Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

Невдача

Невдача. Чому я не Андрухович?
Я б покохав цей світ святий без меж
Я б мандрував між алкоголесховищ
Й Європи стародавніх замків-веж.

Літературу нову українську
Як Прометей, полякам й німцям ніс,
В Торонто, Відні, Празі, Сан-Франциско
Не стримував слухач би вдячних сліз.

Обізнаний з маршрутом домінанти
Я б «курва», «прутень» запустив в ужив,
Стипендії, і премії, і гранти
Я б працею важкою заслужив.

За час численних конференцій, читань
Я б мандрував у світ семи чудес,
Уважним, чуйним оком незалитим
Я б край свій споглядав крізь скло імпрез

Все більше закордонних. Коло жител
Облич і бесід, демонів й наяд
Вкладалось щільно в мовних блиск кульбітів
Автобіографічних ескапад.

Нехай епістолярних злетів овоч
Прикрасить стиглість станиславських нив
Я знаю, чому я не Андрухович
В краю достиглих яблук й зрілих слив.

***

Как сгоревшие звёзды, мы падаем,

Оставляя искрящийся след.

Как наркотик, характеры пагубны

И словам нашим нужен ответ.

Растворяя в дыму алкоголь,

Я ищу тебя в лицах других,

Всё пронзает сладкая боль

И мы пляшем на главах из книг,

Что написаны были не нами

И не нам их читать до конца.

Я хочу захлебнуться глазами

С этого ценного мне так лица,

На рассвете гулять по мечте,

В объятьях сгорать без остатка

На незыблемой высоте,

Где так мирно нам, где так сладко...

Столичні потяги

І кожні півгодини чи то чверть
Міст проминають поїзди далекі,
Годинникові стрілки – Круть і Верть
Несуть думки, наче гілки – лелеки.

І кожен потяг чутно звідусіль
Маленького, як цуценя, містечка,
І проступає благородно сіль
На цеглі автентичній і старечій.

Експреси пролітають, наче мить
У бік благословенних, … , Московій,
Її турбота в три струни бринить,
Народам всім жилося щоб в любові.

До Києва, сільничкою у центр
В ліво-правобережнім караваї,
Під східний джаз і західний абсент
Він мислить, що країну ту єднає.

Вагони рушать тихо в сиву рань
До першої столиці – в славен Харків,
Де влада віддалася без вагань
Сто років тому до дітей кухарки.

І не питай замислено чому
Мені ніколи в місті не самотньо,
На площі, чи на рикну, чи в яру
Я чую реггі стиків-перельотів.

Хай цілий вік вже брязкає, лящить
Залізних колій служби Мельпомені,
В столиці світу, денно і вночі
Доправлять думи поїзди зелені.

Марш батальону "Донбас"

  • 13.08.14, 00:10

1.

На нашу землю сараною злою

Орда ворожа суне й нищить нас.

Та згине пошесть, бо іде до бою

За Україну батальон "Донбас".

 

Приспів.

Вперед, брати! За нашу Батьківщину!

За наш народ! За ту щасливу мить.

Коли розквітне щастям Україна,

І мирний птах у небеса злетить!

 

2.

Ніхто на нашу впевненість не вплине,

Ніхто в бою не переможе нас.

В руках гвинтівка, в серці Україна

Іде в атаку батальон "Донбас"!

 

3.

І прийде день, і чорна зграя згине.

І запанює всюди мирний час.

Будуйте друзі рідну Україну.

Вас захищає батальон "Донбас".

Тому за ким сумую.

  • 13.08.14, 00:06

Так обпікають ніжно почуття, 

Що у душі пустили вже коріння. 

Не хочу іншого без тебе я життя 

Й за принцами примарного гоніння. 

 

Так щемко в серці тріпотить весна! 

Так солодко твої кохають губи! 

Мені всміхається моя твоя душа 

І йде кохання сяйво від усюди. 

