Intermezzo

У Михайла Коцюбинського є чудова імпресіоністична новела «Intermezzo». Так само, як ліричному герою цього твору, мені знадобився перепочинок, який я шукала серед природи. Так само, як ліричний герой, я тікала від міста, людей, необхідності вирішувати якісь проблеми, шукала зцілення  у спілкуванні з сонцем, небом, пташками, морем.

На щастя, знайшовся куточок, де я могла щоранку у повній самотині долати 5-6 кілометрів вздовж моря, спілкуючись виключно з собою, аналізуючи свої думки і відчуття від побаченого.

Отже, кожного ранку я вирушала в нову подорож узбережжям і своїми емоціями. Ішла босоніж, не брала з собою гаджетів, навіть годинника. Ніяких фотографій, ніякої музики – вбирай усе, вживай і насолоджуйся тут і зараз.

Іду. Мушлі трішки колють ноги, рятуєшся у воді – малесенькі креветки лоскочуть, наповзаючи та сповзаючи разом з водою, ранкове сонце виявляється переконливо теплим. Птахи змушують думати про них: одинокі чайки натхненно пурнають - і не залишаються без здобичі; чорні баклани манять до себе, але розчаровують своєю полохливістю; ключі в небі довго не відпускають погляд. Пташиний базар на березі викликає бажання побігти і змусити чайок здійнятися в небо. «Що ж, не відмовляй собі у  таких дрібницях. Біжи!» - говорить мені внутрішній голос.  Я легко і швидко біжу - пташки, мабуть, з прокльонами злітають над морем, а я кричу їм: «Візьміть мене з собою, адже я теж чайка!»

Знаю: попереду мене чекає неабияка нагорода за те, що подолала довгий шлях.

Я побачу високі зелені плавні, на фоні яких витонченими гнучкими лініями біліють чаплі; подаль, у глибині,  незалежно від всіх, повільно плавають гордовиті лебеді; а праворуч, у затишному зеленому куточку, розташувалася ціла зграя поважних пеліканів. Звісно, саме ці великі птахи викликають відчуття дива, адже ти торкаєшся чогось недосяжного. Їх надзвичайно багато, і вони справжні велетні - захоплює дух лише від споглядання.

Час іти назад, але неймовірно важко відірватися від краєвидів, яких не торкнулася людина… Хапаєш очима ці образи, як повітря, таке необхідне для життя, і зцілюєшся.

Шкода, що неможливо надихатися свіжим повітрям про запас, виспатися наперед, так годі і надивитися на просту і таку необхідну красу природи.

Моє іntermezzo  закінчилося, втома відступила - я можу повертатися до звичного життя.