Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

Попелюшка

Я матусі помагала:
посуд мила-вимивала.

Дві тарілки надщербила,

а одну ущент розбила.

Зачепила чашку з соком

і пролила ненароком.

А як посуд я складала,

із полички чомусь впали

гречка, рис, горох і манка,

все змішалось... Так що зранку

до тепер ще помагаю –

крупи я перебираю.

Хамелеон

Ночей не вічні болісні окови.

Розправить небо крила-рушники

і прийде ранок. Знов. Обов'язково!

Надію погодує із руки.

 

І ти всміхнешся, бо усе минає.

І це мине, як твердив Соломон.

В житті, на жаль, без горя не буває

утіх і радостей. Життя – хамелеон.

 

Ти тільки вір! У щастя. Без розмови!

Молитвою рятуй нічні думки,

а ранок прийде, знай, обов'язково,

надію годувати щоб з руки!

Не тою

Я була для тебе не тою,

котру ти хотів обіймати,

котрій із кохання мелодій

хотів ти стелити шовки.

Я була для тебе чужою,

якій залишалось ридати

самотньо у ліжку холодній,

де попелом стали зірки...

 

Я була не тою для тебе,

цілунками спрагло котру ти

хотів би вкривати відверто

від пальчиків ніг до повік.

Навіщо ж ти дав мені небо,

наливши у нього отрути?

Убий мене! Краще померти,

ніж бути не тою повік...

Україні (пам'яті голодомору в Україні)


О моя страднице Вкраїно,
Терниста путь в широкий світ.
То половецькй гніт зміїний,
То гніт Росії, польський гніт.

Тебе і гнали: босу вбогу -
Шляхами битими на схід;
Штовхали на слизьку дорогу
Безпам'яття на сотні літ.

І мордували, й гвалтували,
І роздирали на шматки,
І брудом славу поливали,
І гнули під німецькі каблуки.

В червонім вогнищі палала -
І гинув цвіт, який-бо цвіт!
Та знову, страднице, вставала,
Тверда, як криця, мов граніт.

Що ж твої діти - українці?
Хто спину гне на чужині,
Хто гірш за ворогів-чужинців...
А інші сплять - глухі, німі.

Тобі б після кайдан, розп'яття
Палати зіркою на небі.
Але, на жаль, вкраїнці-браття
Не дорівняються до тебе...

Ось і сьогодні, мила нене,
Запалено свічок, свічок...
Та сумно дивишся із неба
Очима мертвих діточок...



У Черкаській школі діти пам'ятають  трагічні сторінки історії


Я не хочу души покой.




                                     



                                     Я не хочу души покой,
                                     Любви хочу с тобой раздолье,
                                     Не нужно только своеволье,
                                     Любимой,ласковой,родной!


                                     Верни,назад ты мне отдай,
                                     Мои тревоги и волненья,
                                     Мои мечты и вдохновенья,
                                     Вновь повторить не побуждай!


                                     Не будь со мною такою злой,
                                     Лицо не делай ты суровым,
                                     Как цвет небес в грозу, багровым,
                                     Молнией блестя передо мной.


                                     Глазами ты не искушай,
                                     И не буди безумство страсти,
                                     Не подчинюсь твоей я власти,
                                     Но от меня не уезжай!
                                  

Малий вітрисько

- Ой ти шибеник, синочку...
Де порвав нову сорочку? -
Мама вітра запитала. -
Я півдня її латала.

Та вітрисько - хлопець вправний,
Не зважав на слова мами.
Лиш послалася на втому -
Так і вибіг хутко з дому.

Розігнав на небі хмарки,
Із хлоп'ятами у салки
Грався, доки не спітнів,
На пеньочку посидів.

І хлоп'ятам для потіхи
Горобців загнав під стріхи.
Підтягнув вітрець штанята -
Нумо сонце здоганяти!



Не однаково...

Тобі осанна, мій Тарасе!
Не мав на чужині спокою.
Ти піднімав народ незрячий,
Будив його і звав до бою.

Уперто стукав в двері кожні,
Але були вони заперті.
Ти ж говорив, що жить не можна
В неволі і в ярмі до смерті.

Навчав ти не цуратись мови,
Тієї, що говорить мати.
Боліти України болем,
Про неї, рідну, пильно дбати.

Бо воріженьки навісні
(О, то ще ті, скажу вам, люди!)
"Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ, окраденую, збудять"...



Грусть

  • 22.11.13, 18:37
Как много тех,с кем можно лечь в
постель,как мало тех,с кем
хочется остаться...И утром
расставаясь улыбнутся,и целый
день волнуясь ждать вестей.Как
много тех,с кем можно просто
жить.Пить утром кофе,говорить и
спорить...С кем можно ездить
отдыхать на море,и как
положено-и в радости и в горе
быть рядом...Но при этом не
любить...Как мало тех,с кем
хочется мечтать!Смотреть как
облака роятся в небе,писать
слова на первом снеге,и думать
лишь об этом человеке...И
счастья большего не знать и не
желать.Как мало тех,с кем можно
помолчать,кто понимает с
полуслова,с полу взгляда,кому не
жалко год за годом отдавать,и за
кого ты сможешь как
награду,любовью боль,любовью
казнь принять...Вот так и вьется
эта канитель-Легко
встречаются,без боли
расстаются...Все потому,что
много тех,с кем можно лечь в
постель.Все потому,что мало
тех,с кем хочется проснуться. 

Е. Асадов

Туманное


Не туманностями и в неточности,
Аксиомами и логарифмами
Попытайтесь в простом одиночестве
Надоесть этой публике рифмами.

Вероятность влияния временна
И бессильны любые пророчества.
И судьба поступает намеренно:
Оставайтесь в своём одиночестве.

Питав місяць кониченька

Питав місяць-місяченько,
Чом болить в коня серденько.

- Ой ти, коню, білий коню,
Мчиш ти, вільний, в чистім полі,

В полі чистім, в зелен-лузі,
Чом серденько в горі-тузі?

- Ще учора з вороженьком
Козак бився молоденький.

Бився довго, до півночі,
Закрив бідний  ясні очі.

Та й упав на землю грішну,
Залишився в ній навічно...

В краю дальнім, в Україні,
Стоїть хата при долині.

Прислухається з журбою,
Чи не тупнув кінь ногою.

Вийде  з хати
стара мати,
Що я маю їй сказати?

Питав місяць-місяченько,
Чом болить в коня серденько...