Игорь Александров, журналист, главный редактор телекомпании ИРТК-ТОР (Славянск). Автор и ведущий программы "Без ретуши". Погиб в 2001 году после нападения неизвестных лиц. В деле Александрова преступников "находили" два раза, однако в первый раз дело завершилось оправданием сфальсифицированного "киллера" Юрия Вередюка, умершего через несколько дней после освобождения; во второй раз дело дошло до суда, но не продвигается ни на шаг.

О деле Игоря Александрова писалось и говорилось много. Версии выдвигались самые разнообразные — от предполагаемого "заказчика" Александра Лещинского до того же Юрия Вередюка. А судья из Славянска Иван Корчистый даже заявил, что дело Игоря Александрова никогда не будет раскрыто, поскольку в нем замешаны очень влиятельные лица. Мы предлагаем вашему вниманию версию, на наш взгляд, заслуживающую особого внимания. Совершенно неожиданно оказавшиеся в распоряжении авторов антологии документы, проливают свет на дело Александрова совершенно в ином ракурсе...

Итак, Вячеслав Синенко. Бывший милиционер Калининского РОВД г. Донецка. Человек, подозреваемый в организации и убийстве Ахатя Брагина. Сам Синенко утверждает, что его подставили люди Рината Ахметова, поскольку он вел с ахметовским кланом борьбу и был приговорен группировкой к смертной казни. Вячеслав Синенко утверждает, что к гибели Игоря Александрова имеет самое непосредственное отношение именно глава известного футбольного клуба. И, если Синенко говорит правду, то можно предположить, что нынешний изрядно затянувшийся судебный процесс над убийцами журналиста снова превратился в очередную фикцию. То есть группировка Рыбака, находящаяся сейчас на скамье подсудимых, вполне может оказаться очередными Вередюками в деле Александрова. В этом, кстати, уверена и вдова Игоря Александрова Людмила, уже давно переставшая ожидать чудес от правосудия...

Биография патриота русского языка, проФФесора  и члена КПСС.....Янукович Виктор Федорович родился 9 июля 1950 года в г. Енакиево Донецкой области. Национальность - урка. Родной язык - феня. Уголовное прозвище - "Хам". Трудовой путь начал в возрасте 15 лет членом организованной преступной группировки "Пивновка" по специальности "грабеж, разбой". Специализировался на шапках и наручных часах. В ноябре 1967 года был впервые арестован по обвинению в ограблении гражданина Совенко. Ограбление совершил 29 октября 1967 года вместе с подельниками Масловым и Целковским. Во время предварительного следствия и на суде вину свою признал полностью. До конца декабря 1967 года находился в следственном изоляторе г. Артемовск.

          Приговором народного суда г. Енакиево от 15 декабря 1967года осужден к трем годам лишения свободы по статье 141 часть 2 Уголовного кодекса УССР. В декабре 1967 года по предоставлению прокуратуры г. Енакиево Янукович В.Ф. отчислен из Енакиевского горного техникума за участие в совершении преступления. Находился в исправительной колонии для несовершеннолетних преступников в г. Кременчуг. В 1969 году условно-досрочно освобожден по ходатайству администрации исправительного учреждения как лицо, которое стало сотрудничать с правоохранительными органами. После выхода на свободу устроился  электрогазосварщиком на Енакиевский металлургический завод. Через несколько дней, 16 сентября 1969 года, совершил новое преступление. Согласно фабуле обвинения - избил гражданина Пантелеенко. Приговором  народного суда г. Енакиево от 8 июня 1970 года осужден к двум годам лишения свободы по статье 102 Уголовного кодекса УССР. Основы правовых знаний получил в Исправительном учреждении №52 г. Енакиево. В августе 1972 года, через месяц после выхода на свободу, вступил в брак с племянницей председателя народного суда г. Енакиево. Стал активно сотрудничать с КГБ. В 1973 году постановлением народного суда г. Енакиево под председательством дяди жены обе судимости досрочно погашены. В том же году восстановился в Енакиевском горном техникуме и научился водить автомобиль. В 1974 году, через несколько месяцев после получения прав на управление автомобилем, выехал по линии КГБ в княжество Монако. Официально - как единственный представитель от Советского Союза для участия в ралли в Монте-Карло. В 1974 году поступил на заочное отделение Донецкого политехнического института. В 1976 году, будучи студентом 2-го курса, назначен директором автобазы производственного объединения "Орджоникидзеуголь". В декабре 1978 года постановлениями Президиума Донецкого областного суда оба приговора незаконно отменены, после чего материалы уголовных дел относительно В.Ф.Януковича были уничтожены. По утверждению народного депутата Украины Г.Омельченко, в этот период В.Ф.Янукович неоднократно привлекался к уголовной ответственности за групповое изнасилование и хищение государственного имущества в особо крупных размерах, но дела закрывались на стадии предварительного следствия. 

