, він поводився відносно в рамках, тримався в руках. А коли він був зі своїм товаришем-скіном — зовсім інакше. Може зображував перед другом крутого скіна. Взагалі, він колись був у натовпі, то не контролював себе.

— А це звідки ти знаєш? Ти бачила його в юрбі?

— І бачила, і знаю з його власних розповідей про те, як вони трощили магазини після матчу. Того разу, коли ми гуляли, він розповідав з великою гордістю: «Ми за «Чорноморець»!!! Ось нещодавно був матч і «Чорноморець» переміг, а коли «Чорноморець» перемагає, ми йдемо і трощимо все на своєму шляху, ми б'ємо всі вітрини магазинів, а це так класно!..» Одного разу я випадково виявилася недалеко від Шевченківського парку після матчу, і побачила Максима — він ішов у натовпі фана. Як не дивно, він мене впізнав здалеку і гукнув... але я вирішила не підходити до нього.

Потім, я вже знову була в Ізраїлі, він свої погрози переніс в аську... Ну, може, не погрози, просто гидоти всякі — з приводу єврейства та Ізраїлю. Він мені кидав якісь посилання на свій блог, але я їх не зберегла. Зрештою, я закинула його в ігнор-лист.

— Ти не турбуєшся про те, що якщо я все це опублікую, то тебе дізнаються навіть без прізвища... ну однокласниця, дитячий садок, рукопашний бій — багато особистих прикмет?

— А що мені турбуватися? Я ж в Ізраїлі.

Наше сьогодення мирне

росіянин, який ненавидів Україну та євреїв: стала відома особистість “голосіївського терориста”
18 Квітня, 2026, 20:56
 Олена Билім
росіянин, який ненавидів Україну та євреїв: стала відома особистість “голосіївського терориста” 
Кривава атака в столиці відкрила шокувальні деталі про нападника — від біографії до радикальних поглядів

Головне за день:
Події 18 квітня у Києві стали одними з найрезонансніших за останній час. У Голосіївському районі чоловік відкрив вогонь по перехожих, а згодом захопив людей у супермаркеті. Напад спричинив численні жертви та поранених, серед яких є дитина.

 Правоохоронці кваліфікували інцидент як терористичний акт. Після штурму спецпризначенців нападника ліквідували, однак питання про його мотиви та минуле залишаються у центрі уваги. Згодом журналісти та аналітики встановили особу стрільця та оприлюднили нові деталі.

Був засудженим та родом з Москви: що відомо про стрільця з Голосіївського району Києва
Правоохоронці встановили особу чоловіка, якого ліквідували 18 квітня під час спецоперації у Києві після захоплення заручників у супермаркеті “Велмарт” і вбивства людей.

Зміст
Судимість та судові справи
Обставини злочину
Погляди та активність у соцмережах
Головне за день:
Йдеться про Дмитра Васильченков,а який мав українське громадянство, хоч народився у Москві. За даними ЗМІ, чоловік раніше був судимий та проживав у Голосіївському районі столиці.

Встановлено, що Васильченков народився 21 квітня 1968 року в Москві. Раніше він мешкав у Бахмуті Донецької області, на вулиці Максима Горького.

У різні роки працював в управлінні освіти міськради Бахмута та у військовій частині А1978. Також отримував військову пенсію.

“Це колишній український військовий служив до 2004 року на Донеччині. Місце служби – 254 мотострілецька дивізія, батальйон матеріально-технічного забезпечення. Потім пішов у запас і після 22-го продовжив службу в лавах української армії”, – зазначив журналіст Віталій Глагола.

В період 2015-2017 років тимчасово проживав у російській Рязані. Після цього повернувся в Україну і живе в Києвіна вулиці Деміївській, неподалік від місця, де відкрив вогонь по людях.

Крім того, повідомляється, що він мав фінансові зобов’язання перед УніКредит Банк. Квартиру на вулиці Деміївській, буд. 35, у Києві придбав у 2019 році.

Судимість та судові справи
У 2024 році проти нього відкривали кримінальне провадження за нанесення легких тілесних ушкоджень. Однак справу закрили через примирення сторін.

