Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

Собаки брешуть

  • 14.07.14, 23:10

Моя бабуся мене научила, 

Що брешуть – лиш собаки на селі. 

А обманювать уміє лиш людина. 

Такий урок втокмачила мені. 

 

Я знов, дурна, дивилася новини... 

І знов розгублена я не на жарт. 

Чи наука у бабусі не правдива? 

Чи вже сусіди гірші за собак? 

Вік

Ой, вік-москаль, ще й чарівник,
Він обіцяє забагато
Мрійливим поглядом брунатним,
Зібравши найсвятіших книг,

Він урочисто так кладе
Долоню. Древні палітурки
Замшілим Кам’янця підмурком
Мовчать. Як завше, деінде

Його акторський баритон
Багатий інтонацій, терцій
Дзвенить, як срібнеє відерце
І проповідує бонтон.

Ось-ось і царствіє прийде
З пітьми правдивих обіцянок,
Крізь оптику по вінця склянок
Ти – Аполлон, той… Бельвердер…?

І істини прості слова
Дрібні, як маковії зерна,
Від радостей малих – к мізерним
Ось шлях, що вік нам повивав.

2014

То є не наші єноти..

  • 14.07.14, 00:52
Навіяно М. Щуром 


То є не наші єноти… 

Напевно… Як могли 
Ми таких зростити? 
Де вони раніш були? 
Невже то України діти? 
Не вірю… 

То є не наші єноти.. 
Заберіть собі назад! 
Як могли в Україні жити? 
Не цураючись наших засад… 
І це наші брати? 
Не вірю… 

То є не наші єноти… 
Ми своїх впізнаєм за версту. 
А чужих потрібно здолати. 
За волю свою золоту... 
Або в наших перекувати… 
Не вірю, що зможем… Але… 


Місяць і корона



Знов посміхається тобі
На шибці місяць паперовий
Він молодик, він вірить слову,
Що рине в далеч голубів.

У нього завеликий ніс
Простецький, як з городу бульба,
Чоло він хилить, от, забудько!
Не пам’ятає казки рис.

На підвіконні снить-чека
Із благородного картону
Зубчаста величчю корона
Царя Гвідона чи Панька.

Від пензля юної руки
Щедроти щирих діамантів
Пасують до чеснот і мантій
І сяють, ніби ті зірки.

Дивись на них крізь синь вікна,
Крізь надвечірній дивний спокій,
Як підростеш ти, синьоокий,
Я мрію, геть піде війна.

2014

Між димом крутяться думки...

  • 12.07.14, 20:39

Я знаю – скоро вже переболить… 

За рік, за два... А може і раніше. 

Дай тільки це жахіття пережить, 

А потім час біду вколише… 

 

Як потім буде дітям пояснити? 

Як їм маленьким донести, 

Що хлопці гинули щоб жити… 

Щоб вільно жити ми могли! 

 

Сьогодні знову на світанку 

До мене стукає безвихідь. 

І знов тягнуся по цигарку 

(Не кину знову вочевидь)… 

 

Між димом крутяться думки. 

Та сльози горло знову душать. 

Невже, ще будуть литися струмки 

Криваві? Невже, це пекло не потушать? 

 

Гуляє тяжка дума хаотично – 

Не привести до ладу голови. 

І хочеться сказати поетично… 

Та лайку все підшіптують чорти…. 



Не треба

Вона благає: «Не пиши!»
Нехай нагострений олівчик,
Не сіпай спокій той одвічний,
Свій вірш-бляшанку не в’яжи

У хвіст давно поснулих рим,
Не бий мовчанки-стін сюжетом,
Хай хто б там не назвався третім,
Поезія – четвертий Рим.

Це добре чутно між рядків,
Чудово видно в сутінкових
Пастельних фарбах – скільки нових
Нездарних суне будяків.

І на імперських схил-полях
Вже, далебі, немає місця,
І варвари так промовисто
Серед найкращих громадян…

І в час «Боромль», «Червоних Рут»
Здіймати каламуть негоже,
Мовчи, якщо ти тільки можеш,
Як кожен, хто підгледів суть.

2014

Молчим


Молчим. Ты там одна,  я тут один... 
И тишина напомнит нам о счастье. 
Как много романтических картин
Я испохабил сам, желая страсти…

А ты хотела нежности земной,
Хотя и в ангельских полётах мысли.
Хотела быть святою и живой,
А я же грешник  - я о теле мыслил.

Ушла... А грусть моя, как едкий дым… 
Глаза так режет - снова льются слёзы. 
Свободен я, а значит - не любим, 
Лишь остаётся тешить свои грёзы.

Ты где-то там одна,  я тут один... 
Коварна ты в молчанье на несчастье. 
Вернись! И прогони мой глупый сплин,
Или убей, дав яда женской сласти. 

11.07.14
                
© Copyright: Виталий Тугай, 2014 
      фото Анны Пасечник

Мила, люба, моя Україно!


Мила, люба, моя Україно!

Я пишаюсь народом своїм!
Я дарую, тобі, Україно,
Вірне серце, та низький уклін!
Я пишаюся подвигом люду,
Що піднявсь за Свободу свою!
Цілий світ цього вже не забуде,
Як боролись за долю твою!
Рідна ненько, моя Україно!
Вірю я, що ти зможеш іти...
Хай Молитва у Небо полине!
Ти розквітнеш, досягнеш мети!

Алла Тимошенко.

Веб-сайт:http://timoshenko.biz.ua/

Мой канал на Ютубе : http://www.youtube.com/user/AllaKolyuchka?feature=watch

На шелковой простыни выгнулось ТЕЛО…



На шелковой простыни выгнулось ТЕЛО…

Оно упиваться Любовью ХОТЕЛО…
 
Нахлынула Нежность,… бутон раскрывая… 

И сладость нектара росою стекает… 

Отдавшись безумству, любимым рукам, 

Два ТЕЛА, сливаясь, неслись к облакам…. 

Дыхание… стоны… хмельные объятья… 

Они перед БОГОМ, как перед распятием,
 
Любили друг друга, отдавшись всецело!

На шелковой простыне выгнулось ТЕЛО….

Алла Тимошенко


Веб-сайт:http://timoshenko.biz.ua/ 

Мой канал на Ютубе : http://www.youtube.com/user/AllaKolyuchka?feature=watch