В 1980 году принят в ряды КПСС. В последующем руководил предприятиями "Донбасстрансремонт", "Укругольпромтранс", объединением "Донецкавтотранс". С конца 90-х годов – член организованной преступной группировки под предводительством Толика Зуя (г.Енакиево). Начиная с 1994 года, сблизился с организованной преступной группировкой "Люкс" (г. Донецк). В сентябре 1996 года назначен первым заместителем председателя Донецкой облгосадминистрации.С мая 1997 по ноябрь 2002 года состоял в должности главы Донецкой облгосадминистрации. За это время написал около 50 научных трудов, некоторые из них даже пытался прочитать. Защитил диссертацию на соискание ученой степени доктора экономических наук, написанную сотрудниками Института экономико-правовых исследований Академии наук Украины. Во время защиты перепутал заранее подготовленные ответы на заранее подготовленные вопросы, из-за чего несколько лиц, собравшихся на заседании ученого совета, пережили приступ энуреза. За годы губернаторства строил правовое государство в отдельно взятой области. 

Апофеозом этого строительства стала усадьба Януковича по улице Абрикосовой в г. Донецке и оторванные гениталии судьи Куйбышевского районного суда г. Донецка Александра Тупицкого. В ноябре 2002 года назначен на должность премьер-министра Украины. Прославился несколькими топливными и продовольственными кризисами. 

С 24 сентября 2004 года по сей день пребывает в коллаптоидном состоянии в результате попадания в него куриного яйца во время посещения Ивано-Франковска, усугубившемся венчанием его ЙОЛКОЙ. 

В.Ф.Янукович - магистр международного права. 

Знает почти все буквы, причем букву "ф" – даже дважды.

Имеет воинское звание "майор запаса", но данные о прохождении им военной службы в Министерстве обороны Украины отсутствуют. По утверждению В.Ф. Януковича, он является академиком Калифорнийской международной академии наук, образования, индустрии и искусства. Данных о существовании такой академии не имеется. По утверждению В.Ф. Януковича, решением Кембриджского центра, в 2000 году он избран "Человеком года" в номинации "Развитие региональной экономики" с включением в ежегодное издание Международного биографического центра. Данных о существовании такого центра не имеется. Женат. Жена - Янукович Людмила Александровна, 1949 года рождения. Сыновья - Александр, 1973 года рождения; Виктор, 1981 года рождения. 

На зарплату государственного служащего держит собак (курцхаары, ягдтеръеры, лабрадоры, такса, лайка). Хобби: собаководство,охота, теннис, снятие шапок, фальсификация выборов. 

