Власенко стверджує, що за всіма п'ятьма епізодами обвинувачення Тимошенко в матеріалах справи немає доказів провини екс-прем'єра.

Так, щодо відшкодування ПДВ і проведення взаємозарахувань корпорації ЄЕСУ, зазначив він, рішення приймалося Державною податковою службою, а не Тимошенко, яка на той момент була народним депутатом і звільнилася з корпорації ЄЕСУ.

"Якщо ПДВ відшкодовувався незаконно – саджайте Азарова (тоді - голова Державної податкової служби, нині прем'єр-міністр). До чого тут Тимошенко?", - заявив Власенко під оплески в залі суду.

Адвокат сказав також, що кредитна картка, про використання якої йдеться в обвинувачувальному висновку, була корпоративною карткою компанії Somolli Enterprises, виданою на ім'я Тимошенко.

"Усі операції, які здійснювалися Юлією Тимошенко, здійснювалися за прямою вказівкою Somolli Enterprises, і в корпорації немає жодного питання щодо використання цих грошей", - заявив захисник.

Він процитував також свідчення колишніх менеджерів корпорації ЄЕСУ, які заперечують, що Тимошенко давала їм усні вказівки щодо діяльності корпорації після звільнення з компанії.

Власенко також нагадав, що в 2005 році Верховний Суд України визнав законність закриття справи у відношенні Юлії Тимошенко й низки менеджерів корпорації ЄЕСУ. Постанова про поновлення слідства у справі, на думку захисника, незаконна.

Він підкреслив також, що терміни давності подій, про які йдеться у матеріалах справи, уже давно спливли.

Захисник екс-прем’єра також попросив суд винести окреме визначення у відношенні голови Державної пенітенціарної служби (ДПтС) і керівника прес-служби ДПтС, які без згоди Тимошенко оприлюднили її заяву про те, що вона не може бути присутньою на попередньому засіданні суду за станом здоров'я.

Крім того, Власенко вимагає притягнути до кримінальної відповідальності слідчого СБУ Миколу Грабіка, який вів досудове слідство у справі ЄЕСУ.

"Я вимагаю притягнути Грабіка до кримінальної відповідальності... Під час слідства в слідчого були всі підстави для закриття кримінальної справи", - заявив він.

"Достеменно знаючи, що Тимошенко не чинила дій, які їй інкримінуються, що вона не була й не могла бути суб'єктом цього злочину, він продовжував слідство. Ця людина вчинила злочин", - сказав адвокат

http://www.pravda.com.ua/news/2012/04/19/6963021/

Нас к торжеству беспредела ведёт!

