Рука рукою руку моет,
                                         Об этом знают и стар, и мал,
                                         Рука другому яму роет,
                                         Ту яму, что под врага копал.


                                         Рукою ласково качают,
                                         Милому ребенку колыбель,
                                         Рукою страстно обнимают,
                                         Ложась с любимыми в постель.


                                         Бывает также в танце диком,
                                         Как папуасы веселясь,
                                         Взмахнув руками с сильным криком,
                                         Ламбаду спляшем мы смеясь.


                                         Вслед за забавою и смехом,
                                         Придет опять тяжелый труд,
                                         Ведь за каждым человеком,
                                         Нагрузку руки свою несут.


                                         Руки одних трудолюбивы,
                                         Везде работать бы смогли,
                                         У других руки ленивы,
                                         Живут они, как короли.


                                         Рукам порою нет покоя,
                                         Лишь ночью тихо отдохнут,
                                         Утром себя побеспокоя,
                                         Обелиск себе же создадут.

                                        

Вона відкинула із лоба
Волосся й посміхнулась мило:
- Мені бігун той до вподоби
З червоним шарфиком на шиї!

- Я теж за нього вболіваю! -
Та поступатись він не звик:
- Не шарфик то, я точно знаю!
- А що ж, нахабо? - То язик!

  "  Із своєї хатини вийшла Галя, побачила Чіпку із зв'язаними руками, дівчинку всю в крові:       — Так оце та правда?! Оце вона!!!— скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.    Христя дізналася про страшну новину від Грицька і зразу побігла до Галі. Перегодя трохи вернулася сама не своя і сказала, що Галя повісилася.   " (П.Мирний "Хіба ревуть воли, як ясла повні?)

Рублені ворота, Дім новий, криниця...
Чому їсть гризота, Вдома не сидиться?

Все шукаєш правди, Та себе не бачиш.
В пошуках розради Навколішках плачеш.

Ти слізьми солоними Долю обмиваєш.
Молишся прокльонами,  Бо душі не маєш.

Вісім душ - родину - Вбив за "справедливість".
І згубив людину... Де ж твоя невинність?!

Молоду дружину  Міцно зашморг давить,
Матір звів могилу. Оце твоя правда?

...Погляд із-під лоба, Каяття ні краплі.
На Сибір дорога. Вслід - глухі прокляття.

Мне всего лишь немного жаль
Что ты не можешь моим быть.
Режет душу больней ножа
коготь старой клюки судьбы.

Я отвыкла чувствовать боль,
Ведь от расплаты не убежать.
Плачет над трупами мой король,
в хлам разбита любви скрижаль

Нет больше принципов и причин -
есть лишь холодная сталь меча.
Да, королева - нелестный чин.
зато я умею рубить с плеча.

                                  
                                 



                                  Я в зависти не вижу прока,
                                  Хоть в зависти чужой,хоть и в своей,
                                  Не уйти завистникам от рока,
                                  И не стать им от зависти сильней.


                                  Вот от восторга замирая,
                                  В восхищеньи от дивной красоты,
                                  Хоть сама красотою блистая,
                                  У зависти исказились черты.


                                  Взгляд она имеет ничтожный,
                                  Как у Горгоны,сжигающий всех,
                                  Комплимент подарит вам ложный,
                                  Но вас готовая съесть за успех.


                                  Есть у ней желчь, но нету стремленья,
                                  Стать еще лучше в своей красоте,
                                  Зрители чтоб, даря поклоненья,
                                  Кланялись ей, как заветной мечте.


                                  Зависть людская! В чем ее сила?-
                                  А может слабость,в безумстве одних,
                                  Она себя одну полюбила,
                                  Желая достичь благ всех земных.
 
                                 
                                 

Уже 17 років існує в Черкаській спеціалізованій школі № 28 гурток для поетично обдарованих дітей «Перші ластівки». Очолює його незмінний керівник, людина небайдужої душі, вчитель української мови та літератури Журенкова Лариса Василівна.

 Лариса Василівна розповіла, що відшукати дітей, які віршують, непросто. Адже такі діти специфічні. Бог обдарував їх тонкою та вразливою натурою. Вони літають уві сні  і мислять образами.

 Запам’яталися слова Лариси Василівни Журенкової, нашого керівника, про творчо обдарованих  дітей. Вони, за її словами, дуже вразливі, іноді нагадуть равликів, які ховаються у свою мушлю, коли їм щось не до вподоби. А іноді – ніжних, яскравих метеликів, тому  ставитися до них треба обережно, щоб не обпалити крильця…

 Ви знаєте, на засіданнях поетичного гуртка «Перші ластівки» тепла, задушевна атмосфера спілкування, творчої співпраці.

 частіше причащатися Поезією: вона очищає душу від мулу буденності, прагматизму і сірості. Живіть у гармонії з собою, з людьми, з природою і світом! А також пам’ятайте слова відомого українського письменника Остапа Вишні, якого частенько цитує Лариса Василівна: «Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!»

                                                        Дробот Лідія Іванівна, учитель української мови та літератури СПШ  28 м. Черкаси

(Стаття з газети  «Народна довіра Черкащини», 22 лютого, 2013 р.)

 

У лікарні виривали
Гланди одній жінці.
Репетує: "Коновали,
Щоб вам у печінці..!"

І давай словами крити.
Раптом змовкла Ванда.
"Ескулапе, що робити?!
Я...ковтнула гланду!"

Обернувся лікар стрімко
Та як засміється:
"Поталанило ж вам, жінко,
Снідать не прийдеться!"

                                               



                                               Ветер шумит у меня под окном,
                                               Желтые листья метет по двору,
                                               Словно футболист и ночью,и днем,
                                               Ветер играет с кем-то в игру.


                                               Словно форвард он кружит,финтит,
                                               Листья по воротам бросает,
                                               Как судья в поле ветер свистит,
                                               Если сам игру нарушает.


                                               Но бывает и он тишиной,
                                               Лишь влюбленных нежно ласкает,
                                               И где-то там,с высоты большой,
                                               Кроны деревьев слабо качает.


                                               Бывает ветер свирепый и злой,
                                               Вот тогда он рвет и сметает,
                                               Нрав тяжелый показывая свой,
                                               Любого поклониться заставит.


                                               Дождь ему на подмогу придет,
                                               Мороз придет,может со снегом,
                                               Зима к осени,как гость заглянЕт,
                                               И засидится,может с ночлегом.

                                              

                                
                              
                         
                                 


Владимиру Высоцкому П О С В Я Щ А Е Т С Я !



                                 С гитарой был он неразлучен,
                                 Когда еще был очень юн,
                                 Но не был музыкой измучен,
                                 И не оглох от звонких струн.


                                 Он шел, мятежный к своей цели,
                                 Порой отступая лишь слегка,
                                 Призывно струны вновь звенели,
                                 Когда их трогала рука.


                                 Брала многих тогда досада,
                                 Володи записи храня,
                                 Запрет советская эстрада,
                                 Дала,препятствия чиня


                                 Один насмешек не выносит,
                                 Другой-не переносит взгляд,
                                 Хоть публика повтора просит,
                                 К ногам,на сцену цветы летят.


                                 Он хамства не терпел и лести,
                                 Светил,как солнце из мрачной тьмы,
                                 И, может быть еще лет двести,
                                 Песни барда будем слушать мы.