---
наново переглянута історія героїчності і самопожертви в непростий час.
Вона возвеличила Його... зробила Його центом тяжіння для всієї країни... Хто зна, можливо це й була Його половинка.., Яку Він кинув на поталу катам...
--- Обізвана відьмою через багато років стала священним символом...
фільм Люка Бессона, в головній ролі Міла Йовович... емоції від перегляду
---
хм, чого тримайся? тому що нове й нечуване досі... 
жанр щойно освоюю, але як і казав - для тебе щось зробити постараюся 
...
Що ж пані та панове, леді і джентельмени, мадам і месьє, хлопці й дівчата - запрошую на перший трек нашого ай юєського альбому (надіюсь з часом варто таки буде випустити диск у світ)... На жаль технічні труднощі не дозволили скомбінувати його заразом з іншими учасниками нашого клубу та в майбутньому проблему має бути подолано...
ПЕРЕДІСТОРІЯ...
... Море, Крим, пляж... завершення "бархатного" сезону... Чоловік на напівпустому пляжі ніжиться на сонечку і під розмірений плюскіт хвиль та споглядання засмаглих тіл відпочиваючих красунь непомітно засинає... В сні красунь з`являється ще більше, ну, саме ... аж тут несподіваний телефонний дзвінок (ось це ще тре буде накласти на музику) дівчина запрошує на зустріч, здається знайома... зі сну буркнув що приїде і тільки потім усвідомив, що проїхати то тре буде пару сот кілометрів для зустрічі...
Була не була, він же романтик та й машина під руками - помчав... 
а далі геть несподівана розв`язка ситуації... 
кліп махнути можна запросто 
ну, що там говорити, запрошую до твору і історію вже мені коли що дорозказуєте...)))
---
Ну й питаю ніяковіючи
, як вам історія?))
не повірите, пару раз закидав, але конвертація геть зконвертувала...( але відступати наразі нікуди бо ІНТРО... є інтро, а перший млинець - блюду не указ 
, на кшталт того ...
отак і вийшов увечері, глянув на захід сонця - краса то яка... і добре, що муза є, хай що, що віртуальна, але такої годі де інде найти у вірті, так то 
... користаючись моментом вітаю усіх зі святом сьогоденішнім - Введення... фактично скоро і Новий Рік 
...
бали не пропоную, конвертація сьогодні на сайті не та якась, та цікава ваша думка (як і завжди))
схоже на інтро?
P.S. до музи))...
Шановне товариство!
Нехай недруги вважають, що згасли вогні баталій і пригод, нехай думають, що нажахали нас кризами, морозами і хворобами, але справжні мушкетери і взагалі хороші люди не здаються негараздам...
Прорвемось! 
ОДИН за Всіх І всі ЗА!!!!!!!!!!!!!!! 
Запрошуємо всіх бажаючих на корабель кохання, пригод і всілякого шаленства в хорошому сенсі слова
прекрасним жінкам - море квітів ...
...
мужнім чоловікам - вітер адреналіну ...
--- незабаром... НОВІ СЕРІЇ пригод мушкетерів на I.UA сезону 2009-2010 років!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! 
P.S.
////............................................ для товариства
---
Коли назвавсь ти мушкетером... - то вже кронти...
Не просто слово на папері... - тут все в притик...
Романтика гризе в бажанні віддатися пригодам...
На морі, в полі, в лісі, в горах, згода чи незгода...
Летиш і мчиш віддавшись вітру й зоряним дорогам...
---
Щоправда силу не віднайдеш поки не зустрінеш
Прекрасну даму таємничих мрій, без неї згинеш...
Ворожі плани не розіб`єш без вогню кохання...
Коли на перекір всім лінощам бажаним,
Не вступишся ні шпагою, ні словом без старання...
---
А потім десь в між походеньок славних..,
На рандеву романтику призвеш ти...
Їй підморгнувши.., чи вона тобі...
Торкнешся губ і згубишся в жаданнях,
А завтра кинешся потому в новий бій...
---
Помирали - і світла не бачили...
Погляд очей перед вічністю...
Серце тліло й ніщо вже не значило...
Перед кулями - в долях зустрічності...
---
В землю до крові вгризалися...
Без оплати і повз героїчності...
На порадах вже потім втішалися...
І вже потім були полемічності...
---
Не питали, а просто - боролися...
За життя - і молилися святості...
Перемога із крапель складалася...
Поту й болю й самої затятості...
---
Дріт колючий в світанку зірковому...
Стяг червоний на сході Сонця...
Не хотілось вмирати нікому...
Знали, вірили - ждуть рідні вдома...
---
Враз травневі ті дні посміхнулися...
Десь в закутки війна заховалася...
Перемога! - Земля озирнулася...
І життя - тільки но починалося...
