Так само як буває пустосміхДо мене зачастило пустощастя,Коли я забуваю все і всіх,Підпалюючи спогадів манаття,І, пурхаючи в легкість пустоти,Дивлюсь як шахи з дошки полетілоДонизу все, туди до самоти,Де так безжально, прісно і безкрило.

А знаешь, ты меня успокоиланет,правда, не то,чтобы часто,но это меня беспокоилотвоё состояние и безучастие...жизнь кровоточит и часто лупцует,а время не лечит - криворукий доктор,оно штопает и просто рубцует...Внутри камень и что-то оторвано,а что-то разбито,отхожу в сторону...Ты же спокойная и всегда браваяво взоре искры,в голосе колкости...всегда правая и всё по полочкам - завидую твоей стойкости!Потом пойму,что всё игра - бутафория:что зря,что можно было бы...,да только это - другая история...

Читати далі...

Як мало треба щоб зрадітиІ як багато щоб прийти,Щоб написати, подзвонити,Сон розірвати німоти.То все легке коли ми діти,Дорослий розумом живе, А це немовби як хворіти,Дивитись в дзеркало криве,І рік за роком щохвилинуДолати й кривдити в собіТу, щастям сповнену дитину,І вікувати у журбі.

Що, скажи мені, наше “кохання”Із тобою мені принесло?Невичерпні глибини страждання,Незлічене принижень число.І чи можна сказати “він зрадив!”,Як потрапивши в той буревій,Шквал емоцій, мінливості градів,Я від тебе сховався у Ній?А тепер здалека споглядаю:У щоденності хтивих марнотПослідовники радо вступаютьНа кохання твого ешафот.* фр. ;chafaud — «театральні підмостки»

Уж не знаю, кто был самым первым,что случилось,что сделал он...только с тех времён,самых первых,недолюбливают ворон...В чёрной стае и клюв и перьявсё и вся - вороного крыла,упаси тебя Боже белымв стае вылупиться из яйца!И не важно о чём ты грезишьи ни помыслы, ни делабудь ты Ангелом - должен быть белым!Но не чёрным - такие дела...

Привет, мой Свет! Ждала. Скучала. Не знал? Устав от суеты Стояла долго и молчала. С котомкой бед последних лет. Когда-то теплый легкий бриз Ласкал во мне живую душу. Предощущеньем был и ты… Вода, любя, дразнила сушу, Сверкая сотней ярких брызг... Хранимой от людского горя, Лучами нежными согрета Росла… и Солнце, и цветы – на радость мне, рожденной летом. Дитя любви земли и моря… Под грузом прожитых мной лет Девчонки милой больше нет И лишь тебя, как...

Читати далі...

Лиш бездоганне почуття Не крає жалем твою душу. Я зазирнула. Вибач, мушу, Бо те є сенс мого життя. Тож видихай усі образи... Такі гіркі... Нехай летять Кудись подалі. Не простять Ті, хто без розуму. Одразу Відкрий легеням Сонце й світло, На вихід - лихо. Вже помітно - Не маєш стільки гіркоти І більш чистішим станеш ти. Наповнюй сяйвом свою душу, А я - до інших. Вибач, мушу.

[Приєднана картинка] Осиротелый блеск дорог И тихий шелест шин над ними, И, еле слышный, ветра слог Под небесами голубыми. По крыше дома и окну, Когда я спал, дождь прогулялся. Но к пробужденью моему, Он в небеса опять поднялся. Он был не грустным, нет - отнюдь, Светился радугой цветною. И я коснулся её чуть, Сквозь расстояния, душою. Стеклом стекала капли дрожь, - Я провожал её глазами, - Никак я ей не мог помочь, Была ведь матрица меж нами. Дождь мне оставил...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Сумнівні тіні дня розтали... Мені не буде вороття - По сходах в небо - від буття, І вже не грішними ногами. Вгорі лунає дзвін криштальний… Чи чує хтось його іще? Лиш Той, що небо стереже Від тих, хто не збагнув нірвани. Він смертю гоїть людські рани. Душевні та тілесні теж. Дарує простір весь без меж Тому, хто день прожив останній. Дарує мить, щоб все згадати. Від перших кроків у житті До дня, коли на самоті Збагнути, як ...

Читати далі...

От высот еды До высот мышленияМного лет езды, Тайна искупления,Поиски вины,Поиски невинности,Взгляд из-за спиныСтрасти и повинности,И влечёт нас страстьВ высоту мышления,Где еда, как сласть,Богопоявления,С ним глубины станьНа хлеба намазывать,Чтоб пороки тайнДобротой наказывать,Чтоб услышав гласЗвёздной гололедицыЗасветился глазРазумом МедведицыАвтор: Геращенко Сергей Иванович Sengey ...

Читати далі...