“Обвинувачений зазначив, що примирився із потерпілим та клопотав про закриття кримінального провадження та про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із примиренням із потерпілим, який не має до нього матеріальних та моральних претензій, та надав на підтвердження звернення потерпілого та його розписку”, – зазначено у документах.
Також у тому ж році він виграв два суди проти Пенсійного фонду щодо доплат у розмірі 2 тисяч гривень і перерахунку військової пенсії. Для перерахунку він приніс довідку з Київського міського ТЦК СП від 17.11.2022 №ВСЗ/9664.

Обставини злочину
За інформацією слідства, нападник використовував легальну мисливську гвинтівку Kel-Tec SUB-2000 під патрон 919. Зброю було зареєстровано у грудні 2025 року.
Відомо, що цей карабін можна купити у вільному доступі.

Погляди та активність у соцмережах
За даними  “Телебачення Торонто”, ймовірний акаунт Васильченкова у Facebook свідчить про його радикальні погляди.

Зокрема, він публікував “антиукраїнські та антисемітські дописи” та закликав до силового “очищення” суспільства, посилаючись на методи Адольфа Гітлера.

У своїх публікаціях він також використовував формулювання на кшталт “так звана Україна” та висловлював жаль, що Ігор Гіркін у 2014 році не зруйнував Бахмут повністю.

На Одещині сепаратистські сайти готують грунт для створення БНР


Рашистський проєкт Бессарабія як прояв гібридної війни фашистської росії проти України

На Півдні Одещини відкрито діють три сепаратистські сайти які готують грунт для створення "Бісорабської народної республіки" (БНР), пише Поштівка.

Історія 

Російське слово "Бессарабия" офіційно вперше з'явилося в назві "Бессарабской области" в 1813 році. Ця область виникла в результаті окупації Російською імперією частини Молдавського князівства між Прутом і Дністром.

До російської окупації назва "Бессарабия" місцевим населенням як географічний топонім для означення цього краю не вживалася. Це слово імперія принесла на штиках і нав'язала його окупованим нею територіям. Також цю назву нав'язував СРСР з 1920-х до 1940 року, вже як історико-пропагандистський термін.
Упродовж XIX століття ця назва справді стала вживаною, але виключно як російська колоніальна назва, а не як автохтонна самоназва населення.

Чому Російська імперія обрала саме цю назву? Використання назви «Молдавія» прямо вказувало би на факт незаконної анексії та порушення територіальної цілісності Молдавського князівства. Натомість імперська назва «Бессарабия» звучала нібито «історично», але при цьому не мала чинного носія, правопопередника чи юридичного наповнення.

Після утворення Молдавської РСР 2 серпня 1940 року назва "Бессарабия" зникла з офіційного радянського дискурсу і була небажаною. В документах, підручниках, ЗМІ, картах його старанно уникали. У повсякденному житті всередині МРСР слово "Бессарабія" стало майже табу - його сприймали як натяк на імперське минуле. У сучасній Молдові термін залишається токсичним, його уникають або використовують із негативним відтінком.


В Україну цей імперський термін прийшов у 2014 разом із фінансованою з росії сепаратистською "Бісорабською народною республікою". СБУ розігнало сепаратистів, деякі втекли в росію, деякі лягли на дно, а ось сепаратистські видання «Бессарабия-информ», «БессарабияUA», «Бессарабия-Махала» досі існують і ведуть свою антиукраїнську діяльність. 

"Аби не українське" - технологія сепаратизму

Найбільш злостна з них - «Бессарабия-информ», яку фінансує Олександр Дубовий. Вони цілеспрямовано замінюють всі українські офіційні назви районів, територій і громад на «Бессарабия». Напевне саме в цьому полягає їх основне завдання - публікувати новини зі словом «Бессарабия».

Так само діє «Бессарабия-Махала», втім там вигадали термін «Українська Бессарабия». Видання пов'язують з Антоном Кіссе, до того ж "українські бісоараби" отримують гранти спрямовані на знищення української національної ідентичності і на пропаганду ЛГБТ. Також вони створюють неіснуючу "бессарабську культуру", здебільшого "бессарабську кухню", видаючи за неї болгарські, молдовські та українські страви. Варто нагадати що донецькі сепаратисти як обгрунтування створення "ДНР" постійно долдонили про "[неукраїнський] народ Донбаса" і "особливу [неукраїнську] культуру Донбаса".
Тобто схема від створення "народу" і "культури" і до референдуму з подальшим приєднанням до росії є робочою.