Мачта неквапно поскрипувала в такт коливанням корабельної палуби. Гурт мушкетерів нудився біля дверей каюти каптана. Атос задумливо вдивлявся у морський обрій. Дартаньян перебирав у пальцях кілька монет, підкидаючи їх у повітря час від часу. Портос поривався заспівати стиха якусь пісеньку, але, не можучи згадати слів, тільки втаємничено підмугикував. Араміс спостерігав за одинокими хмаринками і деколи зітхав, коли спливав перед очима якийсь епізод амурних зустрічей. Страннік ночі десь відійшов ближце до носу корабля.
Матроси шмигали туди-сюди, роблячи буденну роботу...
- Ех! - Араміс солодко потягнувся... - Жаль тут тільки чоловіча компанія, нудненько.
- Так... - Портос аж зрадів хоч якійсь темі розмови. - Було б скажімо хоч якесь 21 століття, то карти пограли б чи в інтернеті полазили б...
- А звідки ти взяв ті слова чудернацькі - "карти", "інтернет"? - Здивувався Дартаньян.
- Та біс його знає. - хмикнув Портос. - Так, збрело в голову.
- Да-а-а, - Араміс поглянув хитрувато на Портоса... - А ти ж казав, що цікавенька історія якась в Англії сталась... Давай признавайся.
- Та я...
- Давай-давай, розказуй. - Підтакнули інші мушкетери.
- Що ж, робити все одно нічого, добре, розкажу вже... - І Портос неквапно почав привідкривати таємницю своїх недавніх походеньок до Англії...
*** *** ***
Отже, я перемахнув підвіконня і, якраз вчасно, уник викриття охоронцями помістя.
Ще й дуже повезло, оскільки незнайомка полишила кімнату, вийшовши очевидно вечеряти. Спокійно перевів подих. Шикарні меблі довкола, велика шафа з одягом, на столі кілька листів і розгорнута книга.
Схоже Міледі тут не було. Чому ж вона тоді мені вказала саме цю адресу?
Раптом мій погляд привернув знайомий почерк. Прямо на розгорнутій сторінці писаних пером три слова, поміж друкованих літер.
"ВОНИ МЕНЕ ЗНАЙШЛИ!!!" - Сумніви в мить розвіялись. Міледі тут! Чи принаймі була зовсім недавно...
Я перелистав книгу (якісь "Житія Святих"), почав передивлятись листи. От чорт! Більш ніде жодного натяку. Понишпорив по кімнаті. Те ж саме... Підійшов до шафи.
Ніяково було. Але ж вгепав стільки дороги і не хотілось вертатись з порожніми руками. Тож відкрив двері...
- Що це Ви робите сер?!! - Я й завмер...
- Мадемуаз...Вибачте міс... чи як Вас...
- Міс-міс. - Кивнула незнайомка-англійка, - Поки що міс... - ледь стримувала сміх, спостерігаючи за спіралями моїх великих від несподіванки очей, і спробами вичавити хоч кілька якихось зрозумілих хоча б самому собі слів.
- Ви, що сер, збирались приміряти мої сукні?!
Я тільки мугкав, згадуючи англійську, але наче вклинило. Від цього надувся і розчервонівся наче буряк.
- Може мені охорону покликати? Ним Ви може краще все поясните?
- Ні-ні, міс, не треба міс...
- Маргарет... - підморгнула вона.
- ...Міс Маргарет, я шукаю одну особу... вона мала б бути тут...
- Кого це? А-а-а, здогадуюсь. Це от тільки книжка від неї й залишилась, і , кілька слів, котрі вона написала. Я деколи над ними задумуюсь... - Англійка підійшла до столу, взявши книгу... - Та ви присядьте. - вказала на крісло поруч столу.
- Та дякую, але...
- Мені що - покликати охорону?! - Підняла брови.
- Ні, не тре, я вже...
- Звати як Вас?
- Портос.
- Портос? О-о, Ви схоже француз... люблю французів... - Від її погляду мене аж пересіпнуло, але що тут поробиш, прийшлось вмощуватись у крісло...
(далі буде...)))))))))))))))))
Пройшли дні, тижні місяці.Шалені дуелі, пишні бали, таємні місії лишилися позаду. Перепочинок, відпустка і... повернення до епопеї?
Як він зрозумів, то лише початок... початок нової невідомості, що народилася тоді десь у глибинах сердечного спокою і позбавила рівноваги.
Після останнього балу Портос вирішив перепочити і зазирнути до власного маєтку.
Мірабо добряче старався. Клопотання мадам О`Хари далися взнаки і господарство прямо ожило, порівняно з минулими часами, коли Портос власноруч навіть доглядав за всім. Та про все по порядку...
* * *
Ліниво стискаючи рукоять шпаги я неквапливо наблизився до воріт маєтку . "Давненько ж мене тут не було, певно той старий лінивець геть усе запустив." За мить, пройшовши на подвір`я, змінив свою думку.
- Чвак..! - Глянув, прийнявши ногу. - О, чорт!!! Мірабо!!! Що за лайно під ногами?!!
- Пане Портос! - Почулось за мить.
Із хліва вибіг, хекаючи, з вилами Мірабо. - Пане Портос, я такий радий, що Ви прибули нарешті... - Кинувся в обійми
- Но-но! - зупинив я його. - Поки здоров, а обійматися потім, приведи себе в порядок.., та й мені чан води нагрій, з дороги тре відкиснути.
