Богдан Петричейку Хашдеу "Истинный поэт" (пер. с румынского- мой)

_________________________________________________________________________

Два ворога в душе поэта сшиблись

даря простор молоньям и громам:

земли недальней тяжесть тирании

и горних сфер едва ли слышный гам.

.

Внизу сквозит гнилая сырость глины;

Вверху надмирный мечется огонь-

и сердце колется вразнос, на половины:

в борьбе крутой не уберечь его!

.

Стихи берут наскоком да измором,

но зря поэт берётся за перо:

хоть пишет о могилах и разоре,

в душе- неописуемый погром.

.

Бывает. мысль взмывает, невесома,

светясь, искрясь как истый метеор-

и вдруг теряет блеск ,ещё влекома

неведомою силой на позор.

.

Бывает , дума гадом уползает,

минуя слов привычный горизонт,

глубины божьих замыслов терзая,

стремясь к заре великой да иной.

.

Упав во мрак земной из зоны света,

в болото влипший тёпленьких страстей,

поэт льёт слёзы - горькие монеты,

поэт хохочет словно сто чертей.

.

Земля и небо борются ,недрУжны,

в душе поэта грохоты творя.

И толпы собираются послушать...

И, осуждая, "бедный" говорят.

.

.

Я Батьківщини ханом був,

володарям наказом був,

страждаючим бальзамом був,

блукаючим пристанком був,

навіженим спокоєм був.

Нащо? Тепер невтішен я.

.

В раю земном рейганом був,

в степу батьків ариком був,

конем баским джигиту був,

Фрагію, ти біди не чув-

нащо? Тепер невтішен я.

.

Незрячому очами був,

словами неписьменним був,

обличчям люду-краю був,

закоханим усладой був,

Хотамом щедрим бідним був.

Нащо? Тепер невтішен я.

.

Перекладав з узбекської( узб. та туркм.- дуже близькі мови) ---прим. перекл.

Аэроплан в спокойном небе петли вяжет.

А мы чаи гоняем, кофе тянем.

- Куртиев урожай за тыщу продал.

- А Менбариев весь в долгах по горло.

- А тот мужик , сидит наапротив, кто есть?

- Кадыров компаньон, Эльяшев Мордка.

- Азиз Кылчора пыль в глаза пускает.

- Со мной все пьют, меня и уважают?

Решают попросту с шутейным жаром,

им сто чертей знакомы, парочка шайтанов.

Державный вид- прикид, апломб кишлачный.

Всё- походя, да со смешком, - не жалко.

- Марусей звать вот эту кралю, глань-ка.

Тугой бумажник- милая гулянка.

- Сеидамет, а ты- ходок! Разведал?

- Приятель, прекрати. Уж надоело.

Таких страдальцев, вроде нас, немало.

Сервер-крутой вошёл  хмельной в развалку

в тужурке кожаной, карманы-складки,

штанищи-галифе, кумач в обтяжку

в гармошках-сапогах блестящих всмятку.

- Селям!

- Алейкум, господин паныч, заходьте!

- Папаху приобрёл- смотрите, звери.

- Мудак, украл небось, не ври. Не верим.

- Где взял? Почём? Продай, братишко!

- Не лапай. У Абрама, двадцать с лишком.

- Такую же, но чалую, пошил за сорок.

Скукожилась.За десять, даром, прОдал.

- айды, Сервер, а чтоб тебя..., брателло.

- Что ждёте? Магарыч с меня, такое дело!

- Раз купил папаху, должен выпить с нами.

Для друзей не жалко- пусть враги повянут.

Хозяин тут как тут, из табакерки чортиком:

- Пожалуйте, любезные, сидайте, всё готовенько.

Шашлык с угольев, голубцы, биточки.

Живей салат-малат, давай, кроши листочки!

- А ну, ситра подай, того, бутылок пару!

- Смотри, упаришься, хозяин. Кликни Дашу.

- К столу прошу!

сказал Сую-ага, шеф-повар.

- Кто опоздал- тому нет плова. ...Всё. Готово!

- Сервера знаешь, Даша? Нет, не знай? Ааатлична!

- Ну, за твои, Сервер! по первой... ишь ты!

- Татарин папахой спасётся от пули, ты веришь?

