Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

Снідать не прийдеться! (бувальщина)

У лікарні виривали
Гланди одній жінці.
Репетує: "Коновали,
Щоб вам у печінці..!"

І давай словами крити.
Раптом змовкла Ванда.
"Ескулапе, що робити?!
Я...ковтнула гланду!"

Обернувся лікар стрімко
Та як засміється:
"Поталанило ж вам, жінко,
Снідать не прийдеться!"



Оголошення для поетів та керівників поетичних гуртків

Дорогі друзі!
Як керівник шкільного поетичного гуртка та упорядник шести поетичних альманахів запрошую для творчої співпраці керівників гуртків для поетично обдарованої молоді. Я готую до 200 -ї річниці з дня народження Великого Кобзаря альманах, де будуть видруковані кращі твори учнівської молоді та поезії, есе, цікаві статті їх керівників про Тараса Шевченка. Третина збірника готова. Моє починання на сьогодні підтримало декілька Черкаських шкіл, мої вихованці та колеги,  учителі із Сумської, Вінницької, Львівської областей. Обіцяють долучитися  українціі з Канади, Польщі...
Якщо хто бажає стати спонсором цієї благородної справи, будемо вельми раді.
Запрошую і моїх віртуальних друзів долучитися до цієї спільної акції - хто віршем, хто малюнком, хто фото (власними!).
Журенкова Лариса Василівна,  Ваша sonce-33

P.S.Уклінно дякую Бойку В.С. (Світанку) за вагомий внесок у благородну справу - подарував 2 поетичних збірки школі.spasibo


Осенний ветер.



                                               



                                               Ветер шумит у меня под окном,
                                               Желтые листья метет по двору,
                                               Словно футболист и ночью,и днем,
                                               Ветер играет с кем-то в игру.


                                               Словно форвард он кружит,финтит,
                                               Листья по воротам бросает,
                                               Как судья в поле ветер свистит,
                                               Если сам игру нарушает.


                                               Но бывает и он тишиной,
                                               Лишь влюбленных нежно ласкает,
                                               И где-то там,с высоты большой,
                                               Кроны деревьев слабо качает.


                                               Бывает ветер свирепый и злой,
                                               Вот тогда он рвет и сметает,
                                               Нрав тяжелый показывая свой,
                                               Любого поклониться заставит.


                                               Дождь ему на подмогу придет,
                                               Мороз придет,может со снегом,
                                               Зима к осени,как гость заглянЕт,
                                               И засидится,может с ночлегом.

                                              

Бард.



                                
                              
                         
                                 


Владимиру Высоцкому П О С В Я Щ А Е Т С Я !



                                 С гитарой был он неразлучен,
                                 Когда еще был очень юн,
                                 Но не был музыкой измучен,
                                 И не оглох от звонких струн.


                                 Он шел, мятежный к своей цели,
                                 Порой отступая лишь слегка,
                                 Призывно струны вновь звенели,
                                 Когда их трогала рука.


                                 Брала многих тогда досада,
                                 Володи записи храня,
                                 Запрет советская эстрада,
                                 Дала,препятствия чиня


                                 Один насмешек не выносит,
                                 Другой-не переносит взгляд,
                                 Хоть публика повтора просит,
                                 К ногам,на сцену цветы летят.


                                 Он хамства не терпел и лести,
                                 Светил,как солнце из мрачной тьмы,
                                 И, может быть еще лет двести,
                                 Песни барда будем слушать мы.

                                

Попелюшка

Я матусі помагала:
посуд мила-вимивала.

Дві тарілки надщербила,

а одну ущент розбила.

Зачепила чашку з соком

і пролила ненароком.

А як посуд я складала,

із полички чомусь впали

гречка, рис, горох і манка,

все змішалось... Так що зранку

до тепер ще помагаю –

крупи я перебираю.

Хамелеон

Ночей не вічні болісні окови.

Розправить небо крила-рушники

і прийде ранок. Знов. Обов'язково!

Надію погодує із руки.

 

І ти всміхнешся, бо усе минає.

І це мине, як твердив Соломон.

В житті, на жаль, без горя не буває

утіх і радостей. Життя – хамелеон.

 

Ти тільки вір! У щастя. Без розмови!

Молитвою рятуй нічні думки,

а ранок прийде, знай, обов'язково,

надію годувати щоб з руки!

Не тою

Я була для тебе не тою,

котру ти хотів обіймати,

котрій із кохання мелодій

хотів ти стелити шовки.

Я була для тебе чужою,

якій залишалось ридати

самотньо у ліжку холодній,

де попелом стали зірки...

 

Я була не тою для тебе,

цілунками спрагло котру ти

хотів би вкривати відверто

від пальчиків ніг до повік.

Навіщо ж ти дав мені небо,

наливши у нього отрути?

Убий мене! Краще померти,

ніж бути не тою повік...

Україні (пам'яті голодомору в Україні)


О моя страднице Вкраїно,
Терниста путь в широкий світ.
То половецькй гніт зміїний,
То гніт Росії, польський гніт.

Тебе і гнали: босу вбогу -
Шляхами битими на схід;
Штовхали на слизьку дорогу
Безпам'яття на сотні літ.

І мордували, й гвалтували,
І роздирали на шматки,
І брудом славу поливали,
І гнули під німецькі каблуки.

В червонім вогнищі палала -
І гинув цвіт, який-бо цвіт!
Та знову, страднице, вставала,
Тверда, як криця, мов граніт.

Що ж твої діти - українці?
Хто спину гне на чужині,
Хто гірш за ворогів-чужинців...
А інші сплять - глухі, німі.

Тобі б після кайдан, розп'яття
Палати зіркою на небі.
Але, на жаль, вкраїнці-браття
Не дорівняються до тебе...

Ось і сьогодні, мила нене,
Запалено свічок, свічок...
Та сумно дивишся із неба
Очима мертвих діточок...



У Черкаській школі діти пам'ятають  трагічні сторінки історії


Я не хочу души покой.




                                     



                                     Я не хочу души покой,
                                     Любви хочу с тобой раздолье,
                                     Не нужно только своеволье,
                                     Любимой,ласковой,родной!


                                     Верни,назад ты мне отдай,
                                     Мои тревоги и волненья,
                                     Мои мечты и вдохновенья,
                                     Вновь повторить не побуждай!


                                     Не будь со мною такою злой,
                                     Лицо не делай ты суровым,
                                     Как цвет небес в грозу, багровым,
                                     Молнией блестя передо мной.


                                     Глазами ты не искушай,
                                     И не буди безумство страсти,
                                     Не подчинюсь твоей я власти,
                                     Но от меня не уезжай!
                                  

Малий вітрисько

- Ой ти шибеник, синочку...
Де порвав нову сорочку? -
Мама вітра запитала. -
Я півдня її латала.

Та вітрисько - хлопець вправний,
Не зважав на слова мами.
Лиш послалася на втому -
Так і вибіг хутко з дому.

Розігнав на небі хмарки,
Із хлоп'ятами у салки
Грався, доки не спітнів,
На пеньочку посидів.

І хлоп'ятам для потіхи
Горобців загнав під стріхи.
Підтягнув вітрець штанята -
Нумо сонце здоганяти!