Я жаждала сжечь с тобою былое,

Упившись закатом, влюбиться в рассвет,

Испив из любви, забыть о покое

И снова увидеть вдали мечты свет,

Но карты раздали, и масть не совпала,

Улыбка ухмылкой сменилась за миг.

Я верила в то, что я не играла,

Но что уж лукавить: ты просто двойник

Того, кто ушёл когда-то в метели,

Забрав всю любовь и сердца тепло.

Я верила в то, что смогу я поверить

(Меня же серьёзно к тебе так влекло).

Но страсть - не любовь и хватит фальшивить,

Не стоит кота за слона выдавать.

В силах лишь время струны исправить,

Но времени время нужно давать

На базаре мудрость продавали

4. відзеркалений.

...і було так дивно мені усе -
хрестом палаючим я на колії залізничній
і похмурі гудзики своїх очей
втопив у погляд здивованозляканий машиніста
і чується - дзінь!
то врізався в мене потяг -
палають вагони і люди
люди з байдужим обличчям як в мене
на мене схожі усі
і теж завмерли палаючими хрестами -
аж раптом впала вода водоспадом на плечі
і стрімкими потоками зносить усе в чорторий
крутить в шаленому коловерті -
порозліталися гудзики-очі
риски-роти блідої шкіри
клаптиками овали облич
обгорілі
прострілені... -
усі врізнобіч
і скрутилися враз в єдине обличчя
й летять у безодні водній в нікуди
і наче крізь плазмову  лінзу впадають у Всесвіт...
і я з поміж зір удивляюсь
у водоверті пульсуюче дзеркало
й бачу своє відзеркалення:
у межах овалу обличчя гудзики замість очей
риски блідої шкіри - зімкнуті міцно вуста
простріли два по краям обпалені -
ніздрі кривого носа обличчя з пап"є-маше,
яке шкереберть
падає в прірву космічну
...у потойбіччі...

3. пневмонія.

коли відлічуєш час не миттєвостями
не секундами
а годинами у дні
лежачи у простирадлах строкатих на топчані -
дивишся тупо в вікно крізь грати
в якому видніється небо -
чекаєш появу птаха в польоті у волі
або ж хоча б почути спів його у вербі
яка привітно хитає вітами у вікні... -
але то марна справа,
птахи у волі така рідкість нині
...окупація бо...
то прсто лежачи на топчані
слухаєш вітер бурхливий і бунтівний -
він то сумний, у задумі
а то веселий, усміхнений
злий і грозний (як у грозу)... -
такий різмаїтий у настрої він!
весь час його бачиш рудоволосим хлопчиськом
зоводіякою
і з обличчям у ластовинках -
бодьоро кличе тебе
вчепився за грати вікна
- виходь!
я знайшов твою люльку
чекаю на тебе у двОрі, віходь
повеселимся на славу!
вип"єм вина
зацілуєм до шалу дівчат
заблукаємо з ними у полі...
досить валятися на топчані!.. -
ледь здіймешся на лікті
з великим зусиллям скинеш ноги
торкнешся ними підлоги
шукаючи ними капці
накинеш піджак
і зійдеш сходами в ніч
у двір...
тихо шепоче листя про щось
про сумне і печальне
місяць то осяє усе
то сховається раптом за хмару -
тернеш сірником (наче блискавка в тишу!)
запалиш
закахикаєшся
й викинеш геть недопал
...тихо навкруг
лише чути звуки віддалених вибухів
і стрілянину
...війна...
вертаєш до хати
під простирадла строкаті
лягаєш на топчані
а вітер... - вітер сміється
мов, як я ткбе піддурив
не вітер
зрадник за гратами у вікні...
кахикнеш
- ...та ну його... -
і заснеш
без надії на завтра...

Я плесну в бокал сухой мартини,

 чуть добавлю марочный коньяк

Твоего неслушный край бикини

мне шепнёт: "И водки - наверняк!"

 

Станешь ты желанною красоткой

мы с тобою улетим в ТАР-ТАРА-РЫ

Твои тёмные ажурные колготки -

ключ ко страсти запертой двери

 

Всё внутри волнующим аккордом

 зазвучит, прогнав из тел покой

Твои пышные испуганные бёдра

 задрожат в желаньях под рукой

 

Шелковистых губ прикосновенье

 соскользнёт к набухшему соску

И твой стон - соседей  "на измене"

 стукнет жаркой дрожью по виску

 

Тихий блюз, лаская нежно свечи,

 меж Сердец натянет туго нить

Ты положишь ноги мне на плечи,

 приглашая страсть меня испить

 

И я ночь, блуждая жадно взором

Пока в окна не заглянет нам заря,

 Буду ласк изысканным узором

писать нежностью на теле у тебя

как глуп наш мир,каким бы, совершенным  ни был...как глупы мы,пытаясь перепрыгнуть над собой...над чувством неба,и полетом над глубокою рекою...любить могли бы...но забылись незабвенной красотой...жестоким миром, обрекли себя мы невзначай...забыв про время,уготованное былью...любить могли бы,позабытую печаль...но оторваться от полета, к сожалению мы не в силах...пройдут века,и мир останется...самим собой...и унесется он, в далекую, глубокую пучину...забыв про тех, кто восхищался ним, теряя золотое время...кто жизни не жалея,защищал его...свободен он...и никому он, ничего не должен...кричит он нам,сквозь бесконечные, его года...живите люди, и цените близких...ведь вам даны бесценные года...

2. веремія.

занурив перо у чорнило
й старанно шкрябаю букви.
згідно правилам каліграфії
виводжу в життя по білому в рисках паперу,
уперше в своєму житті
пишу слово чорнилом (шість років тоді було)...
а що ж то за слово перше?..
не вгадаєш нізащо -
бо не "матуся", ні, а - "рама".
лише зараз,
на схилі років збагнув
сакраментальність першого слова, одягнутого у чорнила:
рама - простір мого існування,
доля моя,
мій хомут, якого люблю
...бо мушу.
а ще я люблю тумани,
вечірню зорю і розсвіти -
особливо влітку,
коли трави і квіти косами
вплітаються в раму мого буття,
коли тополя, верба і калина
ведуть суперечки із світом,
а річка
тоненькою синьою стрічкою
окреслює коло арени цирка -
там малесенькі люди
стріляють водою з пістолів,
з піскОвих гармат і танків
випулюють різнорозмірні й різнофігурні
кольорові льодяники і драже,
розсипаючи цукор у полі бою,
гатять
карамельковими ракетами,
а іграшково кріхітні винтокрили
і пластмасові літачки
кидАють зверху кульки,
що лопаються і спадають
золотою щедрою зливою...
і люди! - співають весело
і йдуть у атаку у танці (наче в балеті!),
обіймаються
і фантани пускають з очей... -
я розсміявся!
від сміху впав аж у крісло.
нюхаю нашатир,
щоб не з"їхати з глузду
і не втратити дійсність, реалність під старість...
- ох! розсмішили ж мене війною!..до сліз -
хапаюсь за кулькову ручку
і на папері виводжу каряво - РАМА -
...аби не забути дитинство...