— У своєму листі ви висловили побажання, що «загальний список такої команди потрібно було б оприлюднити заздалегідь для громадського обговорення і запросити очолити цей список високоморальну та патріотичну людину рівня Ліни Костенко». Чи вважаєте ви, що ймовірний перший номер об’єднаного списку —Арсеній Яценюк відповідає заданій вами планці? Чи є у вас пояснення, чому через три місяці після вашого звернення загальний список команди так і не оприлюднений для громадського обговорення?

— Тут відповідь очевидна. Спільний партійний список кандидатів у народні депутати від опозиції досі не оприлюднений з однієї причини: його ще немає. Адже ще не завершено об’єднання.

Крім того, є ще одна причина. Партія влади в останні хвилини по-шулерськи зруйнувала досягнуті домовленості щодо закону про вибори та змінила умови складання списку. Як завжди, допомогла обслуга в Конституційному суді. Тому списки треба повністю переробляти.

Але за будь-яких обставин я буду наполягати на оприлюдненні списків, на публічному обговоренні кандидатів із правом вибраковувати тих, хто цього вартий.

Я навіть вважаю, що сьогодні мало єднатися опозиційним партіям, настав час опозиції єднатися з громадянським суспільством. Не з весільними генералами, а з тими людьми і групами, що непідкупні, що справжні, з тими, хто не стане підлаштовуватися під сумнівні кулуарні домовленості, не встане в чергу за чайовими від влади та не буде за це казати на чорне — біле.

Нам, гадаю, варто запросити і в партійні, і в мажоритарні списки від об’єднаної опозиції тих лідерів та представників громадських організацій, які в період сьогоднішньої смути, в період авторитарного і українофобського римейку не пішли обслуговувати мафію в різноманітні ради та асамблеї, маскуючись добрими намірами. Вони піднялися в бій за справжню свободу та ідеали, за право бути людиною.

Треба запросити до спільного управління країною саме тих, справжніх, яким режим ламає спини на мітингах та розбиває обличчя на площах і в лісах, тягає на допити в СБУ, кидає в тюремні бокси, забирає теле- й радіочастоти, влаштовує «маски-шоу» в офісах та стріляє в спину. Нам треба залучити до спільного управління своїм життям — УКРАЇНУ! Живу, нашу, реальну Україну!

Режим боїться таких людей, бо вони не відчувають страху, як, кажуть, не мають відчуття фізичного болю бультер’єри. Але ці «бультер’єри» свободи шкірою відчувають безчестя та обман і готові повстати проти неправди.

Якщо ми не змінимо стосунків між владою та громадянським суспільством, не зламаємо монополії політиків на право будувати життя, то наші перемоги не варті перемог. Ми залишимося такими ж, як сьогоднішня влада. А мені такі метаморфози не припустимі.

Стоимость литературных трудов Президента Украины Виктора Януковича стала на этой неделе главной новостью духовной жизни страны после Воскрешения Христа. Увы, не успел трижды простонать петух, как завистники предали Виктора Федоровича, принудив величайшего писателя современности к обещанию раздать деньги, нажитые тяжким творческим трудом, всяким неудачникам, которым даже дебаркадеры выкупать не надо...

– Она хочет долю с каждого проданного экземпляра.

Терри Пратчетт. «Маскарад»

Как бы там ни было, сам факт того, что Виктор Янукович на второй год президентства решил срубить немного деньжат на расходы по хозяйству, следует только приветствовать. Сидеть сиднем на шее у государства, которое тебя кормит, поит, одевает, катает на элитных видах транспорта, охраняет от населения, организовывает досуг и даже содержит специальную повариху – госслужащего 4 ранга, – это, конечно, особый шик, шлеперство высшего пилотажа, которое понимающие люди ценят очень высоко. Но для человека масштабов Виктора Федоровича, с детства привыкшего зарабатывать трудовую копейку тяжелым физическим трудом над зазевавшимся прохожим, все это выглядит как-то мелко. Вот старший сын Саня, стоматолог и банкир, сдает, к примеру, папе в аренду вертолет и на этом неплохо имеет. Младший сын Витька, нардеп и гонщик по грязи, чинит домофоны и увлекается Интернетом, особенно авторскими правами успешных компаний, у которых возникают проблемы с контролирующими органами, – и тоже, говорят, неплохо имеет.

А что имеет Виктор Федорович? Да практически ничего – зарплату «и прочие выплаты», за которые сын Саня даже коронку поставить не почешется, квартиру, участок в полтора гектара и два машиноместа, где, кроме велосипедов, и поставить нечего, потому что на собственную машину Виктор Федорович пока не накопил. Вот и уверены многие, что главе государства помогают сводить концы с концами только охота и собирательство на угодьях «Межигорья», принадлежащих фирме, чьи глубоко законспирированные собственники, к счастью, очень хорошо относятся к Януковичу (возможно потому, что получают у него зарплату). Вот так придут к Виктору Федоровичу друзья на шахматный турнир на дебаркадер, и какой-нибудь гроссмейстер обязательно скажет президенту: «Биомать, какой козырный дебаркадер, смерть легавым от ножа!.. Твой?». А Янукович покраснеет и ответит потупившись: «Ну типа да, но я тут с ним уже такого намутил, что уже сам не пойму, курва, мой он или не мой»... Невдобняк, короче.

Видимо, именно поэтому Виктор Федорович и решил слегка разжиться живыми деньгами, заработанными собственным умом, продав имущественные права на книги, которые он уже написал и которые, несомненно, напишет в будущем, за 16,4 миллиона гривень богатой донецкой типографии «Новый мир». Можно было, конечно, поторговаться, но глава государства не стал мелочиться, тем более что вырученных денег даже с вычетом налогов (жаль, совпавший с обнародованием президентской декларации пожар в типографии наверняка уничтожил подтверждающие документы) должно было вполне хватить на выкуп злосчастного дебаркадера. Конечно, там одни только люстры с унитазами дороже стоят, но мутная фирма-владелец наверняка сделала бы своему работодателю хорошую скидку.

Это началось в восемь утра, даже раньше. Закончилось в четыре, даже позже. Полный рабочий день возле апелляционного суда (что на площади Руднева) стояли, кричали, охраняли, нападали, пели, танцевали, скандировали и загорали. Хронологию событий читайте тут. Здесь — смотрите фоторепортаж. (Кто не в курсе, это было предварительное судебное заседание по уголовному делу о финансовых махинациях с помощью корпорации «Единые энергетические системы Украины», в которых обвиняют экс-премьер-министра, лидера ВО «Батькивщина» Юлию Тимошенко.)

Вокруг площади Руднева маршрутки, в них — милиция.

У Донецьку поклали вінок з колючого дроту "катові українського народу" оленіву (ульянову)

Попереду ходи йшли чоловік і жінка в національних костюмах з кошиком жовто-блакитних кольорів. За ними молоді люди несли великий прапор України. Учасники акції, багато з яких були у вишиванках і вінках, вигукували різні гасла: «Україна понад усе!», «Кому належить Україна? Українцям! Кому належить Донбас? Олігархам» (після цих слів почувся сміх в натовпі), «Банду геть!» , «Хама на парашу!»

Поклали квіти до пам'ятника Т. Шевченка, після чого представники Української Православної церкви Київського Патріархату, Української греко-католицької церкви, Української Автокефальної Православної церкви провели спільний молебень за Україну.

Донецька краса України    , а заповідники, ландшафти, а Лавра Святогірська ... свята земля ...

Перед початком заходу на площі імені Леніна представники виконавчої служби зачитали організаторам рішення суду про заборону проведення святкової ходи до Дня Незалежності.