И сабля не тронет, и зверь- отмахнётся от смерти.

- Сравнил же! Папаха-калпак перетянет

хоть тысячу шапок. Ну, грянем!

Хозяин тормошит Сервера, липнет.

- Вам будет.

Тот не чует. Лихо.

На полусогнутых крадётся, чую нюхом

сульман- семинарист слегка под мухой.

- Здоровые будьте, Сервер- эфенди, многая лета.

В личности вашей- залоги татарских культурных свершений.

Я тут на минутку, я только намаз совершивши-

и ,вас увидавши, очистился преобразившись.

- Заходи, Сульман- эфенди, заходи, садись-ка.

- Догоняй, Сульман- эфенди. На стакан, вот миска.

-  Я не пью. Покушать трошки: шашлычку, биточка...

_Что за тонкая натура: не студент, а кошка!

-...В калпаке..., ехидно вставил старый Иван- повар.

 Кобете, шашлык , биточки разом в водке тонут.

Литаврит музыка струнами, трубами.

"Ну, будьмо"- плюнули , рукавом занюхали.

- Налей, не жадничай, плесни рюмашечку.

- На посошок, Сервер, последню пташечку.

Пошли , хорошие, пора заканчивать.

Воспряли, дружные, слегка набрякшие.

"Носи хохол мой чуб, папаху сизую,

рази врага копьём , на кол нанизывай".

В тишине коснись рукой,

В темноте зажги огонь,

Только мы его узрим -,

Тот, кто любит и любим.

Слышишь шепот звездопада?

Слышишь шорох где-то рядом? 

То крадется нелюдим                  

Сон, что любит и любим.           

Посмотри, мечты сиянье -

Нас наполнит ожиданье;

Мы кружимся и летим

Тот, кто любит и любим.

Т.Е.С. 10.04.20 07

.

Мова справжнього румуна

потребує гідних слів.

Хай невіглас суржикує-

мову кривдити не смій.

Привітаю чемно того,

я, румунський селянин-

хам згадає нашу мову:

вигне мат у сім колін.

.

Навкіл любоньки кружляє,

каже солодко у лад-

дурню лайку пробачаю

за десяток серенад.

НЕма в світі іншой мови

до твоїх, румунскьких, вуст.

Не вагайся, не сторонься

слова- це ж бо твОя суть.

.

І натхнення , і кохання,

спів, і шепіт, і вірші:

пан пасує до каптана-

говір нам по мірці шит.

Пал, кохання в надія,

миті блиск і часу плин,

плід і корінь- РумунІя,

мед румунський ,і полин.

.

Мову крутячи румунську,

чистий прадідів говІр

чи по моді-то французьській,

чи ж на лАтинський манір,

пан, зап"явши розум фраком,

сміє грамоти повчать-

в тому одязі чортяка

най годує собачат!

.

Родоводу щоб не збутись,

мови рідной ся тримай.

Говорімо по-румунськи:

кожен нАрід, мову знай!

Ніч довга,

довга для людини ,

що смерті не віда, блука

попід вуличними ліхтарями

голим зором ,налитим шнапсом, і сморід

прілої шкіри з-під нігтів

вже не бентежить її. Боже, о,

ніч є тривалою.

Мої коси не посивіють,

бо"м виповзла з надр машинерії:

на чоро- рожеве , дьогтем, чоло моє помальовано.

Локони сніжні-  білявці-сестриці. Втім я ,

первачка, крокую цим містом,

десятипостотисячедушним, і стопами

чавлю душемокречі пвд шкіряним небом, що з того

десятокпостотисяч люльок

пихкає, висячи, зимні. Янгольської  тиші

часто зичу собі,

і мисливьких уділів, повних

безсилого крику

моїх друзів.

.

З оббрисканими ногами-руками-крилами

розхристана повстає Юність

наді мною, крізь жасміновий тріюмф,

здоровенна, у непроглядні ночі

прямокутниками таємниць навіває саги

смері щогодини у моє вікно,

молоко вовчиці підносить мені

і підсипає мстивості

 до моіх посмішок

над старшими за себе, коли , знесилившись,

утикаюсь в фоліянти

у стидкому сні,

що той минає повз пам"ять,

граю з пензлями-

а з них змійво торочиться.

.

