[Приєднана картинка] Осиротелый блеск дорог И тихий шелест шин над ними, И, еле слышный, ветра слог Под небесами голубыми. По крыше дома и окну, Когда я спал, дождь прогулялся. Но к пробужденью моему, Он в небеса опять поднялся. Он был не грустным, нет - отнюдь, Светился радугой цветною. И я коснулся её чуть, Сквозь расстояния, душою. Стеклом стекала капли дрожь, - Я провожал её глазами, - Никак я ей не мог помочь, Была ведь матрица меж нами. Дождь мне оставил...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Сумнівні тіні дня розтали... Мені не буде вороття - По сходах в небо - від буття, І вже не грішними ногами. Вгорі лунає дзвін криштальний… Чи чує хтось його іще? Лиш Той, що небо стереже Від тих, хто не збагнув нірвани. Він смертю гоїть людські рани. Душевні та тілесні теж. Дарує простір весь без меж Тому, хто день прожив останній. Дарує мить, щоб все згадати. Від перших кроків у житті До дня, коли на самоті Збагнути, як ...

Читати далі...

От высот еды До высот мышленияМного лет езды, Тайна искупления,Поиски вины,Поиски невинности,Взгляд из-за спиныСтрасти и повинности,И влечёт нас страстьВ высоту мышления,Где еда, как сласть,Богопоявления,С ним глубины станьНа хлеба намазывать,Чтоб пороки тайнДобротой наказывать,Чтоб услышав гласЗвёздной гололедицыЗасветился глазРазумом МедведицыАвтор: Геращенко Сергей Иванович Sengey ...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Ты помнишь Марс? В тот раз мы проиграли.Самоуверенность – ошибка той войны,Чьи дети мы… но нет на нас вины,Другой планету эту мы не знали.Свободы воздухом пьянели, полной грудью,Сильны, красивы, пыль стряхнув с одежд,За баррикадами… мы верили, что людиСтоять готовы не смыкая вежд.Все дети Марса сложены как боги.Нас не пугали ни угрозы, ни блокады,Ни дымный яд, ни каменные грады,Не выбирали мы свои дороги…Один лишь миг – и нас с тобой не стало.Безумен враг в жестокости...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Бесстрастен день, безумна ночь...Давно должна прогнать я прочьВодоворот сумбурных мыслейИ не искать спасенья в смыслеНенужных фраз и ложных слов,Ошибок сеть – весь мой улов...Мне не вернуть покоя дней -Чужой вдруг стал себя родней.Сколь ни далёк – безмерно близок…Порыв высокий так же низокКак снег чистейший - втоптан в грязьВ тепле весеннем растворясь...***Чем мимолётней, тем опаснейМечты забытых мною дней.И чем мечта твоя прекрасней,Тем поскорей забудь о ней.

[Приєднана картинка]Слёзы? Разве? Это СчастьеБьется с болью в каждой клетке,И взрывая все мембраныПтицей рвется прочь, из клетки…Но в свободе нет покоя,Там пространство, что безлико,Там рассеянное горе,Где ни стона нет, ни крика...Безутешна, молчалива,Бесполезно вольна птица...Ей, чтоб снова стать счастливой,Нужно горечи напиться.И себя превозмогаяВновь влачит земные доли.Ярко Фениксом сгораяОбретает болью волю.

[Приєднана картинка]Тяжелый труд моей душиНе оправдает леность тела.Здесь, от людей вдали, в глуши,Она и плакала, и пела…И в заточеньи, Бир Тенгри,Из органического пленаОна светилась изнутри,Чтоб не познало тело тлена.

[Приєднана картинка]Якщо розглянути в цілому,То Доля кожному своя...Дрібничка-часточка - це я,Він і вона, звір, птах, Земля...Кохання, єдність - шлях додому.І тому, хто його шукаєІ зрозумів, що він є доляЧи хвиля... у загальнім полі,Той вже не матиме і воліВ полоні Щастя. Грати має.

[Приєднана картинка]Коли чуже тобі болитьЗгадай, що й ти – фрагмент ЖивогоІ уяви, хоча б на мить,Як все твоє болить у Нього…Якщо ж відчуєш, як страждаТе безневинне янголятко…Гріх материнський? Ворожба?Звіряча вдача його татка?Несе батьків-дідів гріхиТой роду паросток – дитина…Що віддаси у спадок тиСвоїм нащадкам? Кров не стине?Чи може роду твоєму Жаліє простору планетаБо ти є ланка в ланцюгу Мов павутиння, злі тенета…Чи схожий ти на хробака?Забув, де є твоє коріння?Рослина хвора і...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Мій любий, Сонечко не грiє,Коли тебе немає поряд –Десь там, за обрієм, де мріїЗлітають в небо, сяють зоріЯк діаманти в оксамитіТа в сонній вранішній блакитіСам Місяць Сонце зустрічає,Думки мої. За небокраєм…Там, де твоя душа пречиста,Слова збираю я в намистоКоштовних спільних почуттів.Колись давно зреклась віршівІ поклялася не писатиВ молитві Богу… Як не знати,Що покарання неминуче?Тримала слово. Вірш останнійВогонь забрав собі охоче,Забула рими. Спокій хочеТримати й далі у...

Читати далі...