Посилання на першоджерело

Звернення українських письменників до співгромадян у День рідної мови

Шановні співгромадяни, дорогі читачі! Ми живемо в країні, що зветься Україною, -- і стаємо свідками повзучої політичної війни проти цінностей, що складають підвалини української ідентичності. У час цього непростого випробування для кожного громадянина нашої країни ми звертаємося до вас із закликом не мовчати -- і демонструвати свою громадянську позицію скрізь і завжди, де й коли виникає загроза для конституційних цінностей української держави. Пасивна позиція українських громадян сьогодні -- вже завтра може обернутися гуманітарною катастрофою. Країну роз’єднує не мова, українська чи російська, країну роз’єднує провокаційна, агресивна українофобська політика уряду, що старою, як світ, тактикою «розділяй і владарюй» намагається відволікти увагу народу від власних економічних та дипломатичних поразок. Провокації набули характеру лавини. Закриття українських шкіл на Сході України лицемірно видаються за «оптимізацію витрат». З підручників історії вириваються сторінки, залиті кров’ю наших предків, котрі поклали своє життя за те, щоб ми сьогодні жили в незалежній суверенній унітарній державі. Голодомор, геноцид Сталіна проти українського народу, нашу найбільшу національну катастрофу, від наслідків якої Україна потерпає донині, з орвелівським цинізмом називають всього-на-всього наслідком неправильно проведеної колективізації. Зі шкільної програми вилучають «незручні» для влади твори. Тим часом концепція літературної освіти в загальноосвітніх школах дописується невідомими авторами на користь російської літератури, в тіні якої начебто визрівала українська, що є не тільки відвертою історичною неправдою, а й прямим приниженням вартості української літератури та її геніїв. У радіоефірі давно не знайти української музики, телевізійний простір забитий російським «секондхендом», великі книжкові мережі в Україні належать російським власникам, які дбають про інтереси російської книги. Як у колоніальні часи, нас знову намагаються переконати, нібито український творчий продукт, який більшості українців елементарно недоступний, просто «не конкурентний».На 20-му році після розвалу Радянської імперії нам знову намагаються прищепити почуття меншовартості, «неформату» -- неформату всього українського. Ми з повагою і шаною ставимося до культур і літератур усіх національностей України, що творять єдиний український народ. Ми солідарні з російськими, польськими, кримсько-татарськими, єврейськими, угорськими, румунськими, грузинськими письменниками, з письменниками всіх інших національностей, що живуть і творять в Україні, є її громадянами і сповідують її базові конституційні цінності. Ми рішуче виступаємо проти роздмухування ксенофобії, не ділимо людей на чужих і своїх, зцілюємо країну, а не роздираємо її на Схід і Захід, Південь і Північ. Ми не вимагаємо від держави ні дотацій, ні президентських стипендій, ні урядових пенсій, не впадаємо в розпач від того, що держава нічого не робить для промоції української літератури у світі. Але ми -- автори, відповідальні за українське слово, і наш професійний обов’язок -- стати на захист свого читача, котрий хоче читати українською і вибирає українську книгу. Ми гордимося українськими виконавцями, знаними в цілому світі, і хочемо в ефірі чути українську музику й українське слово. Ми наголошуємо на тому, що присутність української мови в інформаційному просторі не може підпорядковуватися незабарній комерційній вигоді власників ЗМІ. Адже українська мова як державна захищена Конституцією України, і, нагадуємо, згідно з Конституцією, «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Ми переконані, що чиновники усіх рангів повинні не лише знати державну мову, але й висловлюватися нею публічно. Ми застерігаємо представників влади та правоохоронних органів від втручання в справи української культури, від запровадження контролю і цензури, від утисків свободи слова. Ми застерігаємо недалекоглядних політиків від негідних для державця замахів на самі підвалини державності -- від внесення змін до Конституції України та спроб переписати Гімн України. Ми відстоюємо право наших дітей на історичну пам’ять -- на правдиве, не «переформатоване» за лекалами радянської ідеологічної кон’юнктури знання про Другу світову війну, Леніна, Сталіна, УПА, Голодомор, героїв Крут, Івана Мазепу, Степана Бандеру, національно-визвольну боротьбу, про події та діячів історії тоталітарного ХХ століття.  Все це -- непорушні й законні права нашого народу. І жодна влада в країні, яка зветься Україна, не сміє в нас їх одібрати.

Посилання на першоджерело

“Говоришь, что все наместники ворюги? Но ворюги мне милей, чем кровопийцы”

И. Бродский.

“Ширка” противоестественна как гибрид собаки и волка. Противоестественна по одной простой причине — нельзя объединяться с убийцами, нельзя переступать через кровь. Нельзя. И не только по причинам моральным, но и из чувства простейшего самосохранения. Убийца — это прежде всего человек, неспособный решать сложные вопросы человеческих взаимоотношений сложными способами. Сложным, но мирным способам он предпочитает убийство. И, совершив его однажды, он становится рабом стереотипа, человеком с выработавшимся клише. Всякий раз, когда ему будет нужно решить очередной сложный вопрос, одним из вариантов этого решения — будет убийство.

