Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

«Голова у меня отвалилась...»


Голова у меня отвалилась... Вниз упала, в траву укатилась. Покатилась туда, где река. Где в реке плывут вдоль облака. Где вода унесёт её в даль, голова уплыла, ей не жаль. Тело бросив одно на лугу, я покинуть никак не могу. В нём осталась так много меня. Все те мысли, что день ото дня, били сердцем о твердую грудь, голове не давая уснуть. Там желания, сны и мечты. Там весь я и.. конечно же, ты. Наша музыка, серии нот, старый год, новый год, круглый год. Безалаберный ласковый гам, я его никому не отдам. Это наше и только для нас, в этот раз, прошлый раз, каждый раз. 

Тонут в зелени лета глаза. Горизонт почернел. Там гроза? Вниз прольётся холодным дождём. Мы под ним новый день подождём... Мы промокнем и будем одни, словно в старые добрые дни. Навсегда бы остаться твоим, пусть утонем мы или сгорим. Я так долго и страстно мечтал, превращая все чувства в метал. Я ковал их и гнул, и точил. Я доспехи из них получил. И был счастлив в своей скорлупе, что один, что в ревущей толпе. Мне казалось весь мир будет наш... А по факту всё это мираж. Пелена застелившая взор, моих мыслей поруганный вздор. Бред забывшего все имена. Сон внутри бесконечного сна. Хлыст ударивший прямо в лицо, смерть порвавшая жизни кольцо...

Голова среди трав и цветов, сколько мыслей в тебе? Сколько слов? Сколько вынесла ты из меня, с плеч сорвавшись всё это храня? Что там слышно когда ты вдали, за две тысячи лет от любви? Что молчишь? Почему тишина? Ты хотела остаться одна? Ты забрала глаза и язык. Я не вижу, но вроде привык. Я не слышу. Кому нужен слух? Лучше сердце в количестве двух. Лучше мир за кровавым окном. Вон ракета, вот вспышка, там дом. Сверху космос, мерцание сфер. Тут внизу глупый мир полумер. Воздух горький на вкус, как полынь, холод шепчет: забудь и остынь... Ветер пляшет и вьюга поёт. Мысли рвутся куда-то в полёт. В небе клином зимующих птиц, за границами смазанных лиц, за порогом надежды и зги, ты с собою забрала мозги. Рот забрала, оставив слова, как мне жить, когда ты не жива? Мне теперь даже некуда есть. Голова, ты мне мстишь? Это месть?... А в ответ, как всегда, тишина... Я один буду здесь, ты одна. Море в нас поцелует песок, заполняя следы чужих ног. Смоет их унося за собой, за холодной, соленый водой. Растворит и оставит одних, вот и всё... Вот и кончился стих.

© William van Warg

За пером чорнильним.

Пером чорнильним - коло в розмах!
В безобрій зрушу небокрай
Та зазирну у Всесвіт ночі,
В зіркові очі 
Та за грань
Струминних променів в структурі
Пірамідального буття,
У несвіт,
Фальш,
У небуття.
Туди, де час сягнуть не може -
Війна відроджень там...війна.
Там у люстерках плазмовидних
Взаємознищення світів
Та перетворення гібридні,
Зубовний скрегіт в темноті.
Там всі подробіці містерій!
Шляхи, якими йде життя... -
Воно ad astra,
Прагне ери,
У трансі,
В пісні та святах.
Там все живе та все бездушне 
У метушливості своїй
Крихке, розламне та розрушне,
Жертовне в лютості стихій.
Все тимчасове прагне крапки
Та пам"ятає про межу -
Свічу запалюють 
Та рампи
На славу правлять.
Стережуть -
Аби з Фортуною у танці
Не розкрутитись в різнобіч,
Як сонячні протуберанці
В біду, у розпач, вічну ніч.
Бо згине все -
Птахи, тварини,
Рослинний світ та світ людський...
Не дай нам, Бог, такої днини!...
Я зачиняю світ вузький -
В який невмсно зазирнулось,
За коло креслене пером,
Чорнильно крапкою замкнулось.
Та за невидимим замком
Билину думаю нескладну,
Пірнаю в мрії мов у сни... -
Були ж билини у баладах?...
Були та є!
Куди ж без них..................