«БессарабияUA» утримує болгарин Віктор Куртєв - засновник громадської організації "Центр розвитку Бессарабії", яка "сприяє соціально-економічному та культурному процвітанню Бессарабського краю". Куртєв є спонсором Ярослава Кічука — ректора ІДГУ, який "підтримує ініціативи, спрямовані на збереження унікальної етнічної ідентичності Бессарабії". В ІДГУ явно за спонсорської підтримки діє ще один бісораб - викладач Віктор Дроздов, який маніакально просуває термін "Південна Бессарабія", якого навіть в імперії не існувало. Нещодавно і Кічук і Дроздов давали свої інтерв'ю сепаратистському виданню «Бессарабия-информ», і там у них "Південна Бессарабія" звучала через слово. Кічук навіть назвав ІДГУ "кращим університетом "Південної Бессарабії"

Якщо підсумувати, загальну суть діяльності цих сепарських сайтів, її можна визначити як "Аби не українське". Відома сепарка Ірина Королькова - радниця мера Ізмаїла Абрамченка - навіть вигадала для них термін "многонациональный народ" (Ізмаїла, Бессарабии) - щоби сховати в ньому рашистів-путіністів і не згадувати про українців. 


Є ще одна важлива особливість цих сайтів - вони надто прихильно ставляться до фашистської росії. Вони ніколи її не сварять, не проклинають, не засуджують. Взагалі не згадують в негативному аспекті - у них просто "прилітають [чиїсь] дрони", "атакує [невідомий] ворог" і таке інше.

А слово "Бессарабия" в їх назві, в назвах їх тг-каналів і пабліків, впихування цієї назви куди тільки можна, "працює" навіть на візуальному рівні для втовкнення цієї назви нам в голови як актуальної і робочої: "Бессарабія існує".

Ця технологія у комунікаціях має назву:
- ефект повторення - чим частіше людина бачить слово/назву, тим більш “нормальною” і знайомою вона здається
- фреймінг - як саме створюється/подається реальність через слова
- нормалізація через мову - коли термін починає сприйматись як природний і актуальний.

Ідея створити Бессарабську Народну Республіку "з метою захисту інтересів національних громад Бессарабії" не померла

Маніакальність, з якою ці сепарські видання роками просувають назву "Бессарабия", свідчить про потужне фінансування.

І тут постає питання "НАВІЩО"?
Відповідь існує лише одна: з метою створення сепаратистської "Бісорабської народної республіки" (БНР) з подальшим референдумом щодо приєднання до фашистської росії.

А НАВІЩО це ділкам - спонсорам/бенефіціарам БНР? Відповідь є вкрай простою - вони хочуть бути царьками БНР, не залежати від України, не платити податки, контролювати порти та виробництво продукції СГ і взагалі робити там що заманеться.

ІМПЕРСЬКА НАЗВА

Українці мають остаточно знищити рашистський проєкт «Бессарабия», тому що він є проявом гібридної війни фашистської росії проти України

Російське поняття «Бессарабия» не є нейтральним історичним терміном - це імперський і радянський конструкт, який цілеспрямовано використовується для підготовки анексії українських територій. 


Назву «Бессарабія» використовують як інструмент маніпуляції історичною пам’яттю з метою протиставлення півдня Одещини Україні. Для цього вороги навіть вигадали термін «Південна Бессарабія».

Втім є нюанс.

«Бессарабія» - це ІМПЕРСЬКА НАЗВА яка була закріплена у назві Бессарабської області, згодом Бессарабської губернії (до 1917 року).

А відповідно до Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» назви територіальних утворень, адміністративно-територіальних одиниць, що створювалися під час реалізації російської імперської політики на окупованих, анексованих чи в інший спосіб зайнятих Російським царством (Московським царством), Російською імперією,
- вважаються пропагандою російської імперської політики.

А російська імперська політика визнається злочинною та засуджується.

* * *
Тому, товаріщі сепари, перейменовуйте свої сепарські антиукраїнські видання що пропагують російську імперську політику.

Просимо СБУ, ООВА звернути нарешті увагу на сепарське антиукраїнське кубло що діє на Півдні Одещини, і знову загнати цих недобитків БНР за Можайськ як ви це вже робили в 2014-15 роках.