К сожалению, в нашем обществе пока не принято не избирать во власть людей, нарушавших когда-либо закон. Нам еще очень долго придется идти к ситуации, когда небольшое правонарушение в юности (типа травку покурил), станет препятствием для избрания на руководящие должности. Увы, но пока практически все наши парламентарии когда-либо нарушали закон. Как, впрочем, и подавляющее большинство городского населения страны. Практически все мы не платим налоги как должно. И это вполне объяснимо — какой смысл за свои деньги улучшать материальное положение налоговиков? Большинство наших депутатов когда-либо, но совершали и более серьезные преступления. Впрочем, эти преступления затрагивали финансовую сторону жизни, но не были преступлениями против личности. Однако, есть в парламенте одна уникальная в этом смысле партия под названием “Партия регионов”. Уникальна она не только тем, что ее номинальный лидер имел доказанные судимости за разбой и хищения, а реальный лидер был замешан в более серьезных преступлениях. Хотя, конечно, странно было бы представить, например в США, гангстера, избранного в Конгресс. Но, в конце концов, лидер, пусть и с весьма мутным прошлым — это особая история. Удивительным в этой партии, которая вроде как всеми силами пытается представить себя цивилизовавшейся бизнес-группой, в проходной части ее списка оказались обыкновенные киллеры. Да, услугами киллеров пользуются многие украинские бизнесс-группы, но вель это не повод проводить этих людей в парламент.

Интересно, что этот украинский феномен заинтересовал даже Россию. Еще 16 ноября 2006 года Главное разведывательное управление Генерального Штаба (ГРУ ГШ) Вооруженных сил РФ отправило на имя Президента России Владимира Путина докладную, в которой, в частности упомянут и некто Иванющенков Юрий Владимирович, он же “Юра Енакиевский”, он же 111 номер в избирательном списке Партии Регионов.

 [ Читати далі ]  

Можна лише вітати жагуче прагнення першого заступника Генерального прокурора України Рената Кузьміна відновити слідство по справі вбитого в 1996 році народного депутата Євгена Щербаня. Давно треба! Тим більше, що досі не допитаними залишаються два воістину невичерпних джерела інформації – народний депутат України Василь Стельмашенко та віце-прем’єр України Борис Колесников. А разом (щоби кілька разів прес-конференції не скликати), нехай Кузьмін відновить також і справи про загибель першого президента футбольного клубу «Шахтар» Ахатя Брагіна, його опонентів Сергія Романа та братів Долідзе.

Вже 15 років, як немає Євгена Олександровича Щербаня й 16 – Аліка Грека, то пак Ахатя Хафізовича Брагіна. І хоча час – найбільший ворог пам’яті, досі пречудово згадується атмосфера тих років: «стрілки», «розбірки», автоматники на вулицях, спалені автомобілі. Донецьк жив життям прифронтового міста, а головними темами розмов було обговорення того, як в перестрілці на Пєсках (донецьке передмістя з наголосом на першому складі – щось на кшталт тамтешньої Кончі-Заспи) у травні 1994 року Алік отримав кулю в живіт і що Греку телефонував з цього приводу виконуючий обов’язки прем’єр-міністра України Юхим Звягільський: висловлював співчуття. Або про те, як у вересні того ж таки 1994-го в «Червоному куті» довговолосий кілер розстріляв з автомата єдиного в області «злодія в законі» Чирика (Едуарда Брагінського).

До речі, ні про яку банду Кушніра, що, за нинішньою версією Генеральної прокуратури України, влаштувала на Аліка замах на Пєсках, ніхто в Донецьку в ті роки не чув. Натомість народний поголос категорично приписував спробу вбивства Грека такому собі Мишку Дворному, який готувався коронуватись на «злодія в законі» і контролював у Донецьку Куйбишевський район, привокзальний ринок та майже всю торгівлю наркотиками. Принагідно зазначимо, що невдовзі, у тому ж таки вересні 1994 року (за чотири дні по смерті Чирика), люди Гівчика розстріляли Дворного у дворі будинку по вулиці Кисловодській. З чого можна зробити висновок, що й смерть Чирика, до найближчого оточення якого входив Михайло Іванович, – також їх рук справа. Ну, а те, що бригада відмороженого Гіві обслуговує замовлення Аліка, у Донецьку знали всі.

