Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

У чеканні зими

Забивається холод в шпарини
І висмоктує звідти тепло.
Грудень стукає в кожну хатину
Нагадати, що літо пройшло...

Кує землю морозно- холодну
У брунатно-сірявий капкан.
На асфальті чорняві ворони
Витанцьовують степ чи канкан.

Немов штучні, німі орігамі,
Не махають дерева крильми...
Вигляд зблідлий і зовсім негарний
Мають люди в чеканні зими.





Два Світи

  • 27.11.13, 20:40
 
Ти всюди є. Й тебе ніде немає…
Дзвінок у двері! Ні – сигнал трамваю…
Мобільний кличе… То лише будильник!
Вже в телевізор я вдивляюсь пильно:
 
Мені здається що у всіх новинах
Ти десь ось-ось з’явитися повинна,
Що між юрби на велелюдному майдані
Я враз побачу обриси жадані…
 
Я втратив сон. В душі живе неспокій,
І все життя здається однобоким:
Ліворуч – погляд твій, твої уста;
Праворуч – темнота і пустота,
 
А я між них, немов по лезу, йду
Й боюся зачепити пустоту…
І у очах втопитися боюсь!
Так, між Світів, напевно й залишусь…

Золотой листопад.




                                       Ты хочешь со мной разлучиться,
                                        И страсти огонь потушить,
                                        Нам надо с тобой научиться,
                                        Очень нежно друг друга любить.


                                        Не нужна нам зыбкая слава,
                                        Без нее мы не будем страдать,
                                        Жизнь- игра! Но не забава,
                                        И нельзя ее сразу познать.


                                        Зачем одиночества муку,
                                        Терпеть нам с тобою вдвоем?
                                        Давай забудем разлуку,
                                        И к счастью мы вместе придем.


                                        Падая,листья кружатся,
                                        Землю ковром желая услать,
                                        Время влюбленным встречаться,
                                        Осени кругом благодать.


                                        Поверь,обижаться не стоит,
                                        Что ушло- не вернется назад !
                                        С тобой встречу снова устроит,
                                        Осени золотой листопад.

                                      
                                        

Але нема сміливців

Писати можна з неї
Портрети на рядні,
Що в рамці золоченій
Висіли б на стіні.

ЇЇ б в кіно знімати
(Це так, начистоту!),
Та вже не подолати
Буденності сльоту.

З душі її - криниці -
Так хочеться напитись.
Але... нема сміливців,
Щоб в ній навік втопитись.





Руки.


                                        


                                         Рука рукою руку моет,
                                         Об этом знают и стар, и мал,
                                         Рука другому яму роет,
                                         Ту яму, что под врага копал.


                                         Рукою ласково качают,
                                         Милому ребенку колыбель,
                                         Рукою страстно обнимают,
                                         Ложась с любимыми в постель.


                                         Бывает также в танце диком,
                                         Как папуасы веселясь,
                                         Взмахнув руками с сильным криком,
                                         Ламбаду спляшем мы смеясь.


                                         Вслед за забавою и смехом,
                                         Придет опять тяжелый труд,
                                         Ведь за каждым человеком,
                                         Нагрузку руки свою несут.


                                         Руки одних трудолюбивы,
                                         Везде работать бы смогли,
                                         У других руки ленивы,
                                         Живут они, как короли.


                                         Рукам порою нет покоя,
                                         Лишь ночью тихо отдохнут,
                                         Утром себя побеспокоя,
                                         Обелиск себе же создадут.

                                        

То язик! (гумор)

Вона відкинула із лоба
Волосся й посміхнулась мило:
- Мені бігун той до вподоби
З червоним шарфиком на шиї!

- Я теж за нього вболіваю! -
Та поступатись він не звик:
- Не шарфик то, я точно знаю!
- А що ж, нахабо? - То язик!


"Оце твоя правда?"

