Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

Колхознице

                                               

Любимый… И вот ведёшь его ты в стог.
Со стога в небеса взлетаешь.
Но помни - на него же упадёшь,
Когда ты не любимой ему станешь.

Обидно, но он, любить как ты - не смог,
Или не так, как ожидаешь.
Пойми, любовь  -  не платье, не сапог,
Не вещь, что в магазине выбираешь.

Возможно, что он твой жизненный урок.
Не злись - любить, ведь не заставишь.
Коль любишь ты - имей всегда платок,
Куда свои слезинки собираешь.

Когда забудешь, где запад и восток,
Когда ты с ночью день смешаешь -
Запомни - в сердце тоже есть совок,
Куда свои обиды  выметаешь.

Рассей их полем и будет тебе прок.
Попробуй снова быть весёлой.
И выбрось свой заплаканный платок,
Ветрам отдай или пусти рекою.

Пускай себе плывут в потоках малых
Надежды девичьи с мечтами.
Не крой сердечко на ленты алы,
Не стать, ведь лентам узким, парусами.

Со временем твоё сердце заживёт
Хотя, конечно, будут шрамы,
Но если вдруг, любовь опять придёт
Ты не позволишь снова сделать раны.

Летать опасно - просто помни это
  И лучше плыть рекой надежды,
Где вера - парус, а мечта - лето,
В котором не кончаются рассветы.



© Copyright: Виталий Тугай, 2013

Як і тоді...

Гортаю  сторінки старої книги,
В ній скільки болю, стільки і хули.
Як і тепер, тоді плели інтриги,
Як і сьогодні, факели несли.

Як і тоді, птахи в душі співають,
І продають Вітчизну та чини.
Як і тоді, в дітей чиїхсь стріляють
Й не хочуть матері жахів війни.

Такі ж прекрасні пишуться картини,
Так само закипає в серці кров...
Незмінною лишається людина,
Безцінними добро є і любов.




Пять звёзд

В год лошади работать я не буду!
Ведь даже кони дохнут от работы!
Возьму отгулы, съезжу на Бермуды.
Возможно, прихвачу с собой кого-то.

Хотя теперь прикольнее на Кипре-
Там все таки труднее потеряться.
Да! Решено! Сложу бельишко с «Шипром»…
Лишь подожду, пока пробъёт двенадцать.

А может, всё ж, смотаться на Багамы?!
Подальше от начальника-урода!
Чтоб во всё горло спеть «Багама-мама!»,
в объятиях мулаток и свободы!

Вода, пески, коктейли, попы, спины…
Отель – пять звёзд… Омары по-дешёвке…
……………………………………………..
Петров, подъём! Верстак, брат, не перина!
Готовьсь на Колыму! В командировку!..

Любите Родину свою!


                                       

                                         

                                          К клавишам прикасаются руки,
                                          Трепещет и волнуется грудь,
                                          Вновь льются волшебные звуки,
                                          Музыкальный продолжается путь.


                                          Прославляя землю родную,
                                          Звучит музыка,словно набат,
                                          За страну,Украину святую,
                                          Бравые гимны и марши гремят.


                                          Хоть время быстрыми шагами,
                                          Стремглав несется,а не идет,
                                          Красивой песней и стихами,
                                          Жизнь Родину свою любить зовет.

                                        

Жизнь – праздник для души

  • 19.11.13, 15:42
Мне  много  надо  доброты,
Душевного  простого  счастья,
И  оберига  от  несчастья,
И  поцелуев  нежных  теплоты,

Всё  так  теряется  в  слезах,
Всё  раздаю,  идя  по  жизни,
А  после за столом,  на тризне,
Лишь  боль  застывшая  в  глазах,

Вплетаю  радость  в  наши  дни,
А  что  прошло,  нет  сожаленья,
И  дальше  жить  без  отреченья,
Жить,  без  сомнения  в  Любви,

Всё  громче  колокольный  звон,
И  чище  слышится  звучанье,
Клинком  входящим  в  подсознанье,
И  веровать,  что  то  не  стон,

Хоть  ангел  шепчет:  не  спеши,
И  к  смерти  есть  уже  презренье,
Есть  к  Высшему  теперь  влеченье,
Столетним  годы - праздник для души !


Аристократка і кріпак



Ох, і міцним було її коріння:
Волконські, Розумовські, Рєпніни...
Дідусь - останній гетьман України,
І батько - губернатор у княжни.

Вона жила й навчалася в Європі,
Його ж покарою був Енгельгардт.
Їй - тридцять п'ять, він тридцять мав без року,
Аристократка і в минулому кріпак.