Тож не можемо на подякувати першому заступникові Генерального прокурора України, який так сміливо вирішив стряхнути пил зі старої кримінальної справи. Сподіваємось, що він обов’язково допитає і Стельмашенка, і Колесникова, і Немсадзе (не кажучи вже про не менш шанованих народних депутатів Сергія Вікторович Кия та Юрія Дмитровича Черткова, а також скромного донецького підприємця Михайла Михайловича Ляшка), та встановить правду про Донецькі події першої половини 90-х років. Перед наступними парламентськими виборами це буде дуже доречно.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
http://ord-ua.com/2012/04/18/renat-proti-rinata-spogadi-kolishnogo-donechchanina/?lpage=1

Письмо в редакцию:

«Здравствуйте.

Очень прошу, помогите пожалуйста! Вы наша последняя надежда.

В нашем городе милиция и прокуратура творит беспредел, фабрикует дела, чтоб статистику себе поднять, а люди страдают, и нет никому до этого дела! Как можно жить в такой стране!

К кому мы только не обращались, но в ответ тишина.

19 января в районе под названием «карьеры» в г. Конотоп было совершено нападение на 9-летнюю девочку и 18-летнюю девушку. Нападавший 9-летнюю девочку только потрогал немного, а 18-летнюю попытался изнасиловать, но, как она рассказывает, «у него не встал».

26 января Руслан, муж моей сестры, ходил в тех местах, далеченько от дороги, и высматривал, где лёжки зайцев, чтоб поставить силок (он охотник со стажем и имеющий разрешение у себя на родине, в Молдавии). И в тот момент, когда он ставил силок, его позвали 2 женщины с собакой, он подошел спокойно, они спросили, что он там делает, и он сказал, что гуляет (не стал говорить про зайцев), и они ушли. А через пол часа приехала милиция и тоже позвала его, он тоже спокойно подошел, и они его задержали. не дали ему сообщить родным, продержав его там ночь. Наташа (моя сестра, и его жена), проведя в его поисках всю морозную ночь, приходила несколько раз и в милицию, на что они отвечали: не видели не знаем! Придя в милицию с утра, они сказали, что он у них, говорят, «сам пришел». Дальше, не доведя причастность к данному преступлению, они его отпускают.

Но 1.02.2012 г. по настоянию прокурора его задерживают снова. Милиция ссылается на то, что потерпевшие его опознаю. Но его опознание проводилось не по правилам, они его сфотографировали на мобильный и показывали потерпевшим, а лишь потом опознание по-настоящему делали, это нам рассказала мама маленькой девочки!

Еще при первом аресте был разговор у милиционеров, что девочки утверждают, что он был в камуфляжных штанах, черной куртке в зимних тупоносых ботинках и черной шапочке в обтяжку. Под такое описание попадает половина нашего города, лица девочки толком не помнили, а только говорили что симпатичный. Та женщина, что видела его в карьерах и вызвала милицию, оказалась крёстной 18-летней девочки, и по приметам, которые рассказала ей крёстница, она искала маньяка сама. А сейчас в деле написано, что он был в тёмной куртке, тёмных штанах, зимних ботинках с тупыми носками и черной шапочке в обтяжку. НО! У Руслана такой шапки никогда не было! Он всю жизнь носит только кепки, и на тот момент у него даже зимних ботинок не было, он был в белых кроссовках.

Далее про алиби. Нападение было совершено 19 января 2012 года в 12.40 и 12 50 дня. Но в этот момент он был дома с женой, у неё был выходной, и они грелись в кровати, так как мороз был. Утром Руслан проводил сына моей сестры в школу, а в 11.30 он прибегал домой за школьной формой, и её ему подавал Руслан, в 14.00 я лично звонила, чтоб пригласить на пруд купаться, это было Крещенье, но Наташа отказалась, тогда я спросила, не хочет ли Руслан покупаться пойти, на что он ответил (я слышала его голос в трубке), что он без Наташи не пойдет, а её никак не может вытащить из кровати, что они греются под одеялом всё утро...

