Я пойму солдата, что спустил курок... 

 

Не пойму я мать, позвавшую солдата... 

 

Каждый в жизни должен выучить урок – 

 

Возвратится зло всегда стократно! 

Есть другие цветы, пушистые,
Без шипов.И они душистые.
Столько хмеля в них, сколько сладости.
Но ты боль променял на радости.

Конечно важно, словно вспышка мысль.
Она кричит тебе-остановись.
В саду споешь ты сто красивых арий.
И на помойку выбросьшь гербарий.

А жизнь одна, как чаша, чтоб напиться.
И, словно персик розовым налиться 
Нектаром. И коснуться губ манящих.
Миг счастья в целом мире настоящем.

Мама, я прошу - ты просто помолчи 

Или тему, может, переменим? 

Я люблю тебя всем сердцем, но, прости, 

Слов поток твоих – мне не приятен. 

 

Мама, я молю открой свои глаза! 

Ты ведь в Киеве уже, послушай 

Как над нами мирно шепчут небеса… 

И мой город "хунтой" не разрушен. 

 

Мамочка, тут можно вольно говорить 

На каком тебе удобно языке. 

И никто тебя не хочет тут убить. 

И не слышно взрывов вдалеке. 

 

Мама, я прошу - ты просто помолчи… 

Я забрал тебя к себе из ада… 

Я все знаю! Знаю, что Донбасс в крови, 

Но, поверь, нам этого не надо. 

 

Мама! Ты ведь сердце ранишь без ножа! 

Я же с братом тоже "укр" для "ваших"! 

Мама! Мамочка! Ты просто подожди… 

Мама… Я прошу… Ты просто помолчи… 


П.С. Сегодня друг в эмоциях рассказал о ссоре с матерью. Они с отцом в пятницу приехали из Алчевска... Вчера вечером поссорились очень сильно... Надеюсь, что в скором времени все у них утрясется... Но я не могу понять почему для людей навязанные стереотипы более достоверны чем слова близких? 

Життя одне. Живем сьогодні, а не завтра. 

І кожен крок – це шанс чи здобуття. 

У русі і динаміці пізнаєм правду. 

Ти крок зроби, а не марнуй життя! 

 

Так часто серця імпульс просто ігноруєм… 

І пропливає повз момент буття. 

Буває роздумами інтерес руйнуєм 

І глушим серця крик без пізнання. 

 

Ви уявіть, що ви проходите пороги 

Бурхливої ріки. І лиш від вас 

Залежить успіх і невдача цього сплаву. 

Несе вода – для роздумів не час! 

 

Ви просто бачите, що треба трохи вліво, 

А потім вправо тільки два гребка… 

Накази серця ви приймаєте сміливо. 

А думати – на плесі, до наступного ривка! 

 

П.С. Сьогодні повернула з Південного Бугу. Перше в моєму житті підкорення ріки. Вчора я позорно проспала і не встигла на автобус, замовлений для нашої групи... Але серце сказало "Їдь!" і я автостопом наздогнала їх уже в Первомайську.... До чого це я? Просто вранці я могла почати думати про наслідки такого крейзі вчинку і точно лишилася б вдома... Теж саме на ріці. Якщо ти починаєш думати - опиняєшся за бортом. 

Вірш написався сам (потім підчищу). 

Мої милі, поетичні друзі,

Не пишіть про "карлика" сонети!

Не робіть рекламу по окрузі...

То даремно! Як ви не збагнете?

Він вже сам в історію вписався,

Хоч звичайна сошка шовінізму...

Він в дитинстві з дітками не грався...

От вам справжній корінь дибілізму

До дибілів ставлюся байдуже

І про Пу писати більш не стану.

Щиро я тобі пораджу друже -

Не достойне бидло п’єдесталу!

Цілуй мої вії,
Рятуй мої сни.
Хай сонце зігріє
Без опіків злих.

Мій рай закатали
У сірий бетон.
На тихім причалі
Мов стогін, бьє дзвон.

Щоб нам не судилося.
Разом зустрінем,
Кохання нам милість.
До тебе я лину,

А час спливає непомітно… 

Я йду дорогою життя. 

Я посміхаюся привітно, 

Коли вдивляюсь в майбуття. 

 

Спинитись хочеться на хвильку 

І озирнутися назад. 

Зробити крок, а потім кілька, 

Скоригувавши плани в ряд. 

 

Ми стільки робимо помилок! 

Вчимося рідко ми на них… 

Несемся прямо, без зупинок… 

Серед зусиль й безглуздих втіх… 

 

Каждый день у метро те же лица 
Вам газетку в дорогу подарят. 
Вроде правда, а ведь небылицы 
Вам с бумажки бесплатной "втирают"... 

300 тысяч тираж... 300 тысяч! 
Каждый день 300 тысяч печатать... 
Не буклетик, а в цвете страница... 
Чьи же деньги за все это платят? 

Я читаю и пульс уже двести - 
Между строк тихо прячется бред. 
Не кладите в мозги эти "вести"... 
Не читайте бесплатных газет!

Когда рождаются дети,
Ангелы сходят с небес,
Улыбки царят на планете
И люди хотят чудес.

Когда рождаются дети,
Они начинают кричать,
Что людям на этом свете
Нельзя людей убивать.

Когда рождаются дети,
Вы все в жизни сделать должны,
Чтоб завтра мальчонки эти
Не гибли в огне войны.

Когда рождаются дети,
Смеется каждая мать.
И каждый из нас в ответе
За их право петь и спать.

И пусть солнце ярче светит,
Когда защитим их сны.
Так пусть же родятся дети,
Каким не познать войны.