Артур Буц 

Пушкин в письме к Шишкову: Был, братец, я на Украине проездом...


Пушкин в письме к Александру Шишкову: 


«Был, братец, я в Украине проездом из Кишинева. Ничто больше так не поражает меня, как отличие украинца от русского. Первый и умнее и красивее и ловчее во всяком деле нашего горемычного захудалого и занюханного мужика. Наш, лапотный, весь в изорванной овчине, придавлен поверх паршивых своих волосьев бесформенным колпаком. Пахнет от него, пегого и малахольного, горестию и тоскою, печалью да безысходностью. Взглянешь в него, зачуханного до невозможности, и такая изжога подступит, что бежишь скорее от этой протухшей кулебяки к цыганам и шампанскому. Украинец, наоборот. Рослый и чернявый, в смазных салом сапогах и шароварах, ходит повсюду и легко смеется, и поет свои мелодичные песни, почесывая с приятельственной ухмылкой шикарные и пушистые усы».  

1831 г.


Упокоївся у Бозі Святійший Патріарх Філарет

Євстратій Зоря
6 год
 ·
ОФІЦІЙНИЙ НЕКРОЛОГ: Упокоївся у Бозі Святійший Патріарх Філарет
Предстоятель і Київська Митрополія Православної Церкви України з глибоким сумом сповіщають всеукраїнській пастві, що 20 березня 2026 року від наслідків загострення хронічних хвороб на 98-му році життя, 77-му році чернецтва та на 65-му році архієрейства упокоївся у Бозі Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній висловив глибоке співчуття рідним і близьким спочилого Святійшого владики.
«Особа і численні добрі справи спочилого Патріарха Філарета по праву посідають особливе місце в сучасній історії як помісної Української Православної Церкви, так і в цілому України – зазначив Предстоятель ПЦУ. – Очоливши шість десятиліть тому Київську кафедру, Патріарх Філарет як Екзарх України, як Предстоятель УПЦ та Предстоятель УПЦ КП зробив багато для збереження церковного життя в роки радянських утисків Церкви, в час духовного відродження України та особливо в роки боротьби за утвердження церковної автокефалії.
Саме завдяки його рішенню та свідомій позиції стало можливим успішне проведення 15 грудня 2018 року Об’єднавчого Собору в Святій Софії у Києві, організаційне створення єдиної помісної Православної Церкви України, отримання Томосу про автокефалію.І попри подальші усім відомі складні події ми щиро засвідчуємо, що завжди незмінно шанували внесок Патріарха Філарета у розбудову Церкви. Саме тому з великою духовною радістю сприйняли і я особисто, і мабуть усі в Православній Церкві України наші з Патріархом нещодавні зустрічі та спільну молитву, які стали свідченням перемоги любові та братнього миру у Христі.
Ми глибоко засмучені тим, що Патріарх Філарет відійшов від життя світу цього, але віримо у Божу милість до нього та підносимо за упокоєння його душі наші молитви. Ми будемо робити все необхідне для того, щоби належно вшанувати пам’ять нашого Почесного Патріарха, гідно проводивши його в останню земну путь» – відзначив Блаженнійший владика.
Київська Митрополія закликає єпископат, духовенство та вірних ПЦУ підносити молитви за спокій душі новопреставленого Патріарха Філарета та невдовзі офіційно оголосить про розклад заходів прощання зі спочилим Патріархом, його відспівування та поховання.
Біографічна довідка
Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру Михайло Антонович Денисенко), ієрарх на спокої Православної Церкви України, народився 23 січня 1929 р. в с. Благодатне Амвросіївського району Донецької області в українській родині Антона і Меланії Денисенків. Втратив батька, який загинув на фронті ІІ Світової війни у 1943 році, що вплинуло на юного Михайла, який глибоко навернувся до віри та попри радянську атеїстичну пропаганду твердо вирішив присвятити своє життя служінню Церкві.
У 1946-48 рр. навчався у Одеській духовній семінарії, яку закінчив з відзнакою, продовживши навчання в Московській духовній академії. 1 січня 1950 р. у Троїце-Сергієвій лаврі був пострижений у чернецтво з іменем Філарет, на честь праведного Філарета Милостивого. 15 січня того ж року рукоположений на ієродиякона, а на день Святої Тройці 18 червня 1951 року – на ієромонаха.
У 1952 році закінчив курс МДА з вченим ступенем кандидата богослів’я і був призначений викладачем Священного Писання в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов’язки благочинного Троїце-Сергієвої лаври. З 1953 року викладав у Московській духовній академії.
