Нахабни очи шугають прямо в душу,

В любові кожен стає поетом.  Платон

Ці очі виразні шугають у душу,
А погляд палкий, він приходить ночами...
Тебе як зустріну - ховатися мушу
З своєю любов'ю, з своїми чуттями...

А руки - тенета,   в обіймах умерти!
Не втекти і не дихать -  нахабство!
Ні, жити, кохати, боятися смерті,
За зустріч єдину віддати півцарства!

Опісля тремтіти від пристрасті жару
І подумки з слів формувати букети.
Їх мені  шепотів, як здіймалися в хмари,
Бо люблячі - завше  у душах поети!

                        

                   

22 ИЮНЯ ДЕНЬ НАЧАЛА ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ. 

                

Вновь по военной дороге,

Беженка куда-то идет,

Еле волочатся ноги,

Струится с лица ее пот.

И в каждом движении,во взоре,

Отчаяние ее видно,нужда,

Войны глубокое горе,

Счастье унесло без следа.

Ищет повсюду женщина пищу,

Приходится коренья ей собирать,

Детей родных отвезла на кладбище,

А неделю назад похоронила и мать.

Немного набрала,бедняжка сегодня,

С голоду лишь бы не умереть,

Может,сойдет милость Господня,

Может,захочет Господь пожалеть!

Войны проклятой тяжкое бремя,

За человеком тянется вслед,

Настанет мира славное время,

Тяжкий шлейф закончится бед.

Четыре года пронесутся сурово,

Салют Победы прогремит в вышине,

Мир на землю вернется снова,

Слава и радость в цветущей весне.

                                                                                                                                                                                              

 

                                                                                                                                                    

               








                                                    

Доброе  утро, мой  мир за  окном!

******************************************

Доброе  утро, мой  мир  за  окном:

светлый, прекрасный! волшебным

воздухом  жизни  наполнился   дом;  воздухом  чистым, целебным!

[ Читать дальше ]

     
 Другу Байку  -    http://blog.i.ua/community/53?p=1

 - Дощику, дощику хочеться! -
Волала нагріта на сонці земля.
Листя у спеці полощеться,
У млості схилилось гілля.

Злякано вітер метнувсь у кущі,
Тихо, як мишка,  заліг  і німує.
Пишуть поети у спеку вірші,
Для них перешкод не існує!

Чи сонце, чи дощ, чи мороз -
Складаються в строфи рядочки.
Кипить, ніби чайник, Байок,
Прилипла до спини сорочка.

Ні пиво холодне, ні дим цигарок
Його не спасуть від утоми.
І в холодильник шугає Байок,
Де  все дороге і знайоме.

Лишався тут хліба і сиру шматок.
"І де узялось?" - не допетрав:
Хтось зопалу сунув носок,
Що зветься красиво "шкарпетка"..

Порожня від "Кільки" бляшанка,
"Плейбой" дев'яностого року.
І шапка із зайця,  "обманка",
Сто грамів вишневого соку...

"О Господи, й тут не сховаюсь
Від милих житейських проблем.
Піду вже я краще  скупаюсь
Під душ, щоб із пекла - в Едем!"

Купався Байок, в стелю бризки летіли
(На різний, скажу вам, манер!),
І думка хороша в  поета  засіла:
Придбати  кондиціонер!
                   

Перший крок, перше слово і перша усмішка,
вперто тягнуться так рученята до тебе…
Зупинити би час… Хоч на мить, хоч би трішки,
щоб голівки малі пригорнути до себе…

Пам’ятаєш усе. Наче вчора з порогу
проводжала у школу, ночами не спала,
вчила ревно і щиро молитись до Бога,
заплітала косички, росою вмивала…

Вже дорослі. Давно. У світлиці так тихо,
тільки серце болить і тривога ще досі –
чи здорові, чи в дім не постукало лихо.
І плетуться сріблясті стрічки у волоссі…

Вже дорослі. Та лиш так потрібна порада,
і твоя колискова, не стерта роками,
та хатина, що завжди стрічає нас радо,
і молитва твоя, і любов твоя, мамо!