- Аякже пане Портос, зараз Стефі скажу...
- Кому-кому?!
- Стефі, ну... - Зиркнувши у мої великі очі, Мірабо зніяковів.
- Мадам О`Хара, ну, і по господарству помогла і от, ну, Стефанія - дружина моя...
- О-о?!!
- Вибачте, що без вашого дозволу... - Мірабо упав на коліна і склав благально руки, що змусило вже мене зніяковіти.
- Мадам О`Хара благословила нас, сказала, що Ви не будете проти, пояснить Вам...
- Годі-годі вже, добре... - Моє лице розійшлось у привітній посмішці. З дверей будинку виглянула миловидна жіночка, років сорока.
- Милий, що там сталось?
- Та от Стефаніє, господар прибув, грій воду на купання, на стіл щось там. - Хазяйновито розпоряджався вже Мірабо, звівшись на ноги. - А я пане Портос, зараз же миттю допораюсь!
- О-о?!!
І тільки зараз, коли глянув услід спішучого до роботи Мірабо (ледаря і затятого холостяка ще зовсім недавно), я осягнув усю глибину перемін, що стались в маєтку...
Кудахкали кури, гагакали гуси, рохкали свині, корови...
- О-о?!!... Сила любові - і тисяча чортів не перепре... прости Господи. - Я й справді був ошелешений.
Не те, щоб геть до цього не керував маєтком, але мої стусани і рявкання не доходили до слуги так, як лагідність і тепло душі мадам О`Хари.
- Чудасія... Ех..!!! - Солодко потягнувшись, попрямував до дверей домівки і тут... завмер наче вкопаний.
Прополоті, охайні - кущі троянд аж сяяли на клумбі біля входу. Дивилися на світ своїми очима-пелюстками і раділи ніжним доторкам сонячного проміння. А поруч, довкола троянд, квітли сонечка-ромашки...
В серці моєму щось добряче таки тьохнуло і почало немилосердно гупати - "Ну от.., коник і допригався..."
Далі все покотилось і полетіло швидкими кадрами старого кіно. Години влились у дні, дні у тижні. Вогонь деколи глушився на зустрічах і полюваннях з друзями дитинства із сусідніх маєтностей, але загасити його нічого не було в силі.
Часто життя просто завмирало і я подовгу сидів перед каміном, бездумно вдивляючись у полум`я, з непочатим бокалом вина у руці. Мірабо і Стефанія про щось перешіптувались лишень між собою, не насмілюючись у такі моменти і підходити.
Невідомо скільки б це тривало і чим би воно закінчилось, але одного вечора до маєтку на змиленому коні примчав такий же захеканий Рене - слуга Атоса...
- Живий?!
- Так пане Портос, Живий-живісінький.
- Атос живий!!! - Громовий клич радості зворушив стіни будинку.
За хвильку Рене вже безпомічно пручався в моїх обіймах.
- Ура!!!
- Так-так, це Ви краще вже при зустрічі продовжите з Атосом, - кряхтів Рене. - От Вам іще пакет.
- Пакет який?
- Це Атос наказав віддати Вам особисто.
Я взяв згорток і, жадібно прямо таки, ковтнув його зміст.
- Ну, що ж... Почалось... - Чуєте почалось!
Мірабо і стефанія отетеріло глипали на мене, а Рене, із компетентним виглядом, задоволено умгукнув.
- Так, завтра на коней і в дорогу. - Звернувся я до слуги Атоса. - Мірабо, стели постіль гостю!
Зранку вийшов на ганок і поглянув на квіти. Отже ж, знов заціпило...
Рене шваркнувся на ходу лобом мені в спину.
- Що з Вами пане Портосе?!
- Що-що... Заліт.., і то по самі вуха...
- О-о?!!
- Та не "О-о?!!", - підморгнув йому. - ...а сідлаймо коней!
_-_-_-_---___-----___---_-_-_-_
---
Верховіття твоїх думок...
Чи відкрию ключем замок?
Руки тягнуться до зірок,
Я від сяйва твого за крок...
---
Символічне твоє письмо,
Ми між відстаней стоїмо,
І тепер уже все одно...
Що в уяві лиш горимо
---
І по сходинках вгору-вниз,
Твої очі я бачу скрізь...
Помічаю приємний блиск
І у серці жаданий тиск
---
Пофорбовані снами дні,
Подаровані ждуть вони.
Наче в світі ми лиш одні,
Я і Ти, і весна по зимі...
---
Зафіксовані дати подій
Прямотою дороги до мрій.
Не скоряюся оклику "Стій!"
Вир жаданості схожий на рій
---
Запалати в тобі вогнем,
Серце збудити ключем,
Бути вічністю, а не днем,
СполохАти солодкий щем...
---
Верховіття твоїх думок...
Таємниці відкрити замок.
Руки тягнуться до зірок,
Я від сяйва твого за крок...
---
...