У 1953–1954 навчальному році Вчена Рада МДА присвоїла звання доцента. У 1956 році призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із зведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 року зведений у санархімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.
1960 року призначений керуючим справами Українського Екзархату РПЦ і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962року був настоятелем подвіря РПЦ при Олександрійському Патріархаті у місті Олександрії (Єгипет).
4 лютого 1962 року в м. Ленінграді відбулася хіротонія на єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії РПЦ. Виконував обов’язки керівника Ризької єпархії. З жовтня 1962 по грудень 1964 року – єпископ Віденський і Австрійський РПЦ. З грудня 1964 по травень 1966 року – єпископДмитровський, ректор МДАіС.
14 травня 1966 року зведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду РПЦ, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 1968 року зведений у сан митрополита. З травня по червень 1990 р. – місцеблюститель Московського патріаршого престолу, головував на Помісному соборі РПЦ 1990 р.
У зв’язку з перетворенням Українського Екзархату РПЦ на самостійну в управлінні Українську Православну Церкву Архієрейським Собором УПЦ у липні 1990 року одноголосно обраний Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем УПЦ (в складі РПЦ). Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. підтвердив це обрання та висловив довіру як Предстоятелю УПЦ.
У зв’язку з проголошенням відновлення незалежності України на підставні рішення Священного Синоду та Архієрейського Собору УПЦ, скликав і очолив 1-3 листопада 1991 р. Собор УПЦ, який одноголосно підтримав рішення про необхідність автокефалії УПЦ. За це був підданий тиску з боку керівництва РПЦ, яке за будь-яку ціну прагнуло не допустити незалежності Української Церкви. У травні 1992 р. на підставні рішень, які не відповідали Статуту УПЦ, був де-факто усунутий від керівництваУПЦ,  а потім безпідставно рішенням Архієрейського Собору РПЦ був оголошений «позбавленим сану». Ніколи не визнавав цього рішення, вважаючи його канонічно безпідставним, та звернувся з апеляцією на нього до Вселенського Патріарха Варфоломія. У наступні роки неодноразово поновлював цю апеляцію, востаннє – у 2018 р.
25 червня 1992 р. на Об’єднавчому Соборі в м. Києві підтримав рішення про об’єднання УАПЦ та УПЦ в Українську Православну Церкву Київського Патріархату, за рішенням Собору отримав посаду заступника Патріарха з титулом митрополита Київського. Після обрання на Предстоятеля УПЦ КП 22 жовтня 1995 р. у Володимирському кафедральному соборі м. Києва відбулася його інтронізація з титулом «Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України».
11 жовтня 2018 р. Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, розглянувши апеляції, визнав рішення РПЦ про «позбавлення сану», винесене щодо Митрополита Філарета у 1992 р., не відповідним канонам, прийнявши його у спілкування як колишнього митрополита Київського.
Виконуючи попередні домовленості, за рішенням Архієрейського Собору УПЦ КП 15 грудня 2018 р. скликав у храмі Малої Софії у Києві Помісний Собор УПЦ КП, який прийняв рішення про припинення окремого існування релігійного об’єднання УПЦ КП та про входження до єдиної Православної Церкви України. На підставі прийнятого Об’єднавчим Собором 15 грудня 2018 р. Статуту ПЦУ став постійним членом Священного Синоду ПЦУ як Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України та керівник окремої єпархії у м. Києві.
Від червня 2019 року – архієрей на спокої Православної Церкви України.
За свою церковну, громадську та миротворчу діяльність нагороджений численними церковними та світськими нагородами. У січні 2019 року отримав найвищу державну відзнаку – звання Герой України.
Пресслужба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)
Ігор Кашицький
Вічна пам'ять Святійшому Патріарху Філарету !

Логотип Ізмаїла


Логотип Ізмаїла
, який включає в себе козацьку символіку, присутню також на гербі міста.
Ідея логотипа - "Ізмаїл - місто козацької слави".