  "  Із своєї хатини вийшла Галя, побачила Чіпку із зв'язаними руками, дівчинку всю в крові:       — Так оце та правда?! Оце вона!!!— скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.    Христя дізналася про страшну новину від Грицька і зразу побігла до Галі. Перегодя трохи вернулася сама не своя і сказала, що Галя повісилася.   " (П.Мирний "Хіба ревуть воли, як ясла повні?)

Рублені ворота, Дім новий, криниця...
Чому їсть гризота, Вдома не сидиться?

Все шукаєш правди, Та себе не бачиш.
В пошуках розради Навколішках плачеш.

Ти слізьми солоними Долю обмиваєш.
Молишся прокльонами,  Бо душі не маєш.

Вісім душ - родину - Вбив за "справедливість".
І згубив людину... Де ж твоя невинність?!

Молоду дружину  Міцно зашморг давить,
Матір звів могилу. Оце твоя правда?

...Погляд із-під лоба, Каяття ні краплі.
На Сибір дорога. Вслід - глухі прокляття.





Королева - нелестный чин



Мне всего лишь немного жаль
Что ты не можешь моим быть.
Режет душу больней ножа
коготь старой клюки судьбы.

Я отвыкла чувствовать боль,
Ведь от расплаты не убежать.
Плачет над трупами мой король,
в хлам разбита любви скрижаль

Нет больше принципов и причин -
есть лишь холодная сталь меча.
Да, королева - нелестный чин.
зато я умею рубить с плеча.

Зависть.



                                  
                                 



                                  Я в зависти не вижу прока,
                                  Хоть в зависти чужой,хоть и в своей,
                                  Не уйти завистникам от рока,
                                  И не стать им от зависти сильней.


                                  Вот от восторга замирая,
                                  В восхищеньи от дивной красоты,
                                  Хоть сама красотою блистая,
                                  У зависти исказились черты.


                                  Взгляд она имеет ничтожный,
                                  Как у Горгоны,сжигающий всех,
                                  Комплимент подарит вам ложный,
                                  Но вас готовая съесть за успех.


                                  Есть у ней желчь, но нету стремленья,
                                  Стать еще лучше в своей красоте,
                                  Зрители чтоб, даря поклоненья,
                                  Кланялись ей, как заветной мечте.


                                  Зависть людская! В чем ее сила?-
                                  А может слабость,в безумстве одних,
                                  Она себя одну полюбила,
                                  Желая достичь благ всех земных.
 
                                 
                                 

З газетної статті про "сонечко-33.

Уже 17 років існує в Черкаській спеціалізованій школі № 28 гурток для поетично обдарованих дітей «Перші ластівки». Очолює його незмінний керівник, людина небайдужої душі, вчитель української мови та літератури Журенкова Лариса Василівна.

 Лариса Василівна розповіла, що відшукати дітей, які віршують, непросто. Адже такі діти специфічні. Бог обдарував їх тонкою та вразливою натурою. Вони літають уві сні  і мислять образами.

 Запам’яталися слова Лариси Василівни Журенкової, нашого керівника, про творчо обдарованих  дітей. Вони, за її словами, дуже вразливі, іноді нагадуть равликів, які ховаються у свою мушлю, коли їм щось не до вподоби. А іноді – ніжних, яскравих метеликів, тому  ставитися до них треба обережно, щоб не обпалити крильця…

 Ви знаєте, на засіданнях поетичного гуртка «Перші ластівки» тепла, задушевна атмосфера спілкування, творчої співпраці.

 частіше причащатися Поезією: вона очищає душу від мулу буденності, прагматизму і сірості. Живіть у гармонії з собою, з людьми, з природою і світом! А також пам’ятайте слова відомого українського письменника Остапа Вишні, якого частенько цитує Лариса Василівна: «Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!»

                                                        Дробот Лідія Іванівна, учитель української мови та літератури СПШ  28 м. Черкаси

(Стаття з газети  «Народна довіра Черкащини», 22 лютого, 2013 р.)