Захотелось стихи сложить...

                 Тебе.

        Захотелось подругой стать...

                 Судьбе.

        Разукрасить мечты твои...

                  В тон.

        Не исчезнет любви пускай...

                  Сон.

        Захотелось тебя обнять...

                  Вдруг.

        Захотелось тепла твоих...

                  Рук.

        И увидеть в глазах мечты...

                  Блеск.

        Слушать, видеть и ощущать...

                  Всплеск.

        Мысли той, что станет главной

                  В тот час...

        Захотелось сложить стихи...

                  О нас!

Забыла я тебе сказать,

Что видела во сне,

Как неземная благодать  

Сошла с небес ко мне,

Как солнца лучик согревал

Те мысли о тебе

И спать мне вовсе не давал

Жила, как - будто я во сне...

Увидела тебя и полюбила сильно так,

Как солнца луч, ещё  сильней...

Но нет... люблю я как....

                                                                           P.S напишіть як сильно ви любите, на що                                                                                                       схожа ваша любов....

Писати про тебе? Не зможу… Як завжди
Не вистачить бажаних правильних слів…
Писала б про правду – нема тої правди,
Панує зневіра на нашій землі…

Пером змалювала б безхмарне я небо,
Та смог затуманює всі небеса…
Й про мову писати напевно не треба –
Уже так потоптана мови краса…

Доволі лиш горя, нещасть, катаклізмів,
Та мабуть не треба писати й про них,
Бо нам і в житті вистачає тих слізних,
Зчорнілих рядків і розламаних криг…

Напишу про долю. Чи краще не треба?
Бо що то за доля, що сіє лиш зло?!
Я б стільки віршів написала, та ще би
Дізнатися тільки писати про що…

Світ у війнах потопає,

Захлинаючись від болю.

Від ненАвисті й печалі,

Й  від жорстокої сваволі.

 

Зупинись на мить, людино!

 Ти все знаєш і все можеш.

Бо з усіх створінь єдина

Створена на образ Божий.

 

Зазирни у свою душу –

Як побачиш, то жахнешся.

Ти ж сама себе придушиш,

Темнотою задихнешся.

 

Ти усі закони Бога

На свій лад перекрутила.

Бо мудрішою від нього

Стати раптом захотіла.

 

Та забула ти, людино –

Є творець і є творіння.

Є художник і картина.

Є сіяч і є насіння.

 

Станьте всі ви досконалі –

Дав нам заповідь Учитель.

Неймовірно? Ні – реально!

Тільки треба захотіти.

 

Нам Господь ВСЕ відкриває –

Та не вміємо приймати.

Нас до миру закликає,

А ми хочем  воювати.

 

Нам Він розум відчиняє –

Шлях до мудрості прямий.

А ми у зло все обертаєм,

І кричимо – іще відкрий!

 

То ж зупинись хоча б на мить, людино!

Відчуй надійний захист теплих рук.

У люблячого Батька ти одна дитина.

І Він спасіння твого хоче, а не мук…

 

І знов не спиться. За вікном давно
Серпанком ніч все вкутала охоче.
На «ти» ми з нею стали вже давно,
На брудершафт п’ючи біль опівночі.

Із присмаком солоної сльози
Й солодкої усмішки, визнать мушу, –
Її цілунки – подихи грози,
Її вино немов бальзам на душу.

Я меняю тебя в себе!
Я сначала прочту всю книгу,
Чтобы суть всю понять вполне,
Разгадать всех событий интригу…

Я читаю и вижу фарс!
Ах, вот нет, вижу я много правды,
В новой строчке я вижу шанс,
Уничтожить все с прошлым канаты…

Может где-то, я книгу кляну!
Но во многом я ей благодарна,
Я не в силах пенять на судьбу,
В этих строчках ведь есть доля правды…

Не было солнца и не было звёзд.

Не было счастья и не было слёз.

Не было сердца и не было жизни.

Не было пламени, не было искры.

 

Не было блеска в зелёных глазах.

Не было красок на белых холстах.

Не было утренних ласковых слов.

Не было сладких хмельных вечеров.

 

Не было нежного светлого взгляда.

Не было просто тебя со мной рядом.

Не было мира и не было грёз.

Это всё Ты мне в подарок принёс.

МЫ ЕДИНЫ.