«Бессарабия» як складова гібридної війни росії проти України

Бессарабия
Скрін статті в якій сепаратисти намагаються заперечити російське походження назви «Бессарабия» та сепарський скрін російської військової мапи 1940 р. з регіоном «Бессарабия», який планують окупувати відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа.

В Україні викрито змову сепаратистів щодо створення рашистського анклаву “Бессарабия”

Російське поняття «Бессарабия» просувають, щоб стерти українську суб’єктність, зробити регіон «спірним», підготувати ґрунт для «визволення» путіним.

У сепаратистів, які ведуть гібридну війну проти України і будують “Бессарабскую народную республику” на півдні Одещини, стався грандіозний зашквар.

Один з провідних сепаратистів – історик Віктор Дроздов, який давно обслуговує інтереси замовників цього сепаратистського утворення, нещодавно проколовся і випадково опублікував воєнну мапу СРСР 1940 року надруковану для вторгнення в Румунію (нагадаємо, в 1939 Сталін і Гітлер уклали пакт про розділ Європи, зокрема про окупацію Румунії).
Цікаво, що в Румунії в 1918-1940 не існувало «Бессарабии», а на російських картах вона була.

Так само на думку Дроздова, російський пропагандистський фантом «Бессарабия», що потрібен путіну для анексії, існує в Україні.
Більше того, сепаратист вигадав «Южную Бессарабию» потрібну сучасним сепаратистам-бессарабам для обгрунтування претензій лише на південь Одещини, бо всю російську «Бессарабию» що включає Молдову, вони не тягнуть.

Своє унікальне сепаратистське дослідження Дроздов опублікував на фейковій сторінці “УІНП-Одеса”, яку він особисто створив і яка нібито є сторінкою не існуючого в природі одеського філіалу Українського інституту національної пам’яті.

Коли Дроздова було викрито, він злякався і почав на сторінках сепаратистського видання «Бессарабия-информ» виправдовуватись і спростовувати сам себе що «Бессарабия» – це не російська назва.

Але що так налякало сепаратистів?

Вони налякані тим, що вони випадково видали справжню мету створення «Бессарабии» в Україні – це ВИПРАВДАННЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ.

Сепаратисті переконані, що створена в 1812 в результаті російсько-турецької війни 1806–1812 років “Бессарабская губерния навсегда является святой исконно руSSкой землей, которую в 1918 захватили коварные румыны, но освободитель Сталин в 1940 “присоединил” ее к СССР. Теперь эту святую руSSкую землю, политую кровью дедов, захватили украинцы – поэтому освободитель Путин имеет исторические основания чтобы справедливо присоединить Бессарабию к России и вернуть ее в родную гавань. Таким образом война, которую ведет Путин против украинцев – святая и освободительная”.

Саме на реалізацію такої концепції, як частини гібридної війни, працюють сепаратисти-бессараби. Звісно вся їх наполеглива праця щедро фінансується, інакше ми не мали би просто шаленого безперервного багаторічного запровадження цієї російської «Бессарабии» на території Одещини.

Отже, термін «Бессарабия» спеціально просувають, щоб:

– стерти українську суб’єктність

– зробити регіон «спірним»

– підготувати ґрунт для «визволення»

* * *

Тепер про історію російського терміна «Бессарабия».

«Бессарабия» як імперська та радянська конструкція

1. Походження Бессарабської губернії (1812)

Бессарабська губернія Російської імперії була створена у 1812 році внаслідок російсько-турецької війни 1806–1812 років. Вона виникла на окупованих землях Молдавського князівства — на території колишніх молдавських цинутів (округів) з нав’язаною імперією штучною російською назвою.

До 1812 року місцеве населення не використовувало назву «Бессарабія» для означення цього краю. В ужитку були назви «Молдавська земля», ara Moldovei, «прутсько-дністровські землі».

2. Відсутність Basarabia de jure до 1812 року

Не існувало жодної адміністративної одиниці з такою назвою ані в Молдавському князівстві, ані в Османській імперії: не було ні краю, ні санджаку, ні еялету, ні округу з назвою Basarabia.