Еще в их подъезде на первом этаже, возле выхода, очень часто стоит девушка-инвалид, у неё ДЦП, и ходить она может только держась за перила; она знает всех в подъезде и знает, кто куда и во сколько пошел. Вот она тоже подтверждает, что Руслан в те часы никуда не выходил. Но следователь отказался наотрез опрашивать всех свидетелей, а Наташа (как он сказал) не свидетель, а заинтересованное лицо! Дак так можно любого взять и посадить, ведь как доказать, что ты был дома, если и жена не свидетель!

Когда милиция брала слепок обуви с места преступления, они нашли там презерватив. И приписали его к делу, будто он хотел её изнасиловать с презервативом, но когда тест на ДНК не подтвердился, они переписали дело, и написали , что пальцами хотел изнасиловать. След обуви не совпал. Короче, нет никаких против него улик, только те, что говорят девочки!

Я с Наташей ходили к старшей и младшей потерпевшим, по-человечески пытались поговорить, что-то выяснить, ведь маньяк так и ходит там, может, мы бы его выследили! Старшая девочка не стала говорить с нами, говорила её мама. Она говорила, что её дочь изначально не очень уверена в том, что поймали того, кого нужно, и что она нас понимает; мы ей рассказали, как обстоят дела с нашей стороны, а то следователь до них доводил неправдивые сведения. И так хорошо поговорили, она поняла нас, и сказала, что сходит к следователю и поговорит с ним. И вот после похода и следователю её будто подменили, она по телефону наговорила столько гадостей Наташе, угрожала расправой, сказала, что дочь ее узнаёт его не смотря ни на что, и они хотят его посадить... Мама маленькой девочки вообще сказала ,что она ничего не знает - это всё её дочка.

Руслан сам гражданин Молдавии, приехал сюда пол года назад к Наташе. В июне они поженились. Он очень хороший семьянин, это могут подтвердить многие. Если бы было хоть малейшее подозрение на то, в чем его обвиняют, даже сама Наташа не защищала бы его, ведь у нас у всех есть дети, и у него от первого брака тоже есть. Но следователь никак не хочет ничего слушать! Наташа просила опросить свидетелей - отказался наотрез, просила взять распечатку телефонного звонка, когда я звонила - отказал, просила взять его куртку на экспертизу (ведь потерпевшая обломала об насильника все ногти) - но и это он отказался! Он отказал во всём, что может оправдать Руслана.

Там, в милиции, Наташе так и говорят, что по всему понятно, что это не он, но посадить кого-то нужно! А он как молдаванин и временно безработный - очень подходящая кандидатура.

Наша адвокат всё, что могла, делала, но теперь сказала, что по всему понятно, что его посадят (у нас всё коррумпировано, все судьи и следователи между собой договариваются заранее, кого и как посадить), и можно помочь, только придав огласке.

Ведь они закрутили это дело, и теперь не могут его отпустить, а то получат по «шапке»; так что у милиции нет другого выбора, как посадить. 3 мая будет суд, но уже известно, какой будет приговор! А также знающие люди говорят, что наши органы, дабы потом не иметь проблем, просто не дадут ему дожить до апелляции! Так уже бывало!

А как можно жить так?! Зная, что сидя дома, можно загреметь в тюрьму? До каких пор милиция будет творить беспредел?!.

Очень прошу Вас! Помогите, пожалуйста, найти правду! Ведь разрушается семья! Наташа сейчас в таком нервном истощении, что может сотворить глупость! Вы наш последний шанс что-то поменять и добиться справедливости. Очень прошу, помогите! Не оставайтесь равнодушными!!!

Татьяна Онищенко»