Зустілися вони у Рєпніних.
Тарас у флігелі писав портрети.
Любові іскра спалахнула поміж них
І освітила розвиток сюжету.

Коли Варварин батечко дізнавсь,
Скандал в маєтку розразився громом.
Останні дні Шевченко пробувАвсь,
Був мовчазним й холодним, як ніколи.

Різдво не довелось зустріти вдвох...
Коли ж прийшлось Тарасу від'їжджати,
Вона йому перехрестила лоб -
 Прожогом вибіг чоловік з кімнати.

Текли роки через життєвий сплин,
У кожного своє життя, та в ньому
Відбитком залишився Яготин
І ті слова, що їй
він не промовив...

Роки підйому, слави, визнання,
Роки заслання і роки гоніння...
Тоді для нього янголом була:
Заступницею, генієм, сумлінням.

А стрілися - і пролягла межа.
Дививсь на неї крізь тавро страждання:
І він старий, й вона чомусь чужа...-
Запік жорстокий біль розчарування.

І розійшовсь з Варварою Тарас,
Помер на чужині у самотині.
Та перед смертю згадував не раз
Земного янгола -  свою княгиню.


Клен и березка.






                                      Стоит березка молодая,
                                      Поэтов вдохновенный идеал,
                                      Красивая и вся живая,
                                      Достойная всяческих похвал.


                                      У клена жизнь совсем иная,
                                      Свои понятия, свой закон,
                                      От любви к березке весь сгорая,
                                      До ней приблизится не может он.


                                      И нет тут лжи, и нет обмана,
                                      Лицемерия и лести нет,
                                      Березки тоненького стана,
                                      Он может видеть только белый цвет.


                                      И любоваться красою стройной,
                                      Он может, но не к себе прильнуть,
                                      Путь голи и знати благородной,
                                      В дороге жизни- это разный путь.


                                      Холода придут за летом знойным,
                                      Гром и молнии нарушат тишину,
                                      Но снова с чувством беспокойным,
                                      Ждут влюбленные свою весну.

                                     

                                     

Нічний гість

  • 18.11.13, 00:12

 
Ти просто його кохала,
Ти знала все наперед.
Майбутнього не плекала –
Життя не завжди, як мед.
 
А він виникав щоночі,
Чужий і до болю – свій.
До ласок твоїх охочий,
На видумки не скупий.
 
Він знав стільки слів чудових –
В житті ти не чула їх.
Він входив у душу словом,
А тіло стелив до ніг.
 
Він щиро дивився в очі,
У твій загадковий світ.
Напевно він знав, що хоче
Душа твоя у політ –
 
В далекий політ за хмари,
Де щастя не має меж…
Він знав, безумовно, чари
Й тебе чарував, авжеж!
 
І так кожна ніч злітала…
Повільно тягнулись дні…
А ти вже сама не знала –
Це сон був, чи, може, й – ні…
 

 

Свет родного дома.




                                  
            

                                   Куда-то уезжая иногда,
                                   Я скучаю по родному дому,
                                   Иная жизнь,иная и среда,
                                   Здесь мыслят даже по другому.


                                   Тоска и грусть в единое слилось,
                                    Волнуют бессонницы минуты,
                                    Разлуку испытать мне довелось,
                                    Словно на меня одели путы.


                                    Жду весточку из дома каждый миг,
                                    Звонок может тишину нарушить,
                                    Я высшей концентрации достиг,
                                    Чтоб звук Родины далекой слушать.


                                    Жизнь горит,мерцает,как свеча,
                                    Ветер перемен ее тревожит,
                                    Но яркий свет божьего луча,
                                    Даже тайфун затушит не может.


                                    Разлуки преодолевая тьму,
                                    Сквозь слезы горькие печали,
                                    Мы все домой стремимся и к тому,
                                    Чтоб души от счастья трепетали.

Сьогодні - юність...

Заплуталась у павутині літ,
Що тягнуться вервечкою знадвору.
Від них ховаюсь в віртуальний світ -
Чекають на просторах коридору.

Знаходжу втіху тільки в самоті.
Та раптом - зустріч із тобою.
(Який ти гарний,  в чорному пальті).
"Заходь, - кивну я мовчки головою.-

Мовчи, бо не потрібно зайвих слів,
Я все без них, коханий, зрозумію.
Хай скажуть очі, в них  - глибінь,
Чи руки - ой, міцні ж обійми!

Хай дихання... Чому так важко, любий?
Нехай облудних слів чигає варта...
Уста... О, ці солодкі, рідні губи..."
Сьогодні - юність. Зрілість буде завтра.