у різдвяну ніч

  • 23.12.25, 14:16
як зіграють мені музи на бандурі
про зимовий вітер, вітер студний,

як вирують, бісом крутяться сніги
(кучугурами вляглися під дахи).

як зіграють мені музи на бандурі... -
я порину у свої за мрійні думи.

та заслухаюсь в каміні як нуртує стуг,
завиванням у кружлянні завірюх.

і огорне раптом в затишок самотність,
у тепло камінне, в тишу, у дрімотність.

тихо вляжеться, засне на коці пес.
і проллється в душу мир та спокій від небес...

...аж ось... - зірочка з"явилась у віконці!
наче кликав хтось, тримав її в долонці.

я здивований підскочив до вікна,
аби глянути... - там що за дивина?

...а там янгол вже вітри усі розвіяв.
- ...всіх з Різдвом Христовим нас! Його славімо! -

янгол славу провіщав по всій землі!
і раділися дорослі та малі.

золотився усміхався в небі місяць
над полями, над лісами та над містом,

повключалися свічками вікна хат,
в іскорках засяяв білий-білий сад!...

...як зіграють мені музи на бандурі -
я порину у святкові мрійні думи,

що ніколи вже не згаснути отій
зірки свтлої любові та надій.

...і зіграли мені музи на бандурі!
у зіркову ніч, у місячну та студну.

біля ніг розлігся, спить на коці пес.
мир та спокій ллється в душу від небес......

З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!

******студний - грудневий
******стуг - вогонь, вогнище, багаття, ватра
******коц (тут) - невеличкий килимок, ковдрачка

«Не я»


Тычет в небо шпилем,
Мне чужой костёл,
Ветер теплым штилем,
Дразнит мой костёр,

Город пахнет жаждой,
Звёзды рвут края,
Я клянусь им, каждой,
Это был не я...

© William van Warg

у снігопаді

у зморі місто спить в обіймах ночі.
спадає сніг у сяйві ліхтарів.
зітхання вітру в тиші цій як злочин,
коли усе у тиші білих снів.

у ночі цій утаєна знемога.
кружляє сніг у холоді мовчань,
які імлою білої тривоги
у спогадах закохань та кохань -

там суєта і сміх, шампанське, квіти.
там незбагненно дивний світ!
а тут - зима бліда, струпка, сухітна
закута, скута в непрозорий лід...

але здаля лунають срібні сурми -
розгорнуті знамена шумних свят!
крихкі мережки кружають ажурні
та метушаться, шумно гомонять -

гукають казку (може, чародійство?...)
у втомі ночі та у тиші міст.
аж недарма бурхливий та іскристий
їх вільнодумний водевільний зміст.

свята вже поруч, ось вже, очі в очі... -
вже блискітки у тиші білих снів,
коли тривожно спить в обіймах ночі
у зморі місто в сяйві ліхтарів.

з настрю (тобі дозволено Богом...)

тобі дозволено Богом складати якісь вірші.
розпоряджатись життям як тобі заманеться та хтозна-як.
любити жінок, горілку та з м'ясом борщі.
трактувати зло та добро абстрактно, байдуже, абияк.
тримати в кишені ключ від вагомих дверей у духовний свій храм
та дріб'язковість вважати як щось величним, величне ж - мілким.
полюбляти розумні розмови із мареннями на пополам.
суперечки по суті зі світом та із собою самим.
протиріччя занурити в п'яний задушливий чад
та озирати навколишнє з-під обважнілих повік
як абсурднокумедний щоденний ляльковий парад. 
...і ліків немає від того...і часу кінчається лік.
мовиш, бурмочеш вустами пошерхлими в дим
- ...усе не так просто! хоча спочатку вважалось таким простим...

«Лепесток»


Лети, лети лепесток,
Через запад, на восток, 
Через север, через юг,
Через вереницу вьюг, 
Через ночи без огня, 
Сквозь такого же меня, 
Сквозь небесную ваниль,
Через прах, и через пыль. 