І матері наші були

з прийдешнього вимріювали собі чоловіків,

могутніх видивлялися,

революційних і самітніх.

Ба, схилившись благоговійно

над тліючим хмизом-

за руку з базікою хлопцем, улюбленцем своїм,

мій тужний батько.

Чом тебе тоді забули

й не пригадали надалі?

.

Загублена у полум"яних фонтанах

ночі біля гармати ,

що та не стріляє (суворо прОклята ця ніч),

під вивергом жовто-ненаситного Місяця, його

жовчним сяйвом ,умостившись у тік потужно- сумних мрій,

не те щоб сплю,- пильную,

між крижаними скелетами шукаю дороги,

повернулася додому ,увів мене плющ

за руки й ноги, і вибілив

рештками сонячними руїну.

Чинила"м велике свято

і, тільки-но спіткало мене благословіння,

хліб преломила.

.

У часи гнітючих перемін

мусимо хутко перебігати

з одного світла на інше,

з одного місця на інше,

під веселчаними дугами,

з голками циркуля в серцях,

до радіусу, що той зветься Ніччю.

Подаль- вильно. З вершин

 видно моря, з морів-

гірські вершини . А в товчії хмар нас

полохають дзвони

світа. Того , що

мені знати не велено.

.

О п"ятниці сталося:

була"м постилася, зазвичай.

Вітер лимоновим духом віяв.

А кістки кололи поднебіння.

Тоді вийняла я з розпластаної рибини

кільце, що то пожбурене було

при моєму народженні в ріку

темряву поглиначу.

Кільце я вергла назад ,у Ніч.

.

О, би"м не лякалася Смерті!

Мала би"м слово

   (не помилившись),

не заросло б моє серце осотом

   (вимкнувши сонце),

вуста не знали б жадоби

   (не пила б сирої вОди),

не отворяла б очі

   (пуповини не бачила б).

.

Небо, поцупивши, зсунули, ви?

ГрУнта не троньте.

Довго покоїтимусь,

тихо лежала би

там, де Ніч мене прагне,

допоки та не розідме ніздрі,

своє копито підводяки

до нових стусанів,

як завше добою.

Завсіди -Ніч,

не День.

Ты был на перекрестке двух дорог?

И указателя где нет, куда пойти не зная?

Тогда, наверное, понять меня бы смог, а может и помог бы понимая.

А может и не перекресток ,а тупик откуда ищешь выход дорогу выбирая?

Назад ведь возвращаться я как то не привык ,быть может ,потому я до сих пор блуждаю.

И нет спокойствия душе моей сейчас и мысли разбегаются куда-то вечно

Встаю и падаю я каждый раз ,вместо того чтоб подниматься бесконечно.

На ощупь пробираясь в кромешной темноте во мгле ночной, я натыкаюсь в стены

Порой не замечая в той грешной суете, преград придуманных лишь мыслю тленной

Которых-то и нет… и можно продвигаться, вперед к своей мечте дотронуться руками…

Но сам себе велишь на месте оставаться, от глупости шагая неверными путями!

Злой Рок учуяв слабость, повис над головой

Шутя, он черным юмором нас водит за нос, а значит нужно к цели идти лишь напролом…

Лишь победив себя, познаю радость!

Порой весенней навзничь без сознанья ,

тоскливым песням вверив безнадёгу,

лежал бы на лужке зелёно-алом

ростком увядшим у пруда сухого...

.

...Зелёной живью наберусь-проникнусь-

воспламенится горизонт рассветный.

Зазеленнет дух мой, заярится-

повычищу тоску из недр сердечных.

.

Воображенье вывело в поэты.

Пожалуй, напишу вот эти строчки-

в огне любви заполыхают цветом

побиты градом нежны лепесточки.

.

Но в сердце молодом пылают страсти,

безжалостные, дерзкие стремленья.

Но мельтешат-юлят перед глазами

ядрёны, страстью пышущие девки.

.

Для них, надежд, порывов, идеалов

моё перо обильно , буйно брызжет.

Гони из сердца пошлые примары,

скелет с косою смерти чёрной, низкой.

.

Рассета алого хвостата плётка

кропит лучами, заревом ряснится.

Роса сочится по нагретой ветке,

конец пера чернилами лучится.