Нехай надалі більш ніхто не знає

Никто не знает, как мне ***ово.
Янка Дягилева

Веди рядок за обрій, виднокрай,
Радій, як світлофорить жар майорів,
Оспівуй спокій квітів і не дбай
Щоб хтось проник в душі таємні схови.

Всім байдуже, чи ти на самоті,
Чи осінь патріарха, ніч імперій
Всередині. Слова рви саме ті,
Щоб їх букет був краще біжутерій

Буденних жертв, сумної прози вправ,
Що серед рим шукають люди? Свята!
Легені вільним подихом розправ
Де в думах виноград, часник і м’ята.

Пообіцяй сп’яніння, зелен хміль,
Заводь пташок рипучі геть платівки,
Чатуй нестерпно синню звідусіль,
Де сонця обладунки вогнетривки.

Тлумач таємну мову змахів крил
Метеликів. Складай родинне древо
Всіх гарбузових родичів. На схил
Бджолиних клопотань зійти не гребуй.

Хай вітер тиця по-щенячі ніс
Та вірш пливе по гладям паперово,
Читач не мусить бачить суму-сліз
Не псуй фієсти тим своїм «***ово»!

25 Ват

Якщо на 25 банальних ват
Непревселюдно, «свєточ», ти жеврієш
В провінції чи, пак, периферії,
Не варто вирушать на пошук вад

І плям у анемічної судьби,
Сполохати прозору неміч вулиць
Де ерос і танатос вже поснули – 
Вгодовані на площі голуби.

Не слід ремінісценціям давить
В задусі днів безжальним дихлофосом,
І гуру для невдах – умовний спосіб
Нехай закриє пельку хоч на мить.

Не відкидай, славетний доктор Ху,
Між версій – абсолютно очевидну,
Кинь оком, ну хоча би принагідно
На доказів безвихідь речову.

Бо серед цапів чорних і рябих
Хтось має опинитись відбувайлом,
Не треба винуватить стіна стайні
Що в них дворянський стяг не майорить.

Строчи скоріш свій миршавий сонет,
Да, починати плин не дуже мудро
З священних ясних текстів Камасутри,
Що ж, краще з махабхарат і рігвед?

Між п’яних кораблів і сонця міст
Я бачу, наче зроблений путяще
Наш світ і кинутий напризволяще
Я потихеньку роблюсь атеїст.

Укроп

  • 10.08.14, 13:20

Не знаю, правда, иль обман, 

Но мне вот дачник рассказал: 

«Чтоб урожай улучшить вам – 

Бой надо дать жукам! 

Ведь подлый, наглый колорад 

Усе сожрет. Вы между троп, 

В войне неравной с паразитом, 

Как я, посейте-ка укроп!» 



Богиня!

Ах, если б мне ГОСПОДЬ послал БОГИНИ ТЕЛО,

Имела б в жизни ВСЕ, что только ЗАХОЧУ!) ...
И Статус БЛАГОРОДНЫЙ
в ЭТОМ дело? ...
А может СТЕРВОЙ быть с улыбкой: ЗАРЫЧУ...
Но мне милей всего мое Родное тело...
И Душу я свою так искренне.... Люблю!
Все будет только так, как НЕБО повелело,
Хоть иногда терзаюсь... плачу и скорблю...
Алла Тимошенко

www.Timosenko.biz.ua

Я знову ледь спиняюсь на межі…

  • 08.08.14, 23:58
Я знову ледь спиняюсь на межі…
Лише на мить, щоб знов набрати швидкість!
Одного лише хочеться мені – 
Щоб трохи побороти часу плинність.

Я знов несусь в незвідані світи.
Я знову розірву чужі шаблони.
А поруч посміхаються зірки…
Нема для мого серця перепони!

Обмеження для дурнів і вони
Блукають дуже дивними стежками.
А я несусь крізь пелену пітьми,
Щоб сонце ніжно обійнять руками.

Хай скажете скажена – то пусте.
Ми з вами значить скоро розійдемся…
А в мене серце від пригод цвіте
І інколи душа назовні рветься.