Назва Basarabia не була чинною офіційною назвою, не використовувалася в адміністрації та не мала правового статусу. Вона траплялася лише епізодично — у поодиноких західних хроніках та на деяких картах XV–XVII століть — і стосувалася виключно вузької південної зони (Буджака), без будь-якого юридичного значення.

Отже, до 1812 року це була нефункціональна, нечинна й фактично «мертва» назва.

De jure Basarabia у 1812 році не існувала.

3. Імперський акт перейменування

Російська імперія створила адміністративну одиницю з назвою, яка не мала жодної попередньої адміністративної реальності. Назва «Бессарабия» була нав’язана зверху через імперську бюрократію, армію, церкву та картографію.

Упродовж XIX століття ця назва справді стала вживаною, але виключно як російська колоніальна назва, а не як автохтонна самоназва населення.

Чому Російська імперія обрала саме цю назву

Використання назви «Молдавія» прямо вказувало б на факт незаконної анексії та порушення територіальної цілісності Молдавського князівства. Натомість назва «Бессарабия» звучала нібито «історично», але при цьому не мала чинного носія, правонаступника чи юридичного наповнення.

Це була ідеальна колоніальна етикетка — історично порожня, але зручна для імперського наративу.

4. 1856 рік: урізання губернії та реваншизм

Після Паризького мирного договору 1856 року Бессарабська губернія була урізана: Росія втратила Кагульський, Болградський та Ізмаїльський повіти — територію Буджака. Унаслідок цього губернія перестала бути прикордонною по Дунаю, що стало для Російської імперії серйозним геополітичним ударом.

Саме ця поразка зумовила швидкий курс на реванш, реалізований у 1878 році через повторну анексію Буджаку.

5. Радянське успадкування імперського міфу

Російський термін «Бессарабия», запроваджений у 1812 році, був свідомо збережений і відтворений СРСР. Його використовували для створення ілюзії «незавершеного територіального питання», подання 1918 року як нібито «захоплення Бессарабии Румунією» та легітимації ультиматуму і окупації 1940 року.

Саме тому на радянських картах систематично фігурувала «Бессарабия», у пропаганді вживалася формула «оккупированная Румынией Бессарабия», а факт самоліквідації імперської «Бессарабии» як політичного суб’єкта у 1918 році повністю ігнорувався.

6. 1918 рік: зникнення імперської «Бессарабии» як суб’єкта

Після 27 березня 1918 року імперська «Бессарабия» перестала існувати як політичний і адміністративний суб’єкт, і в складі Румунії не існувало жодної адміністративної одиниці з такою назвою.

Натомість «Бессарабия» продовжувала існувати виключно в російській та радянській картографії й пропаганді.

7. «Бессарабия» як радянський конструкт 1940 року

На радянських воєнних картах 1940 року чітко позначено «Бессарабию» — заштриховану територію між Прутом, Дністром, Дунаєм і Чорним морем. Це була не адміністративна одиниця Румунії, а колишня губернія Російської імперії (1812–1917), штучно «реанімована» СРСР на папері напередодні анексії.

Узагальнення

1. Назва «Бессарабия» була імперською адміністративною конструкцією, штучно поширеною на окуповану територію. Вона не була первинною народною чи історичною назвою цього краю.

2. У 1812 році Російська імперія не «успадкувала» ніяку Basarabia, бо її не існувало. Вона створила Бессарабську область на окупованій землі Молдавського князівства та надала їй штучну назву, яку СРСР згодом використав як нібито доказ історичної тяглості.

Ключові фальсифікації

Фальсифікація №1: «Бессарабия — исконно руssкая земля»
У 1812 році не існувало «Бессарабии» як історичної землі й не існувало російської державної традиції на цих територіях.

Факт: була анексована частина Молдавського князівства і створена штучна адміністративна одиниця з вигаданою назвою.

Фальсифікація №2: «Бессарабию захватили румыны в 1918»
У 1918 році вже не існувало Бессарабської губернії й не існувало російського суверенітету; існувала Молдавська Демократична Республіка.

Отже, «захоплювати» було нічого і ні в кого.

Фальсифікація №3: «освободитель Сталин в 1940»
1940 рік означав ультиматум, окупацію, депортації, розстріли та ліквідацію румунських еліт.

Називати це «визволенням» можливо лише в межах тоталітарної пропагандистської мови. Насправді солдати РКЧА не “визволителі”, а окупанти.

