Профіль

Юрій Нечай

Юрій Нечай

Україна, Катеринопіль

Рейтинг в розділі:

Незабутий чин дивізійників

Українська нація, без сумнівів, має ту рису, яка робить її величною у військовій справі. Історія становлення української державності на грані двох світів виховали в представників української нації сталевий характер, який не раз руйнував, та ще не раз зруйнує, злі умисли окупантів.

22 липня у 1944 році під Бродами українці проявили справжню мужність, адже саме у цей день совєтські окупаційні війська спрямували всі свої сили аби прорвати оборону та захопити Львів. На шляху до Львова перед комуністами була гарно укріплена лінія оборони, що проходила неподалік міста Броди. Зупинити червону армію, а отже і її терор на західноукраїнських землях, випала доля українським воякам-добровольцям. Совєтська армія зуміла оперативно здійснити наступ, що дозволило червоним взяти у кільце велику частину німецьких та українських військ.

14-та стрілецька дивізія СС "Галичина" була набагато більше мотивована, ніж німецькі військові. Адже українці обороняли свій рідний край від тих, хто минулі роки топив Україну в крові. Звичайно, і для комуністів українці викликали ще більшу мотивацію, адже це та нація, яку не зміг зломити геноцидом Сталін.

Останні дні бою під Бродами скоріше нагадували пекло. Дивізійники потрапили в оточення. Безкінечні обстріли і атаки змусили частину німецьких військ здатися у полон, чим спробувати свою вдачу та вижити в ув'язненні більшовиків. Такий шлях був повністю заборонений для українців, адже їх у полоні чекала мученицька смерть, що було зрозуміло зарання.

Для бійців "Галичини" залишався єдиний шлях – прорвати кільце і вирватися у Карпати. Завдяки майстерності, вірі у перемогу та бажанню не потрапити у руки червоних катів, стрільці прорвали оточення і зуміли, хоч із тяжкими втратами, але вийти із котла.

У підсумку можна зазначити, що українці у складі різних військових формувань намагалися у надскладні часи вибороти своє право на самостійне життя. Дивізійники, як і бійці УПА, стали прикладом відданості ідеї та зразком як протистояти терору комуністів.

Українські воїни продовжують проявляти свої кращі якості і в сучасній російсько-українській війні. Та ж сама оборона Донецького аеропорту є символом незламності українського духу. Українська нація ніколи не впустить зброї та завжди буде протистояти загарбникам, а воєнні подвиги неодмінно будуть збільшуватися та надихати наступні покоління бути гідними своїх батьків.


На тілі нації залишаються шрами після злочинів комуністів

У відновленій Україні ще досі не дали належної оцінки геноциду, який влаштували комуністи в Україні. Загальноприйнятою назвою ще досі вважається "голодомор", що підкреслює те, що більшість людей були замордовані голодом. Проте, термін "голодомор" не описує повного масштабу геноциду, який був влаштований тодішньою окупаційною владою Москви. 1932-1933 роки в Україні супроводжувалися масовими розстрілами та катуваннями. 7 серпня 1932 року комуністи видали постанову, яка у народі стала більше відома як "Закон про п'ять колосків". Згідно з цим законом збільшувалися репресії проти українців, які пробували все ж таки здобути їжу або виступали проти окупантів. За спробу вкрасти зі складу або з колгоспу їжу була кара у вигляді 10 років ув'язнення, проте така норма була тільки на папері злочинців. Червоні більше практикували розстріли. Не можна оминути той факт, що жертвами розстрілів стали сотні дітей, які останньою справою у своєму житті спробували взяти забрану їжу.

Всі ці події були не у якомусь фільмі жахів, не у страшному романі, а у реальному житті нашої нації. Чому велика частина українців ще досі не усвідомила тих злочинів, що були скоєні проти їхніх співвітчизників? Зрозуміло, що у часи окупації України Совєтським союзом з дитячого віку дітей привчали, що Голодомор є міфом, а комуністи героями. Вже у нинішні часи українців торкнувся промінь правди, який відштовхує українців від "червоної чуми".

Проте, відмовитися повністю від комунізму, визнати його діячів злочинцями, то лише півсправи. Хто відповість за мільйони вбитих українців? Хто відповість за вчинений геноцид? Відповідати має Росія, яка є спадкоємцем Совєтського союзу, адже вона має усвідомлювати, що за злочини своїх попередників відповідати мають сучасники. Зараз Москва веде проти України чергову війну, а отже примножує свій список злочинів. Україна зараз нічого не може пред'явити Москві, адже навіть так званий "президент України" - Петро Порошенко, має свій бізнес на території РФ. Зрозуміло, що для "бариг" немає нічого святого, але росіяни мають знати, що в Україні настане час "ікс", який стане для Росії часом знищення та зникнення як держави. Росіяни посіяли "своє" у 32-33 роках XX століття, і не тільки тоді, а отже отримають від українців гідну відповідь.


Важливість боротьби проти комуністичної ідеології

Декомунізація - це перший крок, але якщо не буде другого, то перший буде марним. У багатьох містах неохоче перейменували вулиці ті, хто протягом чверті століття нив і розповідав, як же погано без радянського союзу. Зрештою, ганебні назви вулиць були прибрані, а на заміну у багатьох випадках їм прийшли не імена героїв української нації, а такі приколи, як "сонячна", "малинова", "вишнева" тощо. Назви вулиць - це частина ідеології. Якщо у совєтському союзі виростали під комуністичними назвами вулиць, то воно дало свій відбиток, адже коли ми з друзями знімали пам'ятник Леніна, то більшість, наголошую, що саме більшість, скавчали та казали: "Це ж історія. Ми росли і він тут завжди стояв. Хай стоїть - не чіпайте ". Одним словом рабська поведінка. 

Основним аргументом чого не називати вулиці іменами національних героїв є те, що більшість впевнена, що згодом прийде влада з іншим кольором кашкету і знову доведеться змінювати назву. 

Комунізм - це як бур'ян на українському чорноземі. Виснажує, псує, не дає рости нормально врожаю. Якщо ми з важкими зусиллями і ліквідуємо бур'ян-комунізм, а не посадимо нічого українського, національного, то згодом бур'ян знову заволодіє нашим. Можливо це буде не комунізм, а типу рашизму, чи європейського лібералізму. 

Якщо йдете вулицею "абрикосова", то знайте, ми ближче до поразки, чим до перемоги.


Сторінки:
1
2
попередня
наступна