Улетая ты кружись, 
Уноси проблемы ввысь,
Прогоняй мою печаль, 
За Луну, куда-то вдаль,
Мимо звёздной пустоты,
Где во тьме поют киты,
Возвращайся, сделав круг,
Словно самый верный друг.

Будь со мною заодно, 
Пусть внутри кипит вино, 
Проглоти весь мой неон,
Шумных улиц тихий стон,
Облети застывший мир,
Среди пленников квартир,
А коснёшься ты земли,
Быть по-моему вели.

© William van Warg

з настрою (втрачена пісня...святкове)

1.
собі самому в самоті
по вінця чарку наливаю.
себе зі святом привітаю
та за пустий присяду стіл.
лиш хліб та сало, огірок -
ото і вся моя трапеза
у час, коли іду по лезу
і як останній кожен крок.
мене пригорне п'яний сум -
думки сховає у тумані
надій якихось, у омані,
у цю пусту зими красу -
холодну, сіру, у вітрах,
ще й з мокрим снігом та дощами,
що льодом голим під ногами,
скляні вмерзають на гілках.
...то ж, мимрю щось там в темноті
про сум, про зиму неприглядну,
про цю війну дебільну, кляту!
про тишу мертву в самоті...-
немов виспівував слова.
та враз схилилась голова,
мене зманив чаклунний сон,
в безвихідь, в хату без вікон.

2.
...прокинусь ранком весь ніякий.
папір розкиданий зім'ятий
навколо мене наче сніг... -
то ж, пісню скласти я не зміг.
а розпочав свій новий день
холодним душем, пивом білим
(на опохмєл воно не хіло),
шуканням слова до пісень... -
пісень, що вчора я не встиг
зафіксувати на папері -
зімкнулись віка наче двері,
Морфей здогнав та переміг.
та не знайду ніяк тепер
тих слів проспіваних уночі
(такі магічні та пророчі!)...
немов би наче хтось їх спер.
просив у Бога помогти -
що не за славою в гонитві
згадати хочу у молитві
слова... - знаменами нести!
...але все марно та дарма!
не пригадав чарівну пісню.
вона є втрачена...невмисно.
виходить, облизня спіймав.

з настрою (між іншим, щодо...)


ми всі однотипні в різновиді дивного світу природи.
поруч диких стихій руйнівних співіснуємо, тому що ми симбіонти.
хоч підступні та хижі, нищителі інших життів заради розширення площ
та комфорту свого існування.
так улаштовані всі ми в жорстокості безкомпромісній...

...а над землею з землі світ рослинний прямує до неба!
чи навпаки - світ рослин проростає життями у землю.
від океану річки згори в океани спадають -
забинтовують світобудову у води цілющі відтворень.
чи вистачить сил їм втопити безглуздість людської жадоби?
крізь розум та душі спаданням стрімких водоспадів
обмити свідомість людську до глибин усвідомлення сутності світу природи -
світу, який балансує у симбіозі на ґрунті буття?.........

з настрою (відторгнений...)


все якось так змінилося одразу...
і онде там, за брамою відторгнення
маячить світотінями буття у сьогоденні.
всі кажуть, там, за брамою цією розстріляно гуманність,
згвалтовано усі чесноти людства та кинуте зі сміхом звірині
на остаточне знищення...
того не може бути! маячня!!!...
то поголос людський...і, певне, з переляку.
тому що там орудують рашисти (орки, вбивці, злодії, кати) -
голодна зграя, зомбована у злиднях в зненависті, ідеями рашизму...
во істину, війна - ганьба...водночас і трагедія народів.

...за брамою відторгнення буттям у сьогоденні,
в оборі часу загнаний у кут
п'ю каву.
плутані думки розплутую...навіщо?...
а дивний дощ ледь чутний о цю пору нашіптує імжею молитви...вустами Бога?
а чи ні?...від мене Богу?
невже відторгнений у світі від буття я ще на крок наблизився до Нього?
...в умиротворені бо приспана тривога.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
359
попередня
наступна