Сказочный ты. Лучший.
В мире моём свет.
Странной любви случай...
Ты мой герой. Нет
я никогда не буду
страстной твоей мечтой.
Просто поверю в чудо,
в то, что ты нежный, мой.

Моїй віртуальній подрузі


Ти ввійшла до блогу непомітно,
Подруго з Інету віртуальна.
Але ти несеш добро і світло,
І любов, а значить - ти реальна!

В дечому з тобою дуже схожі:
Хочемо зігрітись, але грієм інших...
Ти - Травичка. а я Сонце в блозі,
Й плачемо, й сміємося у віршах.

Скоро тиждень, коли ти пропала:
Чи депресія, чи біль, а чи хандра..
Та в моєму серці сумно стало:
Щезла ти й забрала часточку тепла.

Я за тебе,  дівчинко, молилась,
Так невміло... Але як могла...
Хай тобі Господь вертає Крила -
Так не вистачає Сонечку тепла...

Бумажные люди не курят – иначе сгорят,
не терпят дождя: под дождём они сразу размокнут,
в бульварных газетах читают они всё подряд,
а в холод имеют привычку заклеивать окна.

Бумажные люди обёрнуты в десять слоёв,
ничто не нарушат, поэтому штрафов не платят,
тихонько шурша, постранично листают житьё
и, чтоб не помяться, всегда избегают объятий.

Бумажные люди боятся стихов как огня,
твердят: «Мы-то знаем, в чернила вы кровь подольёте!»
Бумажные люди за что-то не любят меня.
А каждый из них превратиться бы мог в самолётик.

(Ника Невыразимова)

Во дворе бежит ребенок,

Пришла пора мне улетать 

Поетам, критикам, читачам і собі

Я знаю: критики були, і є, і будуть,
Бо є поети, що від Бога й так собі...
Й допоки Слово підміняє словоблуддя,
Вони знаходяться в одвічній боротьбі.

Хтось з критиків вважає, що він лікар -
Рятує читача від ракових пухлин.
А інші думають, що санітари лісу -
Вовки, шакали - й  живляться слабким.

Хтось у собі вбачає  пастора-месію,
Що вказує овечкам шлях до водопою.
 А той,  хто  лише крав , але не сіяв,
Потрапив до когорти зовсім випадково.

Такий несе розбрат й жадобу властИ
І мстить поетові за біль і самоту.
Хтось так і жде: ось ближній має впасти
Й кричить: "Ату його, ату його, ату!.."

Ні , критики нам, як вода, потрібні,
Це для поета -  стимул творчості і росту.
Та опускатися до пасквілів негідних?
Інтелігентом бути так непросто...

Шляхетною була завжди в нас Мова,
А ми її женемо з дому на вокзал...
Почнімо з себе! І "фільтруймо" Слово!
У нас же блог "Вірші", а не базар!

Отцвели и яблони и груши,
Перед домом шелестел ОМОН,
Эх,за что обидели вы Ксюшу,
Отобрав последний миллион.

С чем теперь лететь ей завтра в Ниццу,
Чтоб купить обновки от кутюр,
Лишена финансовых амбиций
Выемкою денежных купюр.

Обнажая крепким словом чувства,
Как крестьянка в поле трудовом,
Каждый день она рвала капусту,
Выстроив для этой цели Дом.

Потускнела юбочка из плюша,
И слеза стекает по ноге,
Да,не так обидно было б Ксюше
Потерять рубли или тенге.

Перестала Ксюша слушать Диму,
Сам ВВ ей пальчиком грозил,
Может смех ее и лошадиный,
Но зато и лошадиный тыл.

На виду у всех,не втихомолку,
С криками:"Ну,Путин,погоди!"
Разорвала мятую футболку
На невинной девичей груди.

Эту грудь,достойную медали,
Целовал Тимошка натощак,
Так за что вы,падлы,отобрали
Несистемной гвардии общак.

Ведь лишившись премии квартальной,
Кто продолжит подвиги отцов?
Нет,конечно,есть еще Навальный,
И спаситель Родины Немцов.

Шествует вперед колонной длинной,
(Как шагали раньше на завод),
Под прицелом стаи голубиной,
Сотни раз обманутый народ.

Тяжело умом понять Россию,
Крестится мужик услышав гром,
Чтож вы,гады,кинули Аксинью,
Как она построит третий Дом?

У ритмi авангарду чи у ражi ?