«»»»»»»»»»»»»»»»

Сердце—к сердцу !

Рука —к руке !

Зная,верьте !

В облике

Диска Солнца--

Лик Творца.

На сердца донце--

Его Частица.

Тем Едины.

Он Делим.....

Он Родимый

В нас.Мы-с ним.

Оживляет

Плоть любую.

Проявляет

Себя в ней.В суе...

Познаёт

Он в нас Себя.

Наделяет

Собой,Любя.

Изначально--

В мыслеформу

Идеально

Вдыхает норму

Века жизни.

А пробил час--

У самой тризны--

Огонь угас.

Удалился:

Ввысь—по Нити....

«Растворился».

По—наитию...

Понимаем :

Мать—Отец

Он—Природа--

Наш Творец.

Мы Едины.

Мы—в Творце!

И незримо

Все—в Яйце.

Отделяясь,

Входим в Явь.

Возвращаясь

Снова в Навь.

Цикл за Циклом...

Ночь за Днём

С новым Ликом

С Ним и в Нём.

По—спирали--

Сверху--Вниз

Развивали

Сознанье из

Жизни к Жизни,

Входя в материю.

Прийдём одни

И подходим к Двери

Мы.--Круг замыкается

Приходит час

И Он Является,

Встречая нас.

 

*******      / май 2010 года /

Які яскраві й неповторні зорі.

Вони у вічності бездоннім морі

Купаються щоночі до світання,

Хоч кожна ніч для когось з них остання.

 

Вони світлі гімни Творцеві складають

І неустанно його прославляють.

Одні більш яскраво, а інші тихіше,

Та кожна  із них в небі слід свій залишить.

 

У нашому світі усе проминає,

Та тільки безслідно ніщо не щезає.

На Землю усі ми приходим, як зорі, -

Яскраві і чисті, як небо прозоре.

 

Невинна душа у світ цей приходить,

А в піднебессі зоря нова сходить.

Й щораз яскравІшою буде ставати,

І дУші споріднені в небі шукати.

 

Є зорі, що світять прекрасно і ясно,

Та в декого ще за життя вони гаснуть.

Так часто людина зорю свою тушить,

Бо голос небесний в душі своїй глушить.

 

Як час вже приходить з землею прощатись,

І в лоні Творця із зорею з’єднатись,

Два Ангели душу прийдУть зустрічати

Й на шальки терЕзів життя все складати.

 

Чи світла чи темна сильніш буде гирька?

Погасне у небі іще одна зірка…

Як чорною була душа на Землі,

Навіки пропАде в холодній імлі.

 

Якщо ж душа світло в душі не втрачала,

Й дорогою правди завждИ прямувала,

Погасне вона. Та залишить від себе

Зірок яскравІших ще сотні у небі.

 

Навіщо ж зіркИ передчасно гасити?

Якщо можна світ яскравІшим зробити.

Лампадкою бути в житті золотою,

І люди засвітяться поруч з тобою.

Ты спрашиваешь, верю ли я в Бога?
Да пожалуй, что верю, есть там Кто-то.
Посещаю ли собрания воскресные?
В воскресенье по телевизору всё самое интересное!
Насчёт десяти заповедей - вроде исполняю.
Ну так - не завидую, не краду, не убиваю.
Хотя иногда, конечно, терпения не хватает,


Но это не в счёт - с кем не бывает?
Отдаю ли я десятину Богу?
Это десять процентов плюс тринадцать - налоги…
Что-то выходит многовато.
А жить-то на что? Жить-то надо!
Зато родителей почитаю -
Деньги два раза в год высылаю.
Курить - бросил месяц назад.
Два раза в разводе, но снова женат.
Но в этом меня нельзя винить -
С такой женой невозможно жить!
Ну что там ещё надо твоему Богу?
А!.. Пить - не пью. Ну, совсем немного.
И то по праздникам, в компании.
Как трезвым быть, когда все пьяные?
В общем, как говорится, живу - не парюсь.
Верить - верю. Грешу - но каюсь!

Визг тормозов, потеря сознания,
Пульса нет, нет и дыхания.
Придётся ещё раз повторить монолог,
Только на этот раз слушатель - Бог.
Свечки за упокой пусть ставят внуки.
А я, господа, умываю руки.

Ирина Орлова