Артур Буц, Ізмаїл-онлайн, 24.01.2026


Полякам про Волинську трагедію

Волинська трагедія. Український професор пояснив, чого не помічають польські історики - Главком https://share.google/aAaN613XpVWub8ZXB

Ізмаїлка стала обличчям бренду Кайлі Дженнер

22-річна українська модель Віра Бошкова стала новим обличчям модного бренду KHY, який заснувала американська бізнесвумен і зірка реаліті-шоу Кайлі Дженнер.



Про це стало відомо з допису дівчини в Threads, пишуть в пабліку Ізмаїл-онлайн.

Віра опублікувала у соцмережах кадри зі зйомки нової колекції і поділилася враженнями.

"Не думала, що мій перший тредс буде таким, але… Кайлі Дженнер виклала сторіс зі мною. Так, це я - та сама українка для кампанії бренду KHY", - написала модель.

Бошковій - 22 роки, вона родом з міста Ізмаїл Одеської області та навчається в Одеському національному морському університеті.


Тред Віри Бошковой. На опублікованих фотографіях Віра позує в стильних образах від KHY. Ці кадри з Бошковой також є на офіційній сторінці бренду в інстаграме. Публікація анонсує The Canvas Collection, яка вийде 30 жовтня.

Її кар’єра в модельному бізнесі почалася ще у 14 років - юну Віру помітив скаут у соцмережах.

З того часу вона встигла попрацювати на модельних ринках Кореї та Японії, а у 2020 році навіть закривала показ Prada.

Також українка виходила на подіуми для таких світових брендів, як Elie Saab, Dolce & Gabbana, Chanel, Dior та Burberry, а у вересні 2021 року з’явилася на обкладинці українського Vogue.

Бренд KHY Кайлі Дженнер створила у 2023 році разом із мамою Кріс Дженнер і дизайнерами Еммою та Йенсом Гредом.

Марка об’єднує різних креаторів і дизайнерів, а концепція колекцій - це поєднання мінімалізму, універсальності та стилю самої Кайлі.

За словами знаменитості, одяг KHY натхненний її власним гардеробом та щоденними настроями.

Середня освіта і зарплата така сама

У 2025 році середня заробітна плата працівників освітньої сфери в Україні становить приблизно 295 євро.

Питання рівня заробітної плати українських педагогів традиційно викликає жваві обговорення. У країнах Європи ситуація інша - там працю вчителів оцінюють значно вище. Європейські уряди усвідомлюють, що інвестиції в освіту - це внесок у майбутнє, тому прагнуть утримувати кваліфікованих спеціалістів, пропонуючи їм гідні оклади. Про це пишуть Новини.LIVE, передають Dengi.ua.

Зазначається, що згідно з даними Державної служби статистики, у 2025 році середня заробітна плата працівників освітньої сфери в Україні становить 14 307 гривень, що еквівалентно приблизно 295 євро за курсом Національного банку на кінець вересня.

Водночас педагоги-початківці, які не мають стажу або категорії, заробляють істотно менше - близько 6 400 гривень (приблизно 130 євро на місяць). Це пояснюється тим, що розрахунки оплати праці, як і раніше, ведуться за Єдиною тарифною сіткою. Згодом дохід збільшується завдяки різним доплатам: за престижність професії, вислугу років, класне керівництво, роботу в складних умовах і перевірку зошитів.

Повідомляється, що в країнах Європи розмір зарплат вчителів залежить від регіону, кваліфікації, досвіду та економічної ситуації. Однак, за даними порталу Europa.jobs, найвищими доходами можуть похвалитися педагоги Люксембургу, Німеччини, Швейцарії та Нідерландів.

Видання наводить середні місячні зарплати вчителів у деяких європейських країнах, а саме:

Швейцарія - 6 200 євро;
Данія - 5 600 євро;
Нідерланди - 5 000 євро;
Норвегія - 5 000 євро;
Австрія - 3 900 євро;
Фінляндія - 3 500 євро;
Швеція - 3 400 євро;
Франція - 3 000 євро;
Німеччина - 2 900 євро;
Іспанія - 2 550 євро;
Італія - 2 550 євро;
Польща - 1 200 євро.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
1295
попередня
наступна