Источник: grani.ua

В площині регулярного перегляду теленовин я є людиною старосвітською. Це в тому сенсі, що збереглась звичка, набута ще в радянську добу, дивитись вечірні теленовини.  Хоч вибір каналів зараз куди більший, але у цій замітці хочу кілька слів сказати про канал 1+1, який мене просто дістав учорашніми новинами. Ще тиждень тому новини каналу на вісімдесят десь відсотків  складався з криміналних подій, але поступили якісь нові директиви. Півгодинний вихід новин учора складався з наступного: великий репортаж про бойфренда Є. Тимошенко, репортаж про реквієм "Титаніка" та смерть англійського музиканта, про фестиваль собачих стрижок, ще два репортажі про трагічні випадки, пов"язані із смерю бабусі, на яку впала гілка з дерева  та про загибель двох дітей під стіною занедбаної ферми (мої співчуття рідним та близьким). На тому все. Більш нічим багатомільйонна країна не жила. Країна не сіє, не будує, нічого не планує, немає жодних культурних новин... У країні немає жодних проблем, конфліктів і лишається тільки говорити про те, як правильно вистригти за великі гроші піську породистому дзундзику.

Вітаю, панове журналісти, із професійними здобутками. А я собі пригадав той час, коли вас вистачало і на відверті протести. Напевно Кучма був не такий страшний як оцей НАШ межигірський козел. 

Покажу інший приклад діяльної журналістики. На щастя вона ще остаточно не зникла.

Якщо хтось із світлини не здогадався про кого йдеться, то відразу підкажу. перед нами герої сенсаційного фільму "Шахта №8". Після того, як фільм набув популярності у хлопчаків появились проблеми ви ж обійшли мовчанкою долі людей. Ще б ні - куди важливіше дізнаватись з ким проводить своє дозвілля дочка "ув"язненої №1".

(даю посилання для тих кому небайдужа доля героїв фільму. http://life.pravda.com.ua/person/2012/03/26/99226/  ). 

Не хочу більше про таких журналістів, хай їм буде те, на що вони заслуговують, і також нехай пишеться на небесах та в серцях людей кожному журналісту, який не відділяє свою роботу від нелегкого повсякденного життя звичайних людей. А тим журналістам, які разом із владою почали жити в іншому ілюзорному світі, дарую набір коментарів до згаданого фільму. Тепер це стосується і їх. Вибачайте, купюр не буде. 

коментировать обычными словами этот фильм не возможно...слов нету таких в нашем лексиконе чтобы передать ту душевную боль за наш народ..чтобы выразить от самого сердца большую любовь к нашим украинским людям выживающие и даже мечтающие в тех не человеческих условиях.Я благодарю семочную группу( а где же наши режиссеры которые заканчивают институт культуры Поплавского?) .я хочу чтобы его посмотрел стоящий на коленях украинский народ( украинцам в кожаных креслах и при регалиях этого не понять 

я НАДЕЮСЬ что после народ подумает и о свержении режима в УКРАИНЕ...(так жить нельзя ведь это настоящий геноцид народа своим же гударством и постепенное вымирания нашего народа( то ли от пьянки ..то ли от суицыда...то ли заживо в этих копанках...)....Ведь это БОЛЬШОЙ НАШ ГРЕХ И ЕГО НИКАК НЕЛЬЗЯ ЗАМОЛИТЬ У ГОСПОДА ....ЕГО НАДО ТОЛЬКО ИСПРАВИТЬ ...ПОДНЯТЬ ЭТИХ ЛЮДЕЙ С КОЛЕН...ПОДАТЬ СВОЮ РУКУ...ПОМОЧЬ ЛЮБЫМ СПОСОБОМ ...БОРОТЬСЯ ВМЕСТЕ С НИМИ..

Прочитала комменты-я в шоке!Люди,вы о чем?У нас в Красном Луче(это рядом со Снежным)всеми копанками владеет Наташа Королевская,которая оппозиционерка и Юлина преемница.Шахты закрывал Ющенко,когда был премьером при Кучме.Как вы не поймете все,что какого бы цвета ни была избрана власть ИМ ВСЕМ НА НАС НАСРАТЬ И НА ЗАПАД И НА ВОСТОК.Их не избирать надо,а отстреливать пора,как бешеных собак!

Пиздец, читаю и поражабсь. Многие, из вас, детдом прошли. Какая х.й разница запад или восток, что делите. Пиздеть, мешки не ворочить- надо действовать. Детей жалко они заслуживают на большее. Уже все достало готов до победного. Для умников родился и живу (Киеве).

Но надо двигаться дальше. А все эти причитания про власть и Януковича... Он лично должен сопли вам подтирать или как? Или Ющенко? Или кто? Надо своей головой думать, а не рассчитывать на "доброго царя", вот и вся мораль... А вот тех, кто рожает детей в таких условиях - их точно надо изолировать от общества.

А это означает, что если отрасль экономики, на которую завязаны такие города, умерла, то и города ждет та же участь. И умные люди, раз уж выпало им родиться в таком городе (это от человека не зависит), ищут лазейки, как бы оттуда выбраться. Прав тут был кто-то - если специальность нерентабельна, зачем с упорством мыши, пожирающей кактус, добывать уголь? Телефонистки тоже в свое время исчезли, их заменили АТС. И что? Люди переучились на что-то смежное. Жалко этого парня, жалко его сестру.

Жалко малообразованный туповатый народ. Но ничего не поделаешь. На самом деле все еще хуже. Здесь нет изнасилований, убийств, пьянок и краж, а это основное в Донбассе. И ругать тут некого, сами идиоты, сами по 20 раз одного и того же мера выбирают, ходят с красными флагами в кабаки и на митинги, в раду за 10 гривен вкидывают голоса а потом ноют что жрать охота, так вот вместо вас вам никто ничего не даст и не сделает.

Я в принципе согласен.Остаётся только ждать. Что получилось, что мы касками стучали на площадях? Развал ВСЕЙ промышленности и временная подачка.

В этом вся проблема, что народ цепляется за прошлое уже 20 лет. Совок в канул в лету и это замечательно. Больше говна чем было в совке можно найти разве что в Северной Корее

Чого вы все протыв Донбасса там живит большинстве нормальны люди , рабатоють на кусок хлеба , прокармить семю. Простому гражданину нечиво дылить он бендий, делять нас багатиэ ,депутати за язиками, нацыональностями ,ъх ета вигодно, нынужно нычиво делать , толь кость нада кинуть. Папэ нужно многа деньх, папа грабил регыон , тэпер всю страну , ближайше время вся страна будет такой, (голасуй братуха (песнэ). Жалэю що живем ми ы нашы дети в такой гнилой,бандитськый стране, где челавеческ нечево нест

 Главное, к мэру Енакиево Рухадзе у милицими вопросов нет. К губернатору, местным милиционерам и прокурорским - нет. А к мальчику есть. А что же громадский сектор? Что же общественность? Общественность борется с табачным дымом - это жирнее и безопаснее... вот такая наша реальность. После съемок документального фильма «Шахта № 8» несовершеннолетнего героя фильма шахтера Юрия Сиканова из Донбасса неоднократно вызывали в отделение милиции. Об этом рассказал сам Юрий Сиканов.Донецкие Вести

Старый дядька спрашивает у брошенных всеми детей: Как выйти из этой ситуации? ...А у самого нет ответа. Я была в Донецкой области, в Улаклах, такой нищеты и безнадеги я не видела больше нигде и никогда. Детей как котят раздают добрым людям, если кто согласен приютить. Мои многодетные родственники отдали соседке своего самого толкового сынишку, так он у соседки и вырос, и сделали это из лучших родительских побуждений, т.к. сами дать ему ничего не могли.

Этот фильм сняла режиссер, продюсер, сценарист Марианна Каат, из свободной от России и её влияния Эстонии. И она видит чистыми глазами совковое наследство дружбы с Россией.Эстония свободна, Украина тоже будет свободной.  

На цьому закінчу.  Коментарі взяв тут: http://www.youtube.com/watch?v=h6qEGCGNrhQ

Людям це болить, а от журналістам далеко не всім..

Не бійтесь читати багато не потрібно й вдаватись в подробиці утисків української мови не буду, чи російської як вважають Колдирєви, Табачнікі та Каллісніченки й їх інтелектуальні побратими. Написав під враженням від перегляду матчу прем'єр-ліги в Данєцке Шахтарь-Дінама, де диктор по стадіону (й коментатори в основному, хоч зараз не про них) оголошує всі події виключно мовою московських сусідів, ситуація знаю подібна й на стадіонах в Адєсьє, Луганскє, Криму, Запорожьє. Це ж на скільки слід не поважати український народ, себе не поважати (українці становлять більшість у всіх областях України), щоб в Україні навіть не дублювати події на стадіоні українською  мовою. Любий расейській українофоб гірко плачеться про жахливе приниження й утиски язика російського в Україні та й закордоном, про розвинені країни я взагалі мовчу, подібного там й статись не може. Й с права тут не в кількості російських язиків в Україні чи інших національностей, а в повазі жителів України та українців до самих себе й до України, поки ми Українці не поважаємо себе нами й будуть поганяти українофоби,зеки, жиди й татар-монголи, а значить для українців та  інших жителів нічого хорошого чекати не варто. 

Як відомо зараз в футбольє музику замовляють не українці, а олігархи-українофоби http://blog.i.ua/community/1925/791330/  й ніколи у нас не буде українського футболу, не буде спорту в Україні. Олігархат спорт розцінює тільки як вдалу рекламу свого бізнесу успішно знищуючи цим підходом дитячий, молодіжний та масовий спорт, активно виховуючи собі рабів алкашів по московській методиці. 

Отож щоб жити нормально слід кожному жителю України поважати державу в якій живе, а значить себе поважати, тоді у нас буде можливість жити нормально й вимагати щось від держави, а зараз з нас роблять бидло тому що ми цього варті, українці прокидайтесь скоріше !

В Молдавии ввели штрафы за размещение рекламы и визуальной информации "на русском и других иностранных языках".

Останнім часом довелося багато чути від запеклих громадських активістів про їхню – і більшості громадян – недовіру до політиків і до політики, про необхідність змінювати суспільство України не політичними, а громадськими засобами. Мовляв, політика є брудною справою, яка порядним людям недоречна, тому вони побудують справедливе суспільство через громадську діяльність.

Багато хто спеціально наголошує: ми не партія, ми громадська організація, ми не займаємося політикою, ми займаємося громадською діяльністю, конкретними справами.

Здебільшого така громадська діяльність полягає в різних просвітницьких проектах, у письмових вимогах до органів держуправління й місцевого самоврядування – надати інформацію або вчинити певні дії, у проведенні мирних зібрань із висловлюванням протесту.

З різних боків лунають заклики: вийти, і через акцію протесту захистити від забудови певну територію, допомогти постраждалій від несправедливих або злочинних дій можновладців людині, примусити прийняти, або, навпаки, не приймати певний нормативно-правовий акт.

Чи можна такими протестами змінити країну на краще?

Чого взагалі можна досягти завдяки таким протестам?

Перший крок до об’єднання демократичної опозиції зроблено – "Батьківщина" і "Фронт змін" вирішили йти на вибори єдиним списком. Крок, прямо скажемо, досить ризикований.

З одного боку, це свідчення того, що провідні опозиційні сили нарешті вирішили формалізувати ту єдність, до якої вони постійно закликають один одного. Концентрація організаційних, інтелектуальних, кадрових та фінансових ресурсів дають непоганий шанс успішно провести виборчу кампанію.

З іншого боку, все не так однозначно. Це у шкільній арифметиці один плюс один завжди дає у сумі два. У політичній математиці результатом може бути і два, і п’ять, а може й півтора і навіть менше одиниці.

Результат залежить від багатьох факторів, і не в останню чергу від якісного наповнення списку. Бо виборці – це не підневільні рекрути, які голосують за наказом партійних генералів. Вони роблять свій вибір – раціональний чи емоційний – спираючись на власні оцінки кандидатів. Тому при формуванні списку слід зважати на точку зору головного арбітра – виборця.

Вимоги до списку

В ідеалі до списку мали б увійти люди з професійним, життєвим та політичним досвідом, які мають бездоганну репутацію. Та ми реалісти, і розуміємо, що борсаючись у такій брудній справі як політика, зберегти бездоганну репутацію досить проблематично. Тому говоритимемо не про бездоганну, а бодай не надто заплямовану репутацію.

У будь-якому разі, у списку не повинно бути політичних хамелеонів, які неодноразово змінювали партійні кольори залежно від кон’юнктури. Які немов коники-стрибунці стрибали від фракції до фракції, від групи до групи.

Не має бути тих, хто прямо чи опосередковано привів до влади Віктора Януковича, хто своїми голосуваннями сприяв конституційному перевороту та узурпації влади.

Не повинно бути й тих, хто просидівши у депутатських та урядових кріслах по два десятки років, не зробили нічого корисного для країни.

Наявність у списку хоча б одного такого кандидата може стати тією ложкою дьогтю, яка зіпсує всю діжку меду. Що вже говорити, якщо таких "ложок" буде чимало. Тоді замість кумулятивного ефекту, про який йдеться у зверненні Юлії Тимошенко до делегатів з’їзду ВО Батьківщина, отримаємо холостий постріл.

Отже, до єдиного виборчого списку мають увійти "лицарі без страху та докору". Та цього замало. Вкрай важливо те, з чим ці лицарі підуть "в народ".

Не варто сподіватись на романтичне піднесення та беззастережну довіру, які були під час Помаранчевої революції. Зрада Ющенка та п’ятирічний бедлам в країні стали ефективними ліками від беззастережної довіри та наївного романтизму.

Гучні гасла на кшталт "Бандитам – тюрми" чи реклама якихось там кроків тепер справляють приблизно таке ж враження, як "Покращання життя вже сьогодні" чи "Україна для людей".

Люди вже побачили, де знаходяться бандити і хто сидить у тюрмах, відчули на собі "покращання" і можуть поіменно назвати тих людей, яким дісталась Україна.

Сьогодні виборець став менш довірливим та більш підозрілим. Значна частина громадян вважає шукачів депутатських мандатів та урядових посад шахраями і пройдисвітами, які вкотре пропонують зіграти у наперстки.

І треба сказати, вони таки мають для цього підстави. Тому до них треба йти не з гаслами та порожніми обіцянками, а з конкретною програмою системних змін, яка була б зрозумілою та прийнятною для переважної більшості суспільства.

Якою має бути програма?

Зазвичай на вибори йдуть з програмами соціально-економічного розвитку, які передбачають зростання економіки, підвищення соціальних стандартів, подолання диспропорцій у соціальній сфері, гармонізацію суспільних відносин тощо.

Але такі програми можуть бути реалізовані лише в умовах розвиненої демократії, коли влада підконтрольна й підзвітна народу, коли народ може впливати на прийняття рішень, коли є реальна можливість у будь-який час відправити у відставку уряд, парламент, президента у разі невиконання передвиборних обіцянок.

В умовах же нашого паханату, подібна програма виглядає такою ж реальною, як програма підвищення врожайності кукурудзи у районах вічної мерзлоти.

Країна "приватизована" декількома олігархічними кланами, які загарбали все те, що створювалось тяжкою працею багатьох поколінь. Зараз цей мафіозний спрут простягає свої щупальця до останнього "золотого фонду" нації – українських чорноземів.

Дерибан країни відбувається по-дорослому. Що не міністр, то власник бізнес-імперії, що не нардеп, то представник тієї ж славної когорти. Бізнесмени дрібнішого калібру відповідно займають нижчі посади. І кожен регулює довірений йому фінансовий струмок чи струмочок.

І кожен постійно перебуває у стані так званого конфлікту інтересів. Це коли високопосадовець, він же бізнесмен, сушить голову над тим, куди спрямувати той фінансовий струмочок, – на потреби